Ухвала суду № 88236218, 16.03.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

16 березня 2020 р. Справа № 820/2902/18

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Шевченко О.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву представника позивача про встановлення способу виконання судового рішення по справі №820/2902/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся представника позивача з заявою, в якій просить суд встановити спосіб виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.05.2018 року по справі № 820/2902/18 шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити виплату ОСОБА_1 пенсії в розмірі 77% грошового забезпечення з урахуванням підвищення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2012 року № 355 на підставі довідки Головного управління Національної поліції в Харківській області про грошове забезпечення для перерахунку пенсії №100/19228 від 04.01.2018 року, з 01.07.2012 року з урахуванням раніше виплачених сум, без використання при такій виплаті постанов Кабінету Міністрів України чи інших нормативно правових актів (постанова № 649 від 22.08.2018 року), які надають боржнику можливість для відстрочення чи розстрочення виплат.

В обґрунтування заяви представником позивача зазначено, що пенсійним органом не виконано рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.05.2018 року по справі № 820/2902/18 в повному обсязі, що є підставою для встановлення способу виконання рішення в порядку статті 378 КАС України.

10.03.2020 року представник позивача надав до суду додаткові письмові пояснення з додатками, в якій просив суд враховувати її доводи при прийнятті судового рішення.

Представники сторін в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлялися належним чином у відповідності до вимог ст. 126 КАС України.

Відповідно до ч.2 ст. 378 КАС України, неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.

Згідно ч.9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Таким чином, суд дійшов висновку про розгляд заяви про встановлення способу виконання судового рішення в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали адміністративної справи та подану представником позивача заяву про встановлення способу виконання судового рішення, суд зазначає наступне.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.05.2018 року по справі №820/2902/18 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яка полягає у нездійсненні перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01.07.2012 року, з 01.09.2012 року та з 01.01.2013 року, з урахуванням підвищення до пенсій, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2012 року №355, розмір якого обчислений з грошового забезпечення, визначеного у довідці Головного управління Національної поліції в Харківській області про грошове забезпечення для перерахунку пенсії №100/19228 від 04.01.2018 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії в розмірі 77% грошового забезпечення з урахуванням підвищення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2012 року № 355 на підставі довідки Головного управління Національної поліції в Харківській області про грошове забезпечення для перерахунку пенсії №100/19228 від 04.01.2018 року, з 01.07.2012 року з урахуванням раніше виплачених сум. Стягнуто на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344).

Вказане рішення суду набрало законної сили 12.07.2018 року та позивачу видано виконавчі листи від 23.05.2018 року по справі № 820/2902/18.

Виконавчий лист пред`явлено до виконання 06.08.2018 року.

Так, державним виконавцем 23.08.2018 року відкрито виконавче провадження №56934947 за виконавчим листом від 23.05.2018 року по справі № 820/2902/18 про зобов`язання ГУПФУ в Харківській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії в розмірі 77% грошового забезпечення з урахуванням підвищення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2012 року № 355 на підставі довідки Головного управління Національної поліції в Харківській області про грошове забезпечення для перерахунку пенсії №100/19228 від 04.01.2018 року, з 01.07.2012 року з урахуванням раніше виплачених сум.

За невиконання без поважних причин судового рішення у встановлений державним виконавцем строк, постановою державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Харківській області від 23.10.2018 року ВП №56934947 накладено на боржника - Головне управління Національної поліції в Харківській області, штрафу у розмірі 5 100,00 грн. та встановлено новий строк для виконання рішення суду.

Однак, у встановлений строк рішення не виконано, у зв`язку з чим постановою державного виконавця від 18.12.2018 року ВП №56934947 накладено на боржника штраф у розмірі 10 200,00 грн.

Так, 18.12.2018 року державним виконавцем ВПВР УДВС ГТУЮ у Харківській області в рамках ВП №56934947 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, оскільки боржником не виконано рішення суду.

Як свідчить зміст зави, боржником не надано жодного доказу на підтвердження виконання рішення суду від 23.05.2018 року по справі № 820/2902/18 в частині виплати ОСОБА_1 пенсії в розмірі 77% грошового забезпечення з урахуванням підвищення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2012 року № 355 на підставі довідки Головного управління Національної поліції в Харківській області про грошове забезпечення для перерахунку пенсії №100/19228 від 04.01.2018 року, з 01.07.2012 року з урахуванням раніше виплачених сум.

Таким чином, боржником не виконано судове рішення в повному обсязі.

Відповідно до ч.1-3 ст. 378 КАС України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Положеннями ч.ч.2 та 3 ст. 14 КАС України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Аналогічні положення містяться у статті 370 КАС України (обов`язковість судових рішень).

Згідно зі ст. 2 Закону України від 05.06.2012 року №4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган; державні підприємство, установа, організація.

Відповідно до ч.1 ст. 7 вказаного Закону, виконання рішень суду про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Зазначені приписи чинного законодавства свідчать, що судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок.

Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Однак, у разі невиконання рішення суду в добровільному порядку існує механізм примусового виконання рішення.

Так, положеннями Закону України “Про виконавче провадження” визначено умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Згідно із до ч.3 ст. 33 Закону України "Про виконавче провадження", за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

Разом з тим, суд звертає увагу, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ст. 2 КАС України).

Ця мета перегукується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).

Також, засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 року у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), п. 95).

Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово покликався на те, що «ефективний засіб правового захисту» у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року по справі №0840/3112/18, яка враховується судом при розгляді даної справи відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України.

З огляду на необхідність обрання найбільш ефективного способу захисту порушеного права, суд відзначає наступне.

Положеннями ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження та примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб).

Отже, у разі невиконання рішення суду в добровільному порядку, саме на стадії виконавчого провадження мають бути остаточно відновлені порушені права позивача (стягувача).

Враховуючи, що в межах даної справи розглядається питання стосовно порушення прав позивача щодо перерахунку та виплати пенсії, слід враховувати, що згідно з п.6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Конституційне поняття "закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

При цьому, відповідно до положень Конституції України, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Також, судом враховується, що згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Аналізуючи встановлені судом обставини у поєднанні з наведеними нормативними положеннями, а також враховуючи відсутність заперечень з боку пенсійного органу щодо задоволення вимог заяви, суд приходить до висновку про обґрунтованість та задоволення заяви представника позивача про встановлення способу виконання рішення відповідно до статті 378 КАС України.

Керуючись положеннями ст. ст. 241-243, 248, 256, 294, 295, 378, пп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Заяву представника позивача про встановлення способу виконання судового рішення по справі №820/2902/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити.

Встановити спосіб виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.05.2018 року по справі № 820/2902/18 шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити виплату ОСОБА_1 пенсії в розмірі 77% грошового забезпечення з урахуванням підвищення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2012 року № 355 на підставі довідки Головного управління Національної поліції в Харківській області про грошове забезпечення для перерахунку пенсії №100/19228 від 04.01.2018 року, з 01.07.2012 року з урахуванням раніше виплачених сум, без використання при такій виплаті постанов Кабінету Міністрів України чи інших нормативно правових актів (постанова № 649 від 22.08.2018 року), які надають боржнику можливість для відстрочення чи розстрочення виплат.

Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання.

Суддя Шевченко О.В.