Рішення № 88234350, 05.03.2020, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

05 березня 2020 рокум. Ужгород№ 807/1525/16

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Гебеш С.А., суддів - Ващиліна Р.О., Микуляка П.П.

при секретарі судових засідань - Жирош С.Ю.

та осіб, що беруть участь у справі:

позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Булгаков С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України про стягнення заробітної плати та інших виплат, не виплачених при звільненні та їх компенсації у зв`язку з порушенням строків виплати, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Національного банку України (далі - відповідач, НБУ), в якому, з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог, просила: стягнути з відповідача належну заробітну плату та інші виплати, невиплачені при звільненні, та їх компенсацію у зв`язку з порушенням строків виплати в розмірі 71 422,94 грн, у тому числі: 2 950 грн - разова премія за виконання особового завдання; 31 058,28 грн (за період з 01 грудня 2014 року по 26 лютого 2015 року включно) - середній заробіток за час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров`я працівника не з його вини, а також перебування позивача в передбаченій чинним законодавством процедурі скорочення чисельності працівників; 7 569,74 грн - доплата суми вихідної допомоги при звільненні; 29 844,92 грн - компенсації за втрату частки заробітної плати та інших виплат у зв`язку з затримкою термінів їх виплати.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 15.11.2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Національного банку України про стягнення належної заробітної плати та інших виплат, не виплачених при звільненні та їх компенсації в зв`язку з порушенням строків виплати - відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2018 року постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 15.11.2017 року по справі №807/1525/16 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13.11.2019 року постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2018 року у справі № 807/1525/16 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2019 року справу прийнято до провадження головуючим суддею Гебеш С.А.

Так, позивачка у позовній заяві, з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог просить:

1. стягнути з відповідача скориговану суму в розмірі 84 308, 11 грн., у тому числі:

- 2950, 00 грн. – разовова премія за виконання особового завдання;

- 31058, 28 грн. (за період з 01 грудня 2014 року по 26 лютого 2015 року включно) – заробіток за час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров`я працівника не з його вини, а також перебування в передбаченій чинним законодавством процедурі скорочення штату та чисельності працівників;

- 7569, 74 грн. – доплата суми вихідної допомоги при звільненні;

- 42 730, 09 грн. – компенсація за втрату частки заробітної плати та інших виплат у зв`язку з затримкою термінів їх виплати.

2. зобов`язати відповідача виплатити відшкодування у розмірі середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати (27 лютого 2015 року) по день фактичного розрахунку, але не менше 607139, 28 грн.

На обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 зазначає, що відповідачем були порушені норми чинного законодавства щодо оплати праці та примусового стягнення заробітної плати та інших виплат, які не були виплачені їй при звільненні, а також сум компенсацій за несвоєчасну виплату таких сум. Наказом НБУ від 26 лютого 2015 року № 1213-к її було звільнено з посади заступника начальника відділу готівкового обігу і касових операцій Управління НБУ в Луганській області (далі - Управління) у зв`язку із скороченням штату та чисельності працівників. З моменту початку процедури звільнення позивачу, з 26 листопада 2014 року по день звільнення їй не нараховувалася заробітна плата, в односторонньому порядку прийнято рішення про зміну діючих умов оплати праці в бік її суттєвого погіршення. Крім того, на думку позивача, їй безпідставно не виплачено разової премії за виконання особового завдання і не в повному обсязі здійснено виплату вихідної допомоги. Разом з тим, посилається на ст. 117 Кодексу законів про працю щодо обов`язку роботодавця про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В судовому засіданні позивачка уточнені позовні вимоги підтримала повністю з мотивів, наведених у позовній заяві та заявах про уточнення позовних вимог, та просила суд їх задовольнити

Представник відповідача з позовними вимогами не погоджується та вважає їх необґрунтованими, указує, що постановою Правління НБУ від 20 листопада 2014 року № 736 «Про окремі питання оплати праці працівників управлінь Національного банку України в Донецькій і Луганській областях та внесення змін до їх граничної чисельності» призупинено з 01 грудня 2014 року виконання відповідними Управліннями частини їхніх функцій, у тому числі, у сфері організації готівково-грошового обігу, скорочено чисельність працівників та вирішено не здійснювати оплату праці працівникам Управління, які не залучаються до роботи. Таким чином, НБУ мав право самостійно визначати період часу, який характеризується як простій, з відповідною оплатою. Оскільки у зв`язку з проведенням АТО на території Луганської області склалися об`єктивні обставини, які не залежали від волі відповідача, не було можливості для виконання своїх функцій Управлінням на цій території після закінчення простою з 01 грудня 2014 року, ті працівники, які не були залучені у відрядження до м. Києва для виконання частини функцій, не виконували своїх посадових обов`язків за трудовим договором із дотриманням внутрішнього трудового розпорядку, то оплата праці позивачу не здійснювалася.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 до 26 лютого 2015 року працювала на посаді заступника начальника відділу готівкового обігу і касових операцій Управління НБУ в Луганській області.

Відповідно до наказу від 26 червня 2014 року № 105-од/ДСК (з урахуванням змін, унесених наказом від 07 серпня 2014 року № 132-од-дск) з метою безперебійної роботи Управління НБУ в Луганській області на базі Головного управління Національного банку України по м. Києву і Київській області, з 01 липня 2014 року у відрядженні у місті Києві залучено мінімальну кількість працівників Управління для виконання функцій Управління, при цьому, працівникам Управління, які не були залучені у відрядження до м. Києва, у тому числі позивачу, здійснювалась оплата відповідно до ст.113 Кодексу законів про працю України (а.с. 61-63, том І).

Згідно із постановою Правління Національного банку України від 20 листопада 2014 року № 736 «Про окремі питання оплати праці працівників управлінь Національного банку України в Донецькій і Луганській областях та внесення змін до їх граничної чисельності», у зв`язку з нестабільною ситуацією, що склалася в м. Луганську і спричинила через загрозу життю та здоров`ю працівників неможливість виконувати Управлінням Національного банку України в Луганській області своїх функцій, призупинено з 01 грудня 2014 року виконання Управліннями Національного банку України в Донецькій та Луганській області частини своїх функцій та прийнято рішення про скорочення чисельності працівників Управління Національного банку України в Луганській області на 242 одиниці та затверджено граничну чисельність у кількості 11 одиниць (а.с. 22-24, том І).

На виконання цієї постанови виконуючим обов`язки начальника Управління НБУ в Луганській області видано наказ від 26 листопада 2014 року № 234-к «Про скорочення чисельності працівників Управління Національного банку України в Луганській області», яким скорочено чисельність працівників Управління Національного банку України в Луганській області на 242 одиниці (а.с. 15, том І).

Пунктом 2 зазначеного наказу визначено обов`язок ознайомити працівників Управління з наказом про скорочення та попередити про наступне вивільнення до 26 грудня 2014 року за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв`язку із скороченням чисельності працівників (будь-яким можливим засобом зв`язку, зокрема, письмово під розписку особисто, поштовим, телефонним, факсимільним, електронною поштою).

Наказом Національного Банку України від 26 лютого 2015 року № 1213-к ОСОБА_1 було звільнено з посади заступника начальника відділу готівкового обігу і касових операцій Управління НБУ в Луганській області, у зв`язку із скороченням штату та чисельності працівників і встановлено виплатити: компенсацію за 21 календарний день невикористаної щорічної відпустки та вихідну допомогу в розмірі середнього заробітку згідно з вимогами статті 44 КЗпП України (а.с. 16, том І).

Судом встановлено, що виплата заробітної плати в період з 01 грудня 2014 року по 26 лютого 2015 року позивачу не здійснювалася.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відповідно до вимог ст. 3 Кодексу законів про працю, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Разом з тим, законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (ст. 4 Кодексу законів про працю).

Предметом розгляду даної адміністративної справи є стягнення сум, що включають в себе, зокрема, премію за виконання особового завдання, заробітну плату за період з 01 грудня 2014 року по 26 лютого 2015 року, доплату вихідної допомогу при звільненні компенсацію за втрату частки заробітку та інших виплат у зв`язку із затримкою термінів їх виплати та середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати.

Стосовно вимоги про стягнення з відповідача 2950, 00 грн. разової премії за виконання особового завдання суд вказує на наступне.

Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, згідно вимог Закону України «Національний банк України» визначення структури та розміру оплати праці службовців НБУ відноситься до компетенції Правління НБУ.

11 серпня 1999 року Правлінням НБУ прийнято постанову за № 402 «Про умови оплати праці працівників Національного банку України» (яка діяла до 01 жовтня 2015 року), відповідно до п. 6.1.3 якої – порядок, умови та розміри преміювання встановлюються окремими нормативно-правовими актами НБУ.

Згідно п. 5.2 Положення про преміювання працівників територіальних управлінь Національного банку України (затверджене постановою НБУ від 31 січня 2000 року № 36) премія за виконання особливо важливих завдань і робіт виплачуються за окремими наказами НБУ, в яких визначається розмір таких.

Враховуючи те, що рішень про виплату премій за виконання працівниками управлінь НБУ в Луганській області особливих завдань за зазначений період НБУ не приймалось, колегія суддів дійшла до висновку про відмову з задоволенні позову в цій частині.

Щодо позовної вимоги про стягнення заробітної плати за період з 01 грудня 2014 року по 26 лютого 2015 року у сумі 31058.28 грн., суд констатує наступне.

Постановою правління НБУ від 20 листопада 2014 року № 736 «Про окремі питання оплати праці працівників управлінь НБУ в Донецькій та Луганській областях та внесення змін до їх граничної чисельності» та наказом Управління від 26 листопада 2014 року №234-к «Про скорочення чисельності працівників Управління» було скорочено чисельність працівників Управління НБУ в Луганській області на 242 одиниці.

При цьому, встановлено, що відповідачем прийнято рішення, згідно Постанови правління НБУ від 20 листопада 2014 року № 736 щодо зупинення з 01 грудня 2014 року виконання частини функцій управління НБУ в Луганській області та, відповідно, припинення оплати праці працівникам, які не залучені до виконання функцій Управління.

Отже, з 01 грудня 2014 року, як зазначає відповідач, закінчився період простою.

Як вбачається з пояснень позивачки, 28 листопада 2014 року представником Управління, в телефонному режимі, її повідомлено про те, що з 01 грудня 2014 року їй не будуть здійснюватися ніякі виплати і така буде звільнена або за скороченням штатної чисельності або за угодою сторін. Також в телефонному режимі попереджено про скорочення позивачки з посади заступника начальника відділу готівкового обігу і касових операцій Управління.

Суд констатує, що позивачка була повідомлена про зміну істотних умов праці буквально за два дні, так як повідомлення в телефонному режимі відбулося 28 листопада 2014 року, а 01 грудня 2014 року уже припинено будь-які виплати стосовно неї.

Разом з тим, у судовому засіданні встановлено, що особисто позивачка з наказом, № 234-к від 26 листопада 2014 року «Про скорочення чисельності працівників Управління» ознайомлена 26 лютого 2015 року (а.с. 93, том ІІІ).

Враховуючи наведене, суд констатує, що з 01 грудня 2014 року по 26 лютого 2015 року заробітна плата ОСОБА_1 не нараховувалась та не виплачувалась.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в п. 31 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року N 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», згідно із ч. 3 ст. 32 Кодексу законів про працю України в межах спеціальності, кваліфікації і посади, обумовленої трудовим договором, зміна істотних умов праці: систем і розмірів оплати, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміна розрядів і найменування посад та інших - допускається за умови, що це викликано змінами в організації виробництва і праці та що про ці зміни працівник був повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України «Про оплату праці» для установ і організацій, що фінансуються з бюджету, - це кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Суд зауважує, що Постанова правління НБУ від 20 листопада 2014 року №736 не є актом нормативно-правового характеру, а тому не може бути застосована до спірних правовідносин, з огляду на те, що така суперечить нормам КЗпП України та Закону України «Про оплату праці».

Крім того, 13 січня 2015 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 85-VIII «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси», статтею 1 якого установлено, що метою цього Закону є установлення додаткових гарантій щодо захисту житлових та майнових прав громадян, які проживають на територіях, де проводиться антитерористична операція, та громадян, які тимчасово переселені в інші населені пункти України з територій, на яких проводиться антитерористична операція. Також вказано про те, що до 31 грудня 2015 року цим громадянам має бути погашена заборгованість із виплат заробітної плати, стипендій, пенсій, що утворилася внаслідок проведення антитерористичної операції, а також встановлено додаткові гарантії захисту житлових та майнових прав громадян, звільнених на підставі зазначених обставин, до моменту їх працевлаштування, за умови отримання ними статусу зареєстрованого безробітного.

Згідно з чч. 1 та 3 ст. 113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров`я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток.

Враховуючи, що простій у роботі позивача відбувся не з вини позивача, то суд дійшов висновку про необхідність стягнення з Національного банку України на користь позивачки невиплачену заробітну плату період з 01 грудня 2014 року по 26 лютого 2015 року.

Дана правова позиція визначена Верховним судом України у постанові від 28 січня 2020 року у справі № 826/8314/15.

Середній заробіток розраховується відповідно до вимог п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, відповідно до якого нарахування виплат, що обчислюється із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - на число календарних днів за цей період.

У матеріалах справи міститься довідка Національного банку України від 21 лютого 2020 року за № 60-0035/104, з якої вбачається, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 розрахована відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (із змінами), станом на 02 серпня 2014 року – дату останнього відпрацьованого нею робочого дня (до початку оплати простою) становить 500, 94 грн.

Отже, кількість робочих днів у період з 01 грудня 2014 року по 26 лютого 2015 року становить 62 дні (грудень – 23 дні, січень – 20 днів, лютий – 19 днів).

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що заробітна плата за період з 01 грудня 2014 року по 26 лютого 2015 року, становить: 62 * 500, 94 грн. = 31058, 28 грн., які суд вважає за необхідне стягнути з відповідача.

Що стосується вимоги щодо невиплаченої суми вихідної допомоги при звільненні у розмірі 7569, 74 грн., то суд вказує на наступне.

Наказом Національного банку України від 26 лютого 2015 року № 1213-к ОСОБА_1 було звільнено з посади заступника начальника відділу готівкового обігу і касових операцій Управління НБУ в Луганській області у зв`язку із скороченням штату та чисельності працівників та встановлено виплатити: компенсацію за 21 календарний день невикористаної щорічної відпустки та вихідну допомогу у розмірі середнього заробітку згідно з вимогами ст. 44 Кодексу законів про працю України.

У відповідності до вимог ст. 44 Кодексу законів про працю України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п. 6 ст. 36 та пп. 1, 2 і 6 ст. 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (п. 3 ст. 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (ст. 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у п. 5 ч. 1 ст. 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачку було звільнено на підставі п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України, а тому відповідно до вимог ст. 44 Кодексу законів про працю їй передбачена вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Відповідно до довідки – табелю (а.с. 17, том І) ОСОБА_1 нараховано і виплачено 2950, 00 грн. вихідної допомоги.

Однак, враховуючи те, що суд прийшов до висновку про задоволення вимоги про стягнення заробітної плати за період з 01 грудня 2014 року по 26 лютого 2015 року, то суму вихідної допомоги також потрібно вираховувати з вказаного заробітку, відповідно до наданої довідки Національного банку України від 21 лютого 2020 року за № 60-0035/104, з якої вбачається, що середньомісячна заробітна плата складає 10 519, 74 грн., з яких 2950, 00 грн. вже виплачено. А тому суд приходить до висновку, що різницю невиплаченої вихідної допомоги слід стягнути на користь позивачки, а саме 10519, 74 – 2950, 00 = 7 569, 74 грн. із утриманням податків і зборів.

Стосовно вимоги про компенсацію за втрату частки заробітної плати та інших виплат із затримкою термінів їх виплати у сумі 31807, 18 грн., суд зазначає.

Статтями 1-3 закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).

Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі - Порядок № 159).

Згідно з пунктом 2 Порядку № 159 встановлено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

В силу п. 7 вказаного Порядку, компенсація проводиться за рахунок джерел, з яких здійснюються відповідні виплати, а саме: власних коштів - підприємствами, установами та організаціями, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднаннями громадян; коштів відповідного бюджету - підприємствами, установами та організаціями, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду, фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

Так, з аналізу вищевказаного Закону вбачається, що для здійснення компенсації доходу необхідна наявність декількох умов, зокрема: дохід має бути нарахований але не виплачений та грошовий дохід не повинен мати разового характеру.

Враховуючи те, що встановлено невиплату заробітної плати позивачу за грудень 2014 року, січень 2015 року, лютий 1015 року, суд приходить до висновку про задоволення вимоги про стягнення компенсації за втрату частки заробітної плати та інших виплат у зв`язку із затримкою термінів їх виплати у сумі 31807, 18 грн., яка розраховується відповідно до калькулятора компенсації за несвоєчасну виплачену зарплату.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати з 26 лютого 2015 року по дату прийняття судового рішення у справі, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно ст. 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналізуючи вищезазначені норми матеріального права, Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року (справа № 21-1765а15) прийшов до висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Таким чином, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, а коли він у цей день не був на роботі. - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день постановляння рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним судом України у постанові від 21 січня 2015 року № 6-195цс14.

Згідно з частиною першою статті 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Як уже зазначалося, обчислення середньої заробітної плати визначається на підставі абз. 1 п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Таким чином, у разі, коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Згідно листів Мінсоцполітики України «Про розрахунок норми робочого часу на 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020 роки, кількість робочих днів з 26 лютого 2015 року по 05 березня 2020 року становить 1259 днів.

Відтак, середній заробіток позивача за час затримки виплати заробітної плати з 26 лютого2015 по дату прийняття судового рішення у справі (05 березня 2020 року) дорівнює 630 683, 46 грн. (500, 94 грн. * 1259 днів).

Проаналізувавши вищевказані норми законодавства та приймаючи до уваги правову позицію Верховного Суду України, суд приходить до висновку про наявність у позивача права на отримання відшкодування середнього заробітку за час затримки виплати при звільненні.

Відповідно до статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень ч.ч. 1 та 2 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору, судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. 241, 243, 255, 257, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) до Національного банку України (01601, Україна, м. Київ, вул. Інститутська, буд. 9, код ЄДРПОУ - 00032106) про стягнення заробітної плати та інших виплат, не виплачених при звільненні та їх компенсації у зв`язку з порушенням строків виплати - задовольнити частково.

Стягнути з Національного Банку України (01601, Україна, м. Київ, вул. Інститутська, буд. 9, код ЄДРПОУ - 00032106) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) :

- заробітну плату за період з 01 грудня 2014 року по 26 лютого 2015 року у сумі 31 058,28 грн. (тридцять одна тисяча п`ятдесят вісім гривень двадцять вісім копійок) із утриманням податків та інших обов`язкових платежів;

- невиплачену суму вихідної допомоги при звільненні у розмірі 7569,74 грн.(сім тисяч п`ятсот шістдесят дев`ять гривень сімдесят чотири копійки) із утриманням податків та інших обов`язкових платежів;

- компенсацію за втрату частки заробітної плати та інших виплат у зв`язку із затримкою термінів їх виплати у сумі 31807,18 грн. (тридцять одна тисяча вісімсот сім гривень вісімнадцять копійок) із утриманням податків та інших обов`язкових платежів..

Зобов`язати Національний Банк України (01601, Україна, м. Київ, вул. Інститутська, буд. 9, код ЄДРПОУ - 00032106) нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати у розмірі 630 683,46 грн. (шістсот тридцять тисяч шістсот вісімдесят три гривні сорок шість копійок) із утриманням податків та інших обов`язкових платежів.

Рішення суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) заробітної плати у межах одного місяця в розмірі 10519,74 грн. (десять тисяч п`ятсот дев`ятнадцять гривень сімдесят чотири копійки) підлягає до негайного виконання.

В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

В разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано судом 16.03.2020 року.

Головуючий суддя Суддя СуддяС.А. Гебеш Р.О.Ващилін П.П.Микуляк