Рішення № 88212774, 16.03.2020, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 201/1632/18

провадження 2/201/173/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2020 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем Плевако О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», державного реєстратора Анненкова Максима Ігоровича Дніпропетровської обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Дніпропетровської області і приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Заверуха Наталії Іванівни про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про проведену державну реєстрацію права власності на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 16 лютого 2018 року звернувся до суду з позовом до відповідачів ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», державного реєстратора Анненкова М.І. Дніпропетровської обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Дніпропетровської області і приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Заверуха Н.І. про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про проведену державну реєстрацію права власності на нерухоме майно; позовні вимоги не змінювалися, але доповнювалися і уточнювалися. Позивач в своїх позовних вимогах та з представником посилаються на те, що 07 лютого 2018 року до квартири ОСОБА_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , прийшли представники ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» і повідомили, що є власниками квартири та у примусовому порядку виселили позивача та інших мешканців квартири. 09 лютого 2018 року ОСОБА_1 отримав Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, з якої вбачається, що 29 січня 2018 року на підставі Рішення про державну реєстрацію прав їх обтяжень, індексний номер 39401054, державним реєстратором Анненковим М.І. Дніпропетровської обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Дніпропетровської області було внесено запис про право власності 24572577, у зв`язку з чим власником квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , стало ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп». У зв`язку з цим 16 лютого 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою, у якій просить скасувати рішення індексний номер: 39401054 від 29.01.2018 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень права власності на нерухоме майно, а саме квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованого державним реєстратором Анненковим М.І. та скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис №24572577 про державну реєстрацію права власності ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», код ЄДРПОУ 40696815 на нерухоме майно, а саме квартири, що розташована за адресою: : АДРЕСА_1 .

Позивач зазначає, що відповідно до отриманої Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 10 грудня 2018 року, ОСОБА_1 дізнався, що 05 грудня 2018 року на підставі Рішення про державну реєстрацію прав їх обтяжень, індексний номер 44435464 від 05 грудня 2018 року, приватним нотаріусом Заверуха Н.І. було внесено запис про право власності №29281963, у зв`язку з чим власником квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , стало ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп». Підставою виникнення права власності зазначено: Іпотечний договір, серія та номер 1-3-53, від 09 лютого 2007 року, Договір про відступлення прав вимоги за Іпотечним договором №1 від 13 грудня 2017 року, повідомлення про відступлення права вимоги за кредитним договором №7/в від 15 грудня 2017 року, вимога/іпотечне повідомлення про дострокове погашення заборгованості від 15 грудня 2017 року.

Отже з останньої отриманої Інформаційної довідки від 10 грудня 2018 року вбачається, що запис № 24572577 про державну реєстрацію права власності ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», код ЄДРПОУ 40696815 на нерухоме майно, а саме квартири, що розташована за адресою: : АДРЕСА_1 , який оскаржується ОСОБА_1 у судовому порядку, зник з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна. Натомість з`явився інший запис № 29281963 від 05 грудня 2018 року фактично з тим же змістом (а саме, що на підставі Іпотечного договору від 09 лютого 2007 року було здійснено реєстрацію права власності на квартиру, що є предметом іпотеки, внаслідок якої власником став ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп»), за тими же підставами виникнення права власності, але за іншими реквізитами (дата запису, номер, здійснено іншим державним реєстратором). Тобто відбулась фактична підміна запису, при тому, що запис № 24572577 від 23 січня 2018 року не був скасований, та фактично він відсутній у інформаційній довідці від 10 грудня 2018 року (копії інформаційних довідок від 09 лютого 2018 року та від 10 грудня 2018 року для порівняння надані). З цього приводу на адресу відповідачів та міністерства юстиції України від позивача було направлено адвокатський запит для отримання інформації, на підставі чого відбулась зміна запису. Але відповіді не надано і позивачем не отримано.

Оскільки тільки суд вправі скасовувати рішення державного реєстратора про реєстрацію прав та їх обтяжень, державний реєстратор не вправі самостійно скасовувати рішення державного реєстратора про реєстрацію прав та їх обтяжень та вносити відповідні зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, позивач і звернувся з позовом до суду стосовно захисту своїх прав та власності; позивач вважає, що в даному випадку є всі підстави для визнання протиправним та скасування рішення відповідача про державну реєстрацію прав та їх обтяжень про реєстрацію за ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» права приватної власності на об`єкт його вказаного нерухомого майна і для скасування запису про проведену відповідну державну реєстрацію права власності на це майно, внесеного відповідачем реєстратором.

Отже і дії відповідачів, і наступні дії реєстратора, третіх осіб по перереєстрації його власності є незаконними. Позивач вважає, що порушені його права. Зараз є спір по реєстрації на вказане його житло, в добровільному порядку його не вирішено. Просили визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора про вказану державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про проведену державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, задовольнити уточнений позов в повному обсязі.

Представник відповідач ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» в судовому засіданні з заявленими позовними вимогами не погодився, вважають, що при реєстрації і перереєстрації права власності на вказаний об`єкт нерухомості за ними порушень не було. Ніяких інших зобов`язань відносно позивача на себе не брали і не беруть, нічиїх прав не порушували і будь-якої шкоди не завдавали. Вважають позовні вимоги безпідставними і не доведеними та просили винести рішення за наявними матеріалами справи по закону та відмовити в задоволенні позову.

Відповідачі державний реєстратор Анненков М.І. і приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Заверуха Н.І. та/або їх представники в судове засідання не з`явилися, про день та час слухання справи повідомлені належним чином, про що є письмове повідомлення, про причини не явки суду не повідомили, вказаним і матеріалами справи, на думку суду, з заявленими позовними вимогами фактично не згодні, при реєстрації порушень не було. Просили винести рішення за наявними матеріалами справи по закону на розсуд суду без їх участі. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності вказаних відповідачів згідно ст. 223 ЦПК України.

Вислухавши пояснення представника відповідача, з`ясувавши думку сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України.

В судовому засіданні встановлено, що 07 лютого 2007 року між ВАТ Всеукраїнський Акціонерний Банк та позивачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №7/в. Відповідно до п. 1.2. кредитного договору кредитні кошти надані на придбання автотранспорту та ремонт квартири. 09 лютого 2007 року у забезпечення виконання між сторонами кредитного договору було укладено Іпотечний договір №1, предметом якого є квартира загальною площею 64.9 кв. м., житлова площа 37.9 кв. м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Згідно із частиною третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

21 березня 2012 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська у цивільній справі № 2-8129/11 за позовом ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором №7/в від 07 лютого 2007 року було ухвалено рішення, яким вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» загальний борг за кредитним договором від 07 лютого 2007 року в сумі 687108 грн. та витрати на судовий збір 1700 грн. і інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи в сумі 120 грн., а всього 688928 грн. 21 вересня 2012 року Жовтневим відділом державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження по вищезазначеній цивільній справі.

Позивач зазначає, що 07 лютого 2018 року до його квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 прийшли представники ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» і повідомили, що є власниками квартири та у примусовому порядку виселили позивача та інших мешканців квартири. 09 лютого 2018 року позивач отримав Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, з якої вбачається, що 29 січня 2018 року на підставі рішення про державну реєстрацію прав їх обтяжень, індексний номер 39401054, державним реєстратором Анненковим М.І. Дніпропетровської обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Дніпропетровської області було внесено запис про право власності 24572577, у зв`язку з чим власником квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 стало ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп». Станом на день подання уточненої позовної заяви вказаний запис у реєстрі відсутній з невідомих причин.

Вже у процесі розгляду справи у суді відповідно до отриманої Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 10 грудня 2018 року. Позивач дізнався, що 05 грудня 2018 року на підставі Рішення про державну реєстрацію прав їх обтяжень, індексний номер 44435464 від 05 грудня 2018 року, приватним нотаріусом Заверуха Н.І. було внесено запис про право власності № 29281963, у зв`язку з чим власником квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , стало ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп», підставою виникнення права власності зазначено: Іпотечний договір, серія та номер 1-3-53 від 09 лютого 2007 року, Договір про відступлення прав вимоги за Іпотечним договором №1 від 13 грудня 2017 року, повідомлення про відступлення права вимоги за кредитним договором №7/в від 15 грудня 2017 року, вимога/іпотечне повідомлення про дострокове погашення заборгованості від 15 грудня 2017 року.

Отже відбулась підміна запису, при тому, що запис № 24572577 від 23 січня 2018 року не був скасований, та фактично він відсутній у Інформаційній довідці від 10 грудня 2018 року. Отже, не зважаючи на стягнення за рішенням суду за кредитним договором №7/в від 07 лютого 2007 року кредитором було звернуто стягнення у позасудовому порядку, а саме застереження про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до ст. 36 Закону України «Про іпотеку», обравши перехід до Іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки.

Згідно зі ст. 129 Конституції України, обов`язковість судового рішення є однією з основних засад судочинства. У ст. 129-1 Конституції України вказано, що судове рішення є обов`язковим до виконання.

Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», «1. Державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: … 9) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; …».

Позивач вважає рішення про реєстрацію права власності незаконним, оскільки воно суперечить нормам законодавства та здійснено з порушеннями норм законодавства та положень Договору іпотеки, встановленого для даної процедури. Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

Отже, за наявності рішення суду щодо стягнення боргу, є недоцільним та незаконним використовувати позасудовий порядок звернення стягнення, оскільки у такому випадку порушується ст. 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Згідно зі ст. 37 Закону України «Про іпотеку» рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем в суді.

Згідно зі ст. 55 Конституції України, «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. … Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.». Виходячи з передбаченого ст. 8 Конституції України принципу верховенства права, наведені норми Конституції України надають людині можливість будь-якими незабороненими законом засобами самому захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з ч. 1 ст. 37 Закону, рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування врегульовано ст. 26 Закону, у відповідності до якої записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав. У разі якщо помилка в реєстрі впливає на права третіх осіб, зміни до Державного реєстру прав вносяться на підставі відповідного рішення суду (ч. 1). У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав (ч. 2). Внесення змін до записів Державного реєстру прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора здійснюються у порядку, передбаченому для державної реєстрації прав (ч. 5).

Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 року № 553).

Таким чином, чинним законодавством України визначено процедуру скасування державної реєстрації прав, скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, тільки суд вправі скасовувати рішення державного реєстратора про реєстрацію прав та їх обтяжень. Державний реєстратор не вправі самостійно скасовувати рішення державного реєстратора про реєстрацію прав та їх обтяжень та вносити відповідні зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Застосовуючи вищенаведені норми права до спірних правовідносин, оскільки іншим порядком, крім судового, неможливо захистити порушені права та законні інтереси позивача, він вважає необхідним звернутися до суду з нижчевказаними позовними вимогами про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Вважає позивач, що в даному випадку є всі підстави для визнання протиправним та скасування вказаного рішення відповідача про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Таким чином дії відповідачів і наступні дії реєстратора і третіх осіб по перереєстрації його власності є незаконними. Позивач вважає, що порушені його права. Зараз є спір по реєстрації на вказане домоволодіння, в добровільному порядку його не вирішено, виник спір і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовну заяву підлягаючою задоволенню з наступних підстав.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно із ст. 77-81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 16 ЦК України на законодавчому рівні закріплені способи захисту цивільних прав та інтересів.

Захист цивільних прав – це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміються закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст. 16 ЦК України.

Особа, право якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Згідно із ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Положеннями ст. 15 ЦК України визначено, що судовому захисту підлягає лише порушене, оспорюване або невизнане право.

Судом з`ясовано, що дійсно 07 лютого 2007 року між Відкритим акціонерним товариством Всеукраїнський Акціонерний Банк та позивачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №7/в. Відповідно до п. 1.2. кредитного договору кредитні кошти надані на придбання автотранспорту та ремонт квартири. 09 лютого 2007 року у забезпечення виконання між сторонами кредитного договору було укладено Іпотечний договір №1, предметом якого є квартира загальною площею 64.9 кв. м., житлова площа 37.9 кв. м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Згідно із частиною третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

21 березня 2012 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська у цивільній справі № 2-8129/11 за позовом ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором №7/в від 07 лютого 2007 року було ухвалено рішення, яким вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» загальний борг за кредитним договором від 07 лютого 2007 року в сумі 687108 грн. та витрати на судовий збір 1700 грн. і інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи в сумі 120 грн., а всього 688928 грн. 21 вересня 2012 року Жовтневим відділом державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження по вищезазначеній цивільній справі.

Позивач зазначає, що 07 лютого 2018 року до його квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 прийшли представники ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» і повідомили, що є власниками квартири та у примусовому порядку виселили позивача та інших мешканців квартири. 09 лютого 2018 року позивач отримав Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, з якої вбачається, що 29 січня 2018 року на підставі рішення про державну реєстрацію прав їх обтяжень, індексний номер 39401054, державним реєстратором Анненковим М.І. Дніпропетровської обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Дніпропетровської області було внесено запис про право власності 24572577, у зв`язку з чим власником квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 стало ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп». Станом на день подання уточненої позовної заяви вказаний запис у реєстрі відсутній з невідомих причин.

Вже у процесі розгляду справи у суді відповідно до отриманої Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 10 грудня 2018 року. Позивач дізнався, що 05 грудня 2018 року на підставі Рішення про державну реєстрацію прав їх обтяжень, індексний номер 44435464 від 05 грудня 2018 року, приватним нотаріусом Заверуха Н.І. було внесено запис про право власності № 29281963, у зв`язку з чим власником квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , стало ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп», підставою виникнення права власності зазначено: Іпотечний договір, серія та номер 1-3-53 від 09 лютого 2007 року, Договір про відступлення прав вимоги за Іпотечним договором №1 від 13 грудня 2017 року, повідомлення про відступлення права вимоги за кредитним договором №7/в від 15 грудня 2017 року, вимога/іпотечне повідомлення про дострокове погашення заборгованості від 15 грудня 2017 року.

Тобто з викладеного вбачається, що відбулась фактична підміна запису, при тому, що запис № 24572577 від 23 січня 2018 року не був скасований, та фактично він відсутній у Інформаційній довідці від 10 грудня 2018 року. Отже, не зважаючи на стягнення за рішенням суду за кредитним договором №7/в від 07 лютого 2007 року кредитором було звернуто стягнення у позасудовому порядку, а саме застереження про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до ст. 36 Закону України «Про іпотеку», обравши перехід до Іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Відповідно до ч. З ст. 37 Закону України «Про іпотеку» Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» рішення про реєстрацію права власності інотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавпем у суді. У зв`язку з цим Позивач звертається з позовом до суду за захистом своїх прав та інтересів. Позивач зазначає, шо не звертався до Відповідачів або будь-яких органів для вирішення вказаного спору, оскільки такий спір вирішується лише у судовому порядку.

Всупереч ст. 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель не надсилав

позивачу письмову вимогу про усунення порушення. Як вбачається зі ст. 36 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі є позасудовим способом врегулювання.

Так, відповідно до ст. 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: - передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Таким чином, аналіз змісту вищенаведених норм закону дозволяє зробити висновок, що набуття права власності на предмет іпотеки Іпотекодержателем у позасудовому порядку є одним із видів примусового стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, яке вважається предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», яке виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами.

Так, відповідно до пп. 1 п. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону: не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку. Пунктом 4 вказаного Закону визначено, шо протягом його дії інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм».

Аналіз положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» надає підстави стверджувати, що на час його дії, задоволення вимог кредиторів шляхом стягнення на предмет іпотеки, переданого громадянами України в забезпечення зобов`язань за споживчими кредитами в іноземній валюті можливе виключно лише за їх згодою. А отже, виходячи з сукупного аналізу змісту наведених норм Закону вбачається, що приписи Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню з урахуванням вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Однак, як вбачається з фактичних обставин справи, такої своєї згоди позивач на примусове стягнення предмету іпотеки не надавав. Таке примусове стягнення відбулось без згоди позивача як власника іпотечного майна в порушення заборони, встановленої дієш Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Разом з тим, відповідачем державним реєстратором безпідставно не було застосовано вимоги Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та замість відмови ТОВ у проведенні державної реєстрації, було прийняте протиправне рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень та внесено запис про реєстрацію за ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» права власності на належну позивачу житлову квартиру, і здійснивши у такий спосіб примусове стягнення (відчуження без згоди позивача як власника) нерухомого житлового майна, що є предметом іпотеки, у позасудовому порядку.

До того ж, частиною 3 ст. 37 закону України «Про іпотеку» визначено, що Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотеко держателя.

Аналіз змісту наведеної норми закону надає підстави для висновку, що обов`язковим та невід`ємним при набутті права власності на предмет іпотеки є оцінка предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. Але, як вбачається зі змісту інформаційної довідки, в переліку документів, на підставі яких у відповідача ТОВ виникло право власності на предмет іпотеки, наведених в її змісті, є відсутнім документ про оцінку фактичної вартості предмету іпотеки, за якою було набуто право власності.

Також у зазначеній інформаційній довідці є відсутніми відомості та інформація, про розмір заборгованості позичальника та про її безспірність, в рахунок погашення якої було здійснено задоволення вимог банку. Отже, зіставляючи наведені обставини до коментованих норм Закону державний реєстратор в порушення вимог ч. З ст. 37 Закону України «Про іпотеку», прийняв рішення про державну реєстрацію права власності ТОВ на предмет іпотеки, за умови фактичної відсутності інформації, даних та відомостей про розмір безспірної заборгованості позичальника та фактичну вартість предмету іпотеки, за якою відбулось задоволення вимог Іпотекодержателя у позасудовому порядку.

07 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», пунктом 1 якого передбачено, що протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із ст. 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із ст. 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами-резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що 1) таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя, та 2) загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, розглядаючи справу № 465/1310/17 за участю відповідачів приватного нотаріуса КМНО Кобелєвої А.М., ТОВ «Кей-Колект» (постанова від 31 жовтня 2018 року), зробив висновок, що визначальним при вирішення спору щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку протягом строку дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є настання правового наслідку, що в даному конкретному випадку передбачає фактичний перехід до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, без згоди власника майна.

Отже дія мораторію на примусове стягнення майна громадян, яке забезпеченням за валютними кредитами розповсюджується і на позасудовий порядок такого стягнення.

Окрім вказаного, згідно із частинами першою, шостою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Разом з цим, відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання.

За змістом положень статті 29 ЦК України та статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» особа може мати декілька місць проживання, однак проведенням реєстрації свого місця проживання у конкретному жилому приміщенні особа сама визначає його як постійне місце проживання.

Встановлено, що позивач ОСОБА_1 зареєстрований у спірній квартирі, яка використовується ним як місце проживання його і його сім`ї. При цьому суд зауважує, що положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника).

Крім того, як встановлено судом вище, в порушення умов договору іпотеки, ст. 36-38 Закону України «Про Іпотеку» реєстрація права власності на предмет іпотеки за ТОВ ФИК «Дніпрофінансгруп» здійснена без попереднього укладення між іпотекодавцем та іпотекодержателем окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя, а отже, без згоди власника (іпотекодавця) та відповідне підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно якої право власності на предмет іпотеки за ТОВ було зареєстровано реєстратором саме на підставі договору іпотеки, а не на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Правовідносини стосовно звернення стягнення на предмет іпотеки, у т.ч. шляхом набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, регулюються положеннями ЦК України, Закону України «Про іпотеку», умовами договору між боржником (іпотекодавцем) і банком (іпотекодержателем).

Спір щодо оскарження реєстраційної дії реєстратора щодо оспорюваного або невизнаного речового права є цивільно-правовим та підлягає розгляду в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства. Зазначений правовий висновок зазначений у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 396/2550/17, відповідно до якого при визначенні суду, який повинен розглядати справу (адміністративний чи цивільний/господарський) велике значення має не лише сторона справи дії якої оскаржуються, а й відносини з яких виник спір. Якщо взяти питання звернення стягнення на предмет іпотеки, то такі відносини будуть цивільно-правовими, адже дії реєстратора щодо звернення стягнення на предмет іпотеки витікають з відносин пов`язаних з неналежним виконанням положень кредитного та іпотечного договорів. А тому, спір виникає не між реєстратором, як суб`єктом владних повноважень та іпотекодавцем (хоча реєстратор повинен бути відповідачем), а в першу між іпотекодавцем і іпотекодержателем на підставі відповідних договорів, що призвело до вчинення реєстратором відповідної реєстраційної дії. Як наслідок спір виникає між учасниками цивільних відносин та підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

За приписами ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Відповідно до п. 51 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 2011 року № 1141 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 06 червня 2018 року № 484) внесення записів про скасування державної реєстрації прав здійснюється за заявою особи, заінтересованої у внесенні відповідних записів, а також у порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Повноваження органу державної реєстрації прав визначені статтею 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», до яких, в тому числі, належить проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень. Відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями. Згідно ч. 4 ст. 18 Закону: державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Відповідно до статті 13 Закону Державний реєстр прав складається з розділів, спеціального розділу, бази даних заяв та реєстраційних справ в електронній формі. Невід`ємною архівною складовою частиною Державного реєстру прав є Реєстр прав власності на нерухоме майно, Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державний реєстр іпотек, а кожний об`єкт нерухомого майна під час проведення державної реєстрації права власності на нього вперше в Державному реєстрі прав відкривається новий розділ та формується реєстраційна справа, присвоюється реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна.

Тобто, на кожний новостворений об`єкт нерухомого майна відкривається один розділ в Державному реєстрі прав, чого дотримано не було, шляхом зміни запису і дати реєстрації права власності за відповідачем, що є порушенням вимог статті 13 Закону.

Повноваження суб`єктів державної реєстрації прав визначені ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої до повноважень суб`єктів державної реєстрації прав належить, зокрема, забезпечення проведення державної реєстрації прав, ведення Державного реєстру прав, формування та зберігання реєстраційних справ.

У відповідності до ч. 3 ст. 10 Закону, державний реєстратор, зокрема: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; 2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Відповідно до ст. 13 Закону, Державний реєстр прав складається з розділів, спеціального розділу, бази даних заяв та реєстраційних справ в електронній формі. Невід`ємною архівною складовою частиною Державного реєстру прав є Реєстр прав власності на нерухоме майно, Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державний реєстр іпотек. На кожний об`єкт нерухомого майна під час проведення державної реєстрації права власності на нього вперше у Державному реєстрі прав відкривається новий розділ та формується реєстраційна справа, присвоюється реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна.

Згідно з ч. 4 ст. 18 Закону, державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам. У ч. 1 ст. 24 Закону зазначено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: 1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою; 3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; 4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; 5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; тощо. За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав (ч. 2 ст. 24 Закону).

В силу ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі ст. 1 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, кожна фізична та юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє користується, розпоряджається своїм майно на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 16 ЦК України, встановлено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення дії, яка порушує право. Приписами ст. 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до п. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.

Відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», підставою для реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав є, зокрема, рішення суду стосовно речових прав на нерухоме майно і обмежень цих прав, що набрали законної сили.

З огляду на вищевикладені приписи чинного законодавства України наявні підстави для задоволення позовних вимог.

Позивач надав до матеріалів справи письмові докази, які б підтверджували його правову позицію, а саме: позивачем було доведено факти порушення порядку вчинення реєстраційних дій, його посилання на порушення норм законодавства відповідають дійсності.

Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України: рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-які домовленості і зобов`язання стосовно відповідачів по незаконним (з точки зору відповідачів) діям відносно них, предмета спору, а відповідачі цього не довели, твердження відповідачів про наявність будь-яких інших зобов`язань або іншої неправомірності стосовно них є припущенням.

Не може суд прийняти до уваги не визнання відповідачами позовних вимог, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджуються.

При таких обставинах суд вважає можливим позовну заяву задовольнити та визнати протиправним та скасувати рішення індексний номер: 44435464 від 05 грудня 2018 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень права власності на нерухоме майно – квартиру АДРЕСА_2 , зареєстрованого приватним нотаріусом Заверуха Н.І., скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про проведену державну реєстрацію права власності - номер запису про право власності: 29281963 про державну реєстрацію права власності ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», код ЄДРПОУ 40696815 на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , а також стягнути з ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп», державного реєстратора Анненкова М.І. Дніпропетровської обласної філії КП «Центр державної реєстрації» Дніпропетровської області і приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Заверуха Н.І. на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати в сумі по 352 грн. 40 коп. з кожного відповідача, а всього 1 057 грн. 20 коп.

Таким чином суд вважає, що позовні вимоги в такому вигляді ґрунтуються на вимогах закону і підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 21, 41, 55, 58, 124, 129 Конституції України, ст. 15, 16, 18, 182, 203, 204, 205, 215, 257, 267, 316, 317, 319, 321, 365, 526, 530 ЦК України, ст. 1, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 2, 3, 9, 10, 13, 18, 19, 24, 26, 27, 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (в редакції постанови КМУ від 23 серпня 2016 року № 553), ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення індексний номер: 44435464 від 05 грудня 2018 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень права власності на нерухоме майно – квартиру АДРЕСА_2 , зареєстрованого приватним нотаріусом Заверуха Наталією Іванівною.

Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про проведену державну реєстрацію права власності - номер запису про право власності: 29281963 про державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», код ЄДРПОУ 40696815 на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», державного реєстратора Анненкова Максима Ігоровича Дніпропетровської обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Дніпропетровської області і приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Заверуха Наталії Іванівни на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати в сумі по 352 грн. 40 коп. з кожного відповідача, а всього 1 057 грн. 20 коп.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення складено 16 березня 2020 року.

Суддя -