Рішення № 88203254, 16.03.2020, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/159/20

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Черниш О.А.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

відповідач: Головне управління ДПС у Кіровоградській області (25006, м. Кропивницький, вул. Велика Перспективна, 55, код ЄДРПОУ 43142606)

про визнання протиправною та скасування вимоги, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Кіровоградській області (надалі - ГУ ДПС в Кіровоградській області) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-206-52 від 25.10.2019 року.

Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що ГУ ДПС у Кіровоградській області винесло вимогу №Ф-206-52 від 25.10.2019 року про сплату єдиного соціального внеску у розмірі 23785, 08 грн. Позивач зазначає, що з 10.07.2000 року він був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, проте з 2004 року фактично підприємницькою діяльністю не займався, оскільки був працевлаштований як найманий працівник, а з 22.01.2014 року його свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності визнано недійсним. З цих підстав, а також посилаючись на порушення строків винесення спірної вимоги, просить суд визнати її протиправною та скасувати.

Ухвалою судді від 03.02.2020 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Цією ж ухвалою визнано поважними причини пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду та поновлено цей строк.

Від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями проти позову, мотивованими тим, що позивач як фізична особа-підприємець був зобов`язаний нараховувати та сплачувати єдиний внесок. Оскільки позивач як платник єдиного внеску не дотримався цього обов`язку у 2017 році, щоквартально у 2018 та 2019 роках, контролюючим органом нараховано недоїмку зі сплати єдиного внеску та на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів сформовано спірну вимогу про сплату боргу (недоїмки). Доводячи її правомірність, представник відповідача просив суд у задоволенні позову відмовити.

Позивач подав відповідь на відзив, у якій наполягав на задоволенні позову з підстав, зазначених у позовній заяві.

Розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, надані докази, суд установив такі обставини та дійшов до таких висновків.

ОСОБА_1 з 10.07.2000 року зареєстрований як фізична особа-підприємець та взятий на облік як страхувальник та платник страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування в органах Пенсійного Фонду України під реєстраційним номером 10000000112988. Ці обставини підтверджуються Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. (а.с. 28 - 30)

ГУ ДПС у Кіровоградській області відповідно до статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" сформовано вимогу №Ф-206-52 від 25.10.2019 року про сплату боргу (недоїмки), якою повідомлено ОСОБА_1 , що станом на 31.07.2019 року за даними інформаційної системи органу доходів і зборів його заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 23785, 08 грн. недоїмки. (а.с. 11)

Вказану вимогу позивач одержав 19.11.2019 року. (а.с. 56). Не погоджуючись з цією вимогою, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір, суд виходив з того, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010 року (надалі - Закон №2464-VI).

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

У статті 4 Закону №2464-VI наведений перелік платників єдиного внеску.

Так, згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до частини 4 статті 4 Закону №2464-VI особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з частиною 1 статті 5 Закону №2464-VI облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.

Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п`ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку.

Відповідно до частини 2 статті 5 Закону №2464-VI взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 4, 5, 5-1, 15 та 16 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб.

3ідно з пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2464-VI з дня набрання чинності цим Законом платники страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, вважаються платниками єдиного внеску.

Відповідно до частин 2, 3, 4 статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний: 1) своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; 2) вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; 4) подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Обов`язки, передбачені частиною другою цієї статті, поширюються на платників, зазначених у пунктах 1, 4, 5, 5-1 та 16 частини першої статті 4 цього Закону.

У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов`язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем.

Пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 року №1774-VIII), який набрав чинності з 01.01.2017 року) передбачено, що єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 року №2148-VIII, чинній з 01.01.2018 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Частиною 4 статті 8 Закону №2464-VI передбачено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Відповідно до частини 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Порядок обчислення і сплати єдиного внеску визначений у статті 9 Закону №2464-VI.

Відповідно до частин 2, 3, 4, 5 статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п`ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь).

Згідно з абзацом 3 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI (у редакції, яка діяла до 01.01.2018 року) платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно з цією ж нормою (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 року №2148-VIII, чинній з 01.01.2018 року) платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Відповідно до абзацу 5 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Частиною 11 статті 9 Закону №2464-VI установлено, що у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до частини 12 статті 9 Закону №2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Як визначено пунктами 5, 6 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI:

- мінімальний страховий внесок - це сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця;

- недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Місячний розмір мінімальної заробітної плати відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" у 2017 році становив 3200 грн., відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" у 2018 році - 3723 грн., відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" у 2019 році - 4173 грн.

Враховуючи ставку, визначену частиною 5 статті 8 Закону №2464-VI у розмірі 22 %, мінімальний страховий внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону (фізичних осіб - підприємців), у 2017 році складав 704 грн. (3200 грн. х 22 %) у місяць, у 2018 році - 819,06 грн. (3723 грн. х 22 %) у місяць, у 2019 році - 918,06 грн. (4173 грн. х 22%) у місяць. Такі платники (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) зобов`язані були сплатити єдиний внесок за 2017 рік не пізніше 10.02.2018 року, а у 2018 та 2019 роках - щоквартально, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Відповідно до частин 2, 3, 4 статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Наказом Міністерства доходів і зборів України №449 від 20.04.2015 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 року за №508/26953, затверджено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3, 4 розділу VІ цієї Інструкції до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

У разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов`язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Відповідач стверджує, що позивач у 2017, 2018, 2019 роках належав до кола платників єдиного внеску, передбачених пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI, як фізична особа-підприємець, що перебуває на загальній системі оподаткування. Всупереч обов`язків платника єдиного внеску, позивач не нарахував та не сплатив у встановлений строк єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску за 2017 рік у розмірі 8448 грн. (704 грн. х 12 міс.), за І квартал 2018 року у розмірі 2457,18 грн. (819, 06 грн. х 3 міс.), за ІІ квартал 2018 року у розмірі 2457,18 грн. (819, 06 грн. х 3 міс.), за ІІІ квартал 2018 року у розмірі 2457,18 грн., за ІУ квартал 2018 року у розмірі 2457,18 грн. (819, 06 грн. х 3 міс.), за І квартал 2019 року у розмірі 2754, 18 грн. (918, 06 грн. х 3 міс.), за ІІ квартал 2019 року у розмірі 2754,18 грн. (918, 06 грн. х 3 міс.), внаслідок чого в облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів та в інтегрованій картці платника відображено недоїмку зі сплати єдиного внеску, яка станом на 31.07.2019 року сягнула 23 785, 08 грн. (а.с. 57 - 60)

У зв`язку з цим відповідач на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів сформував спірну вимогу №Ф-206-52 від 25.10.2019 року про сплату недоїмки та надіслав її позивачу.

Позивач заперечує свій обов`язок нараховувати та сплачувати єдиний внесок у вказані періоди, посилаючись на те, що з 2004 року підприємницькою діяльністю він не займається, у 2014 році свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності визнано недійсним, натомість він є найманим працівником, а єдиний соціальний внесок за нього як за застраховану особу, сплачує роботодавець.

Як установлено судом, позивач 10.07.2000 року був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності - фізична особа за нормами чинного на той час Положення про державну реєстрацію суб`єктів підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 року №740. (а.с. 14)

Норми цього Положення передбачали внесення фізичних осіб-підприємців до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів. Скасування ж державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи здійснювалося шляхом виключення його з цього Реєстру.

Між тим, з 01.07.2004 року набрав чинності Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" №755-IV від 15.05.2003 року, який регулює відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців (надалі - Закон №755-IV).

Згідно зі статями 4, 16, 17 Закону №755-IV (у редакції, чинній на момент його прийняття) державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток.

Пунктом 2 розділу VIII "Прикінцеві положення" Закону №755-IV було передбачено, що державний реєстратор протягом 2004 - 2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.

Верховною Радою України 01.07.2010 року прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання" №2390-VI, який набрав чинності 10.02.2011 року.

Відповідно до пунктів 2 - 4, 7 розділу ІI "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

Спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування (далі - уповноважені органи), які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб - підприємців.

Уповноважені органи протягом місяця з дня отримання від спеціально уповноваженого органу з питань державної реєстрації відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, проводять звірення даних реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), що ведуться ними, з даними Єдиного державного реєстру. За результатами звірення уповноважені органи подають спеціально уповноваженому органу з питань державної реєстрації відомості з відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо) про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру.

За результатами проведеного звірення уповноважені органи оприлюднюють у спеціалізованих друкованих засобах масової інформації та/або на відомчих веб-сайтах відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких на дату завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців не включені до Єдиного державного реєстру.

Згідно з пунктом 8 розділу ІI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.

За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Таким чином, встановлений пунктом 2 розділу ІI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершився 10.02.2012 року.

Судом установлено, що позивач, який був зареєстрований фізичною особою-підприємцем до 01.07.2004 року, у строки, встановлені пунктом 2 розділу VIII "Прикінцеві положення" Закону №755-IV та пунктом 2 розділу ІI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI, не ініціював включення відомостей про нього до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та заміну свідоцтва про його державну реєстрацію на свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка.

Доказів того, що позивачем на той час порушувалося питання про скасування державної реєстрації його як суб`єкта підприємницької діяльності та про державну реєстрацію припинення його підприємницької діяльності, суду не надано.

У зв`язку з цим, за наслідками звірення даних відомчих реєстрів та на підставі відомостей інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців державним реєстратором 22.01.2014 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців включені відомості про позивача як про фізичну особу-підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про його державну реєстрацію вважається недійсним. (а.с. 13)

Суд зазначає, що така відмітка в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців вказує на те, що свідоцтво про державну реєстрацію позивача як суб`єкта підприємницької діяльності, видане до 01.07.2004 року на бланку старого зразка, вважається недійсним, а не про те, що позивач втратив статус суб`єкта підприємницької діяльності.

Чинним Законом №755-IV встановлена окрема процедура припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, яка зокрема передбачає, що фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою. (частина 8 статті 4 Закону №755-IV).

Як свідчать матеріали справи, такий запис наразі до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не внесений.

Згідно з частиною 1 статті 10 Закону №755-IV якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Відповідно до частини 4 статті 10 Закону №755-IV відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.

Отже, з огляду на те, що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відомості про те, що позивач з 10.07.2000 року зареєстрований фізичною особою-підприємцем, тому ці відомості вважаються достовірними та дають підстави для висновку, що у 2017, 2018, 2019 роках позивач, як фізична особа-підприємець, належав до кола платників єдиного внеску, передбачених пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI.

Обов`язок нарахування та сплати єдиного внеску, з огляду на норми абзацу 2 пункту 2 частини 1 статті 7, частини 12 статті 9 Закону №2464-VI, не залежав від отримання фізичною особою-підприємцем доходу (прибутку) від підприємницької діяльності у ці періоди та його фінансового стану.

Разом з тим, матеріали справи свідчать, що у вказані періоди позивач був працевлаштований як працівник у ВАТ "Радій", що підтверджується записами у його трудовій книжці про прийняття на роботу з 17.03.2004 року. (а.с. 15 - 20)

Суд зазначає, що у розумінні Закону №2464-VI фізичні особи-підприємці та роботодавці розглядаються як окремі платники єдиного внеску.

Так, згідно з пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

За визначеннями, наведеним у пунктах 3, 10 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI, застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Суд зазначає, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою нарахування, проте за будь-яких умов сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. У разі відсутності бази нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір якої не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати фізичними особами-підприємцями мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Таке застосування норм Закону №2464-VI відповідає позиції, висловленій Верховим Судом у постанові від 04.12.2019 року №440/2149/19. У цій постанові сформульовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують) та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Як вбачається з наданих суду індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-5, ОК-7, щомісяця у 2017, 2018 та 2019 роках роботодавцем - страхувальником ПАТ "НВП "Радій", за позивача як за застраховану особу нараховувався та сплачувався єдиний внесок. (а.с. 46 - 48)

Відтак, суд вважає, що оскільки позивач у 2017 році, у 2018 році, у І - ІІ кварталах 2019 року був найманим працівником та застрахованою особою у розумінні Закону №2464-VI і єдиний внесок за нього в період його працевлаштування щомісяця нараховував та сплачував роботодавець у розмірі не менше мінімального, тому за відсутності доказів здійснення ним підприємницької діяльності з отриманням відповідного доходу від такої діяльності у ці періоди, він не мав обов`язку по сплаті єдиного внеску ще і як фізична особа-підприємець у розмірі мінімального страхового внеску.

Тож з огляду на відсутність у позивача обов`язку по сплаті єдиного внеску у вказані періоди, нарахування йому недоїмки за ці періоди у спірній вимозі є незаконним.

Оскільки відповідачем не доведено суду правомірність спірної вимоги, тому позов про визнання її протиправною та скасування слід задовольнити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з того, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем при зверненні до суду з позовом сплачено судовий збір у сумі 840, 80 грн. (а.с. 3) Зважаючи на задоволення позову, витрати за сплату судового збору слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Кіровоградській області (25006, Кіровоградська область, м. Кропивницький, вул. Велика Перспективна, 55, код ЄДРПОУ 43142606) задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Кіровоградській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-206-52 від 25.10.2019 року, надіслану ОСОБА_1 .

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати на сплату судового збору у розмірі 840, 80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Кіровоградській області.

Копію рішення суду надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду О.А. Черниш