Рішення № 88183180, 10.03.2020, Рахівський районний суд Закарпатської області

Справа № 305/1877/19

Провадження по справі №2/305/128/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.03.2020 Рахівський районний суд Закарпатської області

у складі: головуючої судді – Бліщ О.Б.

секретаря с/з – Вербещука В.А.

розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в місті Рахів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи без самостійних вимог на предмет спору Рахівська міська рада, Відділ у Рахівському районі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області про визнання незаконним свідоцтва про право власності на нерухоме майно та скасування державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна (земельну ділянку), -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , треті особи без самостійних вимог на предмет спору Рахівська міська рада, Відділ у Рахівському районі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області про визнання незаконним свідоцтва про право власності на нерухоме майно та скасування державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна (земельну ділянку).

Позовні вимоги мотивує тим, що 07 липня 2015 року він отримав на руки витяг з протоколу за №115, засідання постійної комісії з питань регулювання земельних відносин та містобудування від 26 травня 2015 року. З витягу йому стало відомо, що міським головою ОСОБА_3 в 2014 році громадянину ОСОБА_2 виділено земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 , площею 0,10 га, також міською радою погоджено дорогу до його дворогосподарства на основі будівельного паспорта. Міський голова умисно передав у власність земельну ділянку ОСОБА_2 , хоча міському голові достеменно було відомо, що дана земельна ділянка належала його покійному батькові, ОСОБА_1 і була закріплена за будинком його батька по АДРЕСА_1 , згідно генерального плану забудови від 20 грудня 1954 року, площею 14,84 га, та була у постійному користуванні їхньої родини. ІНФОРМАЦІЯ_1 його батько помер. 22 липня 2014 року йому було видано на руки свідоцтво про право на спадщину за законом. В даному будинку по АДРЕСА_1 він постійно проживав зі своїм батьком і вів спільне господарство. Своїми діями міський голова ОСОБА_3 позбавив його права власності на його ж земельну ділянку в кількості 0,10 га, передавши дану земельну ділянку ОСОБА_2 , чим порушив Цивільний та Земельний кодекси України. Тому він звернувся до суду із адміністративним позовом про визнання дій міського голови міста Рахова неправомірними та визнання рішення Рахівської міської ради не дійсним. Верховний суд у даній адміністративній справі (305/1478/15-а) дійшов висновку, що спір у справі, що розглядається стосується права власності фізичних осіб на земельні ділянки, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, тобто оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень вичерпало свою дію у зв`язку з його реалізацією, таким чином виник спір про цивільне право, а також суд роз`яснив, що даний спір може бути вирішений за правилами цивільного судочинства. Також вказує, що всупереч вимог закону, відповідачу передано у власність земельну ділянку, що на той час постійно перебувала у користуванні його родини, наведене, зокрема, підтверджується генеральним планом забудови від 20.12.1954, згідно якого за будинком його батька закріплена земельна ділянка площею 14,84 га. Передавши у власність сторонній особі їх земельну ділянку в кількості 0,10 га на якій знаходяться їх технічні будови і залишив за їх будинком лише 0,04 га. Міською радою грубо порушено Земельний та Цивільний кодекси України і Конституцію України. ОСОБА_2 при подачі клопотання про передачу у власність теж допустив порушення не додавши до клопотання погодження землекористувача в чиєму користуванні перебувала земельна, отже загалом порушена сама процедура передачі у власність земельних ділянок, що є підставою для визнання свідоцтва про право власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна. Окрім цього, із ним, як суміжним землекористувачем не проводилось погодження меж, що також вважає порушенням процедури, з метою приховання від нього факт приватизації земельної ділянки ОСОБА_2 . На підставі наведеного просив поновити строк позовної давності на звернення до суду та у зв`язку з тим, що були порушені його права, свободи та інтереси визнати незаконним свідоцтво про право власності на нерухоме майно на земельну ділянку та скасувати державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, а також стягнути з ОСОБА_2 судовий збір.

Ухвалою суду від 21.10.2019 відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено проводити у порядку загального позовного провадження. Надано відповідачу 15-денний строк для надання відзиву. Окрім цього, до участі у справі залучено Рахівську міську раду та Відділ у Рахівському районі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області як третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору.

02 грудня 2019 року провадження у справі зупинено до вирішення заяви позивача ОСОБА_1 про відвід головуючій судді Бліщ О.Б.

03 грудня 2019 року на адресу суду від ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області надійшли письмові пояснення на позовну заяву. Зазначають, що рішенням 58 сесії 6-го скликання Рахівської міської ради Закарпатської області «Про надання дозволу на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у приватну власність громадянам та внесення змін в рішення від 11.10.2013 № 576» було надано дозвіл на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у приватну власність громадянину ОСОБА_2 , мешканцю АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 був розроблений на підставі договору від 10.10.2014 № 129 ФОП ОСОБА_4 . Відповідно до висновку управлінням Держземагенства у Рахівському районі Закарпатської області від 05.12.2014 № 28-706-0.4-8417/2-14 та відділом містобудування та архітектури райдержадміністрації було погоджено відведення даної земельної ділянки. Згідно з планом опису меж, суміжними землекористувачами земельної ділянки є: від А до ОСОБА_5 – Климпотюк ОСОБА_6 , від Б до ОСОБА_7 , від В до ОСОБА_8 , від Г до Д – землі загального користування (проектна дорога), від Д до А – земельна ділянка померлого ОСОБА_1 . Акт прийому-передачі межових знаків на зберігання було підписано суміжними землевласниками та землекористувачами суміжних земельних ділянок, а саме ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . Щодо погодження меж земельної ділянки померлого ОСОБА_1 , то на 61 сесії 6-го скликання Рахівської міської ради було прийнято рішення про погодження із дворогосподарством сім`ї ОСОБА_11 . Вказаний проект землеустрою був затверджений рішенням Рахівської міської ради від 18.12.2014 № 767, а речове право зареєстровано реєстраційною службою Рахівського районного управління юстиції Закарпатської області, реєстраційний номер земельної ділянки у Державному реєстрі речових прав № 8622374. З огляду на наведене просили врахувати надані ними письмові пояснення при вирішенні справи по суті.

Ухвалою суду від 04.12.2019 у складі судді Марусяк М.О., позивачеві ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні заяви про відвід головуючої судді Бліщ О.Б.

Ухвалою суду від 11.12.2019 провадження по справі відновлено та призначено до підготовчого судового засідання на 13.01.2020.

На підставі ухвали суду від 13.01.2020 закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судове засідання позивач, ОСОБА_1 не з`явився, натомість подав до суду заяву у якій просив розглянути справу без його участі на підставі наявних матеріалів.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, натоміть подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 просив відмовити.

Представники третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору Рахівської міської ради та Відділу у Рахівському районі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області у судове засідання не з`явилися, про причини своєї неявки не повідомили.

Суд, вивчивши матеріали справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів вважає, позов таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 22.07.2014 позивач ОСОБА_1 є власником 1/3 частки майна, що належало його покійному батьку ОСОБА_1 , а саме: житлового будинку АДРЕСА_1 , сараю, вбиральні та гаражу.

Рішенням шістдесят другої сесії шостого скликання Рахівської міської ради Закарпатської області №767 від 18.12.2014 відповідачу ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі її у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 , площею 0.10 га.

У позовній заяві позивач посилається на те, що рішення 62 сесії 6 скликання Рахівської міської ради від 18.12.2014 №767, є незаконним, протиправним та таким, що порушує його законні права та інтереси.

Як на підставу своїх позовних вимог позивач посилається на те, що спірна земельна ділянка площею 14,84 га належала його покійному батькові ОСОБА_1 і була закріплена за його будинком по АДРЕСА_1 , згідно генерального плану забудови від 20 грудня 1954 року та перебувала у постійному користуванні їх сім`ї.

Разом з тим, посилання позивача на те, що його покійному батькові ОСОБА_1 належала на праві приватної власності земельна ділянка, площею 14,84 га не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи по суті. Окрім цього, посилання позивача на те, що спірна земельна належала його покійному батькові не відповідають дійсності, оскільки з доданої позивачем копії генерального плану від 20.12.1954 вбачається, що власниками є ОСОБА_12 та ОСОБА_13 .

Більше того, судом встановлено, що позивач є спадкоємцем лише 1/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , тому останньому перейшли, у відповідності до ч. 1 ст. 1218 ЦК України, права та обов`язки, які належали спадкодавцю ОСОБА_1 на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, зокрема право на приватизацію 1/3 частини земельної ділянки площею 0,1484 га, яка розміщена по АДРЕСА_1 .

Окрім наведеного суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з положеннями ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України). Кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України).

Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції, закріплено принцип непорушності права приватної власності, а саме право особи на безперешкодне користування, володіння і розпорядження своїм майном, право на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до роз`яснень, які містяться у п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Частиною 1 ст. 328 ЦК України регламентовано, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Разом з тим, судом встановлено, що правом на приватизацію спірної земельної ділянки за період свого життя батько позивача не скористався, оскільки позивачем не надано державного акту чи свідоцтва про право власності, які б підтверджували право власності його покійного батька на вище зазначену земельну ділянку.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади АР Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси, а захист цивільних прав здійснюється в установленому порядку судом, в тому числі, шляхом визнання права та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (п.п. 2,10 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; організація землеустрою; координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; вирішення земельних спорів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Аналізуючи, вище наведені норми закону та дослідивши наявні у матеріалах справи докази суд вважає, що Рахівська міська рада, виносячи рішення за №767 від 18 грудня 2014 року, діяла в межах чинного законодавства, та не виходила за межі своїх повноважень.

При цьому суд відхиляє доводи позивача про те, що із ним, як суміжним землекористувачем не проводилось погодження меж спірної земельної ділянки з огляду на те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами про те, що він є землекористувачем суміжної земельної ділянки. Разом з тим, судом встановлено, що з іншими суміжними землекористувачами межі спірної земельної ділянки були погоджені про що свідчать їх підписи на Плані погодження меж земельної ділянки, який міститься у матеріалах справи.

Так, відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Суд повинен установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-658цс15).

У відповідності до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування.

Згідно вимог ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції", (п. 27), передбачено, що, виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Отже, на позивача, поряд із обов`язком довести факт порушення свого суб`єктивного права відповідачем, також покладено обов`язок довести підставу позову, а саме: обставини, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги і з якими закон пов`язує настання певних правових наслідків, тобто можливість задоволення позову.

Із цих положень випливає необхідність доведення для задоволення позову таких фактів: наявність обставин, з якими закон пов`язує настання певних правових наслідків для позивача (тобто доведення заявленої підстави позову) та факт порушення його суб`єктивного права відповідачем. Недоведеність цих фактів є підставою для відмови в позові за недоведеністю (необґрунтованістю) позовних вимог.

Сторонам надано можливість повно реалізувати процесуальні права, надані їм законом, в тому числі надати докази.

Проте будь-яких належних та достатніх доказів які б підтверджували порушення суб`єктивного права позивача ОСОБА_1 , до матеріалів справи не додано, більше того не здобуто таких доказів і під час розгляду справи в суді.

Таким чином, оцінюючи досліджені докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що Рахівська міська рада, виносячи рішення за №767 від 18 грудня 2014 року порушила вимоги чинного законодавства, а судом у ході судового розгляду не здобуто доказів, які б поза будь-яким розумним сумнівом підтвердили обставини, викладені в позовній заяві. Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити у зв`язку з недоведеністю позовних вимог.

Оскільки судом відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним свідоцтва про право власності на спірну земельну, то у задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності на вказану земельну ділянку, які є похідними слід також відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України в разі відмови у задоволенні позову судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76- 81, 89, 141, 263-265, 273, 293, 294, 315, 316, 319, 354, 355 п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи без самостійних вимог на предмет спору Рахівська міська рада, Відділ у Рахівському районі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області про визнання незаконним свідоцтва про право власності на нерухоме майно та скасування державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна (земельну ділянку) - відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем ОСОБА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду або через Рахівський районний суд Закарпатської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлено 13 березня 2020 року.

Головуюча: Бліщ О.Б.