Рішення № 88172331, 28.02.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2020 року Справа № 160/12813/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -

ВСТАНОВИВ:

18.12.2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до ГУ ДПС у Дніпропетровській області, в якій просив суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1711/5067 від 12.11.2018 року.

Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач у 2004 році був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності (СПД), проте фактично підприємницьку діяльність не здійснював, в зв`язку з чим у тому ж році припинив СПД і був знятий з відповідного обліку. У зв`язку з давністю подій, будь-які документи, з яких би вбачалось реєстрація як СПД та припинення СПД, не збереглися. Разом з тим, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців дані про позивача, як СПД або реєстрації його припинення відсутні (відповідний витяг з ЄДР додається). Тож, з 2003 року позивач працював на різних посадах на підприємствах: ТОВ НВП “Стандарт” (2003 р.), ТОВ “Укрхімресурс” (2003-2004рр.), ТОВ ПМТП “Спецснаб” (2004-2009 р.р.), ТОВ “ТД “Полімери України” (2009-2011 рр.), ТОВ “Стандарт 2” (2011-2012 р.р.), ТОВ НВП “Стандарт” (2012 - по теперішній час). Будь-яких рішень контролюючих органів, щодо ненарахування/несплати переліченими роботодавцями сум ЄСВ відносно позивача, як працівника, не було. Отже, у відповідача не було правових підстав для нарахування позивачу єдиного соціального внеску та, відповідно складення вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1711/5067 від 12.11.2018 року.

24.01.2020 року від ГУ ДПС у Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування означеного податковий орган зазначив, що позивач перебуває на обліку в органах доходів і зборів як фізична особа - підприємець. На дату формування спірної вимоги не перебував в стані припинення підприємницької діяльності. Податкова звітність позивачем не подавалась, доходів він не отримував, як наслідок, повинен був сплачувати (враховуючи зміни до Закону України №2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», які набули чинності з 01 січня 2017 року, що стосується платників, які перебувають на загальній системі оподаткування та якими не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року) суму єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Із врахуванням зазначеного, мінімальний страховий внесок у 2017 році становить 704,00 грн. на місяць (3200,00 грн. х 22%, де 3200 грн. розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2017). За 2017 рік сума нарахувань єдиного внеску становить 8448,00 грн. У 2018 році мінімальний страховий внесок становив 819,06 грн. на місяць (3723,00 грн. х 22%, де 3723,00 грн. розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2018). У 2019 році мінімальний страховий внесок становив 918,06 грн. на місяць (4173,00 грн. х 22%, де 4173,00 грн. розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2019). Згідно даних інформаційної системи орану доходів і зборів в інтегрованій картці платника податків відображено наступні не сплачені нарахування за 2018 рік: нараховано розрахункову суму єдиного внеску за рік у сумі 8448 грн., нарахування не сплачені:1 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., строк сплати до 19.04.2018 року - нарахування не сплачені; 2 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., строк сплати до 19.07.2018 року, нарахування не сплачені; 3 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., строк сплати до 19.10.2018 року, нарахування не сплачені. Сума недоїмки станом на 31.10.2018 року становила 15 819,4 грн. Відповідно до Інструкції №449 саме на цю суму було винесено вимогу № Ф-1711/5067 від 12.11.2015 року адже на кінець календарного місяця була наявна недоїмка зі сплати єдиного внеску. Отже, згідно даних інформаційної системи орану доходів і зборів, загальна сума заборгованості платника станом на 12.11.2018, становила 15 819,54 грн. На підставі цих даних ГУ ДФС у Дніпропетровській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2018 № Ф-1711/5067, відповідно до вимог чинного законодавства. Відтак, доводи позивача є безпідставними, необґрунтованими та недоведеними, а отже такими, що не підлягають задоволенню.

Суд зазначає, що одночасно із позовною заявою ОСОБА_1 до суду подано заяву про забезпечення позову, за результатами розгляду якої, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.12.2019 року заяву повернуто заявнику без розгляду.

23.12.2019 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду вказану позовну заяву було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 5 (п`яти) робочих днів, з моменту отримання копії даної ухвали, шляхом надання до суду: засвідчені копії документів для суду та для вручення відповідачу із проставленням на лицьовому боці у верхньому правому куті першого аркуша документа відмітки “Копія” та “Згідно з оригіналом; засвідченої належним чином копії документа на підтвердження адміністративної процесуальної дієздатності позивача (паспорту чи іншого документу, що посвідчує особу позивача).

26.12.2019 року до канцелярії Дніпропетровського окружного адміністративного суду Дядюшко Р.В. подано заяву про забезпечення позову, за наслідками розгляду якої ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.12.2019 року у задоволенні останньої відмовлено.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.12.2019р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши всі документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовну заяву слід задовольнити з огляду на таке.

Як зазначив позивач у поданій до суду позовній заяві, так, дійсно, у 2004 році останній був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності (СПД), проте фактично підприємницьку діяльність не здійснював, в зв`язку з чим у тому ж році припинив СПД і був знятий з відповідного обліку. У зв`язку з давністю подій, будь-які документи, з яких би вбачалось реєстрація як СПД та припинення СПД, не збереглися.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 17.12.2019 року дані про позивача, як суб`єкта підприємницької діяльності або реєстрації його припинення відсутні.

Також, з 2003 року позивач працював на різних посадах на підприємствах: ТОВ НВП «Стандарт» (2003 р.), ТОВ «Укрхімресурс» (2003-2004рр.), ТОВ ПМТП «Спецснаб» (2004-2009рр.), ТОВ «ТД «Полімери України» (2009-2011 рр.), ТОВ «Стандарт 2» (2011-2012 рр), ТОВ НВП «Стандарт» (2012 - по теперішній час), що підтверджується копією трудової книжки ОСОБА_1 (Серія НОМЕР_1 ), яка наявна у матеріалах справи.

Разом з цим, ГУ ДФС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1711/5067 від 12.11.2018 року щодо стягнення з ОСОБА_1 суми боргу зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 15819,54 грн.

Зазначена вимога була передана відповідачем до Новокадацького відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління у Дніпропетровській області для стягнення боргу у примусовому порядку. Фактично позивач отримав копію вимоги 12.12.2019 р. при ознайомленні із матеріалами виконавчого провадження.

07.10.2019 р. державним виконавцем відділу ДВС було складено постанову про відкриття виконавче провадження ВП №60245133, стягнення з позивача на користь Відповідача заборгованості у сумі 15819,54 грн. та виконавчого збору у сумі 1581,95 грн.

08.11.2019 р. державним виконавцем відділу ДВС було складено постанову про звернення стягнення на заробітну плату відповідача.

Посилаючись на наведені обставини, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Слід зазначити, що Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону № 2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі-ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Статтею 2 Закону № 2464-VI визначено, що його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного, можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Судом встановлено, та про що зазначалось вище, з 2003 року позивач працював на різних посадах на підприємствах: ТОВ НВП «Стандарт» (2003 р.), ТОВ «Укрхімресурс» (2003-2004рр.), ТОВ ПМТП «Спецснаб» (2004-2009рр.), ТОВ «ТД «Полімери України» (2009-2011 рр.), ТОВ «Стандарт 2» (2011-2012 рр), ТОВ НВП «Стандарт» (2012 - по теперішній час).

Як видно із довідки від 18.12.2019 року за №18/02-12, яка видана за підписом директора ТОВ НВП «Стандарт» М.С. Васильченко, ОСОБА_1 працює на посаді заступника директора ТОВ НВП «Стандарт» з 27.06.2012 року. Нарахування та сплата сум єдиного соціального внеску за весь період роботи здійснюється у повному обсязі та в належні строки.

До того ж, суд звертає увагу на те, що доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності судом не встановлено. Відповідач про наявність таких доходів не зазначав.

Суд зазначає, що факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога (2017-2019 роки), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Однак, позивачу як фізичній особі-підприємцю, нараховувався до сплати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Отже, за наведених вище мотивів, оскаржувану вимогу відповідача не можна вважати правомірною.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27 листопада 2019 року (справа № 160/3114/19), від 4 грудня 2019 року (справа № 440/2149/19) та від 23 січня 2020 року (справа № 480/4656/18).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимога, винесена Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області №Ф-1711/5067 від 12.11.2018 року є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Відповідно до положень статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 768,40 грн., що документально підтверджується квитанцією №11527329 від 18.12.2019 року.

Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 768,40 грн. підлягає стягненню з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 242-243, 245-246, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1711/5067 від 12.11.2018 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник