Рішення № 88172329, 03.03.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2020 року Справа № 160/6253/19 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Кучма К.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання неправомірними рішень, визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2019 року ОСОБА_1 , в особі ОСОБА_2 , звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області, в якій просила суд:

- визнати протиправними та скасувати рішення від 22.01.2019 р. та від 04.02.2019 р. про відмову в призначенні пенсії за віком та від 24.01.2019 року про відмову у виплаті пенсії позивачу на визначений нею банківський рахунок, та визнати бездіяльність відповідача, щодо не призначення і не виплати пенсії - протиправною;

- зобов`язати відповідача вчинити певні дії - призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком з 20 грудня 2017 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) відповідно до норм Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів;

- прийняти заяву про виплату пенсії на банківський рахунок та виплачувати призначену пенсію позивачу на визначений нею банківський рахунок.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що вона до 26 березня 1992 року проживала у АДРЕСА_1 . 20.12.2017 року її представник ОСОБА_2 звернувся до Центрального об`єднаного управління ПФУ у м.Дніпрі із заявою про призначення їй пенсії. Проте, листом від 02.01.2018 року №М-745-11 відповідачем було повідомлено, що підстав для поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 немає, оскільки останньою не були надані оригінали необхідних документів. 19.04.2018 року представник позивача повторно звернувся до пенсійного фонду з супровідним листом та оригіналами необхідних документів.

Проте, 25.04.2018 року своїм листом №Л6263-18-13 відповідач знов відмовив позивачу в призначені пенсії, оскільки не була дотримана вимога особистого звернення про призначення пенсії, а представники позивача, які діють на підставі нотаріально посвідченої та апостильованої довіреності, не мають законних повноважень подати до органів пенсійного фонду її особисту заяву про призначення пенсії. Також, що у позивача відсутня реєстрація на території України за місцезнаходженням відповідача та що це, достатня підстава для відмови їй у призначенні пенсії, що буцім-то документ, що посвідчує особу позивача не відповідає порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення”, затвердженою постановою Правління ПФУ №22-1 від 25.11.2005 р. Зазначено, що відсутність міжнародної пенсійної угоди між Україною та Ізраїлем не дозволяє відповідачу призначити пенсію позивачу. Представник позивача 04.06.2018 року направив відповідачу оригінал нотаріально засвідченого та апостильованого свідоцтва, що засвідчує факт зміни імені, проте своїми листами від 18.06.2018 р., 22.01.2019 р., 04.02.2019 року позивачу було відмовлено в призначенні пенсії, з зазначених вище підстав.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.07.2019 року вказану позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачу.

Не погоджуючись з зазначеною ухвалою суду першої інстанції, представник позивача подав апеляційну скаргу.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 15.10.2019 року було скасовано ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.07.2019 року, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу справи від 25.10.2019 року справу було передано судді Кучмі К.С ОСОБА_3 26.10.2019 року.

Ухвалою суду від 28.10.2019 року позовна заява була залишена без руху через невідповідність ч.1 ст.161 КАС України.

Ухвалою суду від 13.11.2019 року було відкрито провадження по даній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, після усунення позивачем недоліків своєї позовної заяви.

На виконання вимог ухвали суду 04.12.2019 року відповідачем було подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.08.2018 року по справі № 0440/5168/18 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 викладені в рішеннях від 02.01.2018 року, 25.04.2018 року та 18.06.2018 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяви ОСОБА_1 від 20.12.2017 року, від 17.04.2018 року та від 06.06.2018 року щодо призначення та виплати ОСОБА_1 пенсії за віком з 20.12.2017 року, тобто, з дати першого звернення за призначенням пенсії, у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Головним управлінням ПФУ в Дніпропетровській області рішення суду від 16.08.2018 року по справі № 0440/5168/18 виконане добровільно. Проте, оскільки у позивача відсутня реєстрація на території країни за місцезнаходженням відповідача, чинним законодавством України не передбачено призначення пенсії за довіреністю, а між Україною та Державою Ізраїль договору щодо пенсійного забезпечення на теперішній час не укладено, тому відповідач й не мав підстав для призначення пенсії ОСОБА_1 . Окрім того, враховуючи той факт, що позивачем не виконано вимоги щодо порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та не надано документів на підтвердження проживання в Україні на законних підставах, а тому призначити пенсії підстав також немає. За таких обставин, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

До суду 10.12.2019 року від Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області також надійшов лист, в якому повідомлялося, що відповідач позбавлений можливості надати завірену копію пенсійної справи позивача, оскільки вона знаходиться в Центральному Управлінні соціального захисту населення Дніпровської міської ради. Головне управління ПФУ у Дніпропетровській області листом від 06.12.2019 року №7775/03.05-12 звернулося до Центрального Управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради із запитом про надання пенсійної справи ОСОБА_1 та станом на 10.12.2019 року жодної відповіді не отримано.

Ухвалою суду від 08.01.2020 року було витребувано з Центрального Управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради належним чином завірені копії пенсійної справи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_1 ).

Своїм листом від 07.02.2020 року №690/01-15 Центральне Управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради повідомило, що на виконання листа Головного управління ПФУ у Дніпропетровській області листом від 06.12.2019 року №7775/03.05-12, 13.12.2019 року було надано архівну справу ОСОБА_1 посадовій особі з відділу з питань перерахування пенсій №1 управління застосування пенсійного законодавства ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.

До суду 03.03.2020 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшли матеріали пенсійної справи позивача.

Керуючись приписами ст.263 КАС України, суд ухвалив розглянути адміністративну справу без повідомлення учасників справи, у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, позицію відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву, дослідивши письмові докази, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживала у АДРЕСА_1 .

26.03.1992 року позивач виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль.

З матеріалів справи видно, що 24.05.2000 року ОСОБА_1 змінила ім`я на ОСОБА_1 , що підтверджується відповідним свідоцтвом про факт зміни імені.

Згідно з трудовою книжкою позивача її трудовий стаж складає період з 31.07.1974 року по 18.06.1988 рік роботою в міській клінічній лікарні № 1 на посаді дільничного лікаря терапевта поліклінічного відділення № 3, та відповідно до диплому Запорізького медичного інституту вона навчалась з 1967 року до 1973 року.

20.12.2017 року представник позивача, на підставі нотаріальної довіреності, посвідченої та апостильованої, подав до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України у м.Дніпрі заяву про призначення пенсії ОСОБА_1 . Проте, 02.01.2018 року відповідач відмовив у призначенні пенсії позивачу, з підстав не подання оригіналів необхідних документів.

19.04.2018 року представником позивача повторно було подано до відповідача з супровідним листом оригінали документів для призначення пенсії ОСОБА_1 , але 25.04.2018 року відповідач вдруге відмовив позивачу, обґрунтувавши свою відмову як і попередню.

04.06.2018 року представником позивача направлено відповідачу оригінал нотаріально засвідченого та апостильованого свідоцтва, що засвідчує факт про зміну імені, проте, 18.06.2018 року відповідачем втретє було відмовлено позивачу у призначенні пенсії, обґрунтувавши свою відмову як і дві попередні.

Судом також встановлено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.08.2018 року по справі №0440/5168/18 були визнані протиправними рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , викладені в рішеннях від 02.01.2018 року, 25.04.2018 року та 18.06.2018 року та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49094, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, будинок 26; код ЄДРПОУ 21910427) повторно розглянути заяви ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) від 20.12.2017 року, від 17.04.2018 року та від 06.06.2018 року щодо призначення та виплати ОСОБА_1 пенсії за віком з 20.12.2017 року, тобто, з дати першого звернення за призначенням пенсії, у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність. У задоволенні решти позову було відмовлено.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що Головним управлінням ПФУ в Дніпропетровській області рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.08.2018 року по справі № 0440/5168/18 виконано добровільно.

Але, представником позивача було отримано рішення про відмову в призначенні пенсії № 40/03.6-13 від 22.01.2019 року та №53/03.6-13 від 04.02.2019 року. Відповідач розглянув заяву позивача про призначення пенсії та відмовив у призначенні пенсії позивачу на підставах, що у останньої відсутня реєстрація на території України за місцезнаходженням відповідача, що позивачем не надано належним чином завірені копії документів та що відсутність міжнародної пенсійної угоди між Україною та Ізраїлем не дозволяє відповідачу призначити пенсію позивачу.

Представником позивача була отримана відмова відповідача за №161/04-05/10 від 24.01.2019 року, згідно з якою, орган пенсійного фонду відмовився перераховувати призначену пенсію на визначений банківський рахунок на тій підставі, що позивач має право лише особисто подати до УПФУ заяву про перерахування пенсії на банківський рахунок та, що представники позивача не мають права подати від її імені таку заяву.

Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, що і стало підставою для її звернення з даним позовом до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Аналізуючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд приходить до наступного.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Право на отримання пенсії в України є конституційним правом громадянина України.

Передбачене Конституцією право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” та Законі України “Про пенсійне забезпечення”, якими встановлено порядок та виплата пенсії.

Згідно з частинами 1, 2 статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, пенсії або аналогічної виплати, встановленої в інших державах, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі встановлюється з урахуванням зазначених сум.

З 1 січня 2018 року для осіб, які досягли віку 65 років, мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі 40 відсотків мінімальної заробітної плати, визначеної законом про Державний бюджет України на відповідний рік, але не менше прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Виходячи з положень статті 22 та статті 64 Конституції України, право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень) лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

Згідно з ч.1 ст.7 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов`язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Таким чином, позивач проживаючи в державі Ізраїль, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція Україні та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.

Відповідно до ч.3 ст.2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

В силу ч.2 ст.2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

За таких обставин, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (частина 3 статті 25 Конституції України).

Згідно з п.2 ч.1 ст.49, другим реченням статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Конституційний Суд України в рішенні від 07.10.2009 р. № 25-рп/2009 визнав такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), положення пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір. Зазначені положення Закону втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

В пункті 3.3 рішення зазначено, що оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що з дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. № 25-рп/2009, орган Пенсійного фонду, враховуючи відсутність на даний час механізму виплати пенсій громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення, не може бути підставою для позбавлення позивача як громадянина України гарантованого йому державою права на отримання пенсії у старості.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17 липня 2018 року у справі №537/52/17 (адміністративне провадження №К/9901/29491/18), від 18 липня 2018 року у справі №263/3644/17 (адміністративне провадження № К/9901/23479/18).

Частиною 1 статті 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058-IV) встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Відповідно до ч.5 ст.45 Закону № 1058-IV, документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду України та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року № 22-1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).

Пунктом 1.5 цього Порядку № 22-1 передбачено, що заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м.Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім`ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.

За приписами статті 44 Закону № 1058-IV, перерахунок та поновлення виплати пенсії здійснюється на підставі особисто поданої пенсіонером заяви, також, заяву про перерахунок та поновлення виплати пенсії може бути подано пенсіонером через свого повноважного представника.

Отже, передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, при цьому, відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу ПФУ особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 20.02.2018 року у справі № 757/12134/14-а.

Як встановлено Дніпропетровським окружним адміністративним судом при розгляді справи № 0440/5168/18 представник позивача, який діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності, 20.12.2017 року подав до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Дніпрі заяву про призначення пенсії позивачу.

За таких обставин, суд доходить висновку про протиправність відмови відповідача в призначенні позивачу пенсії за віком з підстав, викладених в оскарженому рішенні.

Відповідач, заперечуючи проти позову, не довів суду, що, розглядаючи заяву позивача про призначення пенсії, він діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що рішення Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області від 22.01.2019 р. та від 04.02.2019 р. про відмову в призначенні пенсії за віком та від 24.01.2019 року про відмову у виплаті пенсії позивачу на визначений нею банківський рахунок є протиправними.

Також, суд звертає увагу на те, що позовна вимога визнати неправомірною бездіяльність відповідача, що полягає у не розгляді по суті заяви позивача про поновлення їй пенсії, не є належним засобом захисту порушеного права, тому що суд встановив наявність не бездіяльності, а вчинення протиправних дій.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача вчинити певні дії - призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком з 20 грудня 2017 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) відповідно до норм Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів, прийняти заяву про виплату пенсії на банківський рахунок та виплачувати призначену пенсію позивачу на визначений нею банківський рахунок.

Відповідно до п.4-1 Прикінцевих положень Закону, мінімальний розмір пенсії за віком, передбачений абзацом першим частини першої статті 28 цього Закону, встановлюється за наявності у чоловіків 25 років, а у жінок 20 років страхового стажу. Збільшення пенсії, передбачене абзацом другим частини першої статті 28 цього Закону, встановлюється за кожний повний рік страхового стажу понад 25 років чоловікам і 20 років жінкам.

Згідно з статтями 1, 2, 6 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 р. №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у тому числі пенсій, у випадку порушення строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого органу, які виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

Відповідно до статей 2, 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 р. №1282-ХІІ в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101%, пенсія підлягає обов`язковій індексації.

Частиною 2 ст.49 Закону №1058-IV передбачено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі “Міллер проти Австрії”, де Суд встановив принцип, згідно з яким обов`язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні “Гайгузус проти Австрії” від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.

Відповідно до правової позиції Європейського суду у справі “Кечко проти України” (рішення від 08 листопада 2005 року), в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Так, частиною 1 статті 58 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що саме Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі частини 2 статті 2 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тобто, завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право.

Таким чином, завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень. Суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Частиною 3 статті 245 КАС України чітко встановлено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

За таких обставин, суд вважає лише за можливе зобов`язати Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області повторно розглянути заяви ОСОБА_1 щодо призначення та виплати їй пенсії за віком з 20.12.2017 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) відповідно до норм Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів, з урахуванням висновків суду. У задоволенні решти позовної заяви відмовити, з викладених вище підстав.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно з ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позов задоволено частково, слід повернути позивачу частину судових витрат по справі в сумі 384,20 грн. (768,40 грн. : 2).

На підставі викладеного, та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 263 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 22.01.2019 р. та від 04.02.2019 р. про відмову в призначенні пенсії за віком та від 24.01.2019 року про відмову у виплаті пенсії ОСОБА_1 на визначений нею банківський рахунок.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяви ОСОБА_1 щодо призначення та виплати їй пенсії за віком з 20.12.2017 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) відповідно до норм Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовної заяви - відмовити.

Присудити за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, буд.26, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати по справі у розмірі 384,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 КАС України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційної-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.

Суддя К.С. Кучма

К.С. Кучма