Ухвала суду № 88159895, 19.12.2019, Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/324/17

Провадження № 1-кп/0182/477/2019

У Х В А Л А

Іменем України

19.12.2019 року м. Нікополь

Колегія суддів Нікопольського міськрайонного суд Дніпропетровської області у складі

головуючого судді Чуприни А.П.

суддів Рунчевої О.В.

Кобеляцької-Шаховал І.О.

секретаря судового засідання Пухової В.І.

з участю прокурора Кахути І.Ю.

захисника Дятлова А.М.

обвинуваченого ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12016040340003651, № 12016040430004169 за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч.4 ст. 187, п.6, п.13 ч.2 ст. 115, ч.1 ст. 309 КК України,-

ВСТАНОВИЛА :

В провадженні колегії суддів Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області знаходиться кримінальне провадження № 12016040340003651, № 12016040430004169 за обвинуваченням ОСОБА_1 за за ч.4 ст. 187, п.6, п.13 ч.2 ст. 115, ч.1 ст. 309 КК України.

Щодо обвинуваченого обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який ухвалою суду від 22.10.2019 року продовжено до 21.12.2019 року.

Прокурор заявив клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 у зв`язку з наявності ризиків того, що обвинувачений, з огляду на його особистість та стадію процессу, може ухилитися від суду, може перешкоджати кримінальному провадженню, вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки він обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину. Заперечував проти клопотання обвинуваченого про зміну йому запобіжного заходу на інший більш м`який, оскільки не вбачав для цього підстав.

До суду надійшло клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 , яке він підтримав в судовому засіданні, про зміну йому запобіжного заходу на домашній арешт з тих підстав, що він тривалий час перебуває під вартою в умовах, які відповідно до Конвенції з прав людини визнаються нелюдськими та можуть вважатись катуванням, оскільки принижують його гідність і тримання в там умовах погіршує стан його здоров`я. Крім того, ризики знищення речей і документів, а також незаконного впливу на потерпілих та свідків не існують, так як письмові докази досліджені, а вказані особи вже допитані судом. Тільки тяжкість вчиненого злочину, у відповідності до практики ЄСПЛ, не свідчить про наявність ризику переховування від суду або перешкоджання кримінального провадження. Також, відсутні докази наявності ризику вчинення ним іншого кримінального правопорушення.

Також обвинувачений в судовому засіданні зазначив, що він заперечує проти задоволення клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою і просить колегію суддів обрати домашній арешт за адресою АДРЕСА_1 , де проживає його донька та колишня дружина.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_1 – адвокат Дятлов А.М. просив відмовити в задоволенні клопотання прокурора та підтримав клопотання обвинуваченого, просив змінити запобіжний захід обвинуваченому на домашній арешт з тих підстав, що прокурор не обґрунтував наведені ним ризики та їх існування.

Вислухавши думку учасників процесу, з урахуванням положень діючого законодавства, практики ЄСПЛ, колегія суддів вважає доцільним продовжити застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, задовольнивши клопотання прокурора, а у задоволенні клопотання обвинуваченого відмовити з наступних підстав.

Відповідно до ст.331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України, положення якої передбачають, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, знищити, спотворити чи приховати документи і речі, які мають доказове значення у справі, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення і при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності вище зазначених ризиків суд зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується; данні щодо особистості – міцність соціальних зв`язків, стан здоров`я, вік, наявність постійного місця роботи, репутацію, та інші відомості.

Статтею 2 КПК України передбачено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Згідно з ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.

При розгляді даного клопотання, суд, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, виходить з усвідомлення, чи є тривалість тримання під вартою обґрунтованою, і що це питання не може вирішувати «in abstracto». Це питання має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин, підстав, якими суд мотивує своє рішення, та належно задокументованих фактів. Тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагають істинні потреби публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують вимогу поваги до особистої свободи (рішення в справі «Лабіта проти Італії» (Labita v. Italy) [ВП], заява № 26772/95, п. 153, ECHR 2000-IV). Суд зауважує, що тяжкість висунутих обвинувачень, ризик ухилення від слідства та суду, незаконний вплив на потерпілого, свідків були підставами для винесення ухвали про обрання щодо обвинувачених запобіжного заходу. Надалі, продовжуючи строк тримання під вартою, суд наводив підстави у своїх рішеннях, посилався на належність раніше обраного запобіжного заходу.

Європейський суд з прав людини стверджує, що вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права.

З наведеного витікає, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою/продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.

Так, у справі «Маккей проти Об`єднаного Королівства» ЄСПЛ зазначив, що основна мета статті 5 Конвенції полягає у запобіганні свавільного або безпідставного позбавлення волі особи.

ЄСПЛ під час вирішення справи «Медведев та інші проти Франції» зауважив, що право на свободу і особисту недоторканість має першочергове значення у демократичному суспільстві у значенні, передбаченому Конвенцією.

Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України», наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами

Суд, в свою чергу повинен ретельно дослідити наявні докази вказаних ризиків, проаналізувати, дати належну оцінку в кожній конкретній справі. Це узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні у справі «Кобець проти України» зазначив, що «Суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (також рішення у справі «Авшар проти Туреччини». Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».

Суд у рішенні по справі "Белчев проти Болгарії" наголосив, що обґрунтування будь-якого періоду позбавлення свободи повинно бути переконливо доведено державними органами.

Згідно Постанови N 14 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.12.2014 р. «Про узагальнення судової практики застосування судами першої та апеляційної інстанції процесуального законодавства щодо обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою» відповідно до ч. 6 ст. 22 КПК України суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків. У ході судового провадження сторона обвинувачення зобов`язана доводити реальність ризиків, що виправдовують обмеження свободи.

Так, як вбачається з матеріалів кримінального провадження та встановлено судом, ОСОБА_1 обвинувачується у скоєнні особливо тяжких злочинів, пов`язаних зі спричиненням смерті двом особам, за які передбачено покарання у вигляді довічного позбавлення волі, він був офіційно не працевлаштований, і тому не має постійного джерела доходу, а тому підозрюваний, зважаючи на тяжкість покарання та інші встановлені ризики, перебуваючи на волі, може переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, у зв`язку із чим наведені в клопотанні обставини свідчать про подальше існування значних ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

ЕСПЛ неодноразово зазначав, що покарання , яке може бути призначене обвинуваченому, є належним доказом існування ризику переховування від суду.

Пунктом 79 рішення ЄСПЛ в справі «Харченко проти України» визначено, що , тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи.

На думку колегії суддів, є ризик, що ОСОБА_1 перебуваючи на свободі, може вчинити і інші особливо тяжкі злочини проти життя та здоров`я людей, оскільки, будучі раніше судимий за ст. 115 КК України, то б то за умисне вбивство, після звільнення від відбування покарання умовно-достроково, він обвинувачується в скоєнні двох вбивств, що мали великий суспільний резонанс, який не минув і на теперішній час. Крім того, інформація щодо них висвітлювалась у місцевих ЗМІ.

Твердження сторони захисту, що не існує ризиків того, що обвинувачений ОСОБА_1 буде переховуватись від суду, перешкоджати кримінальному провадженню оскільки він має міцні соціальні зв`язки – батьків та малолітню дитину, суд не може розцінювати як підставу зміни запобіжного заходу на більш м`який, так як вищезазначені доводи з урахуванням тяжкості та обставин злочинів, суворості покарання, яке може бути призначене обвинуваченому у разі визнання його винним у вчиненні інкримінованих йому злочинів, не свідчать про наявність у обвинуваченого перешкод або інших стримуючих факторів щодо можливості ухилитися від суду та скоїти нові злочини.

Тому, ніякий більш м`який західу ніж тримання під вартою, не може запобігти зазначеним ризикам.

Посилання обвинуваченого як на підставу, яка обґрунтовує зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на інший більш м`який, на те, що справа тривалий час розглядається у суді, і він тривалий час утримується в ДУВП в умовах, які на його погляд, принижують його гідність, суд не вважає підставою для зміни запобіжного заходу обвинуваченому, так як тривалий розгляд справи пов`язаний з її складністю, кількістю учасників та процесуальною поведінкою учасників процесу, а забезпечення належних умов для осіб, які утримуються під вартою в умовах слідчих ізоляторів, не відноситься до компетенції суду.

Посилання обвинуваченого як на підставу, яка обґрунтовує недоцільність продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та зміну запобіжного заходу на інший більш м`який, на рішення ЄСПЛ – Харченко проти України, Єлоєв проти України, Луценко проти України, Смирнов проти Росії, Шишков проти Болгарії, Пірузян проти Вірменії, Тасе проти Румунії, Лабіна проти Італії, Летельє проти Франції, Давидов проти України, Трєпашкін проти Росії, Мельник проти України, Віслогузов проти України, Кудла проти Польщі та інші, суд не може вважати підставою для зміни запобіжного заходу, оскільки суд при вирішенні питань, пов`язаних з продовженням застосованого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою виходить з оцінки досліджених конкретних аргументів, прав та свобод людини у конкретній кримінальній справі.

Крім того, обвинуваченим в обґрунтування свого клопотання про домашній арешт, зазначена адреса проживання його колишньої дружини та доньки. Однак, доказів стосовно бажання його колишньої дружини забезпечити його проживання та належну поведінку суду не надано.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає доцільним продовжити застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком не більше ніж на 2 місяці, задовольнивши клопотання прокурора та відмовивши обвинуваченому у задоволенні клопотання про зміну запобіжного заходу.

Разом з тим, враховуючи практику ЄСПЛ, колегія суддів, продовжуючи дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, вважає за можливе, як альтернативний запобіжний захід, визначити обвинуваченим розмір застави, достатній для забезпечення виконання ними обов`язків, передбачених КПК, оскільки у разі, коли суд застосовує запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у злочинах, перелік яких передбачено ч. 3 ст. 183 КПК України, питання про визначення або ж не визначення застави віднесено на розсуд суду.

ч.5 ст. 182 КПК України встановлює, що особі, обвинуваченій у вчиненні особливо тяжкого злочину, розмір застави визначається від 80 до 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У виключних випадках, якщо суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Колегія суддів вважає необхідним визначити заставу в розмірі 1000 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Керуючись ст.ст. 132, 176, 177, 178, 183, 194, 331 КПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

У задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 про зміну запобіжного заходу відмовити

Клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 – задовольнити.

Продовжити застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, рахуючи з 19.12.2019 року до 18.02.2020 року включно.

Одночасно визначити обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді застави у сумі 1000 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме у розмірі 2 007 000 грн. для забезпечення виконання ним обов`язків, передбачених ч.5 ст. 194 КПК України.

Обвинувачений або заставодавець мають право у будь який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою протягом дії ухвали.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави обвинувачений вважаються таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави і зобов`язаний виконувати наступні обов`язки:

- прибувати за кожною вимогою до суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання.

Термін дії обов`язків, покладених судом у разі внесення застави визначити два місяці з моменту внесення застави.

Ухвала може бути оскаржена на протязі 7 днів з дня її проголошення до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя: А. П. Чуприна

Суддя: І.О. Кобеляцька-Шаховал

Суддя: О. В. Рунчева