Рішення № 88113033, 02.03.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2020 року Справа № 160/13290/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горбалінського В.В., розглянувши у місті Дніпрі у порядку письмового провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, -

ВСТАНОВИВ:

26.12.2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, в якому позивач просить:

- визнати протиправною і скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1594-51 від 17.05.2019 р. на суму 21030,90 грн, сформовану Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 1998 року зареєстрована як фізична особа-підприємець. Проте, з квітня 2004 року остання не провадить підприємницьку діяльність. Крім цього, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.10.2010 року у справі №2а-15402/09/0470 було припинено підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 . Всупереч наведеним фактам, 17.05.2019 року податковим органом сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1594-51 на суму 21 030, 90 грн. Позивач не погоджується з оскаржуваною вимогою, так як за рішенням суду, яке набрало законної сили, підприємницьку діяльність останньої було припинено, про що податковий орган був обізнаний, тому сформована вимога органом контролю є протиправною та підлягає скасуванню.

02.01.2020 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк, з дати отримання копії даної ухвали, на подання відзиву на позовну заяву.

08.01.2020 року позивачем подано до канцелярії адміністративного суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій останні викладені в наступній редакції:

- визнати протиправною і скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1594-51 від 17.05.2019р. на суму 21030,90 грн., сформовану Головним управлінням Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області, та зобов`язати Головне управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області здійснити коригування відомостей в інтегрованій картці платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування шляхом виключення з неї відомостей про наявність у ОСОБА_1 боргу зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 21030,90 грн.

30.01.2020 року, на виконання вимог ухвали суду від 02.01.2020 року, Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області подано до канцелярії адміністративного суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач щодо задоволення позовних вимог заперечував в повному обсязі.

Обґрунтовуючи свою позиції орган контролю зазначив, що дійсно, позивай перебуває на обліку в Головному управлінні ДФС у Дніпропетровській області як фізична особа-підприємець. Проте, всупереч нормам чинного законодавства, позивачем податкова звітність до відповідача не подавалась. Крім цього, враховуючи зміни до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №2464-VI, які набули чинності з 01.01.2017 року, з 2017 року платники податків повинні в обов`язковому порядку сплачувати єдиний соціальний внесок. Таким чином, згідно з даними інформаційної системи контролюючого органу платнику податків був нарахований єдиний соціальний внесок за 2017-2018 року та перший квартал 2019 року на суму в розмірі 21 030, 90 грн, у зв`язку з чим 17.05.2019 року податковим органом сформовано вимогу №Ф-1594-51.

Дослідивши повно і всебічно письмові докази, які містяться в матеріалах справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

ОСОБА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 , відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 11.02.1998 року зареєстрована як фізична особа-підприємець. Проте, зазначений запис зроблений в реєстрі 18.06.2019 року, номер запису 2 224 017 0000 135236.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.10.2010 року у справі №2а-15402/09/0470 адміністративний позов Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська до суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 про припинення підприємницької діяльності, було задоволено та припинено підприємницьку діяльність суб`єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 .

Вищенаведена постанова набрала законної сили 06.11.2010 року.

Проте, згідно з відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань господарську діяльність фізична особа-підприємець ОСОБА_1 припинила лише 18.06.2019 року, про що державним реєстратором зроблено відповідний запис №22240060002135236.

Відповідно до відомостей з інтегрованої картки платника податків, копія якої наявна в матеріалах справи, станом на 30.04.2019 року за позивачем обліковувався борг зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2017-2018 роки та перший квартал 2019 року у сумі 21 030,90, 54 грн.

На підставі вищенаведених відомостей, 17.05.2019 року Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування Ф-1594-51-У на загальну суму 21 030, 90 грн.

Крім цього, на підставі вищенаведеної вимоги 08.08.2019 старшим державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №59749304.

Не погодившись з даною вимогою відповідача, позивач оскаржила її у судовому порядку.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 6 Конституції України встановлено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.

Частиною 1 ст. 68 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон №2464-VI, в редакції чинній на момент вимкнення спірних правовідносин)

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до ст. 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI надано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI встановлено, що до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з ч. 12 ст. 9 Закону №2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Приписами п.2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VI (у редакції, що діяла до 01.01.2017 року) було визначено, що єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску

Таким чином, зазначені положення у редакції, яка діяла до 01.01.2017 передбачали саме право, а не обов`язок платника на визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання платником доходу у звітному періоді.

Проте, після того, як 01.01.2017 року вступили в законну сили зміни до Закону №2464-VI, платники податків зобов`язані сплачувати єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Фізичні особи - підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Згідно п.2 ч. 1 ст.7 Закону № 2464-VI разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Відповідно до ч. 5 ст.8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

В ч. 7 ст. 9 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.

Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи (абзаци третій, п`ятий частини 8 статті 9 №2464-VI).

Аналогічні приписи містяться в Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування №449.

Проте, як встановлено судом постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.10.2010 року у справі №2а-15402/09/0470 було припинено підприємницьку діяльність суб`єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 .

Крім цього, відповідно до резолютивної частини вищенаведеної постанови, її копію направлено Державному реєстратору виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради для виконання вимог статей 38, 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців».

Постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.10.2010 року у справі №2а-15402/09/0470 набрала законної сили - 06.11.2010 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», в редакції чинній на час прийняття рішення суду про припинення підприємницької діяльності позивача, державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця проводиться у разі, зокрема, постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Аналогічні приписи містяться в ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Статтею 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Таким чином, суд критично ставиться до доводів відповідача про те, що позивач була знята з реєстрації лише 18.06.2019 року, так як підприємницька діяльність останньої припинена за рішенням суду від 01.10.2010 року, яке набрало законної сили, що підтверджено матеріалами справи.

Крім цього, суд звертає увагу, що орган контролю був обізнаний про припинення підприємницької діяльності позивача, оскільки саме за позовом податкового органу судом було прийнято відповідне рішення суду від 01.10.2010 року у справі №2а-15402/09/0470.

Отже, наведені обставини дають підстави для суду прийти до висновку, що вимога складена Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області №Ф-1594-51 від 17.05.2019 року є протиправною та підлягає скасуванню.

Крім того, при вирішенні спору щодо правильності нарахування єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне страхування суди повинні перевірити обставини щодо наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця.

До наведеного вище висновку прийшов Верховний Суд в постанові від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець 08.10.2001 року зареєстрований, як фізична особа-підприємець, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

При цьому, 16.12.2019 позивач припинив підприємницьку діяльність фізичної-особи підприємця, про що в реєстрі здійснений відповідний запис №22270060002051141, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

01.07.2004 року набув чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (у подальшому змінено назву на Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 вказаного Закону державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

01.07.2010 року прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» №2390-VI, (далі - Закон № 2390-VI), який набув чинності 03.03.2011 року.

Відповідно до підпунктів 2, 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення цього Закону процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Пункт 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення №2390-VI у зв`язку із набранням чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедур припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців за їх рішенням» від 19 травня 2011 року №3384-VI (далі - Закон N 3384-VI) викладено в наступній редакції:

Всі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до п.п. 7, 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців. Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.

Пунктом 4 та абз. 2 п. 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI передбачено, що свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними; за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління ДФС у Дніпропетровській області здійснити коригування відомостей в інтегрованій картці платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування шляхом виключення з неї відомостей про наявність у ОСОБА_1 боргу зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 21030,90 грн, суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 року №236 затверджено Положення про Державну фіскальну службу України (далі - Положення №236).

Відповідно до п. 1 Положення №236 Державна фіскальна служба України (ДФС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.

Згідно з п.п. 3-8 п. 3 Положення №236 основними завданнями ДФС, зокрема, є:

3) розробляє форми податкових декларацій (розрахунків), звітності та інших документів;

4) здійснює адміністрування податків і зборів, митних та інших платежів, єдиного внеску в порядку, встановленому законом, забезпечує контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою їх нарахування та сплати до бюджету і відповідних позабюджетних фондів;

5) контролює своєчасність подання платниками податків та єдиного внеску передбаченої законом звітності, своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків і зборів, єдиного внеску, митних та інших платежів;

6) здійснює контроль за дотриманням податкового і митного законодавства, законодавства щодо трансфертного ціноутворення, законодавства щодо адміністрування єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого законом покладено на ДФС;

7) здійснює облік платників податків та єдиного внеску, осіб, які здійснюють операції з товарами, що перебувають під митним контролем, об`єктів оподаткування та об`єктів, пов`язаних з оподаткуванням;

8) забезпечує ведення обліку податків і зборів, платежів.

Наказом Державної фіскальної служби України №80 від 01.02.2019 року затверджено положення про Головне управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - Положення).

Відповідно до п. 1 Положення, Головне управління ДФС у Дніпропетровській області є територіальним підрозділом Державної фіскальної служби України, який підпорядковується ДФС.

Пунктом 4 Положення, визначено, що Головне управління ДФС у Дніпропетровській області відповідно до покладених до нього завдань, зокрема, забезпечує ведення обліку податків і зборів, платежів і єдиного внеску, забезпечує достовірність та повноту обліку платників податків та платників єдиного внеску, об`єктів оподаткування та об`єктів, пов`язаних з оподаткуванням.

З аналізу наведеного вбачається, що на даний час Головне управління ДФС у Дніпропетровській області відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, забезпечує ведення обліку податків і зборів, платежів і єдиного внеску, забезпечує достовірність та повноту обліку платників податків та платників єдиного внеску.

Так, питання щодо коригування відомостей в інтегрованій картці платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин

Аналіз норм КАС України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд не вбачає підстав для задоволення означеної вимоги.

Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч. ч. 1 та 4 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, а також те, що відповідачем не доведено належними, достатніми доказами нарахування позивачу єдиного внеску, що стало підставою для виникнення недоїмки, суд дійшов висновку про протиправність винесення оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами ст. 139 КАС України, згідно з якими, судовий збір, у розмірі 768,40 грн., сплачений ОСОБА_1 при поданні адміністративного позову підлягає стягненню з бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

Керуючись статтями 9, 73-77, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1594-51 від 17.05.2019 року на суму 21 030,90 грн., сформовану Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 768,40 грн.

Відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, проте, відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя В.В. Горбалінський