Рішення № 88107866, 04.03.2020, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.03.2020 справа № 914/2270/19

м. Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Матвіїва Р.І. за участю секретаря судового засідання Зубкович Д.С. розглянув матеріали

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Фруктова зірка”, смт. Нова Ушиця, Хмельницька область,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Велтс”, м. Львів,

предмет спору: стягнення 2 640 004,67 грн.,

підстава позову: порушення умов договору поставки №30/10-ПЯО від 30.10.2017 року,

за участю представників:

позивача: не з`явився,

відповідача: не з`явився.

ПРОЦЕС

06.11.2019 року на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фруктова зірка» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Велтс» про стягнення 2 640 004,67 грн.

Ухвалою суду від 11.11.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвала суду про відкриття провадження отримана сторонами, що підтверджено повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Відводів складу суду сторонами не заявлено.

26.12.2019 року відповідачем подано відзив на позовну заяву.

13.01.2020 року позивачем подано відповідь на відзив.

16.01.2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні на 05.02.2020 року. Розгляд справи у судовому засіданні 05.02.2020 року відкладено на 27.02.2020 року за клопотаннями сторін.

У судове засідання 27.02.2020 року з`явився представник позивача, доказів вирішення спору в позасудовому порядку у спосіб укладення мирової угоди не подано. Подано заяву про вирішення питання розподілу судових витрат. Розгляд справи відкладено на 04.03.2020 року, про що повідомлено присутнього представника позивача під розписку, а відповідача шляхом надіслання ухали про виклик в наступне судове засідання.

У судове засідання 04.03.2020 року сторони явку представників не забезпечили, причин неявки не повідомили, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином. Від відповідача повернулося повідомлення про вручення ухвали від 26.02.2020 року. Від позивача на електронну адресу суду надійшли письмові пояснення щодо розрахунку інфляційних втрат, 3% річних і пені.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи наведене, беручи до уваги належне повідомлення сторін про дату та час судового засідання, зважаючи на відсутність повідомлень про причини неявки представників сторін, суд не вважає неявку представників сторін у дане судове засідання перешкодою для вирішення справи по суті в даному судовому засіданні.

У судовому засіданні 04.03.2020 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

СУТЬ СПОРУ ТА ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН

Спір між сторонами виник внаслідок прострочення відповідачем виконання зобов`язання по своєчасній оплаті отриманого товару. Так, позивач стверджує, що ним було у повному обсязі виконано зобов`язання за вказаним договором та поставлено товар відповідачу на суму 2 500 050,00 грн. Відповідач прийняв поставлений товар на вказану суму, жодних претензій щодо товару не заявив, однак взяті на себе зобов`язання згідно договору в частині оплати за придбаний товар виконав частково - на суму 820 000, 00 грн. З урахуванням наведеного, за твердженнями позивача, борг відповідача станом на день звернення до суду складає 1 680 050,00 грн., які позивач заявляє до стягнення. Крім стягнення основної суми боргу, позивач просить також стягнути пеню в розмірі 589 582, 46 грн., інфляційні втрати в розмірі 272 127,95 грн. та 3 % річних у розмірі 98 244,26 грн.

Відповідач стосовно заявлених вимог заперечує, зазначає про неможливість прийняття доказів, доучених до позову з підстав їх неналежного засвідчення. Водночас в судовому засіданні 16.01.2020 року визнано суму боргу. Також зазначає, що витрати на професійну правничу допомогу є неспівмірними з часом, витраченим адвокатом на надання відповідних послуг, складністю справи та виконаних адвокатом робіт та обсягом наданих адвокатом послуг.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

30.10.2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Фруктова зірка” (надалі по тексту рішення – позивач, згідно з договором - постачальник) і Товариство з обмеженою відповідальністю “Велтс” (надалі по тексту рішення – відповідач, згідно з договором -покупець) уклали договір поставки №30/10-ПЯО. Відповідно до умов договору постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати у власність покупцю органічну сільськогосподарську сировину, а саме - яблука органічні, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах цього договору. Асортимент, об`єм та загальна вартість окремих партій товару узгоджується сторонами та вказується у видаткових накладних.

Згідно з п. 4.1 загальна вартість договору не регламентується та складається із сумарної вартості товару, поставленого за цим договором, згідно видаткових накладних.

Згідно з видатковими накладними за період 25-30.11.2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Фруктова зірка” поставило Товариству з обмеженою відповідальністю “Велтс” продукцію, загальною вартістю 2 500 050,00 грн., що підтверджується підписами та відбитками печаток обох сторін. Зокрема, 25.11.2017 року поставлено товар на суму 350 000,00 грн. і на суму 75 325,00 грн., 26.11.2017 року – 417 990,00 грн., 27.11.2017 року – 412 365,00 грн., 28.11.2017 року – 404 617,50 грн., 29.11.2017 року – 423 440,00 грн., 30.11.2017 року – 416 312,50 грн.

Перевезення товару додатково підтверджується товарно-транспортними накладними за період 25-30.11.2017 року та податковими деклараціями з податку на додану вартість з квитанціями про їх реєстрацію.

Як вбачається з виписки по особовому рахунку за 01.12.2017 – 31.12.2017, Товариство з обмеженою відповідальністю «Велтс» 01.12.2017 року сплатив позивачу 50 000,00 грн., 05.12.2017 року – 200 000,00 грн., 15.12.2017 року – 100 000,00 грн., 27.12.2017 року – 100 000,00 грн., 26.01.2018 року – 20 000,00 грн., тобто всього на суму 470 000,00 грн.

Станом на 01.01.2018 року сторонами підписано акт звірки взаєморозрахунків, відповідно до якого заборгованість відповідача становила 1 700 050,00 грн. (крім описаних вище платежі враховано платіж на суму 350 000,00 грн., здійснений 08.11.2017 року).

30.10.2019 року позивачем надіслано відповідачу вимогу про здійснення розрахунку по договору поставки № 30/10-ПЯО в сумі 1 680 050,00 грн.

Дані факти матеріалами справи підтверджуються, документально не спростовувались.

ВИСНОВКИ СУДУ

Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення сторін, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як встановлено судом вище, підставою виникнення правовідносин між сторонами є договір поставки.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.ч.1,2 ст. 712 ЦК України).

Як встановлено вище, підтверджується матеріалами справи та не заперечується і не спростовується відповідачем, у листопаді 2017 року позивач поставив відповідачу товар, вартістю 2 500 050,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Договором сторони погодили, що розрахунки за товар, який постачається проводяться в національній валюті України на поточний рахунок постачальника на умовах попередньої оплати (п. 4.4). Проте, як вбачається зі встановлених вище обставин, передоплата була здійснена 08.11.2017 року, решта оплат здійснювались, починаючи з грудня 2017 року, тобто після поставки товару в листопаді 2017 року.

Разом з тим, товар на обумовлену в рахунку-фактурі суму – 2 500 050,00 грн. був поставлений позивачем і прийнятий відповідачем, що не заперечується та не спростовується відповідачем. Відповідно, відповідач повинен виконати обов`язок по оплаті отриманого товару негайно після отримання товару.

Згідно зі ст. 256 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Відтак, останнім днем для оплати отриманого по видатковій накладній № 45 від 25.11.2017 року товару на суму 75 325,00 грн. було 25.11.2017 року, по видатковій накладній № 46 від 26.11.2017 року на суму 417 990,00 грн. - 26.11.2017 року, по видатковій накладній № 47 від 27.11.2017 року на суму 412 365,00 грн. - 27.11.2017 року, по видатковій накладній № 48 від 28.11.2017 року на суму 404 617,00 грн. - 28.11.2017 року, по видатковій накладній № 49 від 29.11.2017 року на суму 423 440,00 грн. - 29.11.2017 року, по видатковій накладній № 50 від 30.11.2017 року на суму 416 312,50 грн. - 30.11.2017 року.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом вище встановлено, що після поставки всіх партій товару відповідачем здійснено часткову оплату отриманого товару, а саме в сумі 470 000,00 грн. Вказаних обставин відповідач не заперечив та не спростував. Заперечення відповідача, які зводяться до неналежного засвідчення позивачем копій документів, долучених до позовної заяви, є безпідставними та такими, що обставин справи по суті не змінюють. Так, копії документів, долучені до позовної заяви, засвідчені написом «з оригіналом вірно», містять дату – 31.10.2019 року, дані особи, що засвідчує документ, - директор, А.Я. Паламарчук, підпис особи, скріплений печаткою товариства, що відповідає п. 5.27 правил засвідчення копій документів, визначених Національним стандартом України «Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів ДСТУ 4163-2003», затвердженим наказом Держспоживстандарту від 7.04.2003 №55. Крім цього, в судовому засіданні 26.12.2019 року представником позивача надано суду та стороні для огляду оригінали документів, копії яких долучені до позовної заяви. Більше того, в судовому засіданні 16.01.2020 року представник відповідача в усних поясненнях визнав суму боргу.

Відповідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що позивачем доведено та належними і достовірними доказами підтверджено факт порушення відповідачем договірних зобов`язань по своєчасній оплаті отриманого товару. Відтак, суд доходить висновку про необхідність захисту порушеного права позивача на отримання належної плати за поставлений товар, у зв`язку з чим позовна вимога про стягнення 1 680 050,00 грн. підлягає задоволенню.

Крім суми основного боргу, позивачем заявлено до стягнення також пеню, інфляційні втрати та 3 % річних.

Так, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Позивачем за період прострочення 01.11.2018-31.10.2019 року нараховано пеню в розмірі 589 582,46 грн.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Договором сторони передбачили, що за прострочення платежів по цьому договору покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБ України від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, за весь період прострочення (п. 7.1 договору).

Господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

З умови договору про відповідальність сторін вбачається, що сторони погодили нарахування пені упродовж всього періоду існування заборгованості, тобто поза межами шестимісячного періоду, встановленого законом, що водночас відповідає приписам ст. 232 ГК України. У зв`язку з такою умовою суд зазначає про допустимість нарахування пені на загальну суму залишку заборгованості, починаючи з 01.11.2018 року, так як суд не вправі виходити за межі періодів, визначених позивачем.

Перевіривши правильність розрахунку пені, не виходячи за періоди, визначені позивачем, суд зазначає, що пеня становить 588 063,53 грн., а не 589 582,46 грн., як визначив позивач, оскільки позивачем допущено помилку в періоді 06.09.2019 - 24.10.2019, за який розмір пені становить 74 428,52 грн., а не 75 947,46 грн. Відтак, позовна вимога в частині стягнення 1 518,94 грн. пені задоволенню не підлягає.

Щодо нарахованих 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України). Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Як вбачається з розрахунку позивача, такий здійснено, починаючи з 25.11.2017 року по 31.10.2019 року, з урахуванням здійснюваних відповідачем оплат, та становить 98 244,26 грн.

Здійснюючи перевірку проведеного позивачем розрахунку, суд зазначає таке.

Як встановлено судом вище, 25.11.2017 року поставлено товар на суму 350 000,00 грн. і на суму 75 325,00 грн., 26.11.2017 року – 417 990,00 грн., 27.11.2017 року – 412 365,00 грн., 28.11.2017 року – 404 617,50 грн., 29.11.2017 року – 423 440,00 грн., 30.11.2017 року – 416 312,50 грн. Вартість товару в сумі 350 000,00 грн. сплачена 08.11.2017 року як передоплата. Останнім днем для оплати отриманого 25.11.2017 року товару на суму 75 325,00 грн. було 25.11.2017 року, по видатковій накладній № 46 від 26.11.2017 року на суму 417 990,00 грн. - 26.11.2017 року, по видатковій накладній № 47 від 27.11.2017 року на суму 412 365,00 грн. - 27.11.2017 року, по видатковій накладній № 48 від 28.11.2017 року на суму 404 617,00 грн. - 28.11.2017 року, по видатковій накладній № 49 від 29.11.2017 року на суму 423 440,00 грн. - 29.11.2017 року, по видатковій накладній № 50 від 30.11.2017 року на суму 416 312,50 грн. - 30.11.2017 року. Із кожного наступного дня у разі неоплати зобов`язання по оплаті вважалося простроченим. Оплати відповідач здійснював частково: 01.12.2017 року сплатив позивачу 50 000,00 грн., 05.12.2017 року – 200 000,00 грн., 15.12.2017 року – 100 000,00 грн., 27.12.2017 року – 100 000,00 грн., 26.01.2018 року – 20 000,00 грн., тобто всього на суму 470 000,00 грн.

Відтак, прострочення існувало в наступні періоди:

26.11.2017 на суму 75 325,00 грн.,

27.11.2017 на суму 493 315,00 грн. (417 990,00 грн. +75 325,00 грн.),

28.11.2017 на суму 905 680,0 грн. (412 365,00 грн. + 417 990,00 грн. +75 325,00 грн.),

29.11.2017 на суму 1 310 297,00 грн. (404 617,00 грн. + 412 365,00 грн. + 417 990,00 грн. +75 325,00 грн.),

30.11.2017 на суму 1 733 737,00 грн. (423 440,00 грн. + 404 617,50 грн. + 412 365,00 грн. + 417 990,00 грн. +75 325,00 грн.),

01.12.2017 на суму 2 150 050,00 грн. (416 312,50 грн. 423 440,00 грн. + 404 617,00 грн. + 412 365,00 грн. + 417 990,00 грн. +75 325,00 грн.),

02.12.2017 – 05.12.2017 на суму 2 100 050,00 грн.

06.12.2017 – 15.12.2017 на суму 1 900 050,00 грн.

16.12.2017 – 27.12.2017 на суму 1 800 050,00 грн.

28.12.2017 – 26.01.2018 на суму 1 700 050,00 грн.

27.01.2018 – 31.10.2019 на суму 1 680 050,00 грн.

Відповідно, 3 % річних позивачем правильно пораховано за періоди 02.12.2017 – 05.12.2017 на суму 2 100 049,50 грн., 06.12.2017 – 15.12.2017 на суму 1 900 049,50 грн., 16.12.2017 – 27.12.2017 на суму 1 800 049,50 грн., 28.12.2017 – 26.01.2018 на суму 1 700 049,50 грн., 27.01.2018 – 31.10.2019 на суму 1 680 049,50 грн. А у період з 26.11.2017 по 01.12.2017 року сума боргу змінювалась у бік збільшення, проте 2 150 050,00 грн. становила, починаючи з 01.12.2017 року, а не з 25.11.2017 року, як вказує позивач. Також суд зазначає, що 25.11.2017 року прострочення ще не настало, оскільки по першій партії товару, поставленого 25.11.2017 року, 25.11.2017 року було днем оплати, а не моментом прострочення. Здійснивши перерахунок 3% річних відповідно до встановлених судом періодів та сум заборгованостей, що існували у відповідні періоди, суд зазначає, що 3% річних становлять 97 556,97 грн., а не 98 244,26 грн., як заявлено до стягнення позивачем. Відтак, у задоволенні позовної вимоги про стягнення 687,29 грн. 3 % річних суд відмовляє.

Перевіряючи розрахунок інфляційних втрат за боргові періоди 25.11.2017 року - 31.10.2019 року, керується наступним.

Як вказав Верховний Суд у постанові від 14.01.2020 року у справі № 924/532/19, зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що на кінець листопада 2017 року відповідач мав оплатити всі партії поставленого позивачем товару, тобто заборгованість становила 2 150 050,00 грн., станом на кінець грудня 2017 року заборгованість становила 1 700 050,00 грн., а на кінець січня 2018 року – 1 680 050,00 грн., що правильно визначено позивачем у розрахунку інфляційних втрат. Водночас, позивачем не враховано дефляцію у обраному періоді, а саме у липні 2018 року (- 11 760,35 грн.), червні-серпні 2019 року (- 8 400,25 грн., - 10 080,30 грн., - 5 040,15 грн.). Здійснивши перерахунок за правильно визначений позивачем період прострочення та з урахуванням індексів інфляції та дефляції, суд зазначає, що сума інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача, становить 236 846,90 грн., а не 272 127,95 грн. Відповідно, у задоволенні вимоги про стягнення 35 281,05 грн. суд відмовляє.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що наявними у справі достовірними та належними доказами підтверджується обставина порушення відповідачем прав позивача щодо отримання своєчасної плати за товар. Відтак, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у встановленому вище розмірі.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Суд звертає увагу, що позивачем заявлено у позовній заяві та окремою заявою 27.02.2020 року заявлено клопотання про відшкодування відповідачем вартості послуг на отримання професійної правничої допомоги, яке просить вирішити після ухвалення рішення по суті в порядку прийняття додаткового рішення, оскільки позивач позбавлений можливості надати суду у повному обсязі докази здійснення витрат, так як такі пов`язані виключно із закінченням судового розгляду. У заяві від 27.02.2020 року позивачем повідомлено про подання доказів понесення судових витрат упродовж п`яти днів з дня постановлення рішення у даній справі та просить суд надати строк протягом пяти днів після ухвалення рішення надати докази понесення ним витрат на професійну правничу допомогу.

Так, згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Порядок ухвалення рішення про судові витративстанволений ст. 221 ГПК України. Так, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне призначити заяву позивача про розподіл судових витрат від 27.02.2020 року до розгляду в судовому засіданні 18.03.2020 року та встановити позивачу строк для подання доказів відповідно до заяви - п`ять днів після ухвалення рішення суду.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 126, 129, 221, 231, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Велтс” (код ЄДР 38581148, 79032, Львівська обл., місто Львів, вул. Пасічна, будинок 93) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Фруктова зірка” (код ЄДР 38635931, 32600, Хмельницька обл., Новоушицький район, селище міського типу Нова Ушиця, вулиця Стара Поштова, будинок 1,Д) 1 680 050,00 грн. боргу, 74 428,52 грн. пені, 236 846,90 грн. інфляційних втрат, 97 556,97 грн 3% річних і 31 284,06 грн. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

3. У задоволенні позовних вимог про стягнення 35 281,05 грн. інфляційних втрат, 687,29 грн. 3 % річних і 1 518,94 грн. пені відмовити.

4. Призначити до розгляду в судовому засіданні 18.03.2020 року о 16:15 год. заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Фруктова зірка” про розподіл судових витрат від 27.02.2020 року. Судове засідання відбудеться в приміщенні Господарського суду Львівської області за адресою місто Львів, вулиця Личаківська, будинок 128 (2-й поверх).

5. Встановити Товариству з обмеженою відповідальністю “Фруктова зірка” строк – п`ять днів після ухвалення рішення в даній справі для надання доказів, що підтверджують розмір понесених судових витрат.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 10.03.2020 року.

Суддя Матвіїв Р.І.