Рішення № 88107284, 05.03.2020, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

_________

____________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" березня 2020 р. м. Житомир Справа № 906/1277/19

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Кудряшової Ю.В.

секретар судового засідання: Сенькіна Л.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Омельченко О.М. - адвокат, ордер серії АІ №1014792 від 02.12.2019;

Бовсунівський В.Г. - довіреність від 03.02.2020;

від відповідача: Олянюк В.Л. - наказ №13-ОД від 16.01.2020.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Український папір" (м.Київ)

до Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" (смт.Новогуйвинське Житомирський район Житомирська область)

про стягнення 7838,93 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Український папір" звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом до Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" про стягнення 91474,44 грн. заборгованості за договором №197 від 14.12.2018, з яких: 84000,00грн. - основний борг, 6298,65грн. - пеня, 588,00грн. - інфляційні, 587,79грн. - 3% річних. Витрати по сплаті судового збору просить покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив умови договору №197 від 14.12.2018 в частині своєчасної та в повному обсязі оплати отриманої продукції.

Позивачем неодноразово подавались заяви про зменшення розміру позовних вимог. Так, 08.01.2020 на адресу суду надійшла заява ТОВ "Український папір" за вх.№02-44/19/20 про зменшення розміру позовних вимог, в якій, зокрема, повідомлено, що після звернення позивача з позовом до суду відповідач повністю визнав суму боргу в розмірі 84000,00 грн. та сплатив її, що підтверджується меморіальним ордером від 12.12.2019 №4138, тому предмет позову в частині заборгованості за договором підлягає зменшенню на вказану суму. Водночас, позивач збільшує позовні вимоги в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних по дату сплати - 11.12.2019. Згідно вказаної заяви позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача інфляційні втрати в розмірі 672,59 грн., 3% річних у розмірі 649,92 грн., пеню в розмірі 7105,01 грн., витрати на правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн. та судовий збір в розмірі 1921,00 грн.

В судовому засіданні, що відбувалось 05.03.2020, представник позивача подав заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідача на користь позивача інфляційні втрати в розмірі 84,00 грн., 3% річних у розмірі 649,92 грн., пеню в розмірі 7105,01 грн., а також витрати на правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн. та судовий збір в розмірі 1921,00 грн. Дана заява з врахуванням приписів ст.46 ГПК України прийнята судом до розгляду та ухвалено розгляд справи здійснювати з урахуванням поданої заяви про зменшення позовних вимог.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та заяві про зменшення позовних вимог від 05.03.2020.

Представник відповідача в судовому засіданні не заперечував факт виконання ТОВ "Український папір" зобов`язань по договору в частині поставки продукції та її отримання підприємством. Разом з тим, наполягає на задоволенні клопотання про зменшення штрафних санкцій від 09.01.2020.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 14.12.2018 між Державним підприємством "Житомирський бронетанковий завод" (покупець/відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Український папір" (постачальник/позивач) укладено договір №197 (а.с.23-27), за умовами якого постачальник зобов`язується передати у власність, а покупець прийняти й оплатити продукцію, вказану у Специфікаціях, надалі - "Продукція", на умовах та в строки, передбачені договором (п.1.1 договору).

За умовами п.1.2 договору постачальник гарантує, що продукція є новою, придатною для використання за призначенням або не нижче 2 категорії, стосовно неї відсутні права третіх осіб, пов`язаних з її наймом, знаходженням у власності, заставі, користуванні, а також з інтелектуальною власністю тощо.

Відповідно до п.2.1 договору кількість та номенклатура продукції вказується у Специфікаціях, що є невід`ємною частиною договору .

Якість, комплектація, пакування й маркування продукції повинні відповідати нормам, чинним стандартам (ТУ, ГОСТ, технічною документацією) для даного виду продукції. Постачальник гарантує, що продукція, яка є предметом поставки за договором, придатна для використання за призначенням та повністю відповідає умовах договору щодо якості та номенклатурі (п.2.2 договору).

Умови і строки поставки продукції визначені п.3 договору.

Так, згідно п.3.1 договору поставка продукції здійснюється силами та за рахунок Постачальника, можливо через Перевізника на склад в місці знаходження Покупця (або на інших умовах, обговорених Сторонами), в строки/терміни, встановлені Сторонами у відповідній Специфікації. Моментом поставки Продукції (партії Продукції) та передача її Покупцю є дата підписання Сторонами видаткової накладної.

Постачання продукції здійснюється партіями. Асортимент та кількість кожної партії повинні відповідати Продукції, визначеної Специфікацією. Постачальник зобов`язаний Повідомити Покупця про прогнозовану дату поставки Продукції не пізніше 3 (трьох) днів до дати поставки (п.3.2 договору).

Відповідно до п.3.3 договору право власності на Продукцію переходить до Покупця з моменту підписання представниками Сторін видаткової накладної.

Пунктом 4.1 договору визначено, що поставка Продукції здійснюється за цінами, визначеними у відповідній Специфікації і включають всі податки, збори й інші обов`язкові платежі, а також вартість тари, пакування, маркування й інші витрати, пов`язані і поставкою продукції.

Загальна сума договору складається із сум Специфікацій до Договору (п.4.2 договору).

Відповідно до п.5.1 договору оплата покупцем Продукції здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника, зазначений у Договорі (якщо Постачальник не повідомить Покупцеві реквізитів іншого рахунка).

Згідно п.5.2 договору покупець здійснює оплату Продукції шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника. Порядок, строки оплати та ціна встановлюється Сторонами в відповідній Специфікації.

За умовами п.6.1 договору постачальник зобов`язаний поставити Продукцію, яка є предметом Договору, в строки та на умовах, визначених Договором, а також інших документів, які є його невід`ємною частиною.

Даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2019 року. Закінчення строку дії Договору не звільняє Сторони від зобов`язань та відповідальності за порушення зобов`язань (у тому числі гарантійних), які виникли під час дії договору (п.10.5 договору).

На виконання умов договору сторонами 14.12.2018 підписана специфікація №1 (додаток №1 до договору №197 від 14.12.2018) (а.с.28).

Пунктом 3 даної специфікації визначено умови оплати - 30 календарних днів з моменту поставки всієї партії продукції по даній специфікації на склад покупця.

28.02.2019 між тими ж сторонами підписано специфікацію №2 (додаток №2 до договору №197 від 14.12.2018) (а.с.29).

Пунктом 3 специфікації №2 визначено, що оплата за продукцію, яка є предметом договору, проводиться покупцем в строк до 30 календарних днів з моменту поставки кожної партії продукції по даній специфікації на склад покупця.

На виконання вказаних умов договору позивачем, відповідно до специфікацій №1 від 14.12.2018 та №2 від 28.02.2019, та відповідно до видаткових накладних №КІ-00005498 від 03.09.2019, №КІ-00001489 від 15.03.2019, №КІ-00000005 від 09.01.2019 передано у власність відповідача передбачені специфікаціями партії продукції на загальну суму 202752,00грн. (а.с.31,37,43).

Крім того, на підтвердження факту поставки товару в матеріалах справи містяться рахунки на оплату товару, товарно-транспортні накладні, довіреності на отримання матеріальних цінностей (а.с.30-48).

Вищезазначені документи підтверджують, що позивачем було передано у власність відповідача товар на загальну суму 202752,00грн.

В порушення умов договору та Специфікацій поставлений позивачем товар оплачений частково на суму 118752,00грн., а отже з 09.02.2019 (за видатковою накладною №КІ-00000005 від 09.01.2019), з 15.04.2019 (за видатковою накладною №КІ-00001489 від 15.03.2019) та з 04.10.2019 (за видатковою накладною №КІ-00005498 від 03.09.2019) розпочинається термін прострочення виконання зобов`язання відповідача перед позивачем.

17.10.2019 на адресу відповідача позивач направив претензію з проханням оплатити поставлений товар, яку відповідач залишив без належного реагування.

Отже, станом на час подання позовної заяви за відповідачем рахувалась заборгованість за основним боргом в розмірі 84000,00 грн.

Разом з тим, судом встановлено, що після порушення провадженні у справі відповідач сплатив основну заборгованість повністю, в зв`язку з чим позивачем було подано заяву про зменшення позовних вимог.

Таким чином несвоєчасне виконання відповідачем зобов`язань по оплаті товару стало приводом для звернення з даним позовом до суду.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов таких висновків.

Між сторонами фактично укладено договір поставки, а відтак - виникли відносини, які підпадають під правове регулювання статті 712 Цивільного кодексу України та статті 265 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України та статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, відповідно до частини першої та другої статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана вчинити на користь другої певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України, підставами для виникнення зобов`язань можуть бути різні юридичні факти. Зобов`язання можуть виникати з договорів, у тому числі з кредитних правовідносин.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Згідно статті 173 Господарського кодексу України один суб`єкт господарського зобов`язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб`єкта, а інший суб`єкт має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтями525,526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України закріплено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Основні зобов`язання, що виникли у позивача внаслідок укладення договору, це поставка і передача товару, у відповідача - прийняття товару та оплата його вартості.

Як зазначалося вище, позивач поставив товар на загальну суму 202752,00 грн., у відповідача виник обов`язок його оплатити. Втім, останній розрахувався за отриманий товар з порушенням строків, визначених договором.

В зв`язку з чим, позивач просить стягнути з відповідача на користь ТОВ "Український папір" інфляційні втрати в розмірі 84,00 грн., 3% річних у розмірі 649,92грн. та пеню в розмірі 7105,01 грн.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно приписів ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються із приписами, встановленими Господарським кодексом України.

Відповідно до статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно п.7.2 договору у випадку пропущення строку проведення остаточного розрахунку з оплати продукції, покупець сплачує постачальникові пеню в розміру 0,1 % від суми заборгованості, за кожен день невиконання зобов`язань.

Згідно статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За приписами ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

З урахуванням зазначеного суд констатує, що позивач правомірно звернувся із вимогою щодо стягнення пені, оскільки така штрафна санкція передбачена договором та кореспондується з наведеними вище нормами права.

Перевіривши розрахунок пені, виконаний позивачем (а.с.118-120), суд вважає нарахування вірними.

Водночас, щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Як на підставу зменшення розміру пені, відповідач зазначив, що збитків позивачу чи іншим учасникам господарських відносин не завдано. Також відповідач звернув увагу суду на те, що оплата заборгованості проведена в повному розмірі.

При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд вважає за необхідне зазначити, що нарахування пені спричинено не наявністю заборгованості в сумі 840000,00грн., а несвоєчасною оплатою вартості поставленого товару у грудні 2018 - лютому 2020 року.

З огляду на викладене, враховуючи інтереси обох сторін, в т.ч. майнові, господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру пені та відмовляє в задоволенні даного клопотання. Судом також враховується, що відповідачем не подано жодного доказу, який би підтверджував, що зазначений випадок прострочення оплати товару є винятковим.

Таким чином, клопотання відповідача щодо зменшення розміру пені не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

У відповідності до ч. 2 вказаної статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно обґрунтованих розрахунків позивача, наведених в тексті заяви про зменшення позовних вимог (а.с.115-118,180-181), та перевірених судом, розмір 3% річних та інфляційних складає 7105,01 грн. та 84,00грн. відповідно.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач не подав до суду жодного доказу на спростування позовних вимог, в тому числі доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів, тощо).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, які є в матеріалах справи, та підлягають задоволенню.

Судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2000,00 грн., суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

В матеріалах справи міститься копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Омельченко О.М. №8275/10 від 08.10.2019 (а.с.70).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до частини 3 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Статтею 126 ГПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 статті 126 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 126 ГПК України).

В матеріалах справи наявний договір (укладений між позивачем та адвокатом Омельченко О.М.) про надання правової (правничої) допомоги від 27.11.2019 (а.с. 61-65), акт приймання-передачі наданих юридичних послуг від 02.12.2019 (а.с. 66-67), детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Омельченком О.М. (а.с.68-69).

З договору про надання правової (правничої) допомоги від 27.11.2019 вбачається, що адвокат Омельченко О.С. надавав правову допомогу щодо відносин позивача, що склалися у нього з ДП "Житомирський бронетанковий завод".

Згідно вищезгаданого договору та акту загальна вартість наданих послуг становить 2000,00 грн.

Обґрунтовуючи вимогу про відшкодування витрат по оплаті юридичних послуг, відповідач також надав до матеріалів справи платіжне доручення №81 від 27.11.2019 (а.с.72) на підтвердження факту оплати наданих юридичних послуг.

Дослідивши подані представником позивача документи щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2000,00 грн., суд вважає останні обґрунтованими.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" (12441, Житомирська область, Житомирський район, смт. Новогуйвинське, вул. Дружби Народів, буд.1, код ЄДРПОУ 07620094)

- на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Український папір" (04073, м.Київ, вул.Куренівська, 2-Б, ід.код 25394112): 7105,01 грн. - пені, 649,92 грн. - 3% річних, 84,00 грн. інфляційних, а також 1921,00 грн. витрат по сплаті судового збору та 2000,00 грн. судових витрат на правничу допомогу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 11.03.20

Суддя Кудряшова Ю.В.

Віддрукувати:

1 - в справу

2,3 - сторонам (рек. з повід.)