Постанова № 8809312, 30.03.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.03.2010                                                                                           № 25/57-33/599

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Лосєва А.М.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача -

від відповідача -

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкрите акціонерне товариство Комерційний банк "Хрещатик"

на рішення Господарського суду м.Києва від 08.12.2009

у справі № 25/57-33/599 ( .....)

за позовом                               ТОВ "Компанія з управління активами "Універ Менеджмент"

до                                                   Відкрите акціонерне товариство Комерційний банк "Хрещатик"

про                                                   стягнення 22962,10 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Компанія з управління активами “Універ Менеджмент” (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк “Хрещатик” (далі – відповідач) заборгованості за Договорами №72/ДЮГ/2008 від 08.10.2008р. та №74/ДЮГ/2008 від 08.10.2008р. про розміщення коштів юридичних осіб на депозит банку у розмірі 22962,10 грн. (з них: 8283,00 грн. - пеня, 13650,00 грн. - інфляційні втрати, 1 029,10 грн. - 3% річних), мотивуючи це тим, що відповідач неналежним чином виконав свої договірні зобов’язання в частині дотримання строків повернення коштів з депозитного рахунку.

Відповідач заперечував проти позову, просив в задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на те, що підстави для нарахування 3% річних та інфляційних втрат відсутні, оскільки у відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України в даному випадку відсоткова ставка, яка нараховується на кошти депозитного рахунку, чітко передбачена в Договорах.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.12.2009р. у справі №25/57-33/599 позов було задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 6 696,86 грн. пені, 13 652,00 грн. індексу інфляції, 871,24 грн. 3% річних, 1 074,66 грн. витрат на послуги адвоката, 214,92 грн. державного мита та 110,45 витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні решти вимог було відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2009р. у справі №25/57-33/599 скасувати, прийнявши нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Вимоги апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2010р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до розгляду та призначено до розгляду в судовому засіданні на 16.03.2010р.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2010р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Лосєва А.М., суддів Іваненко Я.Л., Скрипка І.М.

Представник позивача в судове засіданні 16.03.2010р. не з’явився, про поважність нез’явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2010р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 30.03.2010р.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2010р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Лосєва А.М., суддів Євдокимова О.В., Скрипка І.М.

В судовому засіданні 30.03.2010р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, Рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2009р. у справі №25/57-33/599 скасувати, прийнявши нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Представник позивача заперечував проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване Рішення місцевого господарського суду як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням всіх обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

08.10.2008р. між позивачем (далі – Вкладник) та відповідачем (далі – Банк) було укладено договори про розміщення коштів юридичних осіб на депозит банку №72/ДЮГ/2008 та №74/ДЮГ/2008.

Згідно з п.1.1 вказаних Договорів позивач розмістив в Банку депозити у сумі 250000,00 грн. та 400000,00 грн. на термін з 08.10.2008р. по 08.01.2009р., що підтверджується виписками з рахунків позивача від 08.10.2008р., залученими до матеріалів справи.

У відповідності до пп.3.1.3 п.3.1 Договорів Вкладник має право на дострокове повне або часткове отримання суми вкладу, повідомивши Банк шляхом подання листа не пізніше, ніж за 2 (два) робочих дні від дати отримання коштів.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що 03.12.2008р. звернувся до відповідача з листами вих.№191/08 та вих..№190/08, в яких просив розторгнути Договори №72/ДЮГ/2008 від 08.10.2008р. та № 74/ДЮГ/2008 від 08.10.2008р.

09.12.2008р. позивач направив відповідачу лист вих. №194/08 (отримано відповідачем 09.12.2008р.), в якому просив терміново повернути кошти, розміщені на депозит банку згідно з Договорами №72/ДЮГ/2008 від 08.10.2008р. та № 74/ДЮГ/2008 від 08.10.2008р.

Однак, в порушення умов спірних Договорів, відповідач повернув кошти позивачу із простроченням, а саме:

- по Договору №74/ДЮГ/2008 від 08.10.2008р.:

- 11.12.2008р. – відсотки в розмірі 278,93 грн. та вклад в розмірі 100000,00 грн.;

- 12.12.2008р. - відсотки в розмірі 322,33 грн. та вклад в розмірі 100000,00 грн.;

- 19.12.2008р. - відсотки в розмірі 313,02 грн. та вклад в розмірі 50000,00 грн.;

- 26.12.2008р. - відсотки в розмірі 9520,54 грн. та вклад в розмірі 100000,00 грн.;

- 30.12.2008р. - відсотки в розмірі 1778,91 грн. та вклад в розмірі 50000,00 грн.

- по Договору №72/ДЮГ/2008 від 08.10.2008р.:

- 08.01.2009р. – відсотки в розмірі 10538,08 грн. та вклад в розмірі 250000,00 грн.

Зважаючи на прострочення відповідачем виконання своїх зобов’язань, позивачем заявлені вимоги про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Відповідач заперечував проти позову, посилаючись, зокрема, на те, що видача депозитів була неможлива у зв’язку з існуванням нормативно-правових актів Національного банку України, які були обов’язковими до виконання.

Господарський суд міста Києва позов задовольнив частково, погодившись з простроченням відповідача, однак зазначив про невірний розрахунок позивачем розміру пені та 3% річних.

Відповідач, не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду, звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2009р. у справі №25/57-33/599 скасувати, прийнявши нове рішення, яким в позові відмовити повністю. Доводи апеляційної скарги мотивовані наступним:

- Постановою Національного банку України №413 від 04.12.2008р. «Про окремі питання діяльності банків» всім комерційним банкам, які діють на території України, було заборонено здійснювати дострокову видачу коштів з депозитних рахунків фізичних та юридичних осіб;

- відповідач відмовив позивачу у достроковому поверненні депозитних вкладів не з власної ініціативи, а виконуючи розпорядження регулятора своєї діяльності - Національного банку України;

- місцевим господарським судом було проігноровано вказівки, викладені в Постанові Вищого господарського суду України від 03.09.2009р. у справі №25/57 щодо з’ясування питання законності стягнення з відповідача 3% річних;

- судом було невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, а саме ст. 614 Цивільного кодексу України, положення Закону України «Про банки та банківську діяльність», Закону України «Про Національний банк України», ст. 111 Господарського процесуального кодексу України, що, на думку апелянта, призвело до прийняття невірного судового рішення.

Апеляційний суд частково погоджується з доводами відповідача, викладеними в апеляційній скарзі, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу (ст. 1058 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст. 1075 Цивільного кодексу України, договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.

Якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

У відповідності до умов Договорів №72/ДЮГ/2008 від 08.10.2008р. та № 74/ДЮГ/2008 від 08.10.2008р., позивач має право на дострокове повне та часткове отримання суми вкладу за умови повідомлення банку не пізніше ніж за 2 робочих дня до дня отримання коштів, а банк зобов’язаний видати кошти в день, коли у вкладника (позивача) виникло право на їх отримання.

Судом було встановлено, що 10.12.2008р. у позивача виникло право на отримання депозитних вкладів, а у відповідача – обов’язок їх повернути. Натомість, відповідач повернув кошти позивачу з порушенням строків, визначених у Договорах №72/ДЮГ/2008 від 08.10.2008р. та № 74/ДЮГ/2008 від 08.10.2008р.

Факт прострочення виконання зобов’язання з повернення депозитних вкладів відповідачем не заперечується, але при цьому відповідач зазначає про те, що Постановою Національного банку України №413 від 04.12.2008р. «Про окремі питання діяльності банків» всім комерційним банкам, які діють на території України, було заборонено здійснювати дострокову видачу коштів з депозитних рахунків фізичних та юридичних осіб.

З цього приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що в абз.5 п.2 вищезазначеної Постанови Національного банку України №413 від 04.12.2008р. (в редакції до 12.05.2009р.) йшла мова про обов’язок банків вживати всіх необхідних заходів щодо забезпечення позитивної динаміки зростання обсягів депозитів (передусім у національній валюті України) з метою недопущення дострокового повернення коштів, розміщених вкладниками, а не про заборону дострокової видачі вкладів.

У відповідності до ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

В ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з пп.3.4.6 п.3.4 Договорів №72/ДЮГ/2008 від 08.10.2008р. та № 74/ДЮГ/2008 від 08.10.2008р., Банк зобов’язаний в разі затримки повернення вкладу і процентів по ньому, виплатити Вкладнику пеню в розмірі подвійної ставки Національного банку України від суми вкладу за кожен день затримки.

Оскільки судом було встановлено факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов’язань щодо своєчасного повернення позивачу депозитних вкладів, нарахування пені за період прострочення є обґрунтованим, у зв’язку з чим апеляційний суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені підлягають задоволенню.

Відносно решти позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

В ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як було встановлено в процесі судового розгляду, згідно з умовами Договорів №72/ДЮГ/2008 від 08.10.2008р. та №74/ДЮГ/2008 від 08.10.2008р. (пп.3.1.3 п.3.1), відповідач був зобов’язаний на вимогу позивача повернути суми вкладів. Натомість, відповідач повернув позивачу не лише вклади, але й продовжував виплачувати відсотки, передбачені Договорами, протягом всього періоду, в який здійснювалось повернення депозитних вкладів.

Позивач в позовній заяві стверджував про те, що, порушивши строки повернення банківських вкладів, відповідач допустив порушення прав та інтересів позивача, у зв’язку з чим останнім заявлені вимоги про стягнення з відповідача за Договором №72/ДЮГ/2008 від 08.10.2008р. інфляційних втрат у сумі 5250,00 грн. та 3% річних у розмірі 656,00 грн., за Договором №74/ДЮГ/2008 від 08.10.2008р. інфляційних втрат у сумі 8400,00 грн. та 3% річних у розмірі 373,10 грн.

З матеріалів справи вбачається, що за період з 11.12.2008р. по 08.01.2009р. відповідач виплатив позивачу відсотки на суми вкладів за Договором №72/ДЮГ/2008 від 08.10.2008р.у розмірі 10538,08 грн., за Договором №74/ДЮГ/2008 від 08.10.2008р. у розмірі 12213,73 грн. При цьому, виплати відсотків на суми вкладів, здійснені відповідачем, значно перевищують заявлені позивачем до стягнення в межах даної справи інфляційні нарахування та 3% річних, хоча, звертаючись до відповідача з листами про дострокове розірвання Договорів та повернення депозитних вкладів, позивачем ставилась вимога лише про повернення вкладів без нарахування відсотків. Таким чином, виплативши відсотки по вкладам, відповідач фактично сплатив суму заборгованості з урахуванням відсотків від простроченої суми, які встановлені в Договорах №72/ДЮГ/2008 від 08.10.2008р. та №74/ДЮГ/2008 від 08.10.2008р., що по суті є формою відповідальності за прострочення виконання грошового зобов’язання, передбаченої ст. 625 Цивільного кодексу України.

Окрім того, зі змісту ст. 625 Цивільного кодексу України вбачається, що зазначена стаття застосовується тоді, коли інший розмір процентів не встановлений договором або законом. В даному випадку пунктами 3.4.3 Договорів був передбачений обов’язок банку нараховувати на суму вкладу доходи в розмірі 16,95 % і за умови виконання банком цього обов’язку до дня видачі коштів, тому підстави для стягнення ще й 3% річних відсутні.

При цьому, апеляційний суд вважає за необхідне наголосити на тому, що в Постанові Вищого господарського суду України від 03.09.2009р. у справі №25/57 були викладені вказівки для суду першої інстанції з’ясувати питання законності застосування до спірних правовідносин положень ст. 625 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 11112 Господарського процесуального кодексу України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Однак, в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції не знайшло відображення з’ясування судом правомірності нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання відповідачем своїх зобов’язань з дострокового повернення банківського вкладу, з урахуванням того, що відповідач здійснював виплату вкладів разом з нарахуванням відсотків згідно з умовами Договорів №72/ДЮГ/2008 від 08.10.2008р. та №74/ДЮГ/2008 від 08.10.2008р.

В ст. ст. 32, 34 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивач не навів суду належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності нарахування інфляційних втрат та 3% річних за умови отримання від відповідача виплат по відсотках за Договорами №72/ДЮГ/2008 від 08.10.2008р. та №74/ДЮГ/2008 від 08.10.2008р. про розміщення коштів юридичних осіб на депозит банку, розмір яких значно перевищує нараховані суми 3% річних та інфляційних втрат, тоді як згідно з ч.1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних є необґрунтованими, непідтвердженими належними і допустимими доказами, а отже є такими, що не підлягають задоволенню.

З урахуванням вищевикладеного, апеляційний суд констатує, що доводи апеляційної скарги відповідача частково підтвердились під час розгляду даної справи, що свідчить про неповне з’ясування місцевим господарським судом обставин, які мають значення для справи, а також неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.

В ст. 104 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на вищенаведені обставини справи в їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що Рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2009р. у справі №25/57-33/599 має бути скасовано в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, з прийняттям нового рішення в цій частині про відмову в задоволенні вище перелічених позовних вимог, у зв’язку з чим апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню.

Однак апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на наступні обставини.

В ст. 44 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

В матеріалах справи (т.с.1, а.с.114-115, 119-121) наявні банківська виписка по рахунку позивача від 26.02.2009р., платіжні доручення №999 від 29.10.2009р. на суму 2000,00 грн., №997 від 29.10.2009р. на суму 5000,00 грн., №998 від 29.10.2009р. на суму 3000,00 грн., №834 від 26.02.2009р. на суму 5000,00 грн., яким позивач підтверджує свої витрати на оплату послуг адвоката.

Апеляційний суд не приймає вищеперелічені платіжні доручення як належний доказ понесення позивачем витрат на послуги адвоката, оскільки в графі “Призначення платежу” платіжних документів вказано: „оплата згідно договору про надання послуг адвоката”, „оплата за юридичні послуги”, “оплата за послуги адвоката”, тоді як одержувачем коштів вказано „ТОВ „Юридична компанія „Реаліс”.

Стаття 28 Господарського процесуального кодексу України, визначаючи підстави представництва юридичних осіб та громадян у господарському суді, не обмежує їх у виборі тих осіб, які здійснюватимуть таке представництво.

Водночас, згідно з ч.3 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України „Про адвокатуру”. Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Відповідно до ст. 2 Закону України „Про адвокатуру”, адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Згідно з ч.2 ст. 4 Закону України „Про адвокатуру”, адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють відповідно до цього Закону та статутів адвокатських об'єднань.

Товариство з обмеженою відповідальністю „Юридична компанія „Реаліс” не є адвокатським об'єднанням.

Отже, стаття 44 Господарського процесуального кодексу України передбачає відшкодування як судових витрат сум, що були сплачені стороною за отримання лише послуг адвокатів, а не будь-яких представників. Таким чином, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження здійснення ним оплати саме послуг адвоката, тому дані витрати позивача відшкодуванню не підлягають.

У зв’язку з частковим задоволеннями позову та апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за звернення з позовом до суду на подання апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог, а саме: на позивача – 282,49 грн. (з них: 162,66 грн. – державне мито за подання позову, 83,59 грн. – витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 36,24 грн. – державне мито за подання апеляційної скарги), на відповідача – 179,95 грн. (з них: 66,96 грн. – державне мито за подання позову, 34,41 грн. – витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 78,58 грн. – державне мито за подання апеляційної скарги).

Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 77, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Комерційний банк ”Хрещатик” задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2009р. у справі №25/57-33/599 частково скасувати, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

”Позов задовольнити частково.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Комерційний банк ”Хрещатик” (01001, м. Київ, вул.. Хрещатик, 8-А, код ЄДРПОУ 19364259) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія з управління активами ”Універ Менеджмент” (01033, м. Київ, вул.. Л.Толстого, 15-Б, оф.29, код ЄДРПОУ 33777261) 6 696,86 грн. (шість тисяч шістсот дев’яносто шість гривень 86 копійок) - пені, 66,96 грн. (шістдесят шість гривень 96 копійок) - державного мита та 34,41 грн. (тридцять чотири гривні 41 копійку) - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити. ”.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія з управління активами ”Універ Менеджмент” (01033, м. Київ, вул.. Л.Толстого, 15-Б, оф.29, код ЄДРПОУ 33777261) на користь Відкритого акціонерного товариства “Комерційний банк ”Хрещатик” 01001, м. Київ, вул.. Хрещатик, 8-А, код ЄДРПОУ 19364259) 36,24 грн. (тридцять шість гривень 24 копійки) – державного мита за подання апеляційної скарги.

4. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази.

5. Матеріали справи №25/57-33/599 повернути до Господарського суду міста Києва.

6. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду протягом місяця у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

07.04.10 (відправлено)