Рішення № 88078289, 06.03.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

06 березня 2020 року м. ПолтаваСправа №440/37/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства "АвтоКрАЗ" до Офісу великих платників податків ДПС про визнання протиправною та скасування вимоги,

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог.

Приватне акціонерне товариство "АвтоКрАЗ" (надалі - позивач, ПрАТ "АвтоКрАЗ") звернулось до суду з позовом до Офісу великих платників податків ДПС, у якому позивач просив визнати протиправною та скасувати вимогу від 9.10.19 №Ю-39-10 про сплату боргу (недоїмки), якою його повідомлено про необхідність сплати недоїмки у розмірі 464769,05 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на невідповідність спірного рішення вимогам чинного законодавства. За твердженням позивача, ухвалою господарського суду міста Києва від 24.09.18 у справі №917/814/16 відкрито провадження у справі про банкрутство ПрАТ "АвтоКрАЗ" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, а тому у відповідача були відсутні підстави для надсилання спірної вимоги.

2. Позиція відповідача.

Відповідач позов не визнав. У наданому до суду відзиві на позов представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю /а.с. 34-37/. Свою позицію мотивував посиланням на правомірність та обґрунтованість спірної вимоги. Зауважив, що вимога від 9.10.19 №Ю-39-10 містить інформацію про наявну станом на 30.09.19 недоїмку зі сплати єдиного внеску, що виникла з огляду на подання платником єдиного внеску звіту за серпень 2019 року.

3. Процесуальні дії у справі.

Полтавський окружний адміністративний суд ухвалою від 8.01.20 відкрив провадження у справі та призначив справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників.

Згідно з частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

При цьому, як визначено частиною другою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.

За відсутності клопотань учасників справи про розгляд справи у відкритому судовому засіданні чи за правилами загального позовного провадження, зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ПрАТ "АвтоКрАЗ" у визначеному законом порядку зареєстроване як юридична особа, код ЄДРПОУ 05808735.

Позивач є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, перебуває на обліку в Офісі великих платників податків ДПС за реєстраційним номером 16292463/16294, клас професійного ризику виробництва платника єдиного внеску за основним видом його економічної діяльності 58, що сторони у справі не заперечують.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.09.18 у справі №917/814/16 відкрито провадження у справі про банкрутство ПрАТ "АвтоКрАЗ" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів /а.с. 12-17/.

Поряд з цим, позивачем 17.09.19 подано до контролюючого органу Звіт про суми нарахованої заробітної плати (доходу, допомоги, надбавки, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за серпень 2019 року, у якому визначено зобов`язання зі сплати єдиного внеску за звітний період загалом у розмірі 3827060,90 грн /а.с. 39-40/.

За даними ІКП ПрАТ "АвтоКрАЗ" зобов`язання зі сплати єдиного внеску частково погашено 20.09.19 за рахунок наявної переплати зобов`язань попередніх періодів у загальному розмірі 3318861,85 грн /а.с. 43/.

Станом на 30.09.19 за особовим рахунком ПрАТ "АвтоКрАЗ" відображено недоїмку зі сплати єдиного внеску у розмірі 464769,05 грн /а.с. 43/.

На цій підставі, Харківським управлінням Офісу великих платників податків ДПС 9.10.19 сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю-39-10, якою ПрАТ "АвтоКрАЗ" повідомлено про необхідність сплати єдиного внеску у розмірі 464769,05 грн /а.с. 64-65/.

За результатами оскарження цієї вимоги в адміністративному порядку рішенням ДПС України від 27.11.19 №11033/6/99-00-08-06-01 скаргу платника єдиного внеску залишено без задоволення, а спірне рішення - без змін /а.с. 13-15, 16-19/.

Не погоджуючись з вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 9.10.19 №Ю-39-10, позивач оскаржив її до суду.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України від 8.07.10 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (надалі - Закон №2464-VI).

Як визначено у пункті 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Статтею 6 Закону №2464-VI передбачено, що платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до абзацу першого частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

А відповідно до частини дванадцятої вищезгаданої статті, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов`язаннями із сплати єдиного внеску зобов`язань із сплати податків, інших обов`язкових платежів, передбачених законом, або зобов`язань перед іншими кредиторами зобов`язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов`язаннями, крім зобов`язань з виплати заробітної плати (доходу).

За приписами частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

За змістом пункту 3 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.15 №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 4.05.18 №469), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 7.05.15 за №508/26953 (надалі - Інструкція №449), органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Поряд з цим, на момент виникнення та реалізації спірних відносин умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів були визначені Законом України від 14.05.92 №2343-ХІІ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (надалі - Закон №2343-ХІІ).

Статтею 19 Закону №2343-ХІІ визначено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію /частина перша/.

Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з відкриттям провадження (проваджень) у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення виконавчого провадження. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє відповідному органу або особі, яка здійснює примусове виконання судових рішень, рішень інших органів, за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника та знаходженням його майна /частина друга/.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій /абзац четвертий частини третьої/.

Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів; на виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю та життю громадян; на виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов`язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення /частина п`ята/.

ОЦІНКА ОБСТАВИН СПРАВИ

Суд враховує, що позивач не заперечує факт наявності у нього обов`язку зі сплати єдиного внеску за серпень 2019 року, так само, як і факт його несвоєчасної сплати.

Натомість, спір між сторонами виник з огляду на різне розуміння та тлумачення учасниками справи вищенаведених положень Закону №2343-ХІІ щодо можливості вжиття заходів зі стягнення недоїмки зі сплати єдиного внеску у період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Так, позивач переконаний, що протягом дії періоду мораторію до нього не можуть бути застосовані заходи, спрямовані на стягнення заборгованості зі сплати податків і зборів, у т.ч. шляхом формування вимоги про сплату боргу (недоїмки).

У свою чергу, відповідач вважає, що боржник, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, звільняється від відповідальності лише за невиконання зобов`язань, щодо яких запроваджено мораторій, а за поточними зобов`язаннями боржник відповідає на загальних підставах.

Оцінюючи правомірність доводів сторін, суд виходить з того, що встановлена в наведених вище приписах Закону №2343-ХІІ заборона щодо вжиття заходів, спрямованих на стягнення заборгованості зі сплати податків та обов`язкових платежів, стосується грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), на які поширюється мораторій (термін виконання яких настав до дня введення мораторію, який співпадає з днем порушення судом справи про банкрутство боржника). Підтвердженням цього є законодавче визначення поняття мораторію, яке включає в себе: 1) зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство зобов`язань, термін виконання яких настав до дня введення мораторію; 2) припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань. До таких заходів відносяться неустойка (штраф, пеня), інші штрафні (фінансові) санкції, стосовно нарахування (застосування) яких і встановлено заборону.

Таке тлумачення норм, якими встановлено правий режим мораторію на задоволення вимог кредиторів, відповідає суті мораторію: він вводиться господарським судом одночасно із порушенням справи про банкрутство, а відтак стосується тих вимог, які мали місце на дату прийняття відповідного рішення судом.

Оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), які виникли (термін виконання яких настав) після введення мораторію, то і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення. Підставою для припинення нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших видів санкцій за всіма видами заборгованості боржника є прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, що визначено нормою абзацу п`ятого частини першої статті 38 Закону №2343-ХІІ.

Отже, встановлена нормою абзацу четвертого частини четвертої статті 19 Закону №2343-ХІІ заборона щодо нарахування неустойки (штрафу, пені), застосування санкцій протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів стосується невиконання чи неналежного виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дати введення мораторію, і не поширюється на поточні зобов`язання боржника (зобов`язання, що виникли після цієї дати). Боржник, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, звільняється від відповідальності лише за невиконання зобов`язань, щодо яких запроваджено мораторій. За поточними зобов`язаннями боржник відповідає на загальних підставах до прийняття господарським судом постанови про визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Такий правовий висновок сформульовано Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 23.10.19 у справі №2340/4157/18 за позовом Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго" до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення.

У цій постанові судова палата відступила від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11.09.18 у справі №823/2240/17 та від 14.05.19 у справі №2340/4250/18.

Крім того, аналогічний висновок щодо застосування вищенаведених положень Закону №2343-ХІІ викладено у постановах Верховного Суду від 14.11.19 у справі №818/1896/18, від 18.12.19 у справі №808/3975/13-а та від 14.02.20 у справі №817/1272/18.

При цьому, хоча висновки Верховного Суду у вищезгаданих справах і стосувались практичного застосування положень Закону №2343-ХІІ у редакції, чинній до 19.01.13, правове регулювання правового режиму мораторію на задоволення вимог кредиторів Законом №2343-ХІІ в редакції Закону №4212-VI, чинній з 19.01.13, не зазнало змін, а тому ці висновки враховуються судом під час розгляду даної справи.

До того ж, про послідовність та незмінність позиції законодавця в регулюванні питання відповідальності боржника, який перебуває в судовій процедурі банкрутства, свідчать і норми статей 41, 59 Кодексу України з процедур банкрутства від 18.10.18 №2597-VIII, з набранням чинності яким з 21.10.19 втратив чинність Закон №2343-ХІІ, що за змістом аналогічні нормам статей 19, 38 Закону №2343-ХІІ.

На це, зокрема, звернув увагу Верховний Суд у постанові від 18.12.19 у справі №808/3975/13-а.

Крім того, таке правозастосування відповідає правовій позиції Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України до подібних правовідносин, зокрема в постанові від 2.12.14 у справі №21-543а14 за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" до управління Пенсійного фонду України в Царичанському районі Дніпропетровської області про скасування рішення.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20.11.18 у справі №5023/10655/11 за заявою Державного підприємства "Львівський бронетанковий завод" до Державного підприємства "Завод ім. В.О. Малишева" про визнання банкрутом щодо застосування норм абзацу двадцять четвертого статті 1, частини четвертої статті 12 Закону №2343-XII (в редакції, чинній до 19.01.13) не відступила від цієї правової позиції, вказавши, що мораторій поширює свою дію на конкурсну заборгованість та не поширює на поточну. Поточні вимоги кредиторів боржника знаходяться у вільному правовому режимі до визнання боржника банкрутом.

З цих підстав суд відхиляє посилання позивача на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 3.05.19 у справі №804/13891/15, від 28.05.19 у справі 2340/4137/18, від 25.06.19 у справі №826/22478/15 та від 20.02.19 у справі №921/184/16-г/10.

Враховуючи вищевикладене у своїй сукупності, суд дійшов висновку про те, що заборона щодо нарахування неустойки (штрафу, пені), застосування санкцій, а також припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань, протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів стосується невиконання чи неналежного виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дати введення мораторію, і не поширюється на поточні зобов`язання (зобов`язання, які виникли після цієї дати) боржника.

У спірних відносинах до вимоги від 9.10.19 №Ю-39-10 включено інформації про недоїмку зі сплати єдиного внеску за серпень 2019 року, що утворилась станом на 30.09.19, тоді як провадження у справі про банкрутство ПрАТ "АвтоКрАЗ" відкрито 24.09.18.

Отже, вищезгадана недоїмка є поточними зобов`язаннями боржника, на які правовий режим мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється.

А відтак, відповідачем правомірно сформовано спірну вимогу.

Положення Податкового кодексу України не поширюються на визначення порядку погашення зобов`язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, про що зазначено у пункті 1.3 статті 1 ПК України.

Правомірність рішення від 29.07.19 №0002525013 не є предметом цього спору.

Відтак, доводи позивача в цій частині суд відхиляє як безпідставні.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з цим, як визначено частиною першою цієї статті, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

У цій справі відповідачем доведено правомірність вимоги від 9.10.19 №Ю-39-10 про сплату боргу (недоїмки). Наявність у ПрАТ "АвтоКрАЗ" недоїмки зі сплати єдиного внеску станом на 30.09.19 у розмірі 464769,05 грн підтверджена матеріалами справи та не спростована відповідачем.

Натомість, позивачем не надано суду доказів, що свідчили б про відсутність підстав для застосування до платника єдиного внеску заходів впливу та обґрунтовували порушення його прав, свобод чи інтересів спірним рішенням податкового органу.

Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ПрАТ "АвтоКрАЗ".

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Оскільки у задоволенні позовних вимог позивачу відмовлено та за відсутності доказів понесення судових витрат відповідачем підстав для їх розподілу немає.

Керуючись статтями 2, 3, 5-10, 72-77, 90, 241-246, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства "АвтоКрАЗ" до Офісу великих платників податків ДПС про визнання протиправною та скасування вимоги відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.О. Кукоба