Рішення № 88077622, 06.03.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 березня 2020 року справа №320/3714/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги.

Суть спору: До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019 №Ф-294809-50/5422 на суму 21030,90 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що спірною вимогою йому як фізичній особі-підприємцю була визначена недоїмка зі сплати єдиного соціального внеску у сумі 21030,90 грн., однак підстави для нарахування ЄСВ відсутні. Так, позивач зауважує, що у період з 17.01.2014 по 04.04.2019 він мав статус фізичної особи-підприємця, проте підприємницька діяльність була припинена 05.04.2019, а тому на теперішній час він не є платником ЄСВ. При цьому, позивач звертає увагу на те, що у період визначення недоїмки він працював найманим працівником на різних підприємствах, сплата єдиного соціального внеску здійснювалась його роботодавцями, а тому прийняття спірної вимоги по суті призвело до подвійного нарахування внеску, що не відповідає положенням чинного законодавства України.

Також позивач наголосив на тому, що відповідачем було порушено строки направлення йому спірної вимоги, а сама вимога була сформована на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів, а не на підставі акта перевірки та звітів платника податків про нарахування ЄСВ, що суперечить вимогам чинного законодавства.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.07.2019 відкрито провадження по справі, постановлено здійснювати розгляд за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче засіданні по справі.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначив, що позивач у період з 17.01.2014 по 05.04.2019 був зареєстрований як фізична особа-підприємець та перебував на загальній системі оподаткування, внаслідок чого зобов`язаний здійснювати сплату єдиного соціального внеску навіть у тому випадку, якщо не здійснював підприємницьку діяльність та перебував у трудових відносинах з підприємствами, які як роботодавці сплачували за нього єдиний соціальний внесок. Відповідач зауважив, що ЄСВ мав бути сплачений позивачем в сумі не менше мінімального страхового внеску за місяць (22% від мінімальної заробітної плати), а саме: у 2017 році - не менше 704 грн. на місяць, у 2018 році - не менше 819,06 грн. на місяць, у 2019 році - не менше 918,06 грн., а тому спірною вимогою визначено недоїмку за період з 01.01.2017 по 31.03.2019.

Крім того, відповідач зазначив, що право контролюючих органів на формування вимоги з ЄСВ на підставі даних інформаційних систем передбачено пунктом 3 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

У зв`язку з цим, відповідач вважає, що спірна вимога прийнята правомірно та обґрунтовано.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.10.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання, призначене на 31.10.2019, сторони не з`явились, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином та своєчасно.

31.10.2019 на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про здійснення розгляду справи в порядку письмового провадження. Клопотання аналогічного змісту були заявлені позивачем 03.09.2019 та 10.10.2019.

Згідно з частиною третьою статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Протокольною ухвалою від 31.10.2019 року, враховуючи клопотання сторін, постановлено здійснювати подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.03.2020 замінено відповідача - Головне управління ДФС у Київській області, на правонаступника - Головне управління ДПС у Київській області.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Білоцерківським МВМ №2 ГУ МВС України в Київській області (а.с.15-18).

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 15.07.2019 позивач з 17.01.2014 був зареєстрований як фізична особа-підприємець.

05.04.2019 до Реєстру було внесено запис №23530060003032657 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (а.с.28-29).

З матеріалів справи вбачається, що Головним управлінням ДФС у Київській області було направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019 №Ф-294809-50/5422, відповідно до якої станом на 30.04.2019 ОСОБА_1 визначено недоїмку з єдиного соціального внеску у сумі 21030,90 грн. (а.с.24).

Вказана вимога була отримана позивачем 13.06.2019, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.49).

Не погоджуючись з правомірністю прийняття вказаної вимоги, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання її протиправною та скасування, з приводу чого суд зазначає таке.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2464 у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:

єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування;

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно зі статтею 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є, зокрема:

- роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (п.1);

- фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (п.4).

Частиною першою статті 7 Закону №2464 визначено, що єдиний внесок нараховується, серед іншого:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (п.1);

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.2);

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.3).

При цьому, згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону №2464 мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону №2464 єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» мінімальну заробітну плату з 1 січня 2017 року установлено у місячному розмірі на рівні 3200 гривень.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2018 року дорівнював 3723 гривні.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» мінімальну заробітну плату з 1 січня 2019 року визначено на рівні 4173 гривні.

Отже, розмір мінімального страхового внеску дорівнював:

- у 2017 році - 704,00 грн. на місяць (3200,00 грн. х 22%), 2112,00 грн. на квартал (704,00 грн. х 3);

- у 2018 році - 819,06 грн. на місяць (3723,00 грн. х 22%), 2457,18 грн. на квартал (819,06 грн. х 3);

- у 2019 році - 918,06 грн. на місяць (4173,00 грн. х 22%), 2754,18 грн. на квартал (918,06 грн. х 3).

За таких обставин, загальна сума ЄСВ за період з 01.01.2017 по 31.03.2019, яка підлягає сплаті фізичними особами - підприємцями, складає 21030,90 грн. (8448,00 грн. (704,00 грн. х 12) + 9828,72 грн. (819,06 грн. х 12) + 2754,18 грн. (918,06 грн. х 3), яка і була визначена спірною вимогою.

У той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464 не врегульовано.

Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86203700) зазначив, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

У зазначеній справі №440/2149/19 Верховний Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464 щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

На підставі цього Верховний Суд зауважив, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору повинні були зокрема перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Отже, правовий висновок, викладений у вищевказаній постанові, підлягає обов`язковому врахуванню у спірних правовідносинах.

Відповідно до відомостей з трудової книжки позивач працював:

- у період з 01.07.2014 по 06.07.2016 - водієм на Приватному підприємстві "Вальбі";

- у період з 30.05.2017 по 12.02.2017 - водієм автотранспортних засобів служби експедиції та механізації на Товаристві з обмеженою відповідальністю "Транссіті";

- у період з 14.02.2017 по 25.03.2019 - водієм автотранспортних засобів на Товаристві з обмеженою відповідальністю "Союз-Авто";

- з 28.03.2019 - водієм автотранспортних засобів служби експедиції та механізації на Товаристві з обмеженою відповідальністю "Транссіті" (а.с.20-22).

Відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків ДФС України про суми визначених доходів (а.с.96), позивачу у період з І кварталу 2017 року по І квартал 2019 року включно був нарахований дохід (заробітна плата) у таких розмірах:

- за І квартал 2017 року - 1701,92 грн. (КП БЦМР "ТУ");

- за ІІ квартал 2017 року - 5760,00 грн. (ТОВ "Транссіті");

- за ІІІ квартал 2017 року - 14720,00 грн. (ТОВ "Транссіті");

- за IV квартал 2017 року - 15680,00 грн. (ТОВ "Транссіті");

- за І квартал 2018 року - 13760,00 грн. (ТОВ "Транссіті");

- за ІІ квартал 2018 року - 14080,00 грн. (ТОВ "Транссіті");

- за ІІІ квартал 2018 року - 16960,00 грн. (ТОВ "Транссіті");

- за IV квартал 2018 року - 15680,00 грн. (ТОВ "Транссіті");

- за І квартал 2019 року - 6262,66 грн. (ТОВ "Союз Авто") та 13358,40 грн. (ТОВ "Транссіті"), всього - 19621,06 грн.

Таким чином, враховуючи встановлену статтею 8 Закону №2464 ставку ЄСВ на рівні 22% бази нарахування, суми ЄСВ, обов`язок по утриманню та перерахуванню до бюджету яких покладено на роботодавця позивача, є такими:

- за І квартал 2017 року - 374,42 грн. (1701,92 грн. х 22%);

- за ІІ квартал 2017 року - 1267,20 грн. (5760,00 грн. х 22%);

- за ІІІ квартал 2017 року - 3238,40 грн. (14720,00 грн. х 22%);

- за IV квартал 2017 року - 3449,60 грн. (15680,00 грн. х 22%);

- за І квартал 2018 року - 3027,20 грн. (13760,00 грн. х 22%);

- за ІІ квартал 2018 року - 3097,60 грн. (14080,00 грн. х 22%);

- за ІІІ квартал 2018 року - 3731,20 грн. (16960,00 грн. х 22%);

- за IV квартал 2018 року - 3449,60 грн. (15680,00 грн. х 22%);

- за І квартал 2019 року - 4316,63 грн. (19621,06 грн. х 22%).

Отже, загальна сума єдиного внеску за період з І кварталу 2017 року по І квартал 2019 року включно, обов`язок по утриманню та перерахуванню до бюджету яких покладено на роботодавця позивача, складає 25 951,85 грн., тобто перевищує суму мінімальних страхових внесків за цей період (21030,90 грн.), що свідчить про безпідставне визначення позивачеві недоїмки за спірною вимогою.

Щодо позиції позивача стосовно неправомірності формування спірної вимоги на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів, суд зазначає таке.

З матеріалів справи вбачається, що нарахована на підставі спірної вимоги сума боргу з ЄСВ у розмірі 21030,90 грн. була визначена відповідачем на підставі даних інтегрованої картки ФОП ОСОБА_1 з ЄСВ за період з 09.02.2018 по 30.04.2019 (а.с.47).

Відповідно до абзацу 1 пункту 4 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 (далі - Інструкція), вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Тобто, підставою для формування вимоги про сплату боргу зі сплати єдиного внеску є як акти документальних перевірок, самостійні звіти платника про нарахування єдиного внеску, так і облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів.

Так, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.

З огляду на вказане, суд вважає, що прийняття Головним управлінням ДФС у Київській області вимоги про сплату боргу (недоїмки) на підставі інформації з інтегрованої картки позивача з єдиного соціального внеску відповідає вимогам чинного законодавства.

Аналогічна правова позиція виловлена Верховним Судом у постанові від 11.09.2018 у справі №826/11623/16 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76518273) та від 05.02.2019 у справі №813/3060/16 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 79615650).

Стосовно тверджень позивача про порушення відповідачем строку направлення спірної вимоги, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 6 розділу VI Інструкції у випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається), зокрема, платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Абзацом 2 пункту 4 розділу ІV Інструкції визначено, що платники, визначені підпунктами 3 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, сплачують єдиний внесок один раз на квартал до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Отже, вимога про сплату боргу з єдиного соціального внеску має бути направлена контролюючим органом платнику податків протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску.

Судом встановлено, що нарахована позивача на підставі спірної вимоги сума боргу з єдиного соціального внеску виникла за період з І кварталу 2019 року по І квартал 2019 року.

Враховуючи, що останнім днем самостійної сплати заборгованості за І квартал 2019 року є 20 квітня 2019 року, місяцем виникнення боргу вважається квітень 2019 року, а тому перебіг 15 робочих днів, встановлених Інструкцією для направлення платнику податків вимоги, розпочинається з 02 травня 2019 року (перший робочий день) та завершується 23 травня 2019 року.

Відповідачем на підтвердження направлення позивачу спірної вимоги додано до матеріалів справи копію рекомендованого повідомлення з відміткою про вручення позивачу вимоги 13.06.2019.

Проте, з вказаного документу неможливо встановити дату направлення позивачу спірної вимоги.

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєчасності направлення позивачу спірної вимоги, у зв`язку з чим суд погоджується з твердженням позивача про несвоєчасне її направлення позивачеві. Водночас, порушення строку направлення вимоги не тягне за собою її протиправність, а лише може бути підставою для задоволення вимоги про визнання неправомірними дій відповідача по направленню такої вимоги. Водночас, відповідні позовні вимоги в рамках цієї справи заявлені не були.

Оскільки матеріали справи свідчать про відсутність у позивача як у фізичної особи-підприємця обов`язку зі сплати єдиного соціального внеску за період з І кварталу 2017 року по І квартал 2019 року, у той час як відповідачем не було надано належних та допустимих доказів, які б спростовували вищевстановлене, суд дійшов висновку про те, що спірна вимога прийнята протиправно та підлягає скасуванню.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн., що підтверджується квитанцією від 05.07.2019 №0.0.1400377381.1 (а.с.3).

Враховуючи задоволення позовних вимог, сума судового збору, яка підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Київській області становить 768,40 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019 №Ф-294809-50/5422.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Київській області (ідентифікаційний код: 43141377, місцезнаходження: 03680, м. Київ, вул. Народного Ополчення, буд.5-А).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Дудін С.О.