Рішення № 8807699, 25.03.2010, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.03.10                                                                                           Справа№ 33/13

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом:Приватного підприємства «Новинтех»(м. Дніпропетровськ)

до відповідача:Приватного підприємства «Карат –Стиль»(м. Львів)

про :стягнення 2484 (дві тисячі чотириста вісімдесят чотири) грн. 00 коп.

Суддя : Цікало А.І.

При секретарі : Герасименко В.С. Представники:

Позивача:не з'явився

Відповідача:не з'явився Суть спору: 15.02.2010 р. на розгляд господарського суду Львівської області за вх. № 912 поступила позовна заява від Приватного підприємства «Новинтех»(м. Дніпропетровськ) до Приватного підприємства «Карат –Стиль»(м. Львів) про стягнення 2 484 (дві тисячі чотириста вісімдесят чотири) грн. 00 коп.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 16.02.2010 р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 04.03.2010 р. В судовому засіданні 04.03.2010 р., у зв’язку з неявкою представників сторін та невиконанням сторонами вимог суду, розгляд справи було відкладено на 25.03.2010 р.

Позивач вимоги ухвал суду про порушення провадження у справі від 16.02.2010 р. та про відкладення розгляду справи від 04.03.2010 р. виконав частково, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча і був належно, відповідно до ст. 64 ГПК України, повідомлений про місце, дату і час розгляду справи, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення (долучено до матеріалів справи).

02.03.2010 р. до суду за вх. № 66-04 від позивача поступила телеграма в якій він просить суд відкласти розгляд справи.

09.03.2010 р. до суду за вх. № 4644 від позивача поступило клопотання про розгляд справи без участі його повноважного представника за наявними у справі матеріалами та частина витребуваних документів.

22.03.2010 р. до суду за вх. № 5669 від позивача поступило клопотання в якому він підтримав позовні вимоги та просить суд задоволити позов з підстав наведених у заяві та письмових поясненнях і розглянути справу без участі його повноважного представника.

Відповідач вимоги ухвал суду про порушення провадження у справі від 16.02.2010 р. та про відкладення розгляду справи від 04.03.2010 р. не виконав, відзив на позов не представив, проти позову, у встановленому чинним законодавством України порядку, не заперечив, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча і був належно, відповідно до ст. 64 ГПК України, повідомлений про місце, дату і час розгляду справи, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення (долучено до матеріалів справи).

Враховуючи те, що позивач надав достатню кількість матеріалів для розгляду спору по суті, звернувся з клопотанням про розгляд справи у відсутності його повноважного представника, а відповідач відзиву на позов не представив, проти позову, у встановленому чинним законодавством України порядку, не заперечив, не забезпечив явку свого повноважного представника в судове засідання, не представив доказів сплати заборгованості, не скористався наданим йому правом на участь у судовому процесі, з метою недопущення затягування розгляду справи, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи, відповідно до ст. 75 ГПК України, у відсутності представників позивача та відповідача за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши документи і матеріали, подані до суду, заслухавши пояснення осіб присутніх в судових засіданнях, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

03 червня 2009 року між Приватним підприємством «Новинтех»(позивач) та Приватним підприємством «Карат –Стиль»(відповідач) було укладено договір № 0306/1 (надалі –Договір), згідно якого позивач зобов'язався передати партіями у власність відповідача, а відповідач зобов’язався прийняти і вчасно оплатити товар в кількості та асортименті відповідно до заявки відповідача, за ціною визначеною у видатковій накладній та/або товаросупроводжувальних документах (підпункт 1.1. пункту 1 Договору).

На виконання умов Договору, позивач поставив відповідачу муку вищого гатунку на загальну суму 2484 (дві тисячі чотириста вісімдесят чотири) грн. 00 коп., що підтверджується видатковими накладними № РН-000328 від 03.06.2009 р. на суму 984 (дев'ятсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп. та № РН-000329 від 03.06.2009 р. на суму 1500 (одна тисяча п’ятсот) грн. 00 коп.

В порушення умов Договору відповідач оплату за отриманий товар не провів.

19.01.2010 р. позивач направив відповідачу претензію вих. № 4 від 15.01.2010 р. про сплату боргу, яка отримана відповідачем 25.01.2010 р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (копію долучено до матеріалів справи), яка остатнім залишена без розгляду та відповіді.

Станом на час звернення з позовом до суду та заборгованість Приватного підприємства «Карат –Стиль»перед Приватним підприємством «Новинтех»становить 2484 (дві тисячі чотириста вісімдесят чотири) грн. 00 коп., що підтверджується видатковими накладними № РН-000328 від 03.06.2009 р., № РН-000329 від 03.06.2009 р. (копії долучено до матеріалів справи), актом звірки взаєморозрахунків станом на 17.12.2009 р. підписаного сторонами без зауважень (оригінал долучено до матеріалів справи) та довідкою позивача вих. № 34 від 02.03.2010 р. (долучено до матеріалів справи).

Станом на день розгляду справи відповідач доказів сплати заборгованості в сумі 2484 (дві тисячі чотириста вісімдесят чотири) грн. 00 коп. не надав, відзиву на позов не представив, проти позову, у встановленому чинним законодавством України порядку, не заперечив, явку повноважного представника в судові засіданні не забезпечив, не скористався наданим йому правом на участь у судову процесі та на захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Відповідно до ст. 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Згідно ч. 4 ст. 13 Конституції України, Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до ст. 42 Конституції України, кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція.

Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Згідно ст. 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 1 ЦК України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Відповідно до ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст. 206 ЦК України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 510 ЦК України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов‘язання, які виникають між суб‘єктами господарювання або між суб‘єктами господарювання і негосподарюючими суб‘єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов‘язаннями.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ст. 193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов’язань. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Відповідно до ст. 22 ГПК України, сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідач має право визнати позов повністю або частково.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На час розгляду справи, відповідач відзиву на позов не представив, проти позову, у встановленому чинним законодавством України порядку, не заперечив, не забезпечив явку повноважного представника в судові засідання, не представив доказів сплати заборгованості, не скористався наданим йому правом на захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів і на участь у судовому процесі.

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об’єктивних, допустимих та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач проти позову не заперечив, доказів погашення заборгованості не представив, виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені докази, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги риватного підприємства «Новинтех»(м. Дніпропетровськ) до Приватного підприємства «Карат –Стиль»(м. Львів) про стягнення 2 484 (дві тисячі чотириста вісімдесят чотири) грн. 00 коп. обґрунтовані та підлягають до задоволення.

Відповідно до п. а) ч. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»(із змінами і доповненнями), ставка державного мита із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів, встановлюється в розмірі 1 % від ціни позову, але не менше 6 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто 102 грн. Державне мито, згідно платіжного доручення № 138 від 09.02.2010 р., позивачем сплачено в сумі 102 (сто дві) грн. 00 коп.

Згідно платіжного доручення № 137 від 09.02.2010 р. позивачем сплачено 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на відповідача оскільки спір виник з його вини.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 43, 45 , 22, 33, 34, 43, 44, 471, 49, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1.          Позов Приватного підприємства «Новинтех»(м. Дніпропетровськ) до Приватного підприємства «Карат –Стиль»(м. Львів) про стягнення 2 484 (дві тисячі чотириста вісімдесят чотири) грн. 00 коп. –задоволити повністю.

2.          Стягнути з Приватного підприємства «Карат –Стиль»(юридична адреса: вул. Лисеницька, 1/92, м. Львів, 79032; фактична адреса: вул. У. Самчука, 5, оф. 2, м. Львів, 79011; код ЄДРПОУ 31290213) на користь Приватного підприємства «Новинтех»(пр. Кірова, 46/143, м. Дніпропетровськ, 49054; код ЄДРПОУ 20267780) –2 484 (дві тисячі чотириста вісімдесят чотири) грн. 00 коп. –заборгованості, 102 (сто дві) грн. 00 коп. –державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ч. 3 ст. 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Суддя