Рішення № 8806917, 25.03.2010, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 230-31-77

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

25.03.10           Справа № 19/016-10

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортна Технологічна

компанія», м. Вишгород

до Комунального підприємства Київської обласної ради «Будкомплект»,

м. Вишгород

про стягнення 11944,78 грн.

Суддя Т.П. Карпечкін

Представники:

від позивача –Лавринець Т.В. (дов. б/н від 12.02.2010 р .);

від відповідача – не з’явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Транспортна Технологічна компанія» (далі –позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Комунального підприємства Київської обласної ради «Будкомплект»(далі –відповідач) про стягнення 11944,78 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не розрахувався за отриманий на підставі видаткових накладних № РН-0001886 від 31.08.2008 р., № РН-0002156 від 30.09.2008 р., № РН-0002450 від 31.10.2008 р. товар, в результаті чого виникла заборгованість в сумі 9754,80 грн., на яку, згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, нараховані витрати від інфляції в сумі 1798,47 грн. та 3% річних у сумі 391,51 грн.

Ухвалою від 12.02.2010 р. суд порушив провадження у справі № 19/016-10 та призначив її розгляд на 09.03.2010 р.

Ухвалою від 09.03.2010 р. суд, на підставі ст. 77 ГПК України, відклав розгляд справи на 25.03.2010 р., у зв’язку з неявкою представника відповідача у судове засідання та неподанням витребуваних судом документів.

Представник відповідача в засідання суду вдруге не з’явився, відповідач відзив на позов не надав і не надіслав, ухвалу про порушення провадження у справі від 12.02.2010 р. та ухвалу від 09.03.2010 р. не виконав. Про причини неявки повноважного представника у судове засідання господарський суд не повідомив, проте відповідач належним чином був повідомлений про час і місце судового засідання.

На підставі ст. 69 ГПК України, господарський суд обмежений двохмісячним строком вирішення спору, а тому вважає, що, у відповідності до ст. 75 ГПК України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами без участі представника відповідача, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач на підставі видаткових накладних № РН-0001886 від 31.08.2008 р., № РН-0002156 від 30.09.2008 р., № РН-0002450 від 31.10.2008 р. поставив відповідачу дизельне паливо на загальну суму 9754,80 грн. Факт одержання товару відповідачем підтверджується довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей серії НБІ № 104127 від 03.09.2008 р., серії НБІ № 104133 від 26.09.2008 р., серії НБІ № 104142 від 07.11.2008 р., копії яких залучені до матеріалів справи. Відповідач за одержаний товар не розрахувався.

Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Приписами статті 205 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1).

Правочин, для якого законом не встановлена обов’язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч .2).

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

У відповідності з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлені, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Таким чином, правовідносини, що виникли між ТОВ «Транспортна Технологічна компанія»та КП КОР «Будкомплект»слід вважати, як укладення господарського договору поставки у спрощений спосіб, що породжує виникнення господарського зобов’язання.

Відповідно до ст. 193 ГК України, суб’єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

У відповідності зі статтею 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Однак, на дату звернення до суду з позовною заявою позивач не надав доказів направлення відповідачу вимоги про сплату заборгованості за одержаний на підставі видаткових накладних № РН-0001886 від 31.08.2008 р., № РН-0002156 від 30.09.2008 р., № РН-0002450 від 31.10.2008 р. товар на загальну суму 9754,80 грн.

Проте, відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі.

Згідно резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 р. у справі щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до ст. 69 Закону України «Про Конституційний Суд України», рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання.

Таким чином, в частині стягнення з відповідача заборгованості за отриманий товар, на підставі видаткових накладних № РН-0001886 від 31.08.2008 р., № РН-0002156 від 30.09.2008 р., № РН-0002450 від 31.10.2008 р., позивач мав право звернутись до суду шляхом вчинення прямого позову.

Крім того, судом враховані приписи ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України, якими встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, а отже майнові інтереси позивача в частині стягнення заборгованості з відповідача за одержаний, на підставі видаткових накладних № РН-0001886 від 31.08.2008 р., № РН-0002156 від 30.09.2008 р., № РН-0002450 від 31.10.2008 р. товар на загальну суму 9754,80 грн., який до теперішнього часу залишається неоплаченим, підлягають захисту в судовому порядку.

На день розгляду справи відповідачем не надано доказів сплати заборгованості в сумі 9754,80 грн. Отже, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу підтверджені належними доказами наявними в матеріалах справи, а тому підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено вимоги про стягнення з відповідача за прострочення виконання грошового зобов’язання інфляційних збитків у розмірі 1798,47 грн. та 3% річних у розмірі 391,51 грн. Проте, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Позивач не надав суду доказів, з яких вбачається, що між сторонами було узгоджено строк виконання зобов’язання по оплаті товару.

Таким чином, боржник вважається таким, що порушив виконання зобов’язання з моменту звернення позивача до суду, тобто з 04.02.2010 р., у зв’язку з чим нарахування індексу інфляції та 3% річних за період з 31.08.2008 р. по 02.01.2010 р. є безпідставним.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства Київської обласної ради «Будкомплект»(07300, Київська область, м. Вишгород, вул. Проммайданчик, «КАРАТ»28, код 30160736) на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Транспортна Технологічна компанія»(07300, Київська область, м. Вишгород, вул. Набережна, 17, код 33447231) 9754 (дев’ять тисяч сімсот п’ятдесят чотири) грн. 80 коп. боргу, 97 (дев’яносто сім) грн. 55 коп. –державного мита та 192 (сто дев’яносто дві) грн. 73 коп. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині вимог в позові відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.

Суддя                                                                                          

Рішення підписано 30.03.2010 р.