Рішення № 88064436, 03.03.2020, Буринський районний суд Сумської області

Справа № 574/1453/19 Провадження №2/574/86/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2020 року Буринський районний суд Сумської області

в складі: головуючого судді Куцан В.М.

з участю секретаря судового засідання Кошелєвої Н.В.

в присутності

представника позивачки адвоката Осипенко М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Буринського районного суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Буринської районної державної адміністрації Сумської області, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Буринська міська рада, про включення до списку громадян, що мають право на земельну частку (пай), зобов`язання до видачі сертифікату на земельну частку (пай) та визнання права на земельну частку (пай),

в с т а н о в и в:

Позивачка звернулася до суду з даним позовом мотивуючи тим, що вона у період 1989-1995 року була членом та працювала в колгоспі «Заповіт Леніна», який в подальшому був реорганізований в СС «Колос», АПТЗТ «Колос» та інші. На момент розпаювання земель була помилково пропущена в списку осіб, який додавався до Державного акту на право колективної власності на землю, у зв`язку з чим не отримала відповідного сертифікату на земельну частку (пай). Про своє право на земельну частку (пай) дізналася лише влітку 2019 року. Просила визнати за нею право на земельну частку пай розміром 3,58 в умовних кадастрових гектарах без визначення цієї частки в натурі (на місцевості) на території Буринської міської ради, включити її до списку осіб громадян, що мають право на земельну частку (пай) та зобов`язати Буринську РДА видати на її ім`я сертифікат на право на земельну частку (пай) із земель запасу чи резерву, чи складу інших земель.

В судовому засіданні представник позивачки адвокат Осипенко М.М. заявлені вимоги підтримав і в своїх поясненнях підтвердив обставини викладені в позовній заяві.

Представник Буринської районної державної адміністрації в судове засідання не з`явився, просив справу слухати без їх участі. З поданої ним заяви вбачається, що позов визнає частково, в частині визнання за ОСОБА_1 права на земельну частку (пай) та включення її до списку громадян, що мають право на земельну частку (пай).

Представник Буринської міської ради про дачу, час і місце судового засідання повідомлений належним чином, в судове засідання не з`явився по невідомій причині, письмовий відзив на позовну заяву не подав. З врахуванням положень ч.3 ст.223 ЦПК України суд визнав можливим розгляд справи провести без його участі на підставі наявних доказів.

Вислухавши доводи сторін, дослідивши обставини справи, представлені докази та давши їм оцінку, суд прийшов до наступних висновків.

Згідно зі ст. ст. 76, 81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як передбачено ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а ч.1 ст.13 цього Кодексу встановлює, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 10.07.1989 року була прийнята на роботу в колгосп «Заповіт Леніна» робітницею птахоферми, де працювала до 01.09.1996 року, що підтверджується копією трудової книжки, оригінал якої був досліджений в судовому засіданні, архівною довідкою (а.с.7,15).

З архівної довідки (а.с.9) вбачається, що 02.12.1992 року колгосп «Заповіт Леніна» реорганізовано в спілку селян «Колос» яка є його правонаступником. 09.06.1995 року спілка селян «Колос» реорганізована в акціонерне-пайове товариство закритого типу «Колос». 09.02.1999 року АПТ ЗТ «Колос» в ТОВ «Колос лан», яке 09.03.2000 року реорганізовано в КСП «Колос».

Відповідно до рішення Червонослобідської сільської ради від 23.03.1995 року №12 спілці селян «Колос лан» було передано землю у колективну власність, у зв`язку з чим 17.05.1995 року цією ж сільською радою був виданий Державний акт серії СМ №000005, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за №3 (а.с.8).

ОСОБА_1 до списку громадян, які мають право на земельну частку (пай), який додавався до Державного акту, включена не була, що вбачається з листа від 30.09.2019 року №483/146-19 відділу у Буринському районі Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (а.с.6).

Також з довідки цього відділу видно, що розмір земельної частки (паю) на момент розпаювання на території Червонослобідської сільської ради складав 3,58 в умовних кадастрових гектарах без визначення цієї частки в натурі (на місцевості) (а.с.16).

Фактично, паювання сільськогосподарських земель в Україні розпочалося після прийняття Указу Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва” №666/94 від 10.11.1994 року та Указу від 08.08.1995 року “Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам та організаціям” №720/95.

Зокрема, згідно п.2 Указу Президента України “Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам та організаціям”, право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Відповідно до ч. 9 ст. 5 ЗК України (в редакції від 22.06.1993 року) кожний

член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст. 22 ЗК України (в редакції від 22.06.1993 року) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і документа, що посвідчує це право.

Статтю 23 цього Кодексу встановлено, що державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариству і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян.

Згідно із законодавством, членами КСП були, зокрема, такі особи: постійні працівники - члени КСП, пенсіонери, які раніше працювали в КСП і залишилися його членами. Крім того, право на земельний пай мають спадкоємці тих членів КСП, які мали таке право, але померли до моменту видачі документа про це право, а саме - земельного сертифіката (Указ Президента України від 10 листопада 1994 року № 666/94 «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва»).

Відповідно до роз`яснень, що містяться в п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).

Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

Тобто, відповідно до змісту статей 22,23 Земельного кодексу України (1990 р. N 561-XII) та Указу Президента України від 08.08.1995 року право на земельний пай у таких випадках особа набуває за наявності усіх трьох умов - перебування в членах КСП, включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю, одержання КСП Державного акта.

Наявність цих умов щодо позивачки була беззаперечно встановлена судом.

Зокрема, з архівних довідок сільської ради та трудової книжки позивачки видно, що остання після реорганізації 02.12.1992 року колгоспу «Заповіт Леніна» в спілку селян «Колос», яка є його правонаступником, продовжувала працювати в новоствореному підприємстві, яке в подальшому неодноразово реорганізовувалося, що вбачається з вищенаведених доказів.

Членство ОСОБА_1 в реорганізованому сільськогосподарському підприємстві, якому і був виданий Державний акт на право колективної власності на землю серії СМ №000005, підтверджується також протоколами зборів членів підприємств (а.с.17-25).

Між тим, суд звертає увагу, що спірні правовідносини щодо права на земельну частку (пай) виникли з часу отримання в 1995 році СС «Колос» зазначеного Державного акту на право колективної власності на землю, а тому до спірних правовідносин застосовуються положення ЦК УРСР 1963 року, в редакції, які діяли на момент їх виникнення.

Статтею 71 цього Кодексу встановлений трирічний строк, коли особа може звернутися за захистом своїх прав з позовом.

Початок перебігу строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права (ст.76 ЦК УРСР).

Позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін (ст.75 ЦК УРСР).

Відповідно до ст. 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

За змістом пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України 2003 року правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, установлений законодавством, що діяло раніше, не закінчився до набрання чинності зазначеним Кодексом.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 27.09.2019 року у справі № 139/925/18, який застосовується судом першої інстанції в силу ч.4 ст.263 ЦПК України.

Таким чином, трирічний строк, протягом якого позивачка могла звернутися до суду за захистом своїх прав закінчився ще в травні 1998 року, а початок паювання земель колишніх колгоспів з 1995 року взагалі є загальновідомим фактом.

При цьому суд вважає, що позивачка знала про своє порушене право, однак не надала суду належних і допустимих доказів щодо поважності пропуску строку позовної давності, а доводи останньої, що вона дізналася про це лише влітку 2019 року є неспроможними і не були нею доведені згідно з вимогами ст.ст.12,81 ЦК України.

З огляду на зміст зазначених норм права та їх аналізу, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову необхідно відмовити, оскільки строк позовної давності закінчився ще до пред`явлення позову.

Вирішуючи питання судових витрат суд зважає на таке.

Статтею 133 цього ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з правилами частин першої та другої ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови у позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При поданні позову позивачкою був сплачено судовий збір в загальній сумі 859 грн. 03 коп. (а.с.1).

Позовна заява містила одну вимогу майнового характеру (визнання права на земельну частку (пай)) та дві вимоги немайного характеру (включити позивачку до списку осіб, що мають право на земельну частку (пай) і зобов`язати Буринську РДА видати позивачці сертифікат на земельну частку (пай).

За змістом ст.6 Закону України «Про судовий збір» ( в редакції чинній на час подання позову) у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру (абз.2 п.3).

Тобто, з врахуванням положень ст.4 цього Закону та розміру прожиткового мінімуму (в той період) для працездатних осіб, судовий збір по вказаних вимогах повинен був становити 768 грн. 40 коп. за кожну, тобто 1536 грн. 80 коп. за дві вимоги немайнового характеру, який позивачкою сплачений це був.

Враховуючи, що в задоволенні позову відмовлено повністю, сума недоплаченого судового збору підлягає стягненню з позивачки на користь державного бюджету.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. ст.2, 3, 5, 7, 10, 12, 13, 23, 76-83, 258, 259, 265, 268, 354 ЦПК України, суд –

у х в а л и в :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Буринської районної державної адміністрації Сумської області, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Буринська міська рада, про включення до списку громадян, що мають право на земельну частку (пай), зобов`язання до видачі сертифікату на земельну частку (пай) та визнання права на земельну частку (пай) - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь державного бюджету судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в розмірі 1536 грн.80 коп..

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сумського апеляційного суду через Буринський районний суд (а з початком функціонування Єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи безпосередньо до Сумського апеляційного суду) шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий:

Повний текст рішення виготовлений 06.03.2020 року