Рішення № 88059812, 27.02.2020, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

27 лютого 2020 року м. Рівне №1740/1911/18

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щербакова В.В. за участю секретаря судового засідання Мидловець Л.О. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Троянчук Д. М.,

відповідача: представник Форет М. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 доГоловного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги та рішення, -В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області (далі – відповідач) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС у Рівненській області №0004621305, №0004631305, №0004651305, №0004661305, №0004641305 від 16.05.2018 року, вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-58 від 16.05.2018 року та рішення №0002821305 від 16.05.2018 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем необґрунтовано розцінено цивільно-правові угоди, укладені між позивачем та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , як трудові, а відтак безпідставно зроблено висновок про порушення позивачем вимог трудового законодавства. При отриманні послуг за зазначеними вище договорами складались акти приймання виконаних робіт за кількістю та якістю, характер праці не мав постійного характеру, а також позивачем виплачено відповідну винагороду та сплачено загальнообов`язкові відрахування. Також відповідачем безпідставно зазначено в акті перевірки, що фізична особа-підприємець при придбанні вантажного автомобіля має право включити до складу податкового кредиту суму ПДВ з вартості вантажного автомобіля при наявності належним чином складеної та зареєстрованої в ЄРПН податкової накладної та задекларувати бюджетне відшкодування з ПДВ. При цьому фізична особа-підприємець зобов`язана нарахувати податкові зобов`язання з ПДВ, виходячи з бази оподаткування ПДВ, визначеної відповідно до п. 188.1 ст. 188 Кодексу, та скласти податкову накладну на дату набуття права приватної власності на вантажний автомобіль фізичною особою (громадянином) і зареєструвати її в ЄРПН в терміни, встановлені Кодексом для такої реєстрації.

В судовому засіданні представник позивача просив позов задовольнити повністю з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач позов не визнав з підстав, викладених у відзиві. Зокрема зазначив, що перевіркою встановлені порушення вимог Податкового кодексу України, Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», внаслідок чого не утриманий і не перерахований до бюджету податок на доходи фізичних осіб на загальну суму 41 679 грн., не нараховано та не сплачено єдиного соціального внеску на загальну суму 50 941 грн., не утримано і не перераховано до бюджету військовий збір в сумі 3 473,25 грн.,а також встановлено порушення ст. 24 Кодексу законів про працю при взаємовідносинах з ОСОБА_12 , ОСОБА_2 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_18 РОКУП., ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_23 . Також перевіркою встановлено заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет на загальну суму 22 063 грн., та завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 21 Декларації) на суму 806 342 грн. за грудень 2017 року.

В судовому засіданні представник відповідача просив відмовити в позові.

Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, судом встановлено наступне.

В період з 11.04.2018 року по 24.04.2018 року працівниками Головного управління ДФС у Рівненській області була проведена планова виїзна документальна перевірка ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2015 року по 31.12.2017 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 року по 31.12.2017 року, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 року по 31.12.2017 року.

За результатами такої перевірки було складено акт №1130/17–00–13–05/2952301938 від 02.05.2018 року, згідно висновків якого, перевіркою встановлені порушення:

- пп. 14.1.180, п. 14.1 ст. 14, п. 163.1 ст. 163, пп. 164.1.2, пп. 164.2.1 п. 164.1 ст. 164, п. 167.1 ст. 167, пп. 168.1.1, пп. 168.1.2 п. 168.1 ст. 168, п. 171.1 ст. 171, абз. «а» п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу, внаслідок чого не утриманий і не перерахований до бюджету податок на доходи фізичних осіб на загальну суму 41 679 грн., в т.ч. травень 2016 року – 333 грн., червень 2016 року – 270 грн., липень 2016 року – 477 грн., серпень 2016 року – 945 грн., вересень 2016 року – 396 грн., жовтень 2016 року – 945 грн., листопад 2016 року – 990 грн., грудень 2016 року – 1 197 грн., січень 2017 року – 2 520 грн., лютий 2017 року – 2 286грн., березень 2017 року – 2 232 грн., квітень 2017 року – 3 330 грн., травень 2017 року – 3 330 грн., червень 2017 року – 3 132 грн., липень 2017 року – 3 366 грн., серпень 2017 року – 3 618 грн., вересень 2017 року – 3 492 грн., жовтень 2017 року – 3 150 грн., листопад 2017 року – 1 980 грн., грудень 2017 року – 3 690 грн.

- п. 1 ч. 2 ст. 6, ч. 1 ст. 7, ч. 5 ст. 8, ч. 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №2464–VI від 08.07.2010 року (із змінами та доповненнями) в порушення яких не нараховано та не сплачено єдиного соціального внеску на загальну суму 50 941 грн., в т.ч. травень 2016 року – 407 грн., червень 2016 року – 330 грн., липень 2016 року – 583 грн., серпень 2016 року – 1 155 грн., вересень 2016 року – 484 грн., жовтень 2016 року – 1 155 грн., листопад 2016 року – 1 210 грн., грудень 2016 року – 1 463 грн., січень 2017 року – 3 080 грн., лютий 2017 року – 2 794 грн., березень 2017 року – 2 728 грн., квітень 2017 року – 4 070 грн., травень 2017 року – 4 070 грн., червень 2017 року – 3 828 грн., липень 2017 року – 4 114 грн., серпень 2017 року – 4 422 грн., вересень 2017 року – 4 268 грн., жовтень 2017 року – 3 850 грн., листопад 2017 року – 2 420 грн., грудень 2017 року – 4 510 грн.

- пп. 1.2, пп. 1.3, пп. 1.4, пп. 1.5, пп. 1.6 п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України №2755-VІ від 02.12.2010 року із змінами і доповненнями, внаслідок чого не утриманий і не перерахований до бюджету військовий збір в сумі 3 473,25 грн., в т.ч. травень 2016 року – 27,75 грн., червень 2016 року – 22,50 грн., липень 2016 року – 39,75 грн., серпень 2016 року – 78,75 грн., вересень 2016 року – 33 грн., жовтень 2016 року – 78,75 грн., листопад 2016 року – 82,50 грн., грудень 2016 року – 99,75 грн., січень 2017 року – 210 грн., лютий 2017 року – 190,50 грн., березень 2017 року – 186 грн., квітень 2017 року – 277,50 грн., травень 2017 року – 277,50 грн., червень 2017 року – 261 грн., липень 2017 року – 280,50 грн., серпень 2017 року – 301,50 грн., вересень 2017 року – 291 грн., жовтень 2017 року – 262,50 грн., листопад 2017 року – 165 грн., грудень 2017 року – 307,50 грн.

- п. 51.1 ст. 51 глави 2, пп. ”б” п. 176.2 ст. 176 розділу IV Податкового кодексу України №2755-VІ від 02.12.2010 року із змінами і доповненнями (далі Податковий кодекс), розділу ІІІ “Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку“, чинного у 2016 року 2017 року, затвердженого в новій редакції Наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 року №4, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.01.2015 року №111/26556, а саме: подання податкових розрахунків за формою за 1–4 кв.2016 року, 1–4 кв.2017 року не в повному обсязі, з недостовірними відомостями та з помилками, що призвели до зменшення податкових зобов`язань.

- ст. 24 Кодексу законів про працю від 10.12.1971 року №322-VIII (із змінами і доповненнями) при взаємовідносинах з ОСОБА_12 , ОСОБА_2 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_18 РОКУП., ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_23

- п. 180.1, ст. 180, пп. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 189.1 ст. 189, абз «а» п. 198.1 ст. 198, п. 198.5, ст. 198 п. 201.10, п. 201.14., п. 201.15. ст. 201 Податкового кодексу України №2755–IV від 02.12.10 року із змінами і доповненнями, ФОП ОСОБА_1 занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет на загальну суму 22 063 грн., в т.ч. за липень 2016 року на 1 833 грн., за червень 2017 року на 6 904 грн., за серпень 2017 року на 12 008 грн., за вересень 2017 року на 1 318 грн., а також зменшено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 21 Декларації) на суму 806 342 грн. за грудень 2017 року.

На підставі акту перевірки ГУ ДФС у Рівненській області прийнято наступні рішення:

- податкове повідомлення-рішення №0004631305 від 16.05.2018 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 27 578,75 грн., з яких 22 063 грн. – за податковими зобов`язаннями та 5 515,75 грн. – за штрафними (фінансовими) санкціями;

- податкове повідомлення-рішення №0004621305 від 16.05.2018 року, яким зменшено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду в розмірі 806 342 грн.;

- податкове повідомлення-рішення №0004651305 від 16.05.2018 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 78 995,83 грн., з яких 41 679 грн. – за податковими зобов`язаннями та 31 025,25 грн. – за штрафними (фінансовими) санкціями;

- податкове повідомлення-рішення №0004661305 від 16.05.2018 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору в розмірі 6 583,05 грн., з яких 3 473,25 грн. – за податковими зобов`язаннями та 2 585,47 грн. – за штрафними (фінансовими) санкціями;

- податкове повідомлення-рішення №0004641305 від 16.05.2018 року, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) в розмірі 510 грн. за подання податкових розрахунків за формою 1-ДФ не в повному обсязі, з недостовірними відомостями та з помилками, що призвели до зменшення податкових зобов`язань;

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-58 від 16.05.2018 року з єдиного внеску в сумі 50 941 грн.;

- рішення №0002821305 від 16.05.2018 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Відповідно до акту перевірки, перевіркою порядку заповнення Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (ф. 1ДФ) за період з 01.01.2015 року по 31.12.2017 року достовірності, повноти відображення в ньому відповідних відомостей встановлено порушення:

- п. 51.1 ст. 51 глави 2, пп. ”б” п. 176.2 ст. 176 розділу IV Податкового кодексу України №2755-VІ від 02.12.2010 року із змінами і доповненнями (далі – Податковий кодекс), розділу ІІІ «Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку», чинного у 2016-2017 роках, затвердженого в новій редакції Наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 року №4, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.01.2015 року №111/26556, а саме: подання податкових розрахунків за формою 1 ДФ за 1-4 кв. 2016 року, 1-4 кв. 2017 року не в повному обсязі, з недостовірними відомостями, а саме:

- в податкових розрахунках відображені занижені суми утриманого податку на доходи фізичних осіб у 2-4 кв.2016 року та у 1-4 кв. 2017 року з доходів фізичних, зазначених у додатку до акту.

- в податкових розрахунках не відображені в повному обсязі виплати фізичним особам-підприємцям та виплати за цивільно-правовими договорами.

Згідно акту перевірки, підставою для такого висновку є те, що в періоді, що підлягав перевірці, ФОП ОСОБА_1 здійснював діяльність у сфері вантажного автомобільного транспорту, а саме: перевезення вантажним транспортом в міжнародному сполученні та по Україні. Відповідно до наданих для перевірки дозвільних документів, ФОП ОСОБА_1 видано ліцензію Державною службою України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) відповідно до рішення №237 від 16.05.2016 року на міжнародні перевезення вантажів вантажними автомобілями (крім перевезення небезпечних вантажів та небезпечних відходів).

Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів автомобільним транспортом, міжнародних перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом затверджені постановою КМУ від 02.12.2015 року №1001.

Під дію Ліцензійних умов №1001 підпадають суб`єкти господарювання, зокрема фізичні особи-підприємці, які здійснюють міжнародні автоперевезення вантажів. Відповідно до п. 9 Ліцензійних умов зазначено, що здобувач ліцензії, ліцензіат оформлює трудові відносини з персоналом автомобільного транспорту. Отже, відповідно до даної норми Ліцензійних умов, з найманими працівниками мають бути укладені трудові договори відповідно до статті 24 Кодексу законів про працю України. Таким чином у міжнародних перевезеннях не можуть бути задіяні водії на підставі договору цивільно-правового характеру.

У зв`язку із тим, що ФОП ОСОБА_1 в своїй діяльності використовував працю фізичних осіб згідно договорів цивільно-правового характеру, тому, на переконання відповідача, дослідивши зміст наданих для перевірки договорів встановлено, що у даному випадку правовідносини між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та фізичними особами носять характер саме трудових відносин між роботодавцем та найманими працівниками.

Таким чином в порушення пп. 14.1.180, п. 14.1 ст. 14, п. 163.1 ст. 163, пп. 164.1.2, пп. 164.2.1 п. 164.1 ст. 164, п. 167.1 ст. 167, пп. 168.1.1, пп. 168.1.2 п. 168.1 ст. 168, п.171.1 ст. 171, абз. а п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу, внаслідок чого не утриманий і не перерахований до бюджету податок на доходи фізичних осіб на загальну суму 41 679 грн.

Проте, суд вважає такі висновки акту перевірки помилковим, оскільки між ФОП ОСОБА_1 та з фізичними особами: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 було укладено саме Договори про надання послуг цивільно-правового характеру, а не трудові договори. За наслідками надання послуг вказані особи оформили акти приймання-передачі виконаних робіт та отримали свою винагороду згідно видаткових касових ордерів.

Відповідно до ч. ч. 1, 6 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Частина 2 ст. 2 КЗпП України визначає, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Частиною 1 ст. 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір – угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Частинами 1, 3 ст. 24 КЗпП України встановлено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні контракту.

Згідно з ч. 3 ст. 24 КЗпП України, працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 23 КЗпП України, трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Цивільно-правовий договір – це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 928 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

З аналізу вказаних норм можна визначити відмінні ознаки трудових і цивільно-правових відносин.

Так, згідно з трудовим договором:

працівник виконує роботу за трудовою угодою;

працівник приймається на роботу (посаду), як правило, включену до штатного розпису підприємства для виконання певної роботи (функції) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою;

висновок оформляється наказом роботодавця про прийняття працівника (за його заявою) на роботу;

працівник підпорядковується внутрішньому трудовому розпорядку;

роботодавець зобов`язується виплачувати працівникові зарплату і забезпечувати умови праці та соціальні гарантії необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

При виконанні робіт (наданні послуг) за цивільно-правовим договором:

оплачується не процес праці, а його результат;

результат визначається після закінчення роботи;

результат оформляється актами здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг);

оплата проводиться на підставі актів;

фізична особа, виконують роботи (надають послуги), не підкоряється правилам внутрішнього трудового розпорядку, сама організовує свою роботу і виконує її на свій ризик;

підприємство не повинно дотримуватися трудового законодавства.

Основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Підрядник, який працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

Враховуючи аналіз наведених норм права, трудовий договір – це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Так, відповідно до цивільно-правових договорів, наданих до перевірки і на підставі яких зроблено висновок про наявність трудових відносин між підприємцем на фізичними особами без оформлення трудового договору, предметом договору є те, що замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов`язання виконати такі роботи (надати послуги): вантажні перевезення по Україні, країнах СНД та країнах Євросоюзу. Виконавець виконує роботу на свій ризик, самостійно організовує виконання роботи, не підлягає під дію правил внутрішнього трудового розпорядку, не має права на одержання допомоги із соціального страхування, не сплачує страхові внески. Замовник забезпечує Виконавця усім необхідним для виконання роботи, передбаченої цим договором.

Статтею 97 КЗпП України визначено, що оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт.

Слід зауважити, що законодавець не передбачає винагородження працівників, які працюють за трудовим договором, а лише отримання ними заробітної плати, що є відмінним від винагороди, про що зазначено у вказаному цивільно-правовому договорі.

При цьому, не передбачено на законодавчому рівні заборон щодо виплати винагородження особам, які надають послуги за цивільно-правовою угодою, за кожну виконану ними роботу.

За наявних цивільно-правових договорів не вбачається факту прийняття фізичних осіб на роботу за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Метою договору є отримання певного матеріального результату.

Таким чином, цивільно-правові угоди, укладені із фізичними особами не містять ознак трудового договору, зокрема: обов`язку виконавців бути присутніми на підприємстві у визначені робочі години; обов`язку дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку; регламентації процесу праці, часу та тривалості робочого часу.

Між Виконавцями та підприємцем підписувалися акти приймання-передачі виконаних робіт за цивільно-правовими угодами, в яких зазначено, які послуги надав виконавець, їх обсяг та вартість.

Крім того, оплата наданих послуг за цивільно-правовими угодами підтверджується видатковими касовими ордерами.

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Жодних передбачених законом обставин, які б вказували на нікчемність будь-яких правочинів товариства, з акту перевірки не вбачається.

Фіскальний орган не має повноважень на визнання укладених між товариством та виконавцями послуг цивільно-правових договорів недійсними або визнавати їх трудовими чи на власний розсуд тлумачити їх умови.

Чинне законодавство України не містить обов`язкових приписів, у яких випадках сторони зобов`язані укладати трудові договори, а в яких – цивільно-правові договори (угоди) на виконання певних робіт, тому слід дійти до висновку, що сторони договору (працедавець та працівник) вільні у своєму виборі щодо форми оформлення трудових відносин, і на свій розсуд вправі визначати вид такого договору.

За таких обставин, за своїм змістом укладені угоди між ФОП ОСОБА_1 та фізичними особами є цивільно-правовими договорами, а висновки відповідача про наявність у цих договорах ознак трудового договору та порушення підприємцем вимог податкового законодавства є помилковими.

Отже, не доведено факту допущення платником податків порушень при виконанні функцій податкового агента щодо обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платникам, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платників податків.

Крім того, у 2017-2018 роках між підприємцем та вищенаведеними фізичними особами було укладено вже трудові відносини, що, в свою чергу, підтверджує відмінності між трудовими відносинами та цивільно-правовими.

Отже, встановлені судом обставини свідчать, що дані угоди за своєю суттю є цивільно-правовими договорами, предметами яких є послуги з вантажного перевезення. Отримання винагороди за наявності акту приймання виконаних робіт, як підтвердження кінцевого результату надання виконавцями послуг є основною метою, для якої укладалися дані угоди, а не сам процес виконання такої роботи, як передбачено трудовим договором.

Аналогічні обставини з приводу спірних правовідносин встановлено в рішенні Рівненського окружного адміністративного суду по справі 1740/1912/18, яке набрало законної сили 04.03.2019 року.

У зв`язку із відсутністю вищенаведених порушень, безпідставними є висновки щодо заниження фонду оплати праці на загальну суму 231 550 грн. та порушення ч. 1 ст. 7, ч. 5 ст. 8 Закону України «Про збір та облік внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08.07.2010 року № 2464-VI, а саме: не нарахування єдиного соціального внеску за ставкою 22% на загальну суму 50 941 грн., а також порушення пп. 1.2, пп. 1.3, пп. 1.4, пп.1.5, пп. 1.6 п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України №2755-VІ від 02.12.2010 року щодо не утримання і не перерахування до бюджету військового збір в сумі 3 473,25 грн.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон №2464).

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464, платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464 визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім`ї фізичних осіб-підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Отже, єдиний внесок нараховується, утримується та перераховується із сум чистого доходу, який визначається виходячи із документально підтверджених витрат, пов`язаних з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Відповідно до пп. 1.2 п. 161 Підрозділу 10 Розділу XX Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статтею 163 Податкового кодексу України.

Тобто, по своїй правовій природі база нарахування єдиного внеску та військового збору для фізичної особи-підприємця визначається із суми доходу такого підприємця.

Оскільки спростовується факт не утримання і не перерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 41 679 грн., тому донарахування єдиного внеску та військового збору також є необґрунтованим.

Також згідно акту перевірки, за результатами проведеної перевірки, в порушення п. 180.1, ст. 180, пп. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 189.1 ст. 189, п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України №2755-IV від 02.12.2010 року (із змінами і доповненнями), ФОП ОСОБА_1 суми податку на додану вартість, сплаченого у зв`язку з придбанням рухомого майна, не включено до складу податкових зобов`язань в розмірі 816 202 грн., у тому числі за квітень 2017 року на суму 55 701 грн., травень 2017 року на суму 84 265 грн., червень 2017 року на суму 4 116 грн., липень 2017 року на суму 512 522 грн., серпень 2017 року на суму 15 513 грн., вересень 2017 року на суму 37 585 грн., жовтень 2017 року на суму 106 500 грн.

Зокрема, в ході проведення перевірки встановлено, що підприємець придбав один трьохвісний сідельний бортовий причіп зі зсувним боковим тентом Schmitz Cargobull, тип SCB*S3T, модель SCS 24/L -13.62 EB, серійний номер НОМЕР_1 , один трьохвісний сідельний бортовий причіп зі зсувним боковим тентом Schmitz Cargobull , тип SCB*S3T, модель SCS 24/L -13.62 EB, серійний номер НОМЕР_2 , навантажувач вилковий Manitou M125D S2E3 FOB , 2017 р.в., та сідельний тягач Scania R 440 НОМЕР_3 , № шасі НОМЕР_4 .

Згідно акту перевірки, ФОП ОСОБА_1 , згідно поданих до Сарненської ОДПІ податкових декларацій з податку на додану вартість, додатків 5 «Розшифровка податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів», податкових накладних, зареєстрованих в ЄРПН, встановлено, що до складу податкового кредиту віднесено вартість придбаного (отриманого) рухомого майна (напівпричіп, сідельні тягачі та автонавантажувач) та супутніх послуг, згідно податкових накладних, на загальну суму 816 202 грн.

На думку відповідача, фізична особа-підприємець при придбанні вантажного автомобіля має право включити до складу податкового кредиту суму ПДВ з вартості вантажного автомобіля при наявності належним чином складеної та зареєстрованої в ЄРПН податкової накладної та задекларувати бюджетне відшкодування з ПДВ. При цьому фізична особа-підприємець зобов`язана нарахувати податкові зобов`язання з ПДВ, виходячи з бази оподаткування ПДВ, визначеної відповідно до п. 188.1 ст. 188 Кодексу, та скласти податкову накладну на дату набуття права приватної власності на вантажний автомобіль фізичною особою (громадянином) і зареєструвати її в ЄРПН в терміни, встановлені Кодексом для такої реєстрації.

Як встановлено судом, таке твердження відповідача виникає з врахуванням того, що суб`єктом права власності на придбані вантажні автомобілі є фізична особа (громадянин), а не фізична особа-підприємець, яка здійснювала оплату за придбання вантажного автомобіля, тому таким чином фактично здійснювалась передача вантажного автомобіля від фізичної особи-підприємця у приватну власність фізичної особи.

Такий висновок відповідача є помилковим з врахуванням наступного.

Згідно п. 6 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 року №1388, транспортні засоби реєструються за юридичними та фізичними особами в сервісних центрах МВС. Транспортні засоби, що належать фізичним особам-підприємцям, реєструються за ними як за фізичними особами.

В листі Міністерства юстиції України від 04.08.2008 року №7885-0-33-08 «Щодо реєстрації транспортних засобів за фізичними особами-підприємцями» зазначено, що оскільки за нормами ЦК України відсутній такий суб`єкт права власності, як фізична особа-підприємець, а право займатися підприємницькою діяльністю є майновим правом фізичної особи, реєстрація транспортних засобів має здійснюватись за фізичною особою, а не за фізичною особою-підприємцем, оскільки реєстрація здійснюється за особами, які є власниками транспортних засобів.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 318 частини ЦК України, суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу.

У ст. 2 ЦК України встановлено, що учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі – особи).

Відповідно до ч. 2 ст. 318 ЦК України, усі суб`єкти права власності є рівними перед законом. Відповідно до статті 128 частини 2 ГК України, громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов`язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення.

З аналізу наведених норм випливає, що законодавство України не розмежовує право власності фізичної особи та фізичної особи-підприємця, натомість існує норма яка прямо передбачає реєстрацію транспортних засобів виключно за фізичними особами.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пп. 14.1.139 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, термін "особа" для цілей розділу V Кодексу, зокрема, вживається в такому значенні: фізична особа (громадянин України, іноземець та особа без громадянства), яка здійснює діяльність, що належить згідно із законодавством до підприємницької (крім фізичних осіб, що знаходяться на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва відповідно до законодавства), та/або ввозить товари на митну територію України.

ФОП ОСОБА_1 у даному випадку є фізичною особою, яка здійснює діяльність, віднесену законодавством до підприємницької, є платником ПДВ у розумінні статей 14 та 180 Податкового кодексу України, зареєстрований у встановленому порядку платником ПДВ, тому на нього повною мірою поширюються правові норми, які визначають порядок обчислення і сплати ПДВ.

Також слід зазначити, що спірні транспортні засоби використовуються підприємцем в його господарській діяльності, що частково не заперечується відповідачем та підтверджуються наданими позивачем актами надання послуг з перевезення, видатковими накладними та CMR.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі – імпорт).

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно із підпунктом "а" п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Необхідно також звернути увагу на норму, що встановлена до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, відповідно до якої, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже підприємець у встановленому законом порядку при придбанні транспортних засобів з метою їх використання у власній господарській діяльності у повній відповідності до вказаних норм податкового законодавства отримав право на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту. Всі суми податкового кредиту підтверджені належним чином оформленими податковими накладними.

Водночас норми податкового законодавства України не обмежують право платника податку на податковий кредит залежно від суб`єктного складу сторін у правовідносинах за договорами на придбання товарів (робіт, послуг), у тому числі і транспортних засобів та визначають одинакові права та обов`язки як для юридичних, так і для фізичних осіб, платників податку (в тому числі і фізичних осіб-підприємців).

Отже, позивач у встановленому законом порядку при придбанні транспортних засобів з метою їх використання у власній господарській діяльності отримав право на віднесення сум ПДВ до податкового кредиту, які в свою чергу підтверджені належним чином оформленими податковими накладними та вантажними митними деклараціями. Крім того, судами зроблений вірний висновок стосовно того, що оскільки позивач не є юридичною особою, то реєстрація транспортного засобу, який він придбав як суб`єкт підприємницької діяльності – фізична особа, можлива за ним як за фізичною особою, що й було зроблено в даному випадку.

Отже, суд приходить до висновку про безпідставність прийняття податкових повідомлень-рішень №0004631305 та №0004621305 від 16.05.2018 року.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень №0004621305, №0004631305, №0004651305, №0004661305, №0004641305 від 16.05.2018 року, вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-58 від 16.05.2018 року та рішення №0002821305 від 16.05.2018 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску обґрунтовані належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами, а відтак - належать до задоволення у повному обсязі.

Враховуючи положення частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд стягує на користь позивача понесені ним судові витрати, які підлягають відшкодуванню, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Керуючись статтями 52, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ) до Головного управління ДПС у Рівненській області (вул. Відінська, 12, м. Рівне, 33023, код ЄДРПОУ 39394217) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги та рішення - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Рівненській області від 16 травня 2018 року №0004621305, №0004631305, №0004651305, №0004661305, №0004641305.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Рівненській області від 16 травня 2018 року №Ф-58.

Визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 16 травня 2018 року №0002821305.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Рівненській області (вул. Відінська, 12, м. Рівне, 33023, код ЄДРПОУ 39394217), судовий збір в розмірі 1762,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 05 березня 2020 року.

Суддя Щербаков В.В.