Рішення № 88058362, 18.02.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2020 року Справа № 160/12697/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кальника В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Правобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

17 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Правобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Правобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради, щодо врахування під час призначення з 01.05.2019 р. по 30.09.2019 р. та з 01.10.2019 р. житлової субсидії ОСОБА_1 доходів його дружини ОСОБА_2 , з якою встановлено режим окремого проживання;

- зобов`язати Правобережне управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради, код ЄДРПОУ 42788513, провести перерахунок та призначення з 01.05.2019 р. по 30.09.2019 р. та з 01.10.2019 р. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг без врахування доходів його дружини ОСОБА_2 , з якою встановлено режим окремого проживання;

- зобов`язати Правобережне управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради, код ЄДРПОУ 42788513, відповідно до ст. 382 КАС України, подати до суду у 30-ти денний строк після набрання чинності рішення, звіт про виконання судового рішення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що у зв`язку з підвищенням комунальних тарифів та неможливістю їх оплати за рахунок пенсії, позивач отримував призначену Управлінням праці та соціального захисту населення Чечелівської районної у місті Дніпрі ради житлову субсидію, нарахування якої у жовтні 2018 року було незаконно припинено та знята нарахована житлова субсидія з травня 2018 року. 28.03.2019р. позивач був вимушений звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління праці та соціального захисту населення Чечелівської районної у місті Дніпрі ради про визнання протиправними дій щодо врахування під час призначення з 01.05.2018 по 30.09.2018 та з 01.10.2018 житлової субсидії позивачу доходів його дружини, з якою Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 вересня 2007 року у цивільній справі №2-3790/07 встановлено режим окремого проживання.

Також звернуто увагу на те, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.05.2019р. у справі №160/2814/19 позовні вимоги були задоволені у повному обсязі. Зобов`язано Управління праці та соціального захисту населення Чечелівської районної у місті Дніпрі ради провести перерахунок та призначення з 01.10.2018 по 30.09.2018 та з 01.10.2018 позивачу субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг без врахування доходів його дружини ОСОБА_2 , з якою встановлено режим окремого проживання.

Позивач звернувся до Правобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради з відповідною заявою щодо проведення перерахунку та призначення субсидії з 01.05.2019 року. Проте, субсидія позивачу з 01.05.2019 року була призначена на загальних підставах (з урахуванням доходів дружини – ОСОБА_2 ). Позивач вважає зазначені дії відповідача незаконними, у зв`язку з чим, був вимушений звернутися до суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.12.2019 року відстрочено сплату судового збору ОСОБА_1 до ухвалення судового рішення у справі та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.

16.01.2020 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив щодо заявлених позовних вимог, в якому відповідач просив суд відмовити в задоволенні позову. З посиланням на ст.3 Сімейного Кодексу України, зазначив, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відповідно чинного законодавства є сім`єю та на даний час перебувають у зареєстрованому шлюбі. Отже, відповідач вважає, що ОСОБА_2 є членом сім`ї позивача, а не домогосподарства.

Також, відповідачем наголошено, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 вересня 2007 року встановлено лише режим окремого проживання подружжя. Однак ОСОБА_1 та його дружина ОСОБА_2 статусу подружжя та сім`ї на теперішній час не втратили.

Окрім цього, відповідачем у відзиві зауважено, що рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 травня 2019 року № 160/2834/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Чечелівської районної у місті Дніпрі ради було прийнято в порушення норм матеріального та процесуального права, що свідчать про необ`єктивність та упередженість суду в прийнятті рішення на користь позивача, яке призвело до виникнення нових вимог зі сторони отримувача житловох субсидії.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є пенсіонером та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 . Перебуває на обліку у Правобережному управлінні соціального захисту населення Дніпровської міської ради у Чечелівському районі, як отримувач житлової субсидії.

10.06.2019 року позивач звернувся до відповідача з заявою щодо проведення перерахунку та призначення субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг без врахування доходів його дружини ОСОБА_2 на періоди: з 01.05.2018 року – по 30.09.2018 року (літо), з 01.10.2018 року – по 29.04.2019 року (зіма), з 01.05.2019 року - по 30.09.2019 року (літо).

На звернення позивача від 10.06.2019 року відповідач листом від 14.06.2019 року надав відповідь, в якій,зокрема зазначив, що для вирішення питання надання житлової субсидії з 01.05.2019 року позивачу необхідно звернутися до управління у Чечелівському районі з відповідною заявою на розгляд комісії з надання житлових субсидій, пільг та державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям при Правобережному управлінні соціального захисту населення Дніпровської міської ради.

25.06.2019 року позивач повторно звернувся до відповідача з заявою щодо призначення субсидії.

За результатми розгляду заяви, позивачем отримано від відповідача витяг з протоколу №5-Ч від 24.07.2019 року комісії з надання житлових субсидій, пільг та державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям Дніпровської міської ради Правобережного УСЗН по Чечелівському району, відповідно до якого позивачу призначено субсидію з 01.05.2019 року на загальних підставах з урахуванням доходів дружини ОСОБА_2 та повідомлення №086821 про не призначення субсидії з 01.05.2019 року, оскільки вартість послуг не перевищує обов`язкового платежу.

12.08.2019р. позивач звернувся зі скаргою до Департаменту соціальної політики Дніпровської міської ради, на яку отримав від відповідача відповідь від 30.08.2019р. №3/4-12, в якій йому відмовлено у призначені субсидії на фактичну кількість проживаючих з посиланням на рішення комісії від 24.07.2019 року №5-Ч.

Непогоджуючись із діями відповідча щодо врахування під час призначення з 01.05.2019 р. по 30.09.2019 р. та з 01.10.2019 р. житлової субсидії ОСОБА_1 доходів його дружини ОСОБА_2 , позивач звернувся до суду.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статей 46, 48, 55, 64 Конституції України, кожен громадянин України має право на достатній життєвий рівень та на соціальний захист. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг регулює Закон України від 09.11.2017 № 2189-VІІІ «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон).

Підпунктом 7 частини першої ст. 4 Закону встановлено, що до повноважень Кабінету Міністрів України належать, зокрема, встановлення порядку надання пільг та житлових субсидій населенню в частині забезпечення надання житлових субсидій як частки вартості житлово- комунальних послуг, у тому числі їх виплати у грошовій формі.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.1995 № 848 затверджено Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, яке визначає умови призначення та порядок надання громадянам щомісячної адресної безготівкової субсидії для відшкодування витрат на оплату управління багатоквартирним будинком, користування житлом або його утримання, послуг з транспортування та розподілу природного газу та комунальних послуг (водо-, тепло-, газопостачання, водовідведення, електроенергія, вивезення побутового сміття та рідких нечистот), а також, один раз на рік субсидії готівкою на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива.

Кабінетом Міністрів України 27.04.2018 прийнято постанову № 329 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України та визнання такою, що втратила чинність, постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2016 р. N 1022», якою Положення № 848 викладено у новій редакції.

Отже, з 01.05.2018 Положення № 848 викладено в новій редакції згідно постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2018 № 329 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України та визнання такою, що втратила чинність постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2016 № 1022»

Так, пунктами 2-4 Положення передбачено, що право на отримання адресної безготівкової субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, а також субсидії готівкою на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива (далі - субсидія) поширюється на громадян, які проживають у житлових приміщеннях (будинках), в частині оплати ними користування житлом; утримання житла; управління багатоквартирним будинком, комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива.

Згідно з абзацом 1 пункту 8 Положення, житлова субсидія призначається одному із членів домогосподарства, які зареєстровані і фактично проживають в житловому приміщенні (будинку).

Відповідно до п. 9 Положення (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) житлова субсидія розраховується на всіх членів домогосподарства.

До складу домогосподарства включаються особи, що зареєстровані і фактично проживають в житловому приміщенні (будинку), на яких розраховуються соціальні норми житла та соціальні нормативи житлово-комунального обслуговування і доходи яких враховуються під час призначення житлової субсидії.

Під час призначення житлової субсидії враховуються також доходи членів сім`ї особи із складу домогосподарства у разі, коли їх зареєстроване (фактичне) місце проживання відмінне від адреси домогосподарства. При цьому соціальні норми житла та соціальні нормативи житлово-комунального обслуговування за адресою домогосподарства на таких осіб не розраховуються.

Під час призначення житлової субсидії соціальні норми житла та соціальні нормативи житлово-комунального обслуговування розраховуються на членів домогосподарства, які зареєстровані в житловому приміщенні (будинку), але фактично в ньому не проживають у зв`язку з призовом на строкову військову службу. При цьому фактичні доходи таких осіб не враховуються в сукупний дохід домогосподарства.

Так, з матеріалів справи, а саме, довідки № 4911 від 14.03.2019 року про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 до складу сім`ї/зареєстрованих входять: ОСОБА_1 .

Отже, у квартирі за вказаною адресою зареєстрований лише позивач та крім нього в квартирі ніхто не проживає.

Суд зазначає, що кількість членів домогосподарства визначається на початок місяця, з якого призначається житлова субсидія.

У разі коли у складі домогосподарства кількість фактично проживаючих зареєстрованих членів домогосподарства є меншою за кількість членів домогосподарства, зареєстрованих у житловому приміщенні (будинку), за рішенням комісії соціальні норми житла та соціальні нормативи житлово-комунального обслуговування розраховуються на фактично проживаючих зареєстрованих за даною адресою членів домогосподарства. Рішення комісії в такому випадку приймається з урахуванням норм, зазначених в абзаці десятому пункту 7 цього Положення.

За рішенням комісії доходи членів домогосподарства, які зареєстровані в житловому приміщенні (будинку), але фактично за даною адресою не проживають, в сукупний дохід домогосподарства не враховуються. Рішення комісії в такому випадку приймається з урахуванням норм, зазначених в абзаці десятому пункту 7 цього Положення, і не може поширюватися на випадок, визначений в абзаці третьому цього пункту.

На підставі рішення комісії управителі, об`єднання, виконавці комунальних послуг не нараховують плати за житлово-комунальні послуги, внески/платежі на оплату витрат на управління багатоквартирним будинком на членів домогосподарства, які зареєстровані, але фактично не проживають у житловому приміщенні (будинку).

Якщо в житловому приміщенні (будинку) є кілька розділених особових рахунків, для призначення житлової субсидії склад кожного із таких домогосподарств визначається за рішенням комісії на підставі акта обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства. При цьому до складу різних домогосподарств у межах одного житлового приміщення (будинку) не можуть входити члени однієї сім`ї.

Відповідно до п.10 Положення для розрахунку житлової субсидії враховуються доходи членів домогосподарства, членів сім`ї особи із складу домогосподарства, зазначених у пункті 9 цього Положення.

Зі змісту наведених норми пунктів 8 та 9 Положення слідує, що для цілей призначення і надання громадянам щомісячної житлової субсидії на оплату житлово- комунальних послуг, під домогосподарством визнається особа або група осіб, які зареєстровані в житловому приміщенні (будинку).

При цьому, доходи членів домогосподарства, які зареєстровані в житловому приміщенні (будинку), але фактично за даною адресою не проживають, в сукупний дохід домогосподарства не враховуються, за рішенням відповідної комісії. Тобто, з`ясування питання щодо фактичного проживання особи, яка зареєстрована в житловому приміщенні (будинку), для цілей призначення і надання громадянам щомісячної житлової субсидії на оплату житлово-комунальних послуг, віднесено до повноважень відповідної комісії.

Згідно з п. 14 Положення, у разі прийняття рішення про відмову в призначенні житлової субсидії структурний підрозділ з питань соціального захисту населення повідомляє заявнику про прийняте рішення протягом трьох календарних днів з дня його прийняття. При цьому структурний підрозділ з питань соціального захисту населення надсилає повідомлення заявнику в паперовому вигляді рекомендованим листом із зазначенням причин відмови і порядку оскарження прийнятого рішення.

Проте, під час судового розгляду з`ясовано, що відповідач, в порушення зазначених вимог Положення, не проінформував позивача про прийняте рішення щодо припинення нарахування субсидії.

Як зазначено у п. 14 Положення, заявник має право оскаржити до комісії або до суду рішення структурного підрозділу з питань соціального захисту населення щодо розміру призначеної субсидії або про відмову в призначенні житлової субсидії, а також рішення щодо подання документів на розгляд комісії.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Сімейного Кодексу України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права й обов`язки.

Постановою Великої Палати Верховного Суду у справі № 644/6274/16-ц від 22.08.2018р. визначені критерії, за наявності яких особи складають сім`ю; ними, зокрема, є спільне проживання, спільний побут і взаємні права й обов`язки.

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» членами сім`ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

У Законі України від 19.10.2000р. № 2058-ІІІ «Про Всеукраїнський перепис населення» визначено термін «Домогосподарство (домашнє господарство)» - сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують свої кошти та витрачають їх. Ці особи можуть перебувати в родинних стосунках або стосунках свояцтва, не перебувати в будь-яких з цих стосунків або бути і в тих і в інших стосунках. Домогосподарство може складатися з однієї особи.

Згідно з ст. 119 Сімейного Кодексу України, за заявою подружжя або позовом одного з них суд може постановити рішення про встановлення для подружжя режиму окремого проживання у разі неможливості чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно.

Відповідно до ч. 2 ст. 120 Сімейного Кодексу України, у разі встановлення режиму окремого проживання майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважатиметься набутим у шлюбі. Тобто режим спільної сумісної власності на майно призупиняється відносно майна, набутого за рахунок коштів, отриманих під час сепарації як гонорар, премія заробітна плата тощо, оскільки майно, набуте не за рахунок спільного майна подружжя вважатиметься приватною власністю кожного з них.

З матеріалів справи вбачається, що Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20.09.2007 року у цивільній справі №2-3790/07 для ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що перебувають у шлюбі, зареєстрованому відділом РАЦС Красногвардійського району м. Дніпропетровська 27.07.1987р. за актовим записом №535, встановлено режим окремого проживання.

Таким чином, суд зазначає, що, починаючи з цієї дати, а саме, 20.09.2007 року, позивач та його дружина не входять до скаладу єдиного домогосподарства в розумінні Закону, а відтак, суд вважає, що для застосовування норми абз. 3 п. 9 Положення, згідно з якою під час призначення житлової субсидії враховуються також доходи членів сім`ї особи із складу домогосподарства у разі, коли їх зареєстроване (фактичне) місце проживання відмінне від адреси домогосподарства, у відповідача не було жодних правових підстав.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що відповідачем протиправно враховано під час призначення з 01.05.2019 року житлової субсидії ОСОБА_1 доходів його дружини ОСОБА_2 , з якою встановлено режим окремого проживання, оскільки матеріалами справи підтверджено, що позивачу встановлено режим окремого проживання зі своєю дружиною, а тому, її дохід не може враховуватить комісією при винесенні рішення щодо призначення субсидії.

Суд зазначає, що оскільки судом встановлено протиправність дій відповідача стосовно врахування під час призначення з 01.05.2019 року житлової субсидії ОСОБА_1 доходу його дружини ОСОБА_2 , з якою встановлено режим окремого проживання, то для повного захисту прав позивача слід зобов`язати Правобережне управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради провести перерахунок та призначення з 01.05.2019 р. по 30.09.2019 р. та з 01.10.2019 р. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг без врахування доходів його дружини ОСОБА_2 , з якою встановлено режим окремого проживання

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У рішенні від 31.07.2003р. у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб», передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів» вказав, що ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть не зворотними.

З рішення Європейського суду з прав людини від 17.07.2008р. у справі «Каіч та інші проти Хорватії» вбачається, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Держава несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема, через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

В рішенні у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» від 15.11.1996р. Європейський Суд з прав людини вказав, що норма статті 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Сутність цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечать при цьому виконання своїх зобов`язань. Суд визнав, що вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачені національним законодавство.

Частиною 2 ст. 245 КАС України встановлено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 та ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем по справі, як суб`єктом владних повноважень, не виконано покладений на нього обов`язок щодо доказування правомірності своїх дій щодо врахування під час призначення з 01.05.2019 по 30.09.2019 та з 01.10.2019 житлової субсидії ОСОБА_1 дохід його дружини ОСОБА_2

З урахуванням зазначеного, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає задоволенню.

Щодо клопотання позивача про зобов`язання Правобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради подати суду у встановлений строк звіт про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Механізм ефективного судового захисту обумовлює у необхідних випадках застосування процедури примусового виконання рішень суду.

Конституційний Суд України у Рішенні від 30.01.2003 року №3-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого та прокурора зауважив, що «правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах» (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини).

У Рішенні від 30.06.2009 року №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 07.05.2002 року у справі «Бурдов проти Росії» визначив, що у контексті статті 6 Конвенції виконання судового рішення, прийнятого будь-яким судом, має розглядатися як складова «судового розгляду».

З огляду на це, посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції є заходом для забезпечення конституційного права на судовий захист.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 року у справі «Класс та інші проти Німеччини» «із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури».

З наведеного вбачається, що здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, передбаченого статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства, є виключним засобом судового контролю, якому передує примусове виконання судового рішення за виданим судом виконавчим листом органами примусового виконання рішень суду за Законом України «Про виконавче провадження», відповідно статті 1 якого виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У зв`язку з тим, що клопотання про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення є передчасним, оскільки заявником не вживались передбачені процесуальним законом дії щодо самостійного ініціювання примусового виконання судового рішення, а також зважаючи на те, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, є правом, а не обов`язком суду, суд не вбачає підстав для задоволення поданого позивачем клопотання.

Суд роз`яснює позивачу право на отримання за його заявою, після набрання судовим рішенням законної сили, виконавчого листа з метою пред`явлення його до виконання органам державної виконавчої служби для примусового виконання судового рішення

Прохання позивача про встановлення судового контролю не є позовною вимогою, враховуючи ст. 382 КАС України.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Ухвалою суду від 20 грудня 2019 року за клопотанням позивача відстрочено сплату судового збору за подання адміністративного позову до ухвалення судового рішення у справі №640/12697/19.

Відповідно до положень Закону України "Про судовий збір", позивач за подання вказаного позову повинен був сплатити 768,40 грн судового збору.

Частиною другою статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що відстрочену суму судового збору слід стягнути з відповідача на користь Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Правобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Правобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради щодо врахування під час призначення з 01.05.2019 р. по 30.09.2019 р. та з 01.10.2019 р. житлової субсидії ОСОБА_1 доходів його дружини ОСОБА_2 , з якою встановлено режим окремого проживання.

Зобов`язати Правобережне управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради, код ЄДРПОУ 42788513, провести перерахунок та призначення з 01.05.2019 р. по 30.09.2019 р. та з 01.10.2019 р. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг без врахування доходів його дружини - ОСОБА_2 , з якою встановлено режим окремого проживання.

Стягнути на користь Державного бюджету України судовий збір за подання адміністративного позову в розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Правобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Кальник