Рішення № 88057977, 06.03.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

06 березня 2020 р. Справа № 120/11/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віятик Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А0549 про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

03.01.2020 ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Військової частини А 0549, в якому просив:

- визнати протиправними дії Військової частини А 0549 щодо ненарахування та невиплати йому індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, з урахуванням базового місяця січня 2008 р.

- стягнути з Військової частини А 0549 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, з урахуванням базового місяця січня 2008 р. в сумі 83 452, 33 грн.

- зобов`язати Військову частину А 0549 нарахувати та виплатити середній заробіток з 14.04.2018 по дату набрання рішенням у даній справі законної сили.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю дій Військової частини А 0549 щодо не проведення нарахування та виплати йому за період 01.01.2016 року по 01.03.2018 року сум індексації грошового забезпечення. В листопаді 2019 позивач звернувся із запитом до військової частини А0549 щодо не нарахування та не виплати йому індексації грошового забезпечення протягом 2016-2018 рр. За результатами розгляду цього запиту відповідач листом за № 350/118/3261пс від 20.12.2019, повідомив що індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів всіх рівнів. Також відповідач вказав, що нарахувати та виплатити позивачу індексацію доходів за період з січня 2016 по березень 2018 неможливо, оскільки механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовців за попередні періоди Порядком не передбачено. Позивач вважає такі дії протиправними, що порушують його права, в зв`язку із чим звернувся з цим позовом до суду.

Ухвалою суду від 08.01.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подачу відзиву на позов.

05.02.2020 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення адміністративного позову. В обґрунтування зазначає, що згідно із ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та пункту 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 № 1078, індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів всіх рівнів. Крім того, вказаним Порядком не визначений механізм нарахування індексації грошового забезпечення за попередні періоди. Просить врахувати, що фінансування військової частини А0549 з січня 2016 року по березень 2018 року за цими статтями видатків не здійснювалось, а тому грошове забезпечення, що виплачувалось позивачу у спірний період, не індексувалось (індексація не виплачувалась та не нараховувалась). Крім того, відповідно до вказівок директора Департаменту фінансів та роз`яснень Міністерства соціальної політики України встановлено, що Порядок не передбачає черговість нарахування сум індексації та можливості виплати індексакції грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України. Отже, у Міністерства оборони України в межах наявного фінансового ресурсу відповідних коштів не було, а механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди немає. Відтак відповідач вважає безпідставними заявлені позовні вимоги.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді начальника служби автотранспортних перевезень управління тилового забезпечення логістики Командування Повітряних Сил Збройних Сил України по 14.04.2018.

Згідно з наказом командира військової частини А 0201 від 12.04.2019 № 70 ОСОБА_1 , начальника служби автотранспортних перевезень управління тилового забезпечення логістики Командування Повітряних Сил Збройних Сил України, звільненого наказом начальника Генерального штабу- Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 23.03.2018 № 158 у відставку відповідно до частини 6 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за підпунктом "б" (за станом здоров`я), знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу військової частини з 14.04.2018.

29.11.2019 ОСОБА_1 звернувся із письмовим запитом до військової частини А 0549 (в якій на забезпеченні, в тому числі і грошовому перебувають Військові частини А0201 та А 0215) про надання інформації щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року до моменту його звільнення з військової служби.

За результатами розгляду звернення, листом військової частини А 0549 від 20.12.2019 № 350/118/3261/пс позивача повідомлено про відсутність підстав для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по день виключення зі списків особового складу. Також просив повідомити його щодо сум виплати (компенсації та інших виплат) після звільнення зі служби та вказати причину у затримці в повному розрахунку та нарахувати і виплатити йому суму середнього заробітку з моменту звільнення 14.04.2018 по день останнього розрахунку.

В листі зазначається, що Військова частина А0549 у своїй діяльності керується наказом Міністерства оборони України від 22.05.2018 № 280 «Про організацію фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України» та вказівками Департаменту фінансів Міністерства фінансів України. Так, згідно з вказівкою директора Департаменту фінансів від 26.03.2018 № 248/1485 та роз`ясненнями Міністерства соціальної політики України від 16.04.2015 № 10685/0/14-15/10, від 09.06.2016 № 252/10/136-16, від 04.07.2017 № 220/5140 та від 08.08.2017 № 78/0/66-17 слідує, що Порядок проведення індексації грошових доходів населення не передбачає черговість нарахування сум індексації. Крім того, у межах наявного фінансового ресурсу немає можливості виплатити індексацію грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, оскільки відсутній механізм нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди.

Щодо стягнення середнього заробітку зазначили, що норми Кодексу законів про працю України можуть застосовуватись до звільнених працівників, а оскільки позивач перебував на дійсній військовій службі і був військовослужбовцем, а не працівником військової частини, в спірних правовідносинах норми ст. 116 та ст. 117 КЗпП України застосуванню не підлягають, так як трудові відносини військовослужбовців Збройних Сил України регулюються спеціальним законодавством.

Отримавши відмову у проведенні нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 5 статті17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян, які знаходяться на службі в Збройних Силах України і інших військових формуваннях, а також членів їх сімей.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України закріплює право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Згідно з частинами 1-4 статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України регламентуються Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 року № 1282-XII (далі - Закон № 1282-XII).

У розумінні статті 1 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Положеннями статті 2 Закону № 1282-XII встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Підтримка купівельної спроможності соціальних виплат, які визначаються залежно від прожиткового мінімуму, здійснюється шляхом перегляду їх розміру у зв`язку із зростанням прожиткового мінімуму відповідно до законодавства.

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Тобто, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до статті 4 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Згідно зі статтею 5 Закону № 1282-ХІІ підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Статтею 6 Закону № 1282-XII визначено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі статті 19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078).

Згідно з пунктом 1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Пунктом четвертим Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Відповідно до пункту 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Як уже встановлено судом, відповідачем не здійснювалась індексація грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, що підтверджується листом Військової частини А 0549 від 20.12.2019 та довідками про основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення.

Правомірність своїх дій відповідач обґрунтовує посиланням на роз`яснення Міністерства соціальної політики України. Водночас, суд зауважує, що подібні роз`яснення мають інформаційний характер та не є нормативно-правовими актами. Натомість, у силу приписів статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи повинні діяти відповідно до Конституції та законів України.

Доводів стосовно того, що розмір грошового забезпечення позивача за вказаний період не підлягав індексації у зв`язку зі зміною величини індексу споживчих цін, відповідач не навів та відповідних доказів не надав.

У свою чергу, посилання відповідача на відсутність механізму нарахування індексації грошового забезпечення та відсутність бюджетних коштів для виплати індексації, суд вважає необґрунтованими, оскільки індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.

Частиною першою, другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005 року у справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 року у справі № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.12.2018 року у справі № 825/874/17 та від 19.06.2019 року у справі № 825/1987/17.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що відсутність бюджетних асигнувань на виплату індексації грошового забезпечення жодним чином не може впливати на наявність або відсутність у позивача права на отримання такої індексації, оскільки відповідне право гарантується законом, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін є безумовним обов`язком відповідача.

Стосовно позовних вимогу у частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року включно, з встановленням для обчислення індексації місяця підвищення (базового місяця) січень 2008 року, суд зазначає наступне.

Як зазначалося, правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначаються постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 якою затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення.

У зв`язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови № 1013 від 09.12.2015 року, яка набрала чинності з 15.12.2015 року та підлягала застосуванню з 01.12.2015 року, істотно змінився порядок індексації зарплати та інших доходів населення.

Внесеними змінами передбачено ряд новел в порядку проведення індексації грошових доходів населення. Зокрема, якщо раніше базовим місяцем вважався місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної зарплати, пенсій, стипендій виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати), то після прийняття Постанови № 1013 від 09.12.2015 року місяцем підвищення став місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного грошового утримання, стипендій, виплат із соціального страхування (пункт 5 Порядку № 1078). Крім того, якщо раніше базовий місяць (місяць підвищення) визначався у разі коли зросла зарплата внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої постійної складової зарплати, то після внесення змін - тільки у разі, якщо підвищена тарифна ставка (оклад).

У редакції Постанови № 1013 від 09.12.2015 року пункт 5 Порядку № 1078 викладено у такій редакції:

"У разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу".

Отже, починаючи з 01.12.2015 року обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займає працівник, у тому числі військовослужбовець.

Наведене підтверджується роз`ясненнями Мінсоцполітики, наданими Департаменту фінансів Міністерства оборони України листом від 08.08.2017 року № 78/о/66-17.

Поряд із цим, суд зазначає, що відповідні зміни до Порядку № 1078 були внесені постановою Кабінету Міністрів України № 1013 від 09.12.2015 року "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" (далі - Постанова № 1013).

Пунктом першим вказаної Постанови передбачено підвищення з 01.12.2015 року посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати) працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери та деяких інших працівників.

При цьому, підвищення окладів не стосувалось військовослужбовців. Тобто, Постановою № 1013 були підвищені оклади майже в усіх галузях бюджетної сфери (за винятком працівників 1- 3-го тарифних розрядів за ЄТС), окрім окладів у складі грошового забезпечення військовослужбовців.

При цьому, зміна грошового забезпечення військовослужбовців відбулась лише з 01.03.2018 року у зв`язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", якою затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Це стало підставою для зміни місяця підвищення (базового місяця) у цілях нарахування індексації військовослужбовцям з січня 2016 року на березень 2018 року.

Отже, з прийняттям Постанови № 1013, якою було змінено порядок проведення індексації, тобто з 01.12.2015 року і включно до 01.03.2018 року, посадові оклади військовослужбовців не змінилися.

Власне, саме на цьому наголошує позивач, зазначаючи, що оскільки розмір його окладу за посадою залишався на тому ж рівні, то індексацію потрібно нарахувати і виплатити за період з 01.01.2016 до 01.03.2018 з урахуванням базового місяця січень 2008 року.

Проте, суд зауважує, що згідно з пунктом 3 Постанови № 1013:

"Міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів вжити заходів для підвищення з 01.12.2015 року розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов`язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 року, з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 року перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року.

Для проведення подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 року відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078".

Отже, вказаною постановою Урядом фактично запропоновано у грудні 2015 року підвищити зарплати працівникам бюджетної сфери за рахунок збільшення посадових окладів (тарифних ставок) та підвищення постійних складових зарплати, з тією метою, щоб з січня 2016 року розпочати обчислювати індекс споживчих цін для проведення індексації.

Тобто, Постановою № 1013 не лише істотно змінено порядок проведення індексації доходів населення починаючи з 01.12.2015 року, але й визначено базовий місяць (січень 2016 року), з якого у подальшому необхідно відштовхуватись для проведення індексації.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 в сумі 83 452,33 грн. слід зазначити наступне.

Відповідно до абзацу 8 пункту 4 Порядку №1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Відповідно до пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індекс} споживчих ціп у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих ціп для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Зміст вказаної норми дає підстави для висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.

Згідно телеграми Міністерства оборони України від 31.12.2015 року за № 248/3/9/1/1150 щодо збільшення розмірів грошового забезпечення військовослужбовців у січні 2016 року збільшено щомісячно додаткові грошової винагороди у розмірі 60 відсотків місячного грошового забезпечення на місяць усім військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби).

Відповідно до сі. 9 Закону України Про соціальний і правовий захисі військовослужбовців до складу грошового забезпечення входять:

- посадовий оклад, оклад за військовим званням;

- щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

- одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Отже, розрахунок позивача не можна взяти до уваги, оскільки він зроблений без дотримання норм чинного законодавства.

Окрім цього, суд вважає за необхідне зазначити, що питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації у взаємозв`язку з розміром грошового забезпечення, що має виплачуватись позивачу, належить до компетенції відповідача при нарахуванні та виплаті відповідних сум. Відтак, суд не може встановити базовий місяць для нарахування позивачу індексації грошового забезпечення, так як уповноважений лише встановити право позивача на її отримання.

Аналіз норм КАС України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади за даних обставин.

Враховуючи обумовлене, суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Щодо позовної вимоги про нарахування та виплату середнього заробітку за період з 14.04.2018 по дату набрання рішенням у даній справі законної сили, суд зазначає наступне.

Проходження військової служби регулюються Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" і відповідними положеннями про проходження військової служби, про що свідчить ч. 1 ст. 2 даного Закону. Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, і незалежності та територіальної цілісності.

Положеннями ч. 4 ст. 2 Закону Україні "Про військовий обов`язок і військову службу" визначає, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовці визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України та іншими нормативно-правовими актами.

На відміну від зазначеного спеціального законодавства, КЗпП не регулює питання проходження військової служби. Зокрема, ст. 3 КЗпП визначає, що законодавство про працю регулює трудові відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

При цьому, положення Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не передбачають такого виду відповідальності адміністрації установи, як виплату середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також даний акт не містить відсильної норми про права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з ст. 117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз вищевказаних норм дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.

При цьому, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата з надбавками, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Як слідує з матеріалів справи та встановлених судом обставин, за позивачем визнано право на отримання індексації грошового забезпечення, її невиплата відповідачем у 2016-2018 роках пов`язана із роз`ясненнями Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 №248/3/9/1/2, згідно з якими індексацію грошового забезпечення військовослужбовців слід не нараховувати до окремого роз`яснення. Крім того, відповідно до роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 26.03.2018 №248/1485 стосовно порядку нарахування та виплати у 2016-2018 роках індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та Міністерства соціальної політики України від 16.07.2015 №10685/0/14-15/10, від 09.06.2016 №252/10/136-16, від 08.08.2017 №13700/з, № 78/0/66-17, передбачалось, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. В зв`язку із відсутністю відповідних бюджетних асигнувань на виплату індексації грошового забезпечення, військовослужбовцям у 2016 році вона (індексація) не нараховувалась.

Враховуючи специфіку фінансування військових частин, порядку підпорядкування та виконання управлінських директив, отримання індексації грошового забезпечення військовослужбовці реалізовували виключно через судові рішення, що мало місце і у випадку позивача. Наведені обставини свідчать про відсутність вини відповідача, як роботодавця, в розумінні статті 116 КЗпП України.

Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" (заява № 377/02), Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 08 квітня 2010 року зазначив наступне. Незважаючи на відмінності в результатах проваджень проти СМЗ та СМСК виявляється, що доводи заявниці не було прийнято судами. Зокрема, рішення суду від 15 червня 1999 року та 26 листопада 2003 року щодо відмови в задоволенні позовних вимог заявниці ґрунтувалися на тому, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю могла вимагатись заявницею лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати рішеннями від 8 липня 1997 року та 25 травня 1998 року та що тримісячний строк для вчинення процесуальних дій розпочався з цих дат (див., зокрема, пункт 15 вище). З прийняттям цих рішень статті 116 та 117 Кодексу законів про працю більше не застосовуються у справі заявниці, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію було замінено на зобов`язання виконати судові рішення на користь заявниці, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. У зв`язку з вищенаведеним, суд зазначає, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю. У зв`язку з цим, суд зазначає, що відповідно до статті 117 Кодексу "при відсутності спору щодо суми" заборгованості із заробітної плати, звільнені працівники мають право на компенсацію за несвоєчасну виплату такої заборгованості за період "фактичного розрахунку" (частина перша статті 117), а "при наявності спору про розміри сум" заборгованості із заробітної плати компенсація повинна бути виплачена, якщо спір вирішено на користь працівника (частина друга статті 117). Особливу увагу слід звернути на те, що частина друга статті 117 Кодексу, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом. З огляду на тлумачення судами відповідного національного законодавства у справі заявниці, суд вважає, що вимоги заявниці щодо компенсації за період з 8 липня 1997 по 18 березня 1999 року не мають жодного правового підґрунтя. Зокрема, стаття 117 Кодексу законів про працю не могла бути розтлумачена як така, що встановлює право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як вона була присуджена заявниці за рішенням суду.".

Таким чином суд приходить до висновку, що ст. 117 КЗпП застосовується, як підстава відповідальності власника (підприємства, установи). Відповідно складом правопорушення є порушення власником строків розрахунку при звільненні, в той час як у даній справі є відповідачем Військова частина А0549, а не власник в розумінні 117 КЗпП.

Крім цього, правовою підставою для виплати індексації грошового забезпечення слугуватиме судове рішення прийнятне у цій справі, а відтак компенсація за затримку виплати заробітної плати, що матиме місце після того, як вона була присуджена за судовим рішенням, не може здійснюватись за правилами ст. 117 КЗпП України, а може бути лише компенсацією втрати частини доходу у зв`язку із затримкою строків їх виплати.

За таких обставин, на час звільнення позивача військової служби спірна сума йому ще не належала, що виключає відповідальність останнього, передбачену ст. 117 КЗпП України.

А отже, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Військової частини А0549 розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку задоволенню не підлягають.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши аргументи відповідача на підтвердження правомірності своєї бездіяльності, суд доходить переконання про наявність підстав для задоволення адміністративного позову частково. При цьому суд зазначає, що причиною порушення прав позивача на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення стала протиправна бездіяльність відповідача (форма пасивної поведінки), а не дії, як помилково вважає позивач. Тому, позовні вимоги підлягають задоволенню у спосіб визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити спірну індексацію грошового забезпечення.

Враховуючи відсутність судових витрат у даній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А 0549 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 01.03.2018 включно.

Зобов`язати Військову частину А 0549 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 включно.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Військова частина А 0549 (вул. Стрілецька, 105, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 08540799)

Рішення в повному обсязі складено: 06.03.2020 р.

Суддя Віятик Наталія Володимирівна