Ухвала суду № 88035688, 28.02.2020, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 638/9212/19

Провадження № 2/638/1646/20

28.02.2020 Дзержинський районний суд міста Харкова в складі:

Головуючого судді Омельченко К.О.,

за участю секретаря Юрченко Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в залі суду цивільну справу за позовом Харківської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа – Комунальне підприємство «Жилкомсервіс» про скасування державної реєстрації права, -

встановив:

В провадженні Дзержинського районного суду м. Харкова знаходиться цивільна справа за позовною заявою Харківської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа – Комунальне підприємство «Жилкомсервіс» про скасування державної реєстрації права.

В судовому засіданні представник відповідача заявив клопотання про закриття провадження по вказаній справі, оскільки відповідач ОСОБА_1 придбала нежитлові приміщення саме як фізична особа-підприємець, метою використання було здійснення своєї господарської діяльності та договір купівлі-продажу №5574-В-С нежитлових приміщень укладено з відповідачем саме як з ФОП, тому вказану справу необхідно справу розглядати в порядку господарського судочинства.

Представник позивача в судовому засіданні не заперечував проти заявленого клопотання.

Представник 3-ї особи в судове засідання не з*явився, причини неявки суду невідомі, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає клопотання таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідач по справі- ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем згідно витягу з реєстру платників єдиного податку та виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення ЄСПЛ від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № 29458/04 та № 29465/04).

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Визначити, яким саме судом та за якими правилами має бути розглянутий спір і має судова юрисдикція.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

У частині першій статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом та розгляду справи у суді першої інстанції) передбачалося, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічне положення міститься й у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, яким чинні Господарський процесуальний кодекс України та Цивільний процесуальний кодекс України викладено у новій редакції.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України у редакції вищевказаного закону суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.

Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України. За змістом пункту 1 частини першої цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

З зазначеного вбачається, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів такі справи:

1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем;

2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Відповідно до роз`яснень, викладених в абзаці 1 пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» (далі - постанова Пленуму Верховного Суду України № 2), вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що згідно зі статтею 124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а за частинами 1 і 2 статті 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17) або ГПК України (статті 1, 12) віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Абзацом 3 пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 роз`яснено, що Позовні вимоги кількох осіб до одного й того ж відповідача або позивача до кількох відповідачів можуть бути об`єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов`язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об`єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову. Не допускається об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Великої палати Верховного Суду від 02.10.2018 р. у справі N 910/1733/18, з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII (Закон N 2147-VIII) до юрисдикції господарських судів належать спори щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

Положення пункту 1 частини першої статі 20 ГПК України не пов`язують також належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці, з об`єднанням таких позовних вимог із вимогами до особи - боржника за основним зобов`язанням.

За частиною першою статті 173 ГК України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.

Як передбачено п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У відповідності до ч. 1 ст. 256 ЦПК України якщо провадження у справі закривається з підстав, визначених пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Згідно з п. 9 ст. 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або в випадку ухвалення рішення щодо повної відмови в задоволенні позову суд в відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Враховуючи, що позов заявлено до фізичної особи-підприємця, яка є суб`єкт господарювання, то даний спір відноситься до юрисдикції господарського суду, суд приходить до висновку про закриття провадження у справі та заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою суду від 21.10.2019, підлягають скасуванню.

При цьому суд вважає за необхідне роз`яснити позивачу право звернення до суду в порядку господарського судочинства.

Керуючись п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України, суд, –

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі за позовом Харківської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа – Комунальне підприємство «Жилкомсервіс» про скасування державної реєстрації права – закрити.

Роз*яснити позивачу право на звернення з даним позовом в порядку господарського судочинства до Господарського суду Харківської області.

Скасувати заходи забезпечення позову по цивільній справі № 638/9212/19 за позовом Харківської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа – Комунальне підприємство «Жилкомсервіс» про скасування державної реєстрації права, вжиті ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 21.10.2019, у вигляді заборони відчуження об`єкта нерухомого майна нежитлових приміщень цокольного поверху №№8,8а,9,9а,10,11,II,IIa,IIб загальною площею 102,9 кв.м. в Житловому будинку літ. «А-6» по АДРЕСА_1 (реєстраційний № НОМЕР_1 та заборони ОСОБА_1 , у будь-який спосіб вчиняти будь-які дії (відчуження, дарування, продажу, застави та ін..) щодо нежитлових приміщень цокольного поверху №№8,8а,9,9а,10,11,II,IIa,IIб загальною площею 102,9 кв.м. в житловому будинку літ. «А-6» по АДРЕСА_1 (реєстраційний № НОМЕР_1 ).

Боржник: ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ).

Стягувач: Харківська міська рада (код 04059243, 61003,м. Харків, м-н Конституції, 7)

Копію ухвали направити Шевченківському відділу державної виконавчої служби м. Харкова ГТУЮ у Харківській області, Комунальному підприємству «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», Департаменту реєстрації Харківської міської ради, для виконання.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м.Харкова протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали складено 04.03.2020 року.

Головуючий суддя: К.О. Омельченко