Ухвала суду № 88033322, 04.03.2020, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

04.03.2020 Провадження №2-п/331/1/2020

Справа № 0808/1434/2012

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2020 року місто Запоріжжя

Жовтневий районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого-судді Антоненко М.В., за участю секретаря Андрієнко С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду від 03.04.2012 року по справі № 2/0808/876/2012, ЄУН 0808/1434/2012 за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В :

12.03.2019 року в провадження Жовтневого районного суду м. Запоріжжя надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду від 03.04.2012 року по справі № 2/0808/876/2012, ЄУН 0808/1434/2012 за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування заяви зазначено, що 03 квітня 2012 року Жовтневим районним судом м. Запоріжжя було винесено заочне рішення по справі № 0808/1434/2012 за позовом ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Відповідно до змісту зазначеного рішення позов було задоволено в повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором № ZPXRRX03080055 від 01.03.2007 станом на 17 січня 2012 року в загальному розмірі 46 562 (сорок шість тисяч п`ятсот шістдесят дві) грн. 42 (сорок дві) коп., з них: заборгованість за кредитом 2 556 гривень 00 копійок (дві тисячі п*ятсот п*ятдесят шість гривень нуль-нуль копійок); заборгованість по процентам за користування кредитом 15 439 гривень 11 копійок (п`ятнадцять тисяч чотириста тридцять дев*ять гривень одинадцять копійок); заборгованість по комісії за користування кредитом 751 гривня 44 копійки (сімсот п*ятдесят одна гривня сорок чотири копійки); пеня за несвоєчасність виконання зобов*язань за кредитним договором 25 122 гривні 42 копійки (двадцять п*ять тисяч сто двадцять дві гривні сорок дві копійки); штраф (фіксована частина) 500 гривень 00 копійок (п*ятсот гривень нуль-нуль копійок); штраф (процентна складова) 2 193 гривні 45 копійок (дві тисячі сто дев*яносто три гривні сорок п*ять копійок). Стягнуто з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, будинок 50, код ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_1 , МФО 305299) судовий збір в розмірі 465 гривень 62 копійки (чотириста шістдесят п*ять гривень шістдесят дві копійки).

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 4 ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Зазначає, що він як відповідач по справі не був належним чином повідомлений про дату, місце та час розгляду справи, повісток про виклик до суду не отримував, та, більше того, саму копію заочного рішення також не отримав.

Зважаючи на те, що копія заочного рішення, як вже було зазначено вище, не була вчасно отримана, він фактично був позбавлений можливості ознайомитися з ним та подати заяву про його перегляд у передбачений законодавством строк.

Водночас, про існування заочного рішення по даній справі ОСОБА_1 дізнався нещодавно, після дзвінка з Жовтневого відділу державної виконавчої служби, де його повідомили про необхідність сплати заборгованості. Прийшовши до Жовтневого відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя 26.02.2019, він ознайомився з матеріалами виконавчого провадження.

Тому лише 26.02.2019 року йому стало відомо про наявність виконавчого провадження відкритого на підставі заочного рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя по справі № 0808/1434/2012 від 03.04.2012. Цього ж дня за допомогою ЄДРСР він дізнався зміст зазначеного заочного рішення. Отже, датою початку строку на подання заяви про перегляд заочного рішення є 26.02.2019 року.

Вважає, що заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя по справі № 0808/1434/2012 від 03.04.2012 підлягає скасуванню з огляду на наступне.

В оскаржуваному рішенні зазначено, що «... відповідач в судове засідання не з`явився, хоча про час і місце судового розгляду повідомлений в установленому законом порядку, про причини неявки не повідомив. Заяв з проханням розглядати справи без його участі або клопотань, які б перешкоджали розгляду справи до суду не надходило» у зв`язку з чим, відповідно до ч.4 ст. 169 ЦПК України (в ред. від 13.03.2012 року) суд вирішує справу на підставі наявних в ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення)».

Проте відповідно до положень Цивільного процесуального кодексу, який був чинний на момент винесення зазначеного рішення, умовами проведення заочного розгляду справи є: неявка в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, та не висловлення позивачем заперечень проти цього.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ЦПК України (в ред. від 13.03.2012 року) судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик, ч. 9 ст. 74 ЦПК України (в ред. від 13.03.2012 року) визначає, що відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення у пресі.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 169 ЦПК України (в ред. від 13.03.2012 року) суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстави неявки в судове засідання однієї із сторін або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, про яких нема відомостей, що їм вручені судові повістки.

Звертає увагу суду на те, що йому взагалі не було надіслано судом першої інстанції ухвалу про відкриття провадження, що є порушенням вимог ч. 1 ст. 127 ЦПК України (в ред. від 13.03.2012 року), згідно з якими, після відкриття провадження у справі суд невідкладно надсилає особам, які беруть участь у справі, копії ухвали про відкриття провадження у справі.

Зазначає, що він не був повідомлений належним чином про дату та час проведення попереднього судового засідання, та був позбавлений всіх процесуальних прав, передбачених ст. 27 ЦПК України (в ред. від 13.03.2012 року) (подати клопотання щодо залучення до справи третіх осіб; окреслити факти, які необхідно встановити для вирішення спору; подати докази та інше) та ч. 2 ст. 31 ЦПК України (в ред. від 13.03.2012 року) щодо подачі зустрічної позовної заяви.

Вказане рішення було прийняте за відсутності відповідача, що не дозволило реалізувати свої процесуальні права, а також порушило принцип змагальності сторін.

За вимогами ч. 1 ст. 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Зазначає, що, його було позбавлено права на захист, що гарантується і забезпечується державою, та закріплено ст.ст. 55, 64, 124 Конституції України, право на судовий захист гарантується та забезпечується. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі ст. 64 Конституції України не може бути обмежене. Цей принцип знайшов своє відображення і в рішенні Конституційного суду № 9-зп від 25.12.1997 року.

Крім того ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Під захистом розуміється дії уповноваженої особи, діяльність юрисдикційних органів та осіб, які у передбаченому законом порядку зобов`язані вжити заходів до поновлення порушеного, оспорюваного чи невизнаного права.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Згідно зі ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Європейську Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

У справах Waite проти Канади, Prince Hans-Adam II проти Ліхтенштейну, Levages Prestations Services проти Франції також зазначено, що право доступу до правосуддя, закріплене в п. 1 ст. 6 Конвенції, не є абсолютним. Воно може бути певною мірою обмежено державою. Проте, такі обмеження не можуть обмежувати право доступу до правосуддя таким чином і такою мірою, що сама його суть виявиться порушеною; врешті ці обмеження будуть відповідати п. 1 ст. 6 Конвенції лише за умови, що вони мають законну мету і що існує розумна співмірність між використаним способом і поставленою метою.

На його думку, у суду не було достатніх підстав для проведення заочного розгляду справи замість відкладення розгляду справи. Вказане заочне рішення було прийняте за відсутності відповідача, що не лише не дозволило йому реалізувати його процесуальні права, а й порушило принцип змагальності судочинства, конституційні принципи законності, верховенства права гуманізму. Окрім цього, було також порушено конвенційне та конституційне право особи на суд.

Відповідно до імперативних норм процесуального права, визначених ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки: вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Враховуючи той факт, що рішення було винесено без його участі ОСОБА_1 був позбавлений подавати докази по справі та було порушено принцип змагальності. Як наслідок, не було досліджено всі дійсні обставини справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Водночас, ОСОБА_1 був позбавлений можливості подати в якості письмових доказів, що мають суттєве значення для справи, практику вирішення такої категорії спорів Європейським судом з прав людини та Верховним судом України.

З наявними у матеріалах справи доказами (які були подані лише позивачем, оскільки відповідач був позбавлений такої можливості) неможливо достеменно визначити правомірність та законність вимог позивача, а отже на його думку є необхідним переглянути заочне рішення суду першої інстанції по справі № 0808/1434/2012 від 03 квітня 2012 року.

В заочному рішенні від 03.04.2012 по справі № 0808/1434/2012 суд визначає заборгованість за кредитним договором у розмірі 46 562 гривні 42 копійки, з них: заборгованість за кредитом 2 556 гривень 00 копійок; заборгованість по процентам за користування кредитом 15 439 гривень 11 копійок; заборгованість по комісії за користування кредитом 751 гривня 44 копійки; пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за кредитним договором 25 122 гривні 42 копійки; штраф (фіксована частина) 500 гривень 00 копійок; штраф (процентна складова) 2 193 гривні 45 копійок.

Однак, судом було встановлено, що 01.03.2007 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» було укладено кредитний договір N ZPXRRX03080055, відповідно до умов якого він отримав кредит в розмірі 2 556 гривень 00 копійок, з умовами сплати відсотків за користування кредитом у розмірі 12,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 01.03.2008 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Звертає увагу суду на те, що встановлений строк кредитування - 1 рік (до 01.03.2008 року). Зі спливом строку дії договору кредиту його положення не можуть бути застосовані до правовідносин, які виникли у зв`язку з його невиконанням. Таким чином, зі спливом строку дії кредитного договору відсотки не можуть бути нараховані, оскільки дія його умов припинилась.

Пункт 54 Постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 444/9519/12 від 28.03.2018 року (копія додається) передбачає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Виходячи з викладеного вище, сума заборгованості за відсотками зі сплати кредиту не може бути стягнута з відповідача, у зв`язку з тим, що зобов`язання за кредитним договором припинились з моменту закінчення строку дії договору №ZPXRRX03080055, а саме 01.03.2008 року.

Таким чином проценти за користування кредитом могли нараховуватись виключно за період з 01.03.2007 по 01.03.2008 року.

Разом з тим, при вирішені справи, судом було задоволено позов в частині сплати відсотків за користування кредитом 15 439 гривень 11 копійок. Проте такий розмір заборгованості за процентами не відповідає дійсності, оскільки враховуючи умови договору, тіло кредиту складає 2 556 грн. 00 копійок, а відсотки річних - 12%.

Вважає, що провівши розрахунки, було встановлено дійсний розмір заборгованості по процентам за користування кредитом, який складає: 2 556 грн * 12% = 306 гривень 72 коп.

При цьому, навіть якщо не враховувати положення Постанови Верховного Суду у справі № 444/9519/12 від 28.03.2018, станом на 17.01.2012 розмір заборгованості по процентам складав би 1753 * 0,8403 = 1473 гривні 05 копійок, де: 1753 - кількість днів за період з 01.03.2007 по 17.01.2012; 0,8403 - сума заборгованості по процентам за користування кредитом за 1 день.

Водночас, заочним рішенням суду визначено у декілька разів більшу за фактичну суму заборгованості по процентам за користування кредитом.

Вважає, що при вирішенні спору не в повному обсязі досліджено матеріали справи, що призвело до ухвалення помилкового рішення.

Щодо розміру пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за кредитним договором В заочному рішенні від 03.04.2012 по справі № 0808/1434/2012 суд задовольнив вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо стягнення пені за несвоєчасність виконання зобов`язань кредитним договором N ZPXRRX03080055 у розмірі 25 122 гривні 42 копійки.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Так, постановою ВСУ від 03.09.2014 у справі № 6-100цс14, визначено, що частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов`язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови що він значно перевищує розмір збитків.

ПАТ КБ «ПриватБанк» було заявлено розмір пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за кредитним договором, що дорівнює 25 122 гривні 44 копійки. Зазначена сума перевищує суму основного зобов`язання майже в 10 разів.

Вважає, що при ухвалені заочного рішення були наявні підстави для зменшення розміру пені, однак, даний факт не враховано судом, що призвело до неправомірного задоволення вимоги позивача про стягнення пені у розмірі, що значно перевищує розмір збитків.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя по справі № 0808/1434/2012 від 03 квітня 2012 року задоволено вимогу позивача стягнути з відповідача на його користь штраф, що передбачений кредитним договором, разом з тим, пеню за несвоєчасність виконання зобов`язань за кредитним договором. З огляду на наявність подвійного стягнення зазначаємо наступне.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

У статті 61 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Щодо стягнення штрафу на підставі Кредитного Договору, також зазначаю, що припинення дії договору №ZPXRRX03080055 01.03.2008 свідчить про незастосовність положень такого договору до спірних правовідносин.

Враховуючи зазначене, вважає, що стягувати з відповідача штраф та пеню, за одне і те саме порушення є неприпустимим, оскільки штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, не можливе їх одночасне застосування за одне й те саме порушення, а саме строків виконання грошового зобов`язання за спірним кредитним договором.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя по справі № 0808/1434/2012 від 03 квітня 2012 року було задоволено вимогу позивача стягнути на його користь комісію за користування кредитом у розмірі 751 гривні 44 копійки.

В правовій позиції ВСУ, викладеній в Постанові від 16 листопада 2016р. у справі № 6- 1746цс16, зазначається, що комісії за обслуговування кредиту є незаконними, у зв`язку з наступним.

Згідно із частинами першою, третьою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Оскільки відповідно до умов кредитного договору від 01.03.2007, що укладений між сторонами, банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

За положеннями частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (в ред. від 01.11.2011) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

З рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2( вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (які були чинні на момент укладення договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатит: на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняті; платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, змінг або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Вважає, що комісія стягується банком за послуги, які він вчиняє на власну користь, стягнення комісії за користування кредитом є недопустимим і незаконним.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

До договорів кредиту застосовується загальна позовна давність. За визначенням ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Правовою позицією Верховного Суду України, викладеній в Постанові від 19.03.2014 №6- 20цс14, робиться висновок про те, що за умовами кредитного договору позичальник зобов`язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) у розмірі та в строки, визначені договором, і щомісяця сплачувати проценти за користування кредитом, а також сплатити пеню за порушення строків повернення кредиту та процентів за користування ним.

Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже, і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Окрім того, згідно з положенням п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Постановою ВСУ у справі № 6-16цс15 зазначається, що без окремого підпису позичальника під документом, який збільшує строк позовної давності, банк не має права стягувати борг та забезпечення, якщо минув строк більше 3 років, а для пені та штрафів більше 1 року.

Ніяких угод про продовження строків не укладалось, отже до правовідносин застосовується строк позовної давності, передбачений законодавством. Відповідно на момент звернення ПАТ КБ «ПриватБанк» до суду в лютому 2012 року строк позовної давності щодо пред`явлених вимог про стягнення суми заборгованості за кредитним договором N ZPXRRX03080055 від 01 березня 2007 року вже сплинув.

Однак, через те, що він не був повідомлений про дату та час проведення судових засідань та, відповідно, був позбавлений можливості брати участь у справі, ОСОБА_1 не міг заявити про сплив строку позовної давності.

Вважає, що за таких обставин заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 03.04.2012 по справі № 2/0808/876/2012 необхідно скасувати, а справу призначити до розгляду в загальному порядку.

На підставі вищевикладеного просить суд визнати причини пропущення строку подання заяви про перегляд заочного рішення поважними. Поновити строк для подання заяви про перегляд заочного рішення. Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 03.04.2012 по справі № 2/0808/876/2012 за позовом ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, справу призначити до розгляду в загальному порядку.

У судове засідання заявник ОСОБА_2 не з*явився. Про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Причина неявки до суду не відома.

У судове засідання представник позивача ПАТ КБ «ПриватБанк» також не з*явився. Про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Причина неявки до суду не відома.

Відповідно до ч. 1 ст. 287 ЦПК України заява про перегляд заочного рішення розглядається в судовому засіданні. Неявка осіб, належним чином повідомлених про дату, час і місце засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, приходить до наступного.

Згідно частини першої статті 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Зі змісту ст. 288 ЦПК України випливає, що скасування заочного рішення судом, що його ухвалив, можливе лише у випадку встановлення судом двох обставин: відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин; докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Наявність лише однієї з підстав, зазначених у наведеній нормі цивільного процесуального законодавства, не спричиняє скасування заочного рішення. Лише у своїй сукупності названі обставини спричиняють скасування заочного рішення.

З матеріалів цивільної справи № 2/0808/876/2012, ЄУН 0808/1434/2012 вбачається, що 22.02.2012 року Приватне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (а.с. 2).

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 02.03.2012 року провадження по справі відкрито та призначено справу до судового розгляду на 19.03.2012 року на 14 год. 30 хв. Одночасно відповідачу роз*яснино, що він має право подати письмові заперечення проти позову з зазначеням доказів, що підтверджують його заперечення (а.с. 15)

Проте, ані у встановлений в ухвалі строк, ані пізніше відповідач ОСОБА_1 відзив або заперечення до суду не подав, і в судові засідання, призначені на 19.03.2012 року та 03.04.2012 року не з`явився. Причини неявки суду не відомі. Будь-яких заяв, клопотань, які б перешкоджали проведенню судового засідання до суду не надходило.

Судом 03 квітня 2012 року по цій справі ухвалено заочне рішення на підставі наявних у справі доказів. Рішення суду направлено ОСОБА_1 , що підтверджується супровідним листом № 2/0808/876/2012 від 04.04.2012 року та поштовим конвертом про направлення ОСОБА_1 копії заочного рішення по спрваі (а.с. 24-25, 26, 27).

Також суд бере до уваги, шо встановлені в суді обставини, підтверджені матеріалами справи, спростовують твердження заявника, про те, що його не було належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи в суді, адже в матеріалах справи містяться поштові повідомлення про направлення відповідачу ОСОБА_1 судових повісток на його зареєстроване місце мешкання, яке зазначено у копії його паспорту, а саме АДРЕСА_1 (а.с.9).

Наведене свідчить про відсутність такої обставини, як неявка відповідача в судове засідання та (або) не повідомлення про причини неявки, а також не подання відзиву на позовну заяву з поважних причин, що, в свою чергу, унеможливлює скасування заочного рішення по цій справі.

Також суд спростовує твердження заявника, про те, що він не отримував копію заочного рішення та про те, що він фактично був позбавлений можливості ознайомитися з ним та подати заяву про його перегляд у передбачений законодавством строк. А також про існування заочного рішення по даній справі він дізнався лише 26.02.2019 року, а саме після дзвінка з Жовтневого відділу державної виконавчої служби, оскільки в матерілах справи є заява представника відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_3 про ознайомлення з матеріалами справи, в якій зазначено, що 13.06.2012 року, ОСОБА_3 з матерілами справи справи ознайомлений. Копію рішення отримав. (а.с. 29).

Крім того, слід зазначити, що, як на думку суду, виходячи із суті спірної ситуації та дослідженої в суді та проаналізованої під час ухвалення рішення по цій справі сукупності наданих суду доказів, посилання заявника на обставини, якими він обґрунтовує свої заперечення проти вимог позивача, викладені по тексту заяви про перегляд заочного рішення, не мають того істотного значення, яке можливо могло б вплинути на інше розв`язання спірної ситуації. Слід також зазначити, що по тексту заяви про перегляд заочного рішення суду заявник посилається на певні обставини, трактує твердження суду, викладені по тексту рішення, надає їм критичні оцінки тощо, а не наводить і не додає до заяви тієї сукупності доказів, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, як то зазначено у частині першій статті 288 ЦПК України.

На підставі викладеного, суд не вбачає законних підстав для скасування заочного рішення по цій справі.

Керуючись статтями 287, 288 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду від 03.04.2012 року по справі № 2/0808/876/2012, ЄУН 0808/1434/2012 за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, залишити без задоволення.

Ухвала оскарженню не підлягає. Проте, у відповідності до частини четвертої статті 287 ЦПК України, у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Суддя М.В. Антоненко