Рішення № 88029728, 17.02.2020, Васильківський міськрайонний суд Київської області

ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 362/7549/18

Провадження № 2/362/753/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2020 року Васильківський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді - Ковбеля М.М.,

при секретарі – Сілецькій М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Васильків цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про захист порушеного права шляхом стягнення заборгованості за відсотками, яка виникла за Кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2018 року позивач звернувся до ОСОБА_1 про захист порушеного права шляхом стягнення заборгованості за відсотками, яка виникла за Кредитним договором, посилаючись на те, що 31 січня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого за всіма юридичними правами та обов`язками є Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», що підтверджується витягом зі Статуту та громадянкою України ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 223342509, згідно умов якого Банк зобов`язався надати Позичальнику кредит у сумі 32 170 доларів США 00 центів строком до 31.01.2028 року, а Позичальник зобов`язався належним чином використати та повернути Банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відсотки за користування кредитними коштами у розмірі: 14,25 % річних, комісії згідно умов договору та тарифів кредитора, та виконати всі інші зобов`язання в порядку та строки, визначені Кредитним договором.

13 квітня 2009 року було укладено додаткову угоду №1 до Кредитного договору, відповідно до умов якої з метою зменшення фінансового навантаження на Позичальника в умовах кризових явищ в економіці, Сторони досягли згоди врегулювати заборгованість Позичальника строк оплати якої настав.

Проте, ОСОБА_1 зобов`язання, передбачені кредитним договором не виконала, у зв`язку з чим Позивач звернувся до суду.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20.11.2012 року позовні вимоги Банку були задоволені в повному обсязі, стягнуто з Відповідача кошти в сумі 380774,56 грн.

Однак, рішення суду відповідачем не виконано, тому Позичальнику продовжувались нараховуватись відсотки та пеня за порушення графіку та сплату відсотків.

Тому, з урахуванням вищевикладених обставин, станом на 13.12.2018 року заборгованість ОСОБА_1 по сплаті відсотків за кредитним договором з 20.11.2012 року (дата винесення рішення суду) по 13.12.2018 року становить 31 076,69 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ на дату розрахунку становить 864 184,79 грн., які Банк просить стягнути з відповідача.

17.12.2019 року представником позивача подана заява про уточнення позовних вимог про стягнення з відповідача на його користь суми 3% річних за прострочення сплати кредиту у період з 06.12.2016 року по .12.2019 року в розмірі 108 425,35 грн. та 328, 59 грн. судового збору.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, надав заяву, в якій просив слухати справу без його участі, позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, від її представника до суду надійшла заява про слухання справи за їх відсутності, подавши відзив на позов, в якому просить відмовити в його задоволенні та застосувати строки позовної давності.

Дослідивши та оцінивши здобуті в судовому засіданні докази, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст.536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Згідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої кількості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).

Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як встановлено в судовому засіданні, 31 січня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого за всіма юридичними правами та обов`язками є Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», що підтверджується витягом зі Статуту та громадянкою України ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 223342509, згідно умов якого Банк зобов`язався надати Позичальнику кредит у сумі 32 170 доларів США 00 центів строком до 31.01.2028 року, а Позичальник зобов`язався належним чином використати та повернути Банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відсотки за користування кредитними коштами у розмірі: 14,25 % річних, комісії згідно умов договору та тарифів кредитора, та виконати всі інші зобов`язання в порядку та строки, визначені Кредитним договором.

13 квітня 2009 року було укладено додаткову угоду №1 до Кредитного договору, відповідно до умов якої з метою зменшення фінансового навантаження на Позичальника в умовах кризових явищ в економіці, Сторони досягли згоди врегулювати заборгованість Позичальника строк оплати якої настав.

Відповідач ОСОБА_1 зобов`язання, передбачені кредитним договором не виконала.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20.11.2012 року з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" була стягнена заборгованість за кредитним договором в розмірі 380774,56 грн.

Однак, рішення суду відповідачем не виконано, а тому АК "Райффайзен Банк Аваль" на підставі ст. 625 ЦК України нараховано 3% річних за прострочення виконання рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20.11.2012 року по сплаті кредиту та процентів за кредитом у розмірі 108 425,35 грн. за період з 06.12.2016 року по 06.12.2019 року.

У постанові від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) Велика Палата ВС відступила від правового висновку, викладеного Верховним Судом України 23 вересня 2015 року в постанові у справі № 6-1206цс15. Зазначеною постановою установлену судову практику в цивільних справах цієї категорії фактично було змінено та розтлумачено положення ЦК України таким чином, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору. Також не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій і процентів, передбачених умовами договору та ЦК України.

Таким чином, суд, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України та вищезазначені висновки ВСУ, дійшов висновку про обґрунтованість вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних за прострочення виконання рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20.11.2012 року по сплаті кредиту та процентів за кредитом у розмірі 108 425,35 грн. за період з 06.12.2016 року по 06.12.2019 року.

Разом з цим, якщо стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК і вирішити питання про наслідки такого спливу.

Правова позиція Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року по справі №3-566гс17.

Загальна позовна давність у відповідності до положень ст.257 ЦК України встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст .261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом частини другої статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до особи, яка є боржником, тобто до особи, яка є належним відповідачем за позовом.

Зі змісту ч. 4 ст. 267 ЦК України вбачається, що сплив позовної давності є підставою для відмови у позові.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач дізнався про факт свого порушеного права від дня винесення Васильківським міськрайонним судом Київської області рішення про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, тобто 20.11.2012 року. Крім того, у зв`язку із невиконанням зазначеного рішення суду, представником позивача двічі до суду подавалась заява про продовження строку на пред`явлення виконавчих документів до виконання, у яких йому 30.12.2014 року та 04.10.2017 року було відмовлено. Отже із набранням чинності рішення суду від 20.11.2012 року та ухвали від 30.12.2014 року позивачем двічі пропущено трирічний строк позовної давності із зверненням до суду.

Таким чином, враховуючи заяву відповідача про застосування до вимог позивача строків позовної давності, положення статей 256, 257, ч.2 ст.258,ч.1,5 ст.261,ч.3 ст.267 ЦК України щодо строку позовної давності, суд вважає за необхідне у задоволенні позову відмовити.

На підставі наведеного та керуючись, ст. ст. 12, 13, 80, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, ст. ст. 256-258, 261, 267, 526, 530, 543, 546, 625, 1054 ЦК України, -

ВИРІШИВ:

В задоволені позову Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги або по закінченню апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського Апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя М.М.Ковбель