Рішення № 88008667, 25.02.2020, Шептицький міський суд Львівської області (до 25.04.2025 - Червоноградський міський суд Львівської області)

Справа № 459/1321/16-ц

Провадження № 2/459/16/2020

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2020 року Червоноградський міський суд Львівської області

в складі: головуючого – судді Новосада М.Д.

з участю секретаря судового засідання Козак І.Я.

позивачки ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Жарського І.Р.

третьої особи Крухинець ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Червонограді за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк», ТОВ «Естейт Селлінг», з участю третіх осіб без самостійних вимог ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Каримової Неллі Сабіровни про визнання договорів недійсними та виключення записів,-

В С Т А Н О В И В :

29.04.2016 року позивач звернулася до суду із зазначеним позовом, в якому, враховуючи збільшення позовних вимог, просить визнати недійсними укладені 24.12.2015 між ПАТ КБ «Приват Банк» та ТОВ «Естейт Селлінг» договір купівлі-продажу про реалізацію іпотечного майна та договір іпотеки однокімнатної квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також виключити запис про державну реєстрацію права власності на однокімнатну квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за ТОВ «Естейт Селлінг», та з Державного реєстру іпотек і Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна записи про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передане в іпотеку відповідно до договору іпотеки від 24.12.2015 між ПАТ КБ «Приват Банк» та ТОВ «Естейт Селлінг», посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Керимовою Н.С..

Вимоги обґрунтовані тим, що вказана квартира належить їй та її синові ОСОБА_5 на праві власності, і була придбана ними на підставі договору купівлі-продажу від 28.10.1999. 22 січня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір №CGV0GA0000000031, згідно із яким банк надав позичальнику 20150 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12% річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 22.01.2018. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між нею з ОСОБА_5 та ЗАТ КБ «Приватбанк» було укладено договір іпотеки від 22.01.2008, згідно із яким було надано в іпотеку нерухоме майно, а саме спірну квартиру. В подальшому їй стало відомо, що квартира була продана на підставі договору купівлі-продажу, який було укладено 24.12.2015 між ПАТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «Естейт Селлінг» та посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Каримовою Н.С.. Зазначає, що дана квартира є єдиним її житлом. На час її відчуження діяв ЗУ «Про мораторій», згідно із яким рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії цього закону не підлягають виконанню. Даний закон тимчасово забороняв примусово стягувати (відчужувати) майно, яке було надане як забезпечення кредитів в іноземній валюті.

29.04.2016 позивачка подала заяву про забезпечення позову.

04.05.2016 у справі було відкрито провадження у справі.

05.05.2016 винесено ухвалу про забезпечення позовушляхом заборони ПАТ КБ «Приватбанк», ТзОВ «Естейт Селлінг» вчиняти будь-які дії щодо відчуження квартири по АДРЕСА_1 .

15.06.2016 представник відповідача ПАТ КБ «Приватбанк» подав письмове заперечення відносно позову, в якому вказав, що право банку на звернення стягнення на предмет іпотеки виникло до вступу в силу у 2014 році ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Просить у задоволенні позову відмовити та скасувати забезпечення позову.

14.06.2016 було винесено ухвалу про витребування доказів по справі від приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Каримової Н.С..

18.07.2016 розгляд справи відкладався за клопотання представника відповідача ПАТ КБ «Приватбанк».

12.10.2016 судове засідання не відбулось у зв`язку із відрядженням головуючого.

11.11.2016 було винесено ухвалу про проведення судового засідання в режимі відеоконференції за клопотанням представника відповідача ПАТ КБ «Приватбанк».

23.12.2016 розгляд справи відкладався за клопотання представника відповідача ПАТ КБ «Приватбанк».

21.02.2017 розгляд справи відкладався для виклику позивача та його представника.

06.04.2017 в судовому засіданні представник позивача позов підтримав з підстав, вказаних у ньому. Пояснив, що спірні договори купівлі продажу та іпотеки спірного майна були укладені незаконно під час дії мораторію. Тому вважає, що такі є недійсними. Крім того вказав, що один із співвласників квартири помер.

Представник відповідача ОСОБА_6 позов заперечив. Вказав, що підтримує письмові заперечення відносно позову. Заперечує щодо застосування до спірних правовідносин Закону України «Про мораторій», оскільки рішення суду на той час набрало законної сили. Вважає, що немає підстав для визнання спірних договорів недійсними.

22.05.2014 представник позивача подав письмові пояснення відносно позову, в яких зазначив, що оспорюваний договір було укладено 24.12.2015 року на підставі рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 09.11.2009 року по справі № 2-1382/09, яке не набрало законної сили, оскільки справа знаходиться на апеляційному розгляді, 16.10.2016 відкрито апеляційне провадження. Вказав, що банк відчужував квартиру на підставі рішення суду, а нотаріус завірив договір, при цьому не врахував той факт, що у цьому рішенні було допущено описку в прізвищі відповідачки та виправлено описку лише 18.08.2016 року на підставі ухвали суду. Через описку в рішенні суду воно не могло бути виконане, до виправлення описки. Крім того, у власності позивача була єдина квартира за адресою : АДРЕСА_1 , яка не була придбана за кредитні кошти та на момент укладення спірного договору мораторій діяв та кредит був наданий позичальнику в іноземній валюті. ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» почав діяти з 07.06.2014 року та діє по сьогоднішній день. Строк пред`явлення виконавчих документів до виконання становить три роки. Вважає, що в даному випадку існує прогалина, тому суд зобов`язаний застосувати аналогію закону, а саме керуватись вимогами ст. 12 ЗУ «Про виконавче провадження», яка регулює подібні правовідносини. Отже, рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 09.11.2009 року по справі № 2-1382/09 могло бути пред`явлено до виконання до 19.11.2012 року, а спірний договір було укладено 24.12.2015 року, тобто поза межами трирічного терміну.

22.05.2017 оголошувалась перерва за клопотанням представника позивача.

23.05.2017 третя особа приватний нотаріус Каримова Н.С. подала суду заперечення на позовну заяву, в якому вказала, що на момент укладання договору купівлі-продажу заборон на відчуження майна від третіх осіб чи арешт майна третіх осіб на предмет іпотеки не існувало. Також зазначила, що звернення стягнення відбулось в момент набрання рішенням суду законної сили, і саме з цього часу банк набув прав на продаж предмету іпотеки та укладення відповідного договору купівлі-продажу. Вважає, що на спірні правовідносини не поширюється Закон про мораторій, оскільки вказані дії щодо укладення спірних договорів не є примусовим стягненням. Продаж предмету іпотеки банком відбувся в межах його прав, без здійснення примусових дій, передбачених виконавчим законодавством та ЗУ «Про іпотеку». Тому вважає, що позивачем не доведено порушення її прав, свобод та інтересів позивача при посвідченні спірних договорів.

27.06.2017 в судовому засіданні представник відповідача ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» вказав, що на момент відчуження спірної квартири рішення суду набрало законної сили і в 2009 році воно не було оскаржене позивачкою. Вважає, що позивач виходить за межі позовних вимог.

28.08.2017 оголошувалась перерва у зв`язку із неявкою позивачки та її представника для їх повторного виклику.

28.09.2017 позивачка подала суду заяву про збільшення позовних вимог, у якій просить виключити запис про державну реєстрацію права власності на однокімнатну квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за ТОВ «Естейт Селлінг» та виключити з Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна записи про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передане в іпотеку відповідно до договору іпотеки від 24.12.2015 між ПАТ КБ «Приват Банк» та ТОВ «Естейт Селлінг», посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Каримовою Н.С..

29.09.2017 продовжено перерву у зв`язку із неявкою сторін.

08.11.2017 третя особа - нотаріус подала заперечення на заяву про збільшення позовних вимог. Зазначила, що позивачем визначено неналежний спосіб захисту своїх прав, оскільки записи про державну реєстрацію прав не може бути виключений, а може бути лише внесено новий запис про скасування державної реєстрації і тільки на підставі рішення суду за результатами розгляду адміністративного позову про оскарження дій чи рішень державного реєстратора. Вважає, що на час прийняття рішення та вчинення нотаріальних дій щодо державної реєстрації прав власності за ТОВ «Естейт Селлінг» вона діяла в межах повноважень.

15.11.2017 представник позивача подав заяву про зупинення провадження у справі до вирішення іншої справи, пов`язаною із нею.

15.11.2017 в судовому засіданні винесено ухвалу про прийняття заяви про збільшення позовних вимог та ухвалу про зупинення провадження у справі до вирішення та набрання рішенням законної сили у справі №2-1382/09 за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

05.04.2019 поновлено провадження у справі.

05.09.2019 третя особа – нотаріус Каримова Н.С. подала додаткові пояснення відносно позову, в яких зазначила, що на момент посвідчення спірних договорів діяла в межах своїх повноважень та згідно чинного законодавства, тому вважає, що підстав для задоволення позовних вимог слід відмовити. Просить розгляд справи проводити у її відсутності.

09.09.2019 представник відповідача ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» подав клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференеції.

10.09.2019 представник позивача подав клопотання про огляд в судовому засіданні матеріалів справи №2-1382/09.

10.09.2019 оголошувалась перерва для забезпечення проведення судового засідання в режимі відеоконференеції за клопотанням представника відповідача.

25.02.2020 позивачка та її представник позов підтримали, просили його задовольнити. Представник позивачки додатково вказав, що постановою Верховного суду від 06.02.2019 було скасовано рішення Червоноградського міського суду від 09.11.2009 та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 14.06.2017 року та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні вимог банку про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Представник відповідача ПАТ КБ «Приватбанк» у судову засіданні позов не визнав, зіславшись на обставини викладені у запереченнях.

Третя особа ОСОБА_4 позов підтримав, просив задовольнити.

Вислухавши пояснення учасників судового розгляду, оцінивши наявні у справі письмові документи, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 22 січня 2008 року між ЗАТ КБ «Приват Банк» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір №CGV0GA0000000031, згідно із яким банк надав позичальнику 20150 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12% річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 22.01.2018.

В забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та позивачкою ОСОБА_1 і її сином ОСОБА_5 було укладено договір іпотеки від 22.01.2008, згідно із яким було надано в іпотеку нерухоме майно, а саме спірну квартиру по АДРЕСА_1 , яка належала останнім на праві власності.

Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 09 листопада 2009 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 за кредитним договором від 22 січня 2008 року №CGV0GA0000000031 у розмірі 178 893,73 грн, яка складається із: основного боргу у сумі 17 534,03 доларів США, відсотків - 2 716,68 доларів США, комісії - 68,79 доларів США, пені - 921,03 доларів США, штрафу за подання позову до суду - 31,25 доларів США, штрафу за розгляд справи в суді - 1 062,02 доларів США, звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_1 та ОСОБА_5 згідно із договором купівлі-продажу на квартиру від 28 вересня 1999 року, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» із укладенням від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_5 договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем, із отриманням витягу з Державного реєстру права власності, а також з наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Виселено та знято з реєстраційного обліку у відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України у м. Червонограді Львівської області ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , які зареєстровані та проживають у квартирі АДРЕСА_3 . Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 14 червня 2017 року рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 09 листопада 2009 року залишено без змін.

На виконання вище вказаного рішення суду від 09.11.2009 між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Естейт Селлінг» було укладено договір купівлі-продажу від 24.12.2015 про реалізацію іпотечного майна – однокімнатної квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та договір іпотеки однокімнатної квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

У липні 2017 року представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 09 листопада 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 14 червня 2017 року.

Постановою Верховного суду від 06.02.2019 рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 09 листопада 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 14 червня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні возову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 відмовлено.

В обґрунтування даної постанови Верховний Суд зазначив, що вимоги банку про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання права ПАТ КБ «ПриватБанк» на укладення від імені відповідачів договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з можливим здійсненням ПАТ КБ «ПриватБанк» усіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки, суперечать вимогам чинного законодавства, умовам укладеного між сторонами іпотечного договору, а тому не підлягають задоволенню.

Спростовуючи заперечення відповідача, суд застосував до спірних правовідносини між сторонами дію закону Закону України № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», виходячи із наступного.

Згідно із постановою Верховного Суду України від 9 вересня 2015 року у справі № 6-483цс15 установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника).

Вказаний Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов`язань, а тому не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності.

Разом з тим рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню.

За своїм змістом цей Закон встановлює порядок вирішення спорів щодо примусового звернення стягнення на предмети застави та іпотеки, а саме: визначає, що за певних умов та протягом певного проміжку часу таке стягнення не проводиться.

Така правова позиція викладена в постановах Верховного суду України № 6-44цс15 від 25.03.2015 року, № 6-1102цс15 від 23.09.2015 року, № 6-483цс15 від 9.09.2015 року, №6-58цс15 року від 15.05.2015 року.

Як зазначалося вище, рішенням Червоноградського міського суду від 09.11.2009 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 22 січня 2008 року звернуто стягнення на предмет іпотеки - спірну квартиру шляхом її продажу банком від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_5 та укладення договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем та наданням банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, а також виселено та знято з реєстраційного обліку ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_5 у вказаній квартирі.

ПАТ КБ «ПриватБанк» використав належне йому право на захист своїх порушених прав та судом правомірно було задоволено вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки. Однак, вказане рішення суду не могло бути виконано на підставі Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Разом з тим 7 червня 2014 року набув чинності Закон № 1304-VII, згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) цей предмет іпотеки (застави).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону № 1304-VII протягом його дії інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Вказаний Закон є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.

Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону не підлягає виконанню.

Договір купівлі-продажу було укладено щодо майна, яке є предметом іпотеки та виступає як забезпечення виконання зобов`язань за споживчим кредитом, наданим в іноземні валюті у період дії Закону № 1304-VII, тому дії банку з відчуження без згоди власника предмета іпотеки не відповідає вимогам статті 203 ЦК України.

Також в ході розгляду було встановлено, що позивачка постійно з 1999 року мешкає у спірній квартирі, тобто використовує її як місце свого постійного проживання.

Відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно № 21791651 від 25.04.2016 спірна квартира належала позивачці та її сину ОСОБА_5 по 1/2 частині, а відомості про інше нерухоме майно, яке б перебувало у його власності, у реєстрі відсутні.

Право власності позивачки на інше нерухоме майно не зареєстровано.

Отже, позивачка постійно проживає у спірній квартирі, загальна площа якої не перевищує 250 кв. м, іншого нерухомого майна у власності позивачки немає, згоди на відчуження спірного майна вона не надавала.

Тобто на момент укладення 24 грудня 2015 року оспорюваного правочину дії ПАТ КБ «ПриватБанк» з відчуження іпотечного майна за споживчим кредитом без згоди власника (іпотекодавця) суперечили Закону № 1304-VII.

Окрім того, відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Згідно ст.36 ЗУ «Про іпотеку», встановлено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до п. 38, 38 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» у випадку, якщо іпотекодержатель не реалізував способів позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачав би передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов`язання (стаття 37 Закону України "Про іпотеку"), він має право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до статті 39 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 590, статті 578 ЦК звернення стягнення на предмет застави/іпотеки здійснюється лише за рішенням суду, якщо для укладення такого договору щодо майна фізичної особи вимагалось отримання згоди чи дозволу іншої особи чи органу.

Статтєю 39 ЗУ «Про іпотеку» передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються:

загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки;

опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя;

спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону;

початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації та інше.

Стаття 38 ЗУ «Про іпотеку» якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір.

З матеріалів справи неможливо встановити чи належним чином була повідомлена позивачка як іпотекодавець про намір укласти договір купівлі-продажу спірного майна, оскільки відсутні підтвердження про отримання нею такого повідомлення від банку.

Вказаними вище нормами чинного законодавства, встановлено два способи реалізації права вирішення питання про звернення стягнення на предмет іпотеки - шляхом позасудового врегулювання на підставі договору (відчуження в добровільному порядку, зі згоди іпотекодавця) та на підставі рішення суду (тобто відчуження майна в примусовому порядку, без згоди іпотекодавця).

Фактично рішенням суду від 09.11.2009 банку було надано право звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку ст.38 ЗУ «Про іпотеку» шляхом продажу предмета іпотеки самим іпотекодержателем від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_5 з укладенням договору купівлі-продажу з іншою особою покупцем. Таким чином, відповідачу надані всі повноваження із виконання рішення суду із вказівкою на конкретні виконавчі дії та заходи, спрямовані на примусове виконання такого рішення, а саме примусового стягнення на майно (відчуження без згоди власника).

Крім того, дане рішення в подальшому було скасоване в касаційній інстанції.

До події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

Водночас Конституція України передбачає зворотну дію законів та інших нормативно-правових актів у часі лише у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.

За своїм змістом Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлює порядок вирішення спорів щодо примусового звернення стягнення на предмети застави та іпотеки, а саме: визначає, що за певних умов та протягом певного проміжку часу таке стягнення не проводиться.

Разом з тим мораторій у юридичному розумінні має значення відстрочки виконання певних обов`язків, відкладення певних дій на визначений чи невизначений період на підставі спеціального акта.

За таких умов, положення вказаного закону унеможливлює виконання рішення суду відповідачем, якому надано право самостійно примусово (без згоди власника) реалізувати майно (предмет іпотеки), яке є власністю іпотекодавця, який підпадає під дію цього Закону на період його чинності.

Отже спірний договір купівлі-продажу не відповідав вимогам частини першої статті 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Посилання представника відповідача ПАТ КБ «ПриватБанк» на те, що право банку на звернення стягнення на предмет іпотеки виникло вже під час примусового виконання рішення суду, яке набрало законної сили і до вступу в силу Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», суд не приймає до уваги, так як така позиція об`єктивно спростовується доводами позивача.

Наведене також відповідає позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 09.12.2019 у справі №464/8589/15. Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Тлумачення статті 38 Закону України «Про іпотеку» свідчить, що звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі), який передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві не може вважатися примусовим стягненням (відчуженням без згоди власника). Оскільки таке право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки виникло на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі), згоду на яке надано іпотекодавцем шляхом підписання відповідного договору.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позову та необхідність визнати вказані спірні договори недійсними.

Позовні вимоги про виключення записів є похідними від вимог щодо визнання спірних договорів недійсними, а тому такі вимоги підлягають до задоволення за умови задоволення основних вимог . Тому позовні вимоги позивача з врахуванням зави про збільшення, підлягають до задоволення в повному обсязі.

Згідно із ст.141 ЦПК України з відповідачів у користь позивачки слід стягнути сплачений нею судовий збір у рівних частинах, що становить по 413,41 грн..

Керуючись ст.ст. 2, 12,13, 81, 141, 200, 206, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України,-

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк», ТОВ «Естейт Селлінг», з участю третіх осіб без самостійних вимог ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Каримової Неллі Сабіровни про визнання договорів недійсними та виключення записів - задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 24.12.2015 між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Естейт Селлінг» про реалізацію іпотечного майна – однокімнатної квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати недійсним договір іпотеки від 24.12.2015 між ПАТ КБ «Приват Банк» та ТОВ «Естейт Селінг» однокімнатної квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Виключити запис про державну реєстрацію права власності на однокімнатну квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за ТОВ «Естейт Селлінг».

Виключити з Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна записи про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передане в іпотеку відповідно до договору іпотеки від 24.12.2015 між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Естейт Селлінг», посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Каримовою Н.С..

Стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк», ТОВ «Естейт Селлінг» в користь ОСОБА_1 по 413,41, сплаченого судового збору.

Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою від 05.06.2016 року після набрання рішенням законної сили – скасувати.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 03.03.2020.

Суддя: М. Д. Новосад