Ухвала суду № 88002587, 28.02.2020, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/10160/19

1-кс/308/732/20

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2020 року м. Ужгород

Слідчий суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Бедьо В.І., з участю прокурора Красноголовець С.М., за участі секретаря судового засідання – Пазяк С.М., розглянувши клопотання прокурора Ужгородської місцевої прокуратури Красноголовець С.М. про накладення арешту на тимчасово вилучене майно у кримінальному провадженні № 12019070030002719 від 30.08.2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК Україна, -

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Ужгородської місцевої прокуратури Красноголовець С.М. звернувся до слідчого судді з клопотанням про накладення арешту на картонну обкладинку від SIM - карти мобільного оператора «Vodafone» та ЖК - телевізор марки «Philips», моделі 32PFL3403/12, діагональ в дюймах – 32, чорного кольору, шляхом заборони на відчуження, розпорядження та користування вказаним майном.

В обгрунтування вимог клопотання прокурор посилається на те, що досудовим розслідування встановлено, що 30 серпня 2019 року о 04 год. 35 хвилин група з трьох невстановлених осіб, діючи умисно, відкрито з корисливих спонукань, вибивши вхідні двері до приміщення автозаправної станції «Bi Plus», що розташовується по вул. Тельмана, 2 «б» в м. Ужгороді, проникли в середину приміщення, де з застосуванням фізичного насильства відносно працівників автозаправної станції, а саме помічника оператора ОСОБА_1 та оператора ОСОБА_2 , викрали з каси грошові кошти в розмірі 1700 грн., після чого зникли в невідомому напрямку.

13.09.2019 на підставі ухвали № 308/10336/19 від 10.09.2019 року слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду було проведено санкціонований обшук за адресою : АДРЕСА_1 , за місцем проживання гр. ОСОБА_3 було виявлено та вилучено: картонну обкладинку від SIM - карти мобільного оператора «Vodafone» та ЖК - телевізор марки «Philips», моделі 32PFL3403/12, діагональ в дюймах – 32, чорного кольору опечатаною стрічкою з підписами.

Прокурор зазначає, що вищевказані предмети могли зберегти на собі сліди вчинення кримінального правопорушення, або можуть містити інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження та можуть бути предметом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 187 КК України в зв`язку з чим слідчий просить накласти арешт на картонну обкладинку від SIM - карти мобільного оператора «Vodafone» та ЖК - телевізор марки «Philips», моделі 32PFL3403/12, діагональ в дюймах – 32, чорного кольору, шляхом заборони на відчуження, розпорядження та користування вказаним майном.

В судове засідання прокурор не з`явився, однак подав до суду заяву про розгляд клопотання без його участі, наявними у справі матеріалами, вимоги підтримав, просив його задовольнити

Власник майна в судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомлений про дату , час і місце розгляду справи.

Перевіривши докази, якими обґрунтовується клопотання, слідчий суддя встановив наступне.

Слідчим відділом Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області проводиться досудове розслідування кримінального провадження, відомості про яке 30.08.2019 року внесені до ЄРДР за № 12019070030002719 , правова кваліфікація ч.3 ст. 187 КК України, що стверджується витягом з ЄРДР № 12019070030002719 , сформованого станом на 16.09.2019 року. Із змісту витягу з ЄРДР № 12019070030002719 вбачається, що 30 серпня 2019 року о 04 год. 35 хвилин група з трьох невстановлених осіб, діючи умисно, відкрито з корисливих спонукань, вибивши вхідні двері до приміщення автозаправної станції «Bi Plus», що розташовується по вул. Тельмана, 2 «б» в м. Ужгороді, проникли в середину приміщення, де з застосуванням фізичного насильства відносно працівників автозаправної станції, а саме помічника оператора ОСОБА_1 та оператора ОСОБА_2 , викрали з каси грошові кошти в розмірі 1700 грн., після чого зникли в невідомому напрямку.

Як вбачається з витягу з ЄРДР за № 12019070030002719 діями трьох невстановлених осіб було застосовано фізичне насильство відносно працівників автозаправної станції, а саме помічника оператора ОСОБА_1 та оператора ОСОБА_2 , та викрадено з каси грошові кошти в розмірі 1700 грн.

13 вересня 2019 року в рамках даного кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду проведено обшук за місцем фактичного проживання громадянина України ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого вилучено наступні предмети: картонну обкладинку від SIM - карти мобільного оператора «Vodafone» та ЖК - телевізор марки «Philips», моделі 32PFL3403/12, діагональ в дюймах – 32, чорного кольору.

Як встановлено слідчим суддею, вилучені предмети не входять в перелік на вилучення яких слідчим суддею надано дозвіл, а відтак вважається тимчасово вилученим майном і підлягає або арешту або поверненню власнику.

Постановою слідчого від 14.09.2019 року в порядку ст.ст. 98, 100, 110 КК України: вилучені в ході обшуку речі, а саме: картонна обкладинка від SIM - карти мобільного оператора «Vodafone» та ЖК - телевізор марки «Philips», моделі 32PFL3403/12, діагональ в дюймах – 32, чорного кольору визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 12019070030002719.

В клопотанні слідчий просить суд накласти арешт в рамках кримінального провадження внесеного до ЄРДР за № 12019070030002719 , а саме на картонну обкладинку від SIM - карти мобільного оператора «Vodafone» та ЖК - телевізор марки «Philips», моделі 32PFL3403/12, діагональ в дюймах – 32, чорного кольору, мотивуючи тим, що вказані предмети могли зберегти на собі сліди вчинення кримінального правопорушення, або можуть містити інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження та можуть бути предметом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 187 КК України.

Відповідно до ч.1 ст. 100 КПК України речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160 - 166, 170 - 174 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Одним із таких заходів є арешт майна.

Відповідно до частини 1 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 3 ст. 26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.

Згідно ч.2 ст.167 КПК України тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони: 1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; 2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; 3) є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом; 4) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Таким чином арешт може бути накладено на майно у вигляді речей, документів ( в тому числі цінних паперів , грошей (у будь якій валюті готівкою або безготівковому вигляді), на нерухоме і рухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, корпоративні права.

Згідно положень ч.2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу (ч. 2, ч. 3 ст. 170 КПК України) .

Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом.

Згідно ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5)розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Згідно ч.10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Частиною 11 ст.170 КПК України визначено, що заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення,пересування, передачі майна.

Відповідно до ст. 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу, а відповідно до ч. 5 ст. 132 КПК України під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються.

Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенціїз правлюдини передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

За змістом конституційних норм та положень кримінального процесуального законодавства тягар доведеності обґрунтованості тверджень клопотань про необхідність накладення арешту на майно, покладений на органи досудового розслідування,- ініціаторів клопотань та прокурора.

Вивчивши зміст поданого прокурором клопотання та додані до нього письмові докази слідчий суддя приходить до переконання, що такі не містять жодних обґрунтувань стосовно відношення зазначених у клопотанні тимчасово вилучених під час обшуку речей, а саме: картонної обкладинки від SIM - карти мобільного оператора «Vodafone» та ЖК - телевізора марки «Philips», моделі 32PFL3403/12 до вищезазначеного кримінального провадження з правовою кваліфікацією за ч.3 ст. 187 КК України.

Відтак прокурором не доведено, що вилучені в ході проведення обшуку речі відповідають критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу (ч. 2, ч. 3 ст. 170 КПК України) .

З тексту клопотання вбачається, що воно складається з викладення скороченого змісту фактичних обставин кримінального правопорушення (фабули), встановлених органом досудового розслідування та численних посилань на положення КПК України без належного обґрунтування співвідношення вказаних положень процесуального закону з фактичними обставинами даного кримінального провадження.

При цьому, обов`язок доведення необхідності арешту покладається на слідчого, який звернувся з клопотанням про арешт майна.

Відповідно до ст. 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу, а відповідно до ч. 5 ст. 132 КПК України під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються.

У постанові пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» вказано, що відповідно до статті 41 Конституції України та пункту 2 частини першої статті 3, статті 321 Цивільного кодексу України ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом. Згідно зі статтею 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України.

Вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна ( автомобіля) у спосіб, що може призвести до надмірного обмеження правомірного його володіння, а тим більше встановлення такого обмеження неправомірно, не відповідає приписам статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статей 170, 173 КПК України.

Отже, з огляду на те, що достатніх доказів для арешту вказаного в клопотанні майна, визначені в п.1 ч.2 ст. 170 КПК України прокурором не надано як і не доведено, що вилучені в ході проведення обшуку речі відповідають критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу (ч. 2, ч. 3 ст. 170 КПК України),слідчий суддя вважає, що клопотання про накладення арешту на картонну обкладинку від SIM - карти мобільного оператора «Vodafone» та ЖК - телевізор марки «Philips», моделі 32PFL3403/12, діагональ в дюймах – 32, чорного кольору є необґрунтованим та безпідставним, оскільки особа, що його подала, не довела необхідність такого арешту.

Відповідно до ч.3 ст.173 КПК України відмова у задоволенні клопотання або часткове задоволення клопотання про арешт майна тягне за собою негайне повернення особі всього тимчасово вилученого майна.

Керуючись ст.ст. 170-173, 372, 395 КПК України, слідчий суддя,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання прокурора Ужгородської місцевої прокуратури Красноголовець С.М. про накладення арешту на тимчасово вилучене майно у кримінальному провадженні № 12019070030002719 від 30.08.2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК Україна – відмовити.

Ухвала може бути оскаржена протягом п`яти днів з дня її проголошення до Закарпатського Апеляційного суду.

Слідчий суддя Ужгородського

міськрайонного суду В.І. Бедьо