Рішення № 88000803, 24.02.2020, Краматорський міський суд Донецької області

Справа № 234/3341/15-ц

Провадження № 2/234/266/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2020 року м. Краматорськ

Краматорський міський суд Донецької області у складі:

головуючої судді -Демидової В.К.

при секретарі- Воропаєвої Ю.Ю.,

за участю позивача –відповідача – ОСОБА_1 ,

відповідача-позивача- ОСОБА_2 ,

представника позивача-відповідача- ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Краматорську

цивільну справу з позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на 1/2 частини квартири, за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 про визнання договору купівлі –продажу квартири удаваним, -

Обставини справи:

У квітні 2015 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на 1/2 частини квартири.

Позовні вимоги мотивує тим, що вона з ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі з 03 червня 1995 року, від якого вони мають двох дітей. Під час шлюбу за сумісні кошти ними була придбана квартира АДРЕСА_1 . Договір купівлі-продажу був оформлений на ім`я ОСОБА_2 та нотаріально посвідчений. Вона з колишнім чоловіком зробили в квартирі ремонт, а саме: замінили міжкімнатні і вхідні двері, сантехніку у туалеті та ванній кімнаті, кахелем виклали стіни, замінили шпалери у кімнатах, зробили ремонт на кухні, натяжну стелю у прихожій кімнаті.

На теперішній час між нею та відповідачем склалися неприязні відносини, спільно користуватися квартирою неможливо, а відповідач вирішити питання про розподіл квартири добровільно не бажає.

Позивачка ОСОБА_1 вважає спірну квартиру їх з відповідачем спільною сумісною власністю подружжя та просить суд визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_1 , придбану відповідно до договору купівлі-продажу 31 січня 2008 року, посвідченого державним нотаріусом Першої краматорської державної нотаріальної контори Фареник О. О., зареєстрованого в реєстрі № 2-834 на ім`я ОСОБА_2 та зареєстрованого в реєстрі прав власності на нерухоме майно 19 березня 2008 року, номер витягу 18155851. Визнати за нею право власності на Ѕ частини вказаної квартири. Також ОСОБА_6 просить відмовити в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання договору купівлі –продажу квартири удаваним, бо він пропустив трирічний строк позовної давності, передбачений статтею 257 ЦК України.

Ухвалою суду від 29 липня 2019 року позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Виконавчий комітет Краматорської міської ради про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на 1/2 частини квартири прийнята в провадження судді Демидової В.К. та підготовче судове засідання призначене на 20 серпня 2019 року.

Ухвалою суду від 20 серпня 2019 року підготовче судове засідання по вказаній цивільній справі відкладено до 30 вересня 2019 року.

Ухвалою суду від 30 вересня 2019 року підготовче судове засідання по вказаній цивільній справі відкладено до 15 жовтня 2019 року.

15 жовтня 2019 року від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, який долучений до матеріалів справи, відповідно до якого відповідач ОСОБА_2 вказує, що хоча квартира за адресою: АДРЕСА_2 була оформлена договором купівлі –продажу квартири від 31.01.2098 року, проте фактично вищезазначений договір купівлі –продажу квартири, що був укладений між ним та його батьком ОСОБА_5 є удаваним, оскільки дійсно між сторонами даного договору був укладений договір дарування цієї квартири. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 15 жовтня 2019 року підготовче судове засідання по вказаній цивільній справі відкладено до 3 грудня 2019 року.

15 жовтня 2019 року до Краматорського міського суду Донецької області надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , про визнання договору купівлі –продажу квартири удаваним, третя особа- Виконавчий комітет Краматорської міської ради.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що він з ОСОБА_6 перебував у зареєстрованому шлюбі з 03 червня 1995 року, від якого вони мають двох дітей.

За час шлюбу, у січні 2008 ним була придбана трикімнатна квартира загальною площею 59,4 кв.м в т.ч. жилою площею 41,3 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Придбання цієї квартири було оформлено договором купівлі-продажу квартири від 31.01.2008 року, укладеному між ним та його батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та посвідченого нотаріусом Першої Краматорської державної нотаріальної контори Фареник О.А., реєстровий номер 2-834, за наступних обставин.

Ця квартира належала на праві власності його батькам ОСОБА_5 та ОСОБА_4 та була оформлена на батька ОСОБА_5 . У даній квартирі він фактично постійно проживав та був зареєстрований з народження.

У січні 2008 року його батько ОСОБА_5 повідомив, що бажає подарувати йому та переоформити на нього вказану квартиру. Звернувшись до нотаріальної контори вони з батьком ОСОБА_5 довідались про умови та вартість переоформлення квартири. При цьому переоформлення квартири на підставі договору купівлі-продажу було значно дешевше, ніж переоформлення договором дарування. За цих обставин вони з батьком ОСОБА_5 домовились переоформити вказану квартиру на нього саме договором купівлі-продажу.

Хоча згідно змісту даного договору купівлі-продажу квартири від 31.01.2008 року продаж квартири вчиняється за 5877 грн., які Покупець ОСОБА_2 сплачує Продавцю ОСОБА_5 під час підписання цього договору, проте фактично дана квартира була передана йому батьком у власність за його бажанням та їх домовленістю безоплатно. Його батько ОСОБА_5 ніколи, у тому числі й під час укладання договору купівлі-продажу квартири від 31.01.2008 року, не мав наміру продати йому цю квартиру та отримати за неї грошові кошти, оскільки він бажав передати йому цю квартиру безоплатно, тобто подарувати. Він зі свого боку також ніколи, у тому числі й під час укладання договору купівлі-продажу квартири від 31.01.2008 року, не мав реального наміру купити вказану квартиру та передати батьку грошові кошти за цю квартиру.

Вказує, що ні до укладання, ні під час підписання, та до теперішнього часу він не передавав своєму батьку ОСОБА_5 будь-які грошові кошти за придбану ним вказану квартиру, оформлену договором купівлі-продажу квартири від 31.01.2008 року.

Вважає, що вищезазначений договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 , що був укладений 31.01.2008 року між ним та його батьком ОСОБА_7 є удаваним, оскільки фактично між сторонам даного договору був укладений договір дарування цієї квартири.

При укладанні вказаного договору купівлі-продажу квартири від 31.01.2008 року, їх з батьком ОСОБА_5 внутрішня воля була спрямована виключно на встановлення інших правовідносин за даним правочином, а саме - оскільки фактично придбання вказаної квартири було здійснено ним безоплатно (що є ознакою договору дарування), тому фактично між сторонами даної угоди було укладено не договір купівлі- продажу квартири, а прихований договір дарування квартири. Відтак справжньою їх з батьком ОСОБА_5 внутрішньою волею при укладанні даного правочину було виключно дарування вказаної квартири. Крім того, при укладанні вказаного договору купівлі-продажу квартири від 31.01.2008 року, їх з батьком ОСОБА_5 внутрішня воля та не була спрямована на настання прав та обов`язків, передбачених даним правочином. Зокрема, згідно внутрішньої волі його батька ОСОБА_5 , він не бажав передавати йому вищезазначену квартиру у власність за грошові кошти, а бажав саме подарувати йому цю квартиру. Водночас згідно його внутрішньої волі, він не бажав отримати вказану квартиру за грошові кошти, а бажав саме отримати цю квартиру безоплатно, тобто у дар. Таким чином, їх з батьком ОСОБА_5 внутрішня воля не відповідала ознакам договору купівлі-продажу квартири від 31.01.2008 року, який вони вчинили, а відповідала ознакам іншого, справжнього, але прихованого правочину який ми насправді вчинили - договору дарування вказаної квартири.

Вважає, що між його батьком ОСОБА_5 та ним під час укладання удаваного договору купівлі-продажу квартири від 31.01.2008 року було насправді вчинено реальний (прихований) договір дарування цієї квартири, який відповідає вимогам закону (нормам статей 717, 720, 722 Цивільного кодексу України), не суперечить законодавству, а тому відносини між сторонами даного договору мають регулюватися правилами, що його стосуються.

Тому просить визнати договір купівлі-продажу квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , укладений 31.01.2008 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , посвідчений державним нотаріусом Першої Краматорської державної нотаріальної контори Фареник О.О. та зареєстрований в реєстрі за №2-834, удаваним, визнавши даний договір купівлі-продажу квартири договором дарування квартири, відповідно до умов якого ОСОБА_5 , передав трикімнатну квартиру загальною площею 59,4 кв.м в т.ч. жилою площею 41,3 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 безоплатно у дарунок у власність ОСОБА_2 .

Також ОСОБА_2 просить повнити строк позовної давності за подачу ним цієї позовної зави, вказуючи , що він пропущений з поважних причин, бо під час шлюбу його колишня дружина визнавала цю квартиру його особистою приватною власністю, як набуту за час їх шлюбу, але на підставі договору дарування квартири. Лише після подання нею у квітні 2015 року позовної заяви про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на Ѕ частину квартири, він дізнався, що вона вже не визнає цю квартиру його особистою власністю, чим порушує його право власності.

Ухвалою Краматорського міського суду Донецької області від 16 жовтня 2019 року відкрито провадження по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , про визнання договору купівлі –продажу квартири удаваним, третя особа- Виконавчий комітет Краматорської міської ради.

12 листопада 2019 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 , який долучений до матеріалів справи, відповідно до якого відповідач по зустрічному позову ОСОБА_1 вказала, що доводи ОСОБА_2 викладені у зустрічному позові від 15 жовтня 2019 року свідчать лише про недобросовісне користування процесуальними правами з боку ОСОБА_2 і його бажання ввести суд в оману, шляхом посилання у зустрічному позові на неіснуючий обставини.

29 листопада 2019 року від відповідача по зустрічному позову ОСОБА_5 надійшов відзив на позовну заяву, який долучений до матеріалів справи, відповідно до якого він просить задовольнити у повному обсязі позовні вимоги ОСОБА_2 за його зустрічним позовом до ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , про визнання договору купівлі –продажу квартири удаваним, третя особа- Виконавчий комітет Краматорської міської ради, посилаючись на те, що оскільки згідно їх з сином домовленостей та фактичних обставин, він передав спірну квартиру своєму синові безоплатно та не отримував та не мав наміру отримати за неї грошові кошти, тому фактично між ними був укладений договір дарування квартири, а не договір купівлі- продажу.

Ухвалою суд від 03 грудня 2019 року об`єднано в одне провадження цивільна справа за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 про визнання договору купівлі –продажу квартири удаваним, третя особа – виконавчий комітет Краматорської міської ради з цивільною за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Виконавчий комітет Краматорської міської ради про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на 1/2 частини квартири та підготовче судове засідання по вказаній цивільній справі- відкладено до 20 грудня 2019 року.

Ухвалою суду від 20 грудня 2019 року підготовче судове засіданні по вказаній цивільній справі закрито та справа призначена до судового розгляду по суті на 2 січня 2020 року.

Ухвалою суду від 20 січня 2020 року виключено третю особу Виконавчий комітет Краматорської міської ради із складу учасників справи за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Виконавчий комітет Краматорської міської ради про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на 1/2 частини квартири, за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 про визнання договору купівлі –продажу квартири удаваним, третя особа - Виконавчий комітет Краматорської міської ради.

Позивач по первісному позову ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити.

Відповідач по первісному позову ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні не визнав та пояснив, що спірна квартира за адресою: АДРЕСА_2 , була фактично подарована йому його батьком та не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, тому у задоволенні позовних вимог просив відмовити у повному обсязі.

Позивач по зустрічному позову ОСОБА_2 позовні вимоги по зустрічному позову підтримав у повному обсязі та просив його задовольнити.

Відповідач по зустрічному позову ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнали у повному обсязі, просили відмовити у задоволенні у позовних вимог ОСОБА_2 про визнання договору квартири удаваним, у зв`язку із пропуском строків позовної давності.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

Сторони – ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 03 червня 1995 року, від якого мають двох дітей: сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та доньку ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 09 червня 2015 року, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , розірваний.

Як вбачається з копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , 08 квітня 2016 року був зареєстрований шлюб між ОСОБА_10 та ОСОБА_6 , де після реєстрації шлюбу ОСОБА_6 було присвоєне прізвище –« ОСОБА_11 ».

Згідно договору купівлі - продажу квартири від 31 січня 2008 року, посвідченого державним нотаріусом Першої краматорської державної нотаріальної контори Фареник О. О., зареєстрованого в реєстрі № 2-834 на ім`я ОСОБА_2 та зареєстрованого в реєстрі прав власності на нерухоме майно 19 березня 2008 року, номер витягу 18155851, вбачається, що власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 .

Як вбачається з письмової заяви ОСОБА_6 , посвідченої 31 січня 2008 року нотаріусом Першої краматорської державної нотаріальної контори Фареник О.О., реєстр № 2-833, ОСОБА_6 , надала згоду на купівлю її чоловіком ОСОБА_2 на його ім`я, за ціну та на умовах за його розсудом та на їх спільні кошти квартири, що розташована на в АДРЕСА_2 .

Відповідно до вимог ч.3ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 ст. 372 ЦК України передбачено , що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Ст. 60 СК України також зазначено , що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 ст.61 СК України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Статтею 163 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 1ст. 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Частинами 1, 2ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися „обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. N 11).

Зі змісту п. п.23, 24постанови Пленуму Верховного Суду України від21.12.2007№11«Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Таким чином, враховуючи, що спірна квартира набута сторонами за час шлюбу, а тому вона є об`єктом спільної сумісної власності подружжя сторін, у зв`язку з чим суд доходить висновку про його поділ між сторонами, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні, виділивши в власність за позивачем та відповідачем по 1/2 частини квартири.

Всупереч вимог ст. ст.12,81 ЦПК України, відповідачем будь-яких належних та допустимих доказів того, що квартира не є спільним майном подружжя.

Разом з тим, вимоги ОСОБА_2 про визнання договору купівлі –продажу квартири удаваним не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до вимог статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальний строк позовної давності відповідно до статті 257 ЦК України становить три роки.

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з частиною першою статті 8 ЦПК України суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) встановлює, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Терміни позовної давності, що є звичайним явищем в національних законодавствах держав – учасників Конвенції, виконують кілька завдань, у тому числі забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (судове рішення від 20 вересня 2011 року у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Російської Федерації», пункт 570, та судове рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 51).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» має на увазі форму захисту – шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах – процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту). Питання про об`єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії «право на позов у матеріальному сенсі» (право на захист) у контексті її співвідношення із суб`єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин. Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права. Суб`єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше – регулятивне, друге – охоронне. Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених закономa> можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Ураховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, необхідно дійти висновку, що об`єктом дії позовної давності є право на судовий захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

У зв`язку з тим, що перебіг строку позовної давності почався з моменту укладення спірного договору купівлі-продажу – 31 січня 2008 року , тому, звертаючись у жовтні 2019 року до суду із зутрічною позовною заявою про визнання договору купівлі –продажу квартири удаваним, позивач за зустріним позовом ОСОБА_2 пропустив трирічний строк звернення до суду. При цьому суд враховує і те, що у цивільних правовідносинах прийнято вважати, що власник майна, як добрий господар, який є зваженим, передбачливим і розсудливим, має знати та дбати про свою власність та зобов`язаний нести витрати на її утримання.

Доводи ОСОБА_2 про поважність причин пропуску строку для звернення до суду із цим зустрічним позовом є безпідставними, з огляду також і на те, що саме позивач повинен довести поважність причин пропуску строку позовної давності та факт своєї необізнаності щодо укладення спірного договору купівлі-продажу квартири. При цьому особа, здійснюючи право власності на належне їй майно (особливо нерухоме), має діяти відповідально, зокрема проявляти турботу щодо цього майна, бути обізнаним про його стан, тощо. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав, не може бути підставою для поновлення пропущеного строку для звернення до суду.

Тому у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 про визнання договору купівлі –продажу квартири удаваним, слід відмовити.

На підставі викладеного, ст. ст.325,368 ЦК України, ст. ст.60,69-70 СК України, керуючись ст. ст.6-13,76-79,81,137,258,259,263-265,279ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на 1/2 частини квартири – задовольнити.

Визнати сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 про визнання договору купівлі –продажу квартири удаваним– відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , іпн – НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , іпн- НОМЕР_3 , судовий збір в розмірі 1185,00 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного суду через Краматорський міський суд Донецької області (Перехідні положення п.п. 15.5, 15), протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В.К.Демидова