Рішення № 87998312, 04.03.2020, Яремчанський міський суд

Справа № 354/718/17

Провадження по справі № 2/354/105/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2020 року м. Яремче

Яремчанський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої - судді Польської М.В.

секретаря Калинчук І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Яремче цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лубніна Тетяна Іонівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Атаманюк Валерія Анатоліївна про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, -

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 , інтереси якої представляє ОСОБА_4 , звернулася в грудні 2017р. до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лубніна Тетяна Іонівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Атаманюк Валерія Анатоліївна про витребування від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0.25га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою в с.Поляниця Яремчанської міської ради (кадастровий номер 2611092001:22:002:0180, реєстраційний номер 1122823126000); скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19.12.2016р. №33008028, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лубніною Тетяною Іонівною; скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20.03.2017р. №34353773, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Атаманюк Валерією Анатоліївною; стягнення судових витрат в розмірі 8420 грн.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0.25га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою в с.Поляниця Яремчанської міської ради, кадастровий номер 2611092001:22:002:0180, реєстраційний номер 1122823126000, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 , виданого Поляницькою сільською радою Яремчанської міської ради 15.06.2004р. У вересні 2017р. їй стало відомо, за намірами щодо продажу ділянки та при підготовці до складання такого правочину, про нібито відчуження нею, від її імені, не уповноваженими особами за очевидно підробленим паспортом, на підставі договору купівлі-продажу даної земельної ділянки, в подальшому з перепродажем, що належить кінцевому власнику ОСОБА_2 . Жодний договір позивач не укладала. Так, із Інформаційної довідки відомо, що перший раз від її імені земельна ділянка продана за 500 000грн. на користь ОСОБА_3 , згідно договору від 14.12.2016р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лубніною Тетяною Іонівною, та вдруге відчужена ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 . на користь ОСОБА_2 , згідно

договору посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Атаманюк Валерією Анатоліївною. При цьому, оригінали Державного акту земельної ділянки площею 0.25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою в с.Поляниця Яремчанської міської ради (кадастровий номер 2611092001:22:002:0180, реєстраційний номер 1122823126000) й надалі зберігаються у позивача, жодні кошти згідно п.7 договору від 14.12.2016р. безготівковим розрахунком через банк позивач не отримувала, п.12 договору підтверджує, що земельна ділянка є її особистою власністю і в шлюбі продавець не перебуває, хоча позивач перебуває у шлюбі, паспорт не її і є підроблений, і підпис на договорі також їй не належить. Посилаючись на норми ст.330, 388 ЦК України, ст.153 ЗК України, позивач пред`являючи віндикаційний позов до добросовісного набувача - відповідача, просить витребувати з його незаконного володіння належну їй на праві власності земельну ділянку, яка вибула з її власності не з її волі.

02.01.2018 р. третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лубніна Т.О. надала письмові пояснення, надавши копії документів, поданих продавцем ОСОБА_1 для укладення договору від 14.12.2016р. Просила розгляд справи проводити за її відсутності.

02.01.2018 р. третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Атаманюк Валерія Анатоліївна просила розглянути справу за її відсутності, щодо позову не висловилась, підтвердивши факт посвідчення нею договору від 20.03.2017 р.

06.02.2018 р. та 07.06.2018 р. відповідач ОСОБА_2 , інтереси якого у справі представляє представник ОСОБА_5 , подала відзив на позов з додатковими поясненнями, просила відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, зазначених у відзиві.

Ухвалою Яремчанського міського суду від 23.04.2018 року, залишено без змін постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 02.08.2018р., було накладено арешт на земельну ділянку площею 0.25га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою в с.Поляниця Яремчанської міської ради (кадастровий номер 2611092001:22:002:0180, реєстраційний номер 1122823126000), заборонено ОСОБА_2 та іншим особам вчиняти певні дії щодо арештованого майна (а.с.164-165 т.1).

06.06.2018 р. до суду направлено стороною позивача відповідь на відзив, а 17.07.2018р. заперечення на додаткові пояснення відповідача.

Також, 07.08.2018р. від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив.

Шляхом проведення автоматизованого розподілу судової справи, визначено 03.04.2019 р. головуючого суддю – Польську М.В.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала, просила задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених у процесуальних заявах та поясненнях перед судом.

Представник відповідача заперечила позовні вимоги з підстав зазначених у процесуальних заявах та наданих суду пояснень.

Треті особи 1, 2, 3 які не заявляють самостійних вимог у судові засідання не з`являлися, причини неявки суду третя особа 1 ОСОБА_3 не повідомила, а треті особи 2, 3 просили розгляд справи проводити без їхньої участі.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши всі докази кожен зокрема та в їх сукупності, встановивши фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0.25га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою в с.Поляниця Яремчанської міської ради, кадастровий номер 2611092001:22:002:0180, реєстраційний номер 1122823126000, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 , виданого Поляницькою сільською радою Яремчанської міської ради 15.06.2004р. (а.с.8-9 т.1).

У вересні 2017р. як стверджувала позивач, маючи намір щодо продажу власної земельної ділянки та при підготовці до складання такого правочину, їй стало відомо про нібито відчуження нею, від її імені, не уповноваженими особами за очевидно підробленим паспортом на підставі договору купівлі-продажу даної земельної ділянки, з подальшою перепродажею, що належить кінцевому власнику ОСОБА_2 . Жодний договір позивач не укладала.

Так, із Інформаційної довідки від 05.09.2017р. отриманої позивачем (а.с.10-11 т.1) вбачається, що згідно договору від 14.12.2016р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лубніною Тетяною Іонівною за №1594, земельна ділянка площею 0.25га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою в с.Поляниця Яремчанської міської ради (кадастровий номер 2611092001:22:002:0180) відчужена на користь ОСОБА_3 .

На підставі даного договору було прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лубніною Тетяною Іонівною рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19.12.2016р. №33008028 за ОСОБА_3 .

За нормами ч.4 ст.334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Як слідує з матеріалів справи, 14.12.2016р. дійсно між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_3 як покупцем був укладений Договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0.25га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою в с.Поляниця Яремчанської міської ради, кадастровий номер 2611092001:22:002:0180 (а.с.12-14 т.1).

Умовами даного договору сторони передбачили, що земельна ділянка продана за 500 000грн. (п.7 договору), які покупець сплатив продавцю до підписання цього договору шляхом безготівкового розрахунку через банк. Також, пунктом 12 договору продавець свідчить, що земельна ділянка є її особистою приватною власністю, так як в шлюбі вона не перебувала та не перебуває.

Доводячи ті обставини, що жодний договір позивач не укладала в 2016 році, а договір укладено невідомою особою за вочевидь підробленим паспортом, та як наслідок земельна ділянка вибула з її власності поза її волею, до матеріалів справи представник позивача надала засвідчену 01.06.2018р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирсановою Т.О. фотокопію-витяг паспорта виданого ОСОБА_1 , серії НОМЕР_2 , уродженки м.Макіївка Донецької області, ІНФОРМАЦІЯ_2 , з фото особи на аркуші 1 та 5 паспорта, з відміткою про сімейний стан на аркуші 10 (укладено шлюб 24.05.1984р.) та відміткою місця реєстрації за адресою АДРЕСА_1 з 22.06.2004р. (а.с.223-227 т.1).

Натомість, до письмових пояснень третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лубніна Т.О. надала суду засвідчену копію паспорта виданого ОСОБА_1 , серії НОМЕР_2 , уродженки м.Макіївка Донецької області, ІНФОРМАЦІЯ_2 , з фото особи на аркуші 1 та 5 паспорта, без будь-яких відміток на аркуші 10 про сімейний стан, та відміткою місця реєстрації за адресою АДРЕСА_2 (а.с.61-62 т.1), а також копію заяви від ОСОБА_1 від 14.12.2016р. про відсутність факту перебування в шлюбі, засвідчуючи таким чином право особистої приватної власності на земельну ділянку, що продається (а.с.60 т.1).

З двох наявних у справі документів - паспорту, фото на паспорті дійсно візуально різниться і належить різним особам, а також є розбіжності щодо сімейного стану та місця реєстрації особи – ОСОБА_1 .

В підтвердження підробленого та використаного невідомою особою паспорта від імені продавця при укладенні 14.12.2016р. договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0.25га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою в с.Поляниця Яремчанської міської ради, кадастровий номер 2611092001:22:002:0180, представник позивача надала суду письмові докази, отримані з матеріалів кримінального провадження за №12017090000000496 внесеного до ЄРДР 12.09.2017р. (а.с.137 т.1), зокрема щодо придбання права на декілька земельних ділянок невстановленими слідством особами шахрайським способом, в т.ч. за кадастровим номером 2611092001:22:002:0180.

Так, згідно висновку експерта Івано-Франківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 29.03.2018року (а.с.231-237 т.1, 73-83 т.2), яким досліджувались два примірники договору купівлі-продажу земельної від 14.12.2016р. за №1594 та два примірника заяви ОСОБА_1 від 14.12.2016р., підпис та рукописний напис від імені ОСОБА_1 : у двох примірниках її заяви від 14.12.2016р., у двох примірниках заяви ОСОБА_3 від 14.12.2016р., у двох примірниках договору від 14.12.2016р. за №1594 – виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Водночас, також предметом експертного дослідження в межах кримінального провадження був і наданий нотаріусу при укладенні та посвідченні правочину від 14.12.2016р. від імені продавця ОСОБА_1 , сам Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 , виданий їй Поляницькою сільською радою Яремчанської міської ради 15.06.2004р. Так, висновком експерта від 18.04.2018р. встановлено, що на даному Державному акті на право власності на земельну ділянку, виданого на прізвище ОСОБА_1 , серії НОМЕР_1 , відбитки гербової печатки Поляницької сільської ради виконані не печаткою Поляницької сільської ради зразка 2004 року та зразка 2010-2018 років, відбитки якої надавались на дослідження в якості зразків для порівняння (а.с.238-239 т.1, 66-72 т.2).

Аналогічно, до п.4 договору купівлі-продажу від 14.12.2016р. була пред`явлена нотаріусу продавцем довідка про відсутність будівель та споруд на даній земельній ділянці площею 0.25га кадастровий номер 2611092001:22:002:0180, і встановлено експертизою від 13.04.2018р., що печатка в довідці №356 від 02.12.2016р виданої (перед укладенням договору від 14.12.2016р.) Поляницькою сільською радою, виконані не печаткою Поляницької сільської ради, відбитки якої надавались на дослідження в якості зразків для порівняння (а.с.240-242 т.1, 60-65 т.2).

В межах даного кримінального провадження вказана земельна ділянка була визнана речовим доказом та також був накладений арешт на спірну земельну ділянку ухвалою слідчого судді Івано-Франківського міського суду від 20.09.2017р., яка оскаржувалась ОСОБА_2 , однак у задоволенні апеляційної скарги було відмовлено 13.02.2018р. (а.с.138-149, 162 т.1, 84 т.2).

Адвокат ОСОБА_2 – Осадча Н.О. також подавала 17.01.2018р. клопотання про скасування постанови слідчого про визнання земельної ділянки речовим доказом, однак прокуратурою Івано-Франківської області від 24.01.2018р. їй було відмовлено у задоволенні клопотання (а.с.34-39 т.2).

Сторона позивача також ствердила, що ОСОБА_1 взагалі не знає ОСОБА_3 , з таким і не укладала ніяких договорів.

Заперечуючи позовні вимоги представник відповідача доводила суду, що докази на підтвердження вибуття земельної ділянки поза волею позивача та відсутності факту укладення ОСОБА_1 правочину від 14.12.2016р., є неналежними. Зокрема, на її переконання договір від 14.12.2016р. укладався саме позивачем, особу якої та її волевиявлення встановлював приватний нотаріус, в матеріалах справи є два паспорти належних на прізвище ОСОБА_1 і експертиза не встановила, який з них саме є підроблений, а який ні, і такий договір не визнаний в судовому порядку недійсним, при чому, що оригінал договору від 14.12.2016р. є у позивача, так як представник позивача подаючи позов та матеріали до нього самостійно засвідчила копію такого договору з оригіналом; наявність у позивача оригіналу Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 №058506, не свідчить про неправомірність вибуття такої ділянки, так як з 01.01.2013р. факт переходу прав власності посвідчується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, і саме вперше було зареєстровано таке право за покупцем ОСОБА_3 за рішенням приватного нотаріуса, що здійснював посвідчення правочину від 14.12.2016р.; позивач не надала належних доказів відсутності поступлення коштів на її рахунок при укладанні договору 14.12.2016р., а тому доводи про неотримання 500 000грн. позивачем - є недоведеними.

В судових засіданнях судом встановлено щодо цього і таке.

Як зазначено вище, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лубніна Т.О. звіряла особу за паспортом та фото такої вклеєного в паспорті, тому особа, що такий пред`явила, була зображена і на фото пред`явленого паспорта, як наслідок сумнівів у невідповідності такого документу як пред`явлений паспорт до даної особи у нотаріуса і не могло виникнути. При цьому, жодними експертизами в кримінальному провадженні чи іншими, саме на той час посвідчення договору 14.12.2016р., доказами фіктивності (підробки) такого документу не було доведено перед нотаріусом, і не могло бути доведено, так як про це стало відомо позивачу тільки у вересні 2017 року, і як наслідок відбулось звернення до правоохоронних органів щодо виявленого власником ділянки факту її відчуження невідомою особою. Тому, дії нотаріуса дійсно відповідали чинному законодавству про нотаріат, як і доводить сторона відповідача.

Щодо посвідчення копії Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.12.2016р. представником позивача, долучаючи такий до позову (а.с.12-14т.1), то представник позивача суду пояснила, що таку копію договору вона отримала з Державного реєстру речових прав на нерухоме

майно у вересні 2017р., тому й вважала, що може засвідчити отриману з реєстру копію, жодного оригіналу такого договору у неї чи позивача не було і не має на даний час.

Щодо доводів сторони відповідача про ненадання доказу неотримання коштів від проданої земельної ділянки в сумі 500 000грн. позивачем за пунктом 7 договору від 14.12.2016р., то представник позивача надала суду лист АТ «ПУМБ» від 06.02.2020р. про наявність на прізвище ОСОБА_1 відкритого рахунку, на який за період з 01.10.2016р. по 31.12.2016р. відсутні зарахування від особи ОСОБА_3 (а.с.29 т.3). Щодо факту відсутності інших банківських рахунків в інших банківських установах на прізвище ОСОБА_1 , представник позивача підтвердила такий факт перед судом. На спростування фактів відсутності інших рахунків на ім`я ОСОБА_1 , представник відповідача доказів не надала, як і не клопотала перед судом про отримання таких.

Також, доводи представника відповідача про не встановлення судом який же паспорт є належним саме позивачу, оскільки такий факт не встановлювався відповідною експертизою, тому слід вказати, що по-перше, матеріали справи містять засвідчений нотаріусом паспорт належний саме позивачу, про що вже зазначено вище, по-друге, провести експертизу (про яку в цивільній справі представник відповідача і не клопотала) підробленої копії паспорта, наявної в матеріалах нотаріуса при вчиненні правочину, не було б і так можливим, оскільки у кого знаходиться паспорт, пред`явлений нотаріусу ОСОБА_6 в оригіналі, невідомо ні суду, ні сторонам цивільної справи, ні слідчим органам досудового розслідування у кримінальному провадженні.

Отже, з наявних у матеріалах даної цивільної справи письмових доказів, ствердно можна прийти до переконання про те, що по-перше, для укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.12.2016р. за №1594 діючи як продавець особа, що не є позивачем, надала паспорт, який має розбіжності з дійсними даними наявного у позивача паспорту, зокрема фото особи, місця реєстрації та сімейного стану особи. По -друге, Державний акт на право власності від 15.06.2004р. на земельну ділянку, що відчужувалась, та який пред`явлений на день посвідчення договору нотаріально про відчуження землі, не посвідчувався печаткою органу, що видав такий документ – Поляницькою сільською радою. Також в довідці №356 від 02.12.2016р., виданої Поляницькою сільською радою до укладення договору купівлі-продажу, печатка останній не належить. По третє, кошти які обумовлені сторонами договору за п.7 за які продано земельну ділянку, позивач ОСОБА_1 від покупця не одержувала, оскільки такий правочин позивач, як встановлено судом за сукупністю оцінених доказів, дійсно не укладала.

Не заслуговують на увагу суду доводи представника відповідача про те, що докази отримані представником позивача з матеріалів кримінального провадження, не можуть бути належними письмовими доказами у цивільній справі, оскільки представник позивача отримала їх без дозволу органу слідства. Так, постановою СВ СУ ГУНП в Івано-Франківській області від 19.04.2018р. було залучено ОСОБА_7 як представника потерпілої ОСОБА_1 (а.с.58 т.2). Цього ж дня адвокат Волкова Т.В. отримала доступ до матеріалів досудового розслідування (а.с.59 т.2) і у томі 2 всі зазначені висновки експертизи, про які зазначено вище, засвідчені з оригіналом слідчим управлінням і видані представнику ОСОБА_8 Т.В.

За вимогами ст.ст.76-83 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами, в т.ч. письмовими доказами.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Як слідує з матеріалів справи та доводів сторін, спірна земельна ділянка вдруге була відчужена ОСОБА_3 20.03.2017 ІНФОРМАЦІЯ_2 . на користь ОСОБА_2 , згідно договору посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Атаманюк Валерією Анатоліївною за №189 (а.с.15-18 т.1). Продаж землі здійснено за 331 296 грн., предмет продажу за умовами договору належить продавцю на праві власності. Нотаріусом перевірено сторін правочину, волевиявлення продавця на вчинення такого правочину.

ОСОБА_2 є добросовісний набувач, що і не оспорюється сторонами справи.

Щодо документів, які пред`являлися нотаріусу при укладенні даного договору від 20.03.2017р., у кримінальному провадженні також проводилися певні експертизи.

До укладення правочину від 20.03.2017р., продавцем ОСОБА_3 також пред`являлась нотаріусу довідка, видана Поляницькою сільською радою від 17.02.2017р. №61/02-20, про яку вказано в п.18 даного договору, зокрема про відсутність на земельній ділянці площею 0.25га (кадастровий номер 2611092001:22:002:0180), що продається - будівель та споруд.

Експертизою від 13.04.2018р. встановлено, що печатка в довідці від 17.02.2017р. №61/02-20 виданої Поляницькою сільською радою (перед укладенням договору від 20.03.2017р.), виконані не печаткою Поляницької сільської ради, відбитки якої надавались на дослідження в якості зразків для порівняння (а.с. 60-65 т.2).

Відповідно до укладеного договору від 20.03.2017р. ОСОБА_2 набув право власності на спірну земельну ділянку площею 0.25га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою в с.Поляниця Яремчанської міської ради, кадастровий номер 2611092001:22:002:0180, право власності якого виникло на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Атаманюк Валерії Анатоліївни про державну реєстрацію прав та обтяжень від 20.03.2017р. №34353773 (а.с.11 т.1).

Представник позивача подаючи вимогу про витребування від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0.25га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою в с.Поляниця Яремчанської міської ради (кадастровий номер 2611092001:22:002:0180, реєстраційний номер 1122823126000) та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийнятих приватними нотаріусами Київського міського нотаріального округу: Лубніною Тетяною Іонівною від 19.12.2016р. №33008028 та ОСОБА_9 від 20.03.2017р. №34353773, доводила суду те, що оскільки майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо майно не може бути витребуваним від нього. Однак, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребовувати це майно лише у разі, якщо воно вибуло з володіння власника не з його волі іншим шляхом.

Згідно ст.330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

За нормами ч.1 ст.388 цього ж Кодексу якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, в поєднанні норм обох статей ЦК України, набуття добросовісним набувачем яким є відповідач ОСОБА_2 права власності після відчуження майна особою, яка не мала на це права, залежить від можливості такого витребування у випадку, в т.ч. якщо таке вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Як вже встановлено судом вище на підставі досліджених письмових доказів, відчуження земельної ділянки за першим договором купівлі-продажу вчинено не ОСОБА_1 , так як вона

не підписувала у нотаріуса ні договір від 14.12.2016р., ні заяву від 14.12.2016р., на підставі підроблених документів, а саме: паспорта позивача, довідки Поляницької сільської ради. А тому, суд приходить до ствердного переконання про вибуття земельної ділянки площею 0.25га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою в с.Поляниця Яремчанської міської ради (кадастровий номер 2611092001:22:002:0180, реєстраційний номер 1122823126000) із володіння власника ОСОБА_1 не з її волі, тобто без укладення нею у встановленому порядку договору про розпорядження своєю власністю. При цьому, твердження представника відповідача про те, що саме позивач укладала такий договір є припущенням, і доводи про те, що вироком суду не встановлено вину іншої особи у вчиненні кримінального правопорушення, не є перешкодою оцінки судом зібраних доказів у цивільній справі, зокрема як письмових, так і усних пояснень сторін.

При цьому, при повторній продажі земельної ділянки за договором від 20.03.2017р., продавцем ОСОБА_3 було використано (як і при договорі від 14.12.2016р.) довідку Поляницької сільської ради, яку така не видавала і печатка їй не належить, про що зазначено вище.

Як наслідок, вимоги позову про скасування державної реєстрації прав власності за ОСОБА_3 , а в подальшому і за ОСОБА_2 є доведеними та обґрунтованими.

Щодо способу захисту прав позивача, обраного представником позивача у судовому порядку, на що звертала увагу суду сторона відповідача, то слід зазначити таке.

Представник позивача на обґрунтування вимог позову посилалась на позицію Пленуму Верховного суду України, зокрема на те, що постановою від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК), застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК. Відповідно до частини п`ятої статті 12 ЦК добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна. Рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації (статті 19, 27 Закону України від 1 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень").

Аналізуючи таке посилання сторони позивача на позицію Пленуму ВСУ, сторона відповідача зазначила про необов`язковий характер такого узагальнення.

Однак, зважаючи на вірність посилання сторони позивача на постанову Пленуму ВСУ, суд вважає за необхідне посилання і на правову позицію Верховного суду та ВП ВС у подібних правових відносинах.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16, постанова ВС від 03.07.2019р. у справі №128/2526/16-ц).

Правова позиція Верховного Суду України також висловлена і у постанові від 17 грудня 2014р. у справі № №6-140цс, в якій зазначено, що за положеннями статей 330, 387, 388 ЦК України власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є

останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Розглядаючи спори щодо витребування такого майна, суди повинні мати на увазі, що в позові про витребування майна може бути відмовлено лише з підстав, зазначених у статті 388 ЦК України, а також під час розгляду спорів про витребування майна мають встановити всі юридичні факти, які визначені статтями 387 та 388 ЦК України, зокрема: чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майна добросовісним набувачем тощо.

30 серпня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 914/970/18 також досліджував питання щодо підстав для подання віндикаційного позову.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна або особи, яка має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу правомочностей.

Віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред`являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Аналогічно, відповідно до висновку викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №674/31/15-ц захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до особи, яка незаконно володіє цим майном (у разі відсутності між ними зобов`язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які, зокрема, дають право витребувати майно у добросовісного набувача. Витребування майна від добросовісного набувача залежить від обставин вибуття майна з володіння власника та оплатності (безоплатності) придбання цього майна набувачем. Так, від добросовісного набувача, який оплатно придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно лише в разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадене у того чи іншого, або вибуло з їхнього володіння іншим шляхом не з їхньої волі (частина перша статті 388 ЦК України). Володілець визнається добросовісним, якщо здобуваючи річ, він не знав і не повинен був знати про те, що відчужувач речі не має права на її відчуження. У випадку, якщо володілець речі знав чи повинен був знати, що здобуває річ в особи, яка не мала права на її відчуження, він вважається недобросовісним. Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (частина 1 статті 182 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 4 статті 334 цього Кодексу права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

За змістом статті 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності підлягає державній реєстрації.

Отже, право особи, яка вважає себе власником майна, підлягає захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача із використанням правового механізму, встановленого статтею 388 ЦК України.

Аналогічна правова позиція висловлена 28 серпня 2019 року Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 127/17971/15-ц.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду від 12.02.2020р. по справі № П/811/1640/17 вважає, що ефективним способом захисту права власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, є звернення до суду з віндикаційним позовом до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, тобто з позовом про повернення майна із чужого незаконного володіння. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.

Отже, аналізуючи практику розгляду судом касаційної інстанції справ у правовідносинах щодо пред`явлення індикаційного позову, суд прийшов до переконання, що доводи сторони відповідача про невірний спосіб захисту обраного стороною позивача, не є вірними.

Щодо тверджень сторони відповідача, що сама ж ОСОБА_1 оскаржувала 14.09.2017р. до Міністерства юстиції України рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень від 20.03.2017р. (а.с.15-33 т.2), за результатами якого МЮУ 24.10.2017р. прийнято Наказ №3289/5, яким її скарга задоволена частково і скасовано 5 рішень щодо реєстрацій прав власності, але відмовлено в частині скасування двох реєстрацій щодо спірної земельної ділянки (п.8 наказу), то на переконання суду, не скасування вищестоящим органом рішень нотаріуса про державну реєстрацію прав, шляхом проведеної перевірки Міністерством юстиції та відсутності обґрунтування причин такої відмови, не може бути перешкодою звернення до суду за захистом своїх прав позивачем чи її представником. При цьому, представник позивача пояснила, що реєстрація прав скасована вищевказаним наказом МЮУ тому, що в інших випадках відчуження земель із посвідченнями договорів різними нотаріусами, були оголошеними втраченими Державні акти на земельні ділянки.

Представник відповідача просила в судових дебатах суд не брати до уваги як належні докази, долучені до заперечення на додаткові пояснення відповідача від 04.06.2018р., оскільки такі докази як додатки від №1-6 до них (а.с.57 зв.,87 т.2) не надсилались стороні відповідача. Щодо цього слід зазначити, що такі докази є належними, оскільки вони містяться і в т.1 даної цивільної справи (3 висновки експерта, додаток №3-5) і по них сторона надавала відзив на позов та додаткові пояснення до відзиву на позов. Щодо неотримання копії постанови слідчого органу про визнання земельної ділянки речовим доказом (додаток №6), то така є наявна у сторони відповідача, оскільки як зазначено вище, вона була предметом оскарження до прокурора області представником ОСОБА_2 - ОСОБА_5 . Щодо ненадання копії постанови про залучення представника потерпілої від 19.04.2018р. та протоколу про надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 19.04.2018р. (додатки №1-2), то з часу подачі представником позивача таких доказів – липня 2018р., представник відповідача мала можливість на ознайомлення зі справою, та такий доказ отримано саме на спростування усних пояснень представника відповідача про порушення доступу до матеріалів кримінального провадження.

За вимогами ст.12,13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому зсіданні дослідити кожен доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам

належності та допустимості доказів (п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»).

Пленум Верховного Суду України у п.11 постанови від 18.12.2009 р. №11 «Про судове рішення у цивільній справі» роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

На підставі наведеного, відповідно до ст. ст.317, 319, 330, 388, ЦК України,керуючись ст.ст. 10 - 13, 81, 141, 258-265, 352-354 ЦПК України, суд, –

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лубніна Тетяна Іонівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Атаманюк Валерія Анатоліївна про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, - задовольнити.

Витребувати від ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , жителя АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жительки АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 земельну ділянку площею 0.25га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою в с.Поляниця Яремчанської міської ради (кадастровий номер 2611092001:22:002:0180, реєстраційний номер 1122823126000).

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19.12.2016р. №33008028, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лубніною Тетяною Іонівною.

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20.03.2017р. №34353773, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Атаманюк Валерією Анатоліївною.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , жителя АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жительки АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 сплачений судовий збір в розмірі 8420 (вісім тисяч чотириста двадцять) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Івано-Франківського апеляційного суду через Яремчанський міський суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (а після чого, безпосередньо до апеляційного суду).

Головуючий суддя: М. В. Польська