Рішення № 87994715, 02.03.2020, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.03.2020м. ДніпроСправа № 904/605/20

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Ільєнко Д.Ю.

та представників:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СОІТ" (смт. Млинів, Млинівського району, Рівненської області)

до Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський агрегатний завод" (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості за договором про перевезення вантажів автомобільним транспортом № 69/29 від 22.05.2019 у загальному розмірі 164 727 грн. 60 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СОІТ" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський агрегатний завод" (далі - відповідач) заборгованість за договором про перевезення вантажів автомобільним транспортом № 69/29 від 22.05.2019 у загальному розмірі 164 727 грн. 60 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 136 488 грн. 66 коп. - основний борг;

- 23 946 грн. 70 коп. - пеня;

- 2 009 грн. 27 коп. - інфляційні втрати;

- 2 282 грн. 97 коп. - 3% річних.

Також позивач просить суд стягнути витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 471 грн. 00 коп. та зазначає, що поніс витрати на правову допомогу в розмірі 12 500 грн. 00 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором про перевезення вантажів автомобільним транспортом № 69/29 від 22.05.2019 в частині повної та своєчасної оплати наданих позивачем у червні та липні 2019 року послуг по організації вантажних перевезень автомобільним транспортом та, відповідно, наявністю боргу у сумі 136 488 грн. 66 коп. За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 5.5. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 20.06.2019 по 27.01.2020 в сумі 23 946 грн. 70 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з вересня по грудень 2019 року у сумі 2 009 грн. 27 коп. та 3% річних за загальний період прострочення з 20.06.2019 по 27.01.2020 в сумі 2 282 грн. 97 коп.

Ухвалою суду від 04.02.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд по суті за правилами спрощеного позовного провадження на 02.03.2020.

Від позивача надійшло клопотання (вх. суду № 7971/20 від 17.02.2020), в якому він просив суд судове засідання 02.03.2020 провести в режимі відеоконференції, а у випадку відсутності такої можливості - відкласти розгляд справи.

Ухвалою суду від 17.02.2020 було відмолено позивачу у задоволенні клопотання про розгляд справи 02.03.2020 в режимі відеоконференції, у зв`язку з відсутністю технічної можливості її проведення в призначений день і час.

Від позивача надійшло клопотання (вх. суду № 10339/20 від 28.02.2020), в якому він просив суд:

- відкласти судове засідання, призначене на 02.03.2020, у зв`язку із неможливістю прибути у вказане у судове засідання, внаслідок зайнятості представника позивача в іншому судовому засіданні в м. Луцьку, на підтвердження чого до клопотання було долучено ухвалу суду від 30.01.2020;

- вирішити питання про участь представника позивача в наступному судовому засіданні в режимі відеоконференції;

- у випадку відмови у задоволенні цього клопотання, позивач просив суд провести розгляд справи за відсутності позивача.

У судове засідання 02.03.2020 представники позивача та відповідача не з`явилися; причин неявки відповідач суду не повідомив; про дату, час та місце судового засідання учасники справи були повідомлені належним чином, що підтверджується такими доказами:

- щодо позивача - ухвала суду від 04.02.2020 надсилалась судом на юридичну адресу, яка міститься у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 03.02.2020, з якого вбачається, що місцезнаходженням позивача є: 35100, Рівненська область, Млинівський район, смт. Млинів, вулиця Народна, будинок 5; більше того, саме така адреса була зазначена самим позивачем у позовній заяві; ухвала суду від 04.02.2020 була отримана позивачем 21.02.2020, отже завчасно, що підтверджується поштовим повідомленням № 4930011214110 (а.с.53);

- щодо відповідача - ухвала суду від 04.02.2020 надсилалась судом на юридичну адресу, яка міститься у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 03.02.2020, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49052, м. Дніпро, вулиця Щепкіна, будинок 53 (а.с.41-44), та була ним отримана 11.02.2020, що підтверджується поштовим повідомленням №4905200867286 (а.с.52).

Слід також зазначити, що ухвалою суду від 04.02.2020, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Враховуючи дату отримання вказаної ухвали суду відповідачем - 11.02.2020 (а.с.52), відповідач мав подати відзив на позовну заяву в строк по 26.02.2020 включно.

Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву до суду поштовим зв`язком.

Однак, станом на 02.03.2020 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг, закінчився. Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

В даному випадку підстави для відкладення розгляду справи чи оголошення перерви у судовому засіданні, визначені статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, відсутні.

Так, відповідно до частин 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

В даному випадку причини неявки у судове засідання відповідачем суду не повідомлені.

З приводу клопотання позивача суд зазначає слідуюче.

Як вбачається з поданого клопотання, представник позивача не має можливості прибути у судове засідання до Господарського суду Дніпропетровської області; просить суд відкласти судове засідання, призначене на 02.03.2020, а проведення наступного засідання забезпечити у режимі відеоконференції. Однак, як вбачається з ухвали суду від 17.02.2020 ймовірним є відсутність технічної можливості його проведення у режимі відеоконференції, отже у підсумку таке відкладення розгляду справи буде недоцільним та призведе лише до зайвої витрати процесуального часу. Більше того, у даному випадку після аналізу обставин справи та обставин, викладених у клопотанні позивача, суд прийшов до висновку щодо недоцільності відкладення розгляду справи, відсутності перешкод для повного та всебічного вирішення спору без участі представників позивача та відповідача, можливість її розгляду у даному судовому засіданні.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка унормовує, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи вказані обставини, судом відмовлено у задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи та задоволено клопотання про розгляд справи без участі його представника.

З огляду на те, що матеріали справи містять всі докази та пояснення, на підтвердження дійсної правової позиції у даному спорі позивача; відсутність інтересу відповідача до даної справи, що полягає у ненаданні у встановлені в ухвалі строки відзиву на позовну заяву та незабезпеченні явки його представника та неповідомленні суду про причини такої неявки, враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за відсутності представників позивача та відповідача у відповідності до пункту 2 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 02.03.2020 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору транспортного експедирування, строку його дії, порядок та строки надання послуг, факт надання та передачі послуг замовнику, загальна вартість наданих послуг, настання строку їх оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 22.05.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "СОІТ" (далі - перевізник, позивач) та Приватним акціонерним товариством "Дніпропетровський агрегатний завод" (далі - замовник, відповідач) укладено договір про перевезення вантажів автомобільним транспортом № 69/29 (далі – договір, а.с.12-14), відповідно до умов якого перевізник зобов`язується приймати і доставляти ввірений йому замовником вантаж до пункту призначення (розвантаження) і видавати його уповноваженій на отримання вантажу особі, а замовник зобов`язується подавати вантаж до перевезення і здійснювати своєчасну оплату наданих послуг з перевезення вантажу.

Відповідно до пункту 1.2. договору перевезення вантажів за договором здійснюється як у внутрішньому сполученні - по території України, так і в міжнародному сполученні - територією іноземних держав.

Як визначено сторонами у пункті 1.4. договору, перевезення вантажів виконується на умовах Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, Митної Конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП, Європейської угоди про режим праці та відпочинку водіїв, "Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні", Статуту автомобільного транспорту України, чинного законодавства України та договору.

У пункті 8.1. договору сторони визначили, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2019. Сторони не звільняються від виконання своїх зобов`язань після закінчення терміну дії договору в частині здійснення розрахунків між сторонами і врегулювання претензій (рекламацій). Якщо ж за 30 календарних днів до закінчення терміну дії договору жодна зі сторін не повідомить іншу сторону в письмовому вигляді про розірвання договору (припинення його дії), термін дії договору може бути подовжено на наступний календарний рік на тих же умовах, шляхом складання відповідної додаткової угоди до договору.

Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором транспортного експедирування, який підпадає під правове регулювання норм глави 65 Цивільного кодексу України, Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність".

Відповідно до положень частини 1 статті 929 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з нормами статті 316 Господарського кодексу України та частини 1 статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов`язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитор зобов`язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.

Відповідно до пункту 1.3. договору маршрути кожного конкретного перевезення, кількість вантажу, що перевозиться, інші особливості виконання перевезення, узгоджуються сторонами додатково.

Пунктом 2.1. договору визначено, що надання послуг з перевезення вантажу, здійснюється виключно на підставі заявок на перевезення вантажу, попередньо погоджених сторонами, які з моменту їх підписання уповноваженими представниками сторін і скріплення відбитками печаток є невід`ємною частиною договору.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем було досягнуто згоди щодо організації перевезення вантажу автомобільним транспортом та підписано замовлення на надання послуг по організації перевезень автомобільним транспортом № 1 від 22.05.2019, в якому сторони погодили, зокрема, наступне:

- замовник - Приватне акціонерне товариство "Дніпропетровський агрегатний завод";

- перевізник - ТОВ "Соіт";

- маршрут перевезення - 49052 Дніпро - F 14100 Lisieux;

- найменування вантажу - обладнання;

- дата і час завантаження - 24-25.05.2019;

- термін доставки вантажу - 03-04.06.2019;

- вартість послуг - 2400 євро; курс НБУ на день замитнення;

- умови оплати - б/г, 20% по факту завантаження, 80% через 14 днів після вивантаження;

- марка АМ, держ. номер - ДАФ НОМЕР_1 / НОМЕР_2 (а.с.15, далі - замовлення № 1).

Вказане замовлення підписане позивачем та відповідачем та скріплене їх печатками, отже, зважаючи на положення договору, належним чином підтверджує узгодження сторонами всіх необхідних умов перевезення та прийняття вказаної заявки до виконання позивачем.

Суд зазначає, що перелік документів, що підтверджують приймання вантажу до транспортування визначено статтею 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність".

Так, відповідно до частин 11, 12 статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про транзит вантажів" транзит вантажів супроводжується товарно-транспортною накладною, складеною мовою міжнародного спілкування.

Залежно від обраного виду транспорту такою накладною може бути авіаційна вантажна накладна (Air Waybill), міжнародна автомобільна накладна (CMR), накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), коносамент (Bill of Lading). Крім цього, транзит вантажів може супроводжуватися (за наявності) рахунком-фактурою (Invoice) або іншим документом, що вказує вартість товару, пакувальним листком (специфікацією), вантажною відомістю (Cargo Manifest), книжкою МДП (Carnet TIR), книжкою АТА (Carnet ATA). При декларуванні транзитних вантажів відповідно до митного законодавства України до органів доходів і зборів подається вантажна митна декларація (ВМД) або накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), книжка МДП (Carnet TIR), книжка АТА (Carnet ATA), необхідні для здійснення митного контролю.

На виконання умов договору та вказаного вище замовлення № 1 позивачем було здійснено перевезення з місця завантаження до місця розвантаження товару, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною СМR № 742546, яка підтверджує факт належного виконання вказаних послуг та містить всі необхідні відмітки (а.с.16).

Крім того, між позивачем та відповідачем було досягнуто згоди щодо організації перевезення вантажу автомобільним транспортом та підписано замовлення на надання послуг по організації перевезень автомобільним транспортом № 2 від 09.07.2019, в якому сторони погодили, зокрема, наступне:

- замовник - Приватне акціонерне товариство "Дніпропетровський агрегатний завод";

- перевізник - ТОВ "Соіт";

- маршрут перевезення - 49052 Дніпро - F 14100 Lisieux;

- найменування вантажу - обладнання;

- дата і час завантаження - 12.07.2019;

- термін доставки вантажу - 22-23.07.2019;

- вартість послуг - 96 183 грн. 79 коп.;

- умови оплати - б/г, 14 днів після вивантаження;

- марка АМ, держ. номер - ДАФ НОМЕР_3 / НОМЕР_4 (а.с.24, далі - замовлення № 2).

Вказане замовлення підписане позивачем та відповідачем та скріплене їх печатками, отже, зважаючи на положення договору, належним чином підтверджує узгодження сторонами всіх необхідних умов перевезення та прийняття вказаної заявки до виконання позивачем.

На виконання умов договору та вказаного замовлення № 2 позивачем було здійснено перевезення з місця завантаження до місця розвантаження узгодженого обладнання, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною СМR № 742595, яка підтверджує факт належного виконання вказаних послуг та містить всі необхідні відмітки (а.с.25).

Окрім цього суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" міжнародним перевезенням визнається перевезення вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону. Організацію міжнародних перевезень вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень (стаття 53 Закону вказаного Закону).

Одним із основних міжнародних документів, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, підписана в Женеві 19.05.1956 (далі - Конвенція).

Законом України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно з листом Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 № 72/14-612/1-1559 "Щодо набуття чинності міжнародними договорами" ця Конвенція набрала чинності для України 17.05.2007.

Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Отже, виходячи зі змісту Конвенції, враховуючи, що обставини даного спору виникли з факту міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, в якому відповідач виступав в якості замовника у відносинах з експедитором, яким фактично здійснювалась організація перевезення вантажу, то на спірні правовідносини сторін поширюються положення Конвенції.

Враховуючи норми статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України", статті 3 Господарського процесуального кодексу України до спірних правовідносин застосовуються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, які мають пріоритет над правилами, передбаченими законодавством України.

Стаття 4 Конвенції передбачає, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, зокрема, наданою сторонами CMR, якою підтверджується прийняття вантажу до перевезення. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Статтею 9 Конвенції встановлено, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Як зазначалось судом вище, на підтвердження факту організації транспортно - експедиторських послуг та здійснення перевезення вантажу:

- згідно із заявкою № 1 від 22.05.2019, позивачем надана CMR № 742546 (а.с.16);

- згідно із заявкою № 2 від 09.07.2019, позивачем надана CMR № 742595 (а.с.25).

Таким чином, враховуючи зазначені приписи чинного законодавства та умови договору, надані позивачем міжнародні товарно - транспортні накладні є належними та допустимими доказами надання експедитором послуг з організації міжнародного перевезення вантажу, зміст яких, зокрема, відмітки про доставку вантажу та отримання його вантажоотримувачем на вказаній CMR, дають суду підстави стверджувати про виконання експедитором обов`язків з прийняття вантажу до перевезення та передачі вантажу вантажоотримувачу.

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За змістом статті 931 Цивільного кодексу України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Частиною 2 статті 12 Закону України "Про транспортно-експедиційну діяльність" визначено, що клієнт зобов`язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Так, у розділі 4 договору сторонами були визначені умови щодо ціни, порядку та умов розрахунку, а саме:

- ціна кожного окремого перевезення (провізна плата) узгоджується сторонами і фіксується в заявці до договору з подальшим зазначенням в Акті виконаних послуг, сторони можуть зафіксувати ціну однотипних перевезень (партій певного товару, по одному маршруту) і їх періодичність (графік перевезень), шляхом підписання відповідної додаткової угоди до договору (пункт 4.1. договору);

- ціни за договором встановлюються в національній валюті України - гривня; сторони можуть погодити ціну конкретного перевезення (провізну плату) в іноземній валюті (євро, долари США), в такому випадку перерахунок в гривню буде здійснюватися за курсом НБУ на дату виставлення перевізником рахунку (пункт 4.2. договору);

- оплата за кожне перевезення вантажу здійснюється замовником за ціною, зазначеною в заявці, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок перевізника, на підставі виставленого перевізником рахунку-фактури, якщо в заявці сторони не передбачили інший порядок розрахунків (пункт 4.4. договору);

- термін оплати за договором не повинен перевищувати семи банківських днів з моменту отримання замовником документів по здійсненому перевезенню (рахунку, вантажної накладної (ТТН, СМR) з відміткою вантажоодержувача, Акту виконаних послуг), якщо інший термін плати не узгоджений сторонами в заявці (пункт 4.5. договору).

Як було вказано вище:

- у замовленні № 1 від 22.05.2019 сторони погодили, що вартість послуг складає 2400 євро; курс НБУ на день замитнення; умови оплати - б/г, 20% по факту завантаження, 80% через 14 днів після вивантаження;

- у замовленні № 2 від 09.07.2019 сторони погодили, що вартість послуг складає 96 183 грн. 79 коп.; умови оплати - б/г, 14 днів після вивантаження.

Відповідно до пункту 2.7. договору вантаж вважається переданим вантажоодержувачу з моменту підписання і проставляння печатки (штампа) уповноваженим представником вантажоодержувача в товарно-транспортній накладній (ТТН, СМR).

Як свідчить відмітка на міжнародній товарно-транспортній накладній СМR № 742546, вантаж був доставлений за нею одержувачу - 05.06.2019.

Як свідчить відмітка на міжнародній товарно-транспортній накладній СМR № 742595, вантаж був доставлений за нею одержувачу - 24.07.2019.

Крім того, на підтвердження надання послуг за договором, позивачем та відповідачем підписано:

- акт надання послуг № 213 від 05.06.2019 на суму 70 404 грн. 87 коп. щодо виконання замовлення № 1 (а.с.18);

- акт надання послуг № 290 від 24.07.2019 на суму 96 183 грн. 79 коп. щодо виконання замовлення № 2 (а.с.27).

Враховуючи узгоджені у замовленні № 1 від 22.05.2019 та замовленні № 2 від 09.07.2019 умови оплати (14 днів після вивантаження), граничним строком оплати наданих послуг:

- за замовленням № 1 від 22.05.2019 (СМR № 742546, акт надання послуг № 213 від 05.06.2019 на суму 70 404 грн. 87 коп.) є 19.06.2019;

- за замовленням № 2 від 09.07.2019 (СМR № 742595, акт надання послуг № 290 від 24.07.2019 на суму 96 183 грн. 79 коп.) є 07.08.2019.

Судом враховано, що відповідно до пункту 2.8. договору перевізник передає замовнику оригінали товарно-транспортної накладної (ТТН, СМR) з відміткою вантажоодержувача, акт виконаних послуг, рахунок-фактуру та здійснює реєстрацію податкової накладної, відповідно до вимог чинного законодавства України.

За умовами пункту 2.9. договору протягом п`яти робочих днів з моменту отримання замовником акту виконаних послуг, він зобов`язаний розглянути, підписати і повернути один примірник перевізнику або направити мотивовану письмову відмову від його підписання.

Якщо протягом терміну зазначеного в пункті 2.9. договору, замовник не надасть підписаний акт виконаних послуг або мотивовану відмову від його підписання, то послуги перевізника з перевезення вантажу вважаються наданими належним чином відповідно до умов договору, відповідної заявки та повністю прийнятими замовником без зауважень і претензій (пункт 2.10. договору).

Як було вказано вище, матеріали справи містять акти надання послуг № 213 від 05.06.2019 та № 290 від 24.07.2019, які підписані та скріплені печатками як позивачем так і відповідачем. Більше того, в кожному акті сторони зафіксували, що замовник претензій по об`єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) не має (а.с.18,27).

Також у матеріалах справи наявні рахунки на оплату наданих за вказаними актами послуг (а.с.17, 26).

При цьому, у визначені договором (у замовленнях № 1 та № 2) строки відповідач вартість наданих послуг у повному обсязі не оплатив, що і стало причиною спору.

Предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача грошових коштів, які становлять вартість наданих позивачем на виконання договору послуг міжнародного перевезення вантажу, які відповідач відмовився оплатити у добровільному порядку.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, надані позивачем послуги були оплачені відповідачем лише частково в сумі 30 100 грн. 00 коп. (лише за замовленням № 1), на підтвердження чого позивач долучив до матеріалів справи відповідні платіжні доручення, а саме:

- платіжне доручення № 3926 від 27.05.2019 на суму 14 100 грн. 00 коп., з призначенням платежу "згідно рахунку № 213 від 24.05.2019, договір № 69/29 від 22.05.2019 за міжнародні транспортні послуги" (а.с.19);

- платіжне доручення № 7905 від 23.10.2019 на суму 5 000 грн. 00 коп., з призначенням платежу "згідно рахунку № 213 від 24.05.2019 за міжнародні транспортні послуги по перевезенню вантажу" (а.с.20);

- платіжне доручення № 8016 від 25.10.2019 на суму 3 000 грн. 00 коп., з призначенням платежу "згідно рахунку № 213 від 24.05.2019 за міжнародні транспортні послуги по перевезенню вантажу" (а.с.21);

- платіжне доручення № 8094 від 29.10.2019 на суму 3 000 грн. 00 коп., з призначенням платежу "згідно рахунку № 213 від 24.05.2019 за міжнародні транспортні послуги по перевезенню вантажу" (а.с.22);

- платіжне доручення № 8870 від 25.11.2019 на суму 5 000 грн. 00 коп., з призначенням платежу "згідно рахунку № 213 від 24.05.2019 за міжнародні транспортні послуги по перевезенню вантажу" (а.с.23).

Отже, матеріалами справи підтверджується, що:

- за замовленням № 1 у відповідача наявна заборгованість перед позивачем у сумі 40 304 грн. 87 коп. (70 404,87 - 30 100,00);

- за замовленням № 2 у відповідача наявна заборгованість у сумі 96 183 грн. 79 коп.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, враховуючи визначені контрагентами порядок та строки оплати наданих послуг, приймаючи до уваги наявність доказів надання таких послуг позивачем в рамках спірного правочину, господарський суд встановив, що строк оплати наданих послуг на залишкову суму 40 304 грн. 87 коп. є таким, що настав 19.06.2019 (за замовленням № 1); строк оплати наданих послуг на суму 96 183 грн. 79 коп. є таким, що настав 07.08.2019 (за замовленням №2), у зв`язку з чим суд вважає наявність основної заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 136 488 грн. 66 коп. (40 304,87 + 96 183,79) обґрунтованою та підтвердженою належними доказами, а вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню.

Отже, позовні вимоги щодо стягнення основного боргу підлягають задоволенню в сумі 136 488 грн. 66 коп.

При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 5.5 договору сторони погодили, що за порушення термінів оплати вартості послуг з перевезення вантажу, замовник зобов`язаний сплатити перевізнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період нарахування пені, від своєчасно неоплаченої суми за кожен день прострочення оплати; крім того, замовник зобов`язаний сплатити на вимогу перевізника суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також 3% річних від простроченої суми. Сторони домовились, що нарахування неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань не припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано і триває до моменту повного виконання грошових зобов`язань.

За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 5.5. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 20.06.2019 по 27.01.2020 в сумі 23 946 грн. 70 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було правильно визначено суми заборгованості та періоди прострочення, але невірно здійснено арифметичний розрахунок та частково заокруглення. Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем та доданий до позовної заяви (а.с.9), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:

"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені, судом встановлено наступне:

1) за замовленням № 1:

- в період прострочення з 20.06.2019 по 22.10.2019 пеня підлягає нарахуванню на суму заборгованості у розмірі 56 304 грн. 87 коп. та в цей період складає 6 528 грн. 28 коп. Однак у вказаному періоді позивач нараховує та заявляє до стягнення пеню у сумі 6 528 грн. 27 коп.;

- в період прострочення з 23.10.2019 по 24.10.2019 пеня підлягає нарахуванню на суму заборгованості у розмірі 51 304 грн. 87 коп. та в цей період складає 92 грн. 77 коп., як правильно розрахував позивач;

- в період прострочення з 25.10.2019 по 28.10.2019 пеня підлягає нарахуванню на суму заборгованості у розмірі 48 304 грн. 87 коп. та в цей період складає 164 грн. 10 коп., як правильно розрахував позивач;

- в період прострочення з 29.10.2019 по 24.11.2019 пеня підлягає нарахуванню на суму заборгованості у розмірі 45 304 грн. 87 коп. та в цей період складає 1 038 грн. 91 коп. Однак у вказаному періоді позивач нараховує та заявляє до стягнення пеню у сумі 1 038 грн. 90 коп.;

- в період прострочення з 25.11.2019 по 27.01.2020 пеня підлягає нарахуванню на суму заборгованості у розмірі 40 304 грн. 87 коп. та в цей період складає 1 985 грн. 44 коп.;

2) за замовленням № 2:

- в період прострочення з 08.08.2019 по 27.01.2020 пеня підлягає нарахуванню на суму заборгованості у розмірі 96 183 грн. 79 коп. та в цей період складає 14 129 грн. 82 коп., а всього 23 939 грн. 30 коп.

При цьому, відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Враховуючи вказане, а також те, що позивачем розраховано та заявлено до стягнення у вказаних вище періодах пеню, розмір якої є менший ніж розрахований судом, суд, у відповідності до положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що саме такий її розмір підлягає стягненню з відповідача.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 23 939 грн. 30 коп.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати наданих послуг у строки, визначені умовами договору (замовленнями), на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з вересня по грудень 2019 року у сумі 2 009 грн. 27 коп.

З приводу вказаних вимог суд зазначає таке.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) – показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Відповідно до статті 3 цього Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Отже, зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен місяць щодо якого обчислюється відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальність передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 22.01.2019 у справі № 905/305/18, від 30.01.2019 у справі № 922/175/18.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем не були враховані наведені вимоги та здійснено нарахування інфляційних втрат в неповні місяці існування боргу.

Враховуючи вказане, розрахунок інфляційних втрат, долучений позивачем до позовної заяви (а.с.10), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, враховуючи правові позиції вищевказаних постанов Верховного Суду, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаними періодами, судом було встановлено наступне:

1) за замовленням № 1:

- в період прострочення з 20.06.2019 по 22.10.2019 інфляційні втрати підлягають нарахуванню на суму заборгованості у розмірі 56 304 грн. 87 коп. у вересні 2019 року та в цей період складають 394 грн. 13 коп.;

- в період прострочення з 23.10.2019 по 24.10.2019 заборгованість у розмірі 51 304 грн. 87 коп. існувала неповний місяць, отже інфляційні втрати не нараховуються;

- в період прострочення з 25.10.2019 по 28.10.2019 заборгованість у розмірі 48 304 грн. 87 коп. існувала неповний місяць, отже інфляційні втрати не нараховуються;

- в період прострочення з 29.10.2019 по 24.11.2019 інфляційні втрати підлягають нарахуванню на суму заборгованості у розмірі 45 304 грн. 87 коп. у жовтні 2019 року та в цей період складають 317 грн. 13 коп.;

- в період прострочення з 25.11.2019 по 27.01.2020 інфляційні втрати підлягають нарахуванню на суму заборгованості у розмірі 40 304 грн. 87 коп. у період з листопада по грудень 2019 року та в цей період складають -40 грн. 39 коп. (мала місце дефляція);

2) за замовленням № 2:

- в період прострочення з 08.08.2019 по 27.01.2020 інфляційні втрати підлягають нарахуванню на суму заборгованості у розмірі 96 183 грн. 79 коп. в період з вересня по грудень 2019 року та в цей період складають 1 253 грн. 56 коп. Однак у вказаному періоді позивач нараховує та заявляє до стягнення інфляційні втрати у сумі 1 253 грн. 55 коп.

Враховуючи, що позивачем розраховано та заявлено до стягнення у вказаному вище періоді інфляційні втрати, розмір яких є менший ніж розрахований судом, суд, у відповідності до положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що саме такий їх розмір підлягає стягненню з відповідача.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 1 924 грн. 42 коп.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач також нарахував та просив суд стягнути з відповідача 3% річних за загальний період прострочення з 20.06.2019 по 27.01.2020 в сумі 2 282 грн. 97 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було правильно визначено суми заборгованості та періоди прострочення, але невірно здійснено арифметичний їх розрахунок та частково заокруглення. Отже, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем та доданий до позовної заяви (а.с.11), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних, судом встановлено наступне:

1) за замовленням № 1:

- в період прострочення з 20.06.2019 по 22.10.2019 3% річних підлягають нарахуванню на суму заборгованості у розмірі 56 304 грн. 87 коп. та в цей період складають 578 грн. 47 коп., як правильно розрахував позивач;

- в період прострочення з 23.10.2019 по 24.10.2019 3% річних підлягають нарахуванню на суму заборгованості у розмірі 51 304 грн. 87 коп. та в цей період складають 8 грн. 43 коп., як правильно розрахував позивач;

- в період прострочення з 25.10.2019 по 28.10.2019 3% річних підлягають нарахуванню на суму заборгованості у розмірі 48 304 грн. 87 коп. та в цей період складають 15 грн. 88 коп., як правильно розрахував позивач;

- в період прострочення з 29.10.2019 по 24.11.2019 3% річних підлягають нарахуванню на суму заборгованості у розмірі 45 304 грн. 87 коп. та в цей період складають 100 грн. 54 коп. Однак у вказаному періоді позивач нараховує та заявляє до стягнення 3% річних у сумі 100 грн. 53 коп.;

- в період прострочення з 25.11.2019 по 27.01.2020 3% річних підлягають нарахуванню на суму заборгованості у розмірі 40 304 грн. 87 коп. та в цей період складають 211 грн. 77 коп.;

2) за замовленням № 2:

- в період прострочення з 08.08.2019 по 27.01.2020 3% річних підлягають нарахуванню на суму заборгованості у розмірі 96 183 грн. 79 коп. та в цей період складають 1 367 грн. 07 коп., а всього 2 282 грн. 15 коп.

При цьому, враховуючи, що позивачем розраховано та заявлено до стягнення у вказаному вище періоді 3% річних, розмір яких є менший ніж розрахований судом, суд, у відповідності до положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що саме такий їх розмір підлягає стягненню з відповідача.

Отже, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 2 282 грн. 15 коп.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 2 469 грн. 52 коп. частина витрат по сплаті судового збору.

З приводу суми 12 500 грн. 00 коп., яка вказана відповідачем у попередньому (орієнтованому) розрахунку суми судових витрат (а.с.4), як сума витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає, що станом на момент винесення рішення по справі позивачем не надано доказів, на підтвердження наявності вказаних витрат. Враховуючи вказане, суд не вбачає підстав для їх розподілу та стягнення під час винесення даного рішення.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "СОІТ" до Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський агрегатний завод" про стягнення заборгованості за договором про перевезення вантажів автомобільним транспортом № 69/29 від 22.05.2019 у загальному розмірі 164 727 грн. 60 коп. - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський агрегатний завод" (49052, м. Дніпро, вулиця Щепкіна, будинок 53; ідентифікаційний код 14311614) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СОІТ" (35100, Рівненська область, Млинівський район, смт. Млинів, вулиця Народна, будинок 5; ідентифікаційний код 33521283) - 136 488 грн. 66 коп. - основного боргу, 23 939 грн. 30 коп. - пені, 1 924 грн. 42 коп. - інфляційних втрат, 2 282 грн. 15 коп. - 3% річних та 2 469 грн. 52 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 03.03.2020.

Суддя Ю.В. Фещенко