Рішення № 87991822, 18.02.2020, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 639/4551/19

Провадження № 2/201/1393/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

18 лютого 2020 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді – Федоріщева С.С.,

при секретарі – Разумняк К.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

13 серпня 2019 року до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з Жовтневого районного суду м. Харкова за підсудністю надійшла позовна заява Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування своїх позовних вимог представник позивач у позовній заяві посилався на те, що 14 квітня 2008 року між банком та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 490063288. Згідно Кредитного договору відповідач отримав кредит в розмірі 19298,40 доларів США, зі сплатою 14,5 % річних. З метою забезпечення виконання зобов`язань по даному кредитному договору, 31.10.2007 року між АТ «Альфа-Банк» та відповідачем ОСОБА_2 14 квітня 2008 року було укладено договори поруки 490063288-П, відповідно, згідно умов якого останній зобов`язався нести солідарну відповідальність перед банком за виконання ОСОБА_1 в повному обсязі зобов`язань за кредитним договором № 490063288. Позивач повністю виконав свої зобов`язання, згідно кредитного договору, що підтверджується заявою на видачу готівки. ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором не виконала і не повернула грошові кошти, у зв`язку з цим утворилась заборгованість, яка станом на 30 травня 2019 року становить 3179216,72 грн., з яких: 475069,49 грн. – заборгованість за кредитом; 208633,05 грн. – заборгованість за відсотками; 2495514,18 грн. – нарахована пеня за останній календарний рік. Тому позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість по сплаті нарахованої пені за обліковою ставкою НБУ у розмірі 169254,72 грн. та 3% річних за користування кредитом.

Від представника позивача до суду надійшла заява, в якій він зазначив що підтримує позовні вимоги та просив суд розглядати справу без його участі.

Відповідачі в судове засідання не з`явились, ніяких заяв та клопотань до суду не надіслали, про причини неявки не повідомили. Про дату та час слухання справи повідомлялись належним чином шляхом надіслання судових повісток на адресу відповідачів.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов наступних висновків.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно із ст. 76, 77, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що 14 квітня 2008 року між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 490063288, згідно якого позивач надав відповідачці кредит у сумі 19298,40 доларів США.

На забезпечення умов виконання кредитного договору №490063288 року з відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 490063288-П від 14 квітня 2008 року, що підтверджується копією вищевказаного договору.

Відповідно до п. 2.1. Договору поруки поручитель поручається за виконання боржником наступних обов`язків, що виникли на підставі основного договору або можуть виникнути на підставі нього у майбутньому.

Згідно із ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 527 Цивільного кодексу України). Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 ст. 530 Цивільного кодексу України). Позичальник зобов`язується повернути (погасити) борг, сплатити проценти згідно умов договору.

Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У судовому засіданні з`ясовано, що відповідач зобов`язання щодо повернення суми кредиту не виконала, у зв`язку з чим станом на 30 травня 2019 року заборгованість ОСОБА_1 по кредитному договору становить 3179216,72 грн., в тому числі: 475069,49 грн. – заборгованість за кредитом, 208633,05 грн. - заборгованість за відсотками, 2495514,18 грн. – нарахована пеня за останній календарний рік, що підтверджується доданим розрахунком.

Відповідно до положень ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачі мають солідарно сплатити за прострочене грошове зобов`язання грошові кошти із врахуванням заборгованості по сплаті нарахованої пені за обліковою ставкою НБУ у розмірі 169254,72 грн. та 3% річних за користування кредитом у розмірі 42795 грн.

Крім того, при задоволенні позовних вимог суд враховує висновки Верховного Суду України від 01.10.2014 у справі №6-113цс14, предметом якої був спір про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за період невиконання судового рішення про відшкодування майнової та моральної шкоди, з якого вбачається, що будь-яке зобов`язання, яке зводиться до сплати грошей, є грошовим зобов`язанням незалежно від правових підстав його виникнення і в разі його порушення підлягає застосуванню ч. 2 ст. 625 ЦК України. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Ураховуючи наведені приписи законодавства та встановлені відповідні їм фактичні обставини справи та правовідносини, а також зважаючи на те, що ніяких доказів щодо повного виконання відповідачами своїх зобов`язань за кредитним договором до суду надано не було, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Судові витрати розподілити в порядку ст. 141 ЦПК України.

На підставі наведеного та керуючись ст. 258, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості – задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 ( НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (код ЄДРПОУ 23494714) заборгованість за невиконання зобов`язань за кредитним договором №490063288, яка складається з:заборгованості по сплаті нарахованої пені за обліковою ставкою НБУ у розмірі 169254,72 грн. та 3% річних за користування кредитом у розмірі 42795 грн.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 ( НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (код ЄДРПОУ 23494714) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі по 1590,38 грн. з кожного.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідач має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська.

Суддя: С.С. Федоріщев