Рішення № 87974104, 21.02.2020, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

Провадження № 2/331/176/2020

Справа № 331/3234/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2020 року місто Запоріжжя

Жовтневий районний суд м.Запоріжжя в складі :

головуючого - судді Скользнєвої Н.Г.,

за участю : секретаря Постарнак М.М.,

представників : позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

третьої особи ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , треті особи – Регіональний сервісний центр МВС в Запорізькій області, ОСОБА_6 , про витребування майна з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ :

У липні 2019 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 , треті особи – Регіональний сервісний центр МВС в Запорізькій області, ОСОБА_6 , який у подальшому в частині змісту позовних вимог уточнила ( т.1, а.с. 226-233) , та остаточно просила суд витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 автомобіль марки TOYOTA CAMRY,2008 року випуску, колір-сірий, номер шасі ( кузов, рама) – НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , шляхом внесення запису в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів про право власності на даний автомобіль за ОСОБА_4 .

Позов обґрунтовано тим, що 11.05.2013 року на підставі довідки – рахунку № ААВ114305 від 11.05.2013 року нею було придбано автомобіль марки TOYOTA CAMRY,2008 року випуску, колір-сірий, номер шасі ( кузов, рама) – НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 ( далі- автомобіль).

13.05.2013 року від неї – ОСОБА_4 було видано нотаріально посвідчену довіреність на ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на право користування та розпорядження вказаним автомобілем.

В подальшому між ОСОБА_8 , яка представляла інтереси ОСОБА_4 , та ФОП « Безлюдько» було укладено договір оренди № 13/08-2014-2 від 13.08.2014 року даного автомобіля та на виконання даного договору було складено Акт прийому-передачі автомобіля.

22.11.2014 року ФОП « Безлюдько» в особі ОСОБА_10 було передано автомобіль в прокат ОСОБА_11 , який зобов`язаний був його повернути 27.11.2014 року.

Оскільки ОСОБА_11 зобов`язання не виконав, ОСОБА_8 28.11.2014 року звернувся до Орджонікідзевського РУГУ МВС України м. Запоріжжя із заявою про вчинення злочину, передбаченого ст. 289 КК України.

29.11.2014 року в Голосіївському РУГУ МВС м. Києва було зареєстроване аналогічне звернення ОСОБА_12 ( працівника ФОП « ОСОБА_13 »).

В подальшому всі матеріали справи були передані до Голосіївського РУГУ МВС м. Києва по місцю вчинення злочину.

В ході розслідування встановлено, що 25.11.2014 року ОСОБА_4 видано нову нотаріально посвідчену довіреність на ОСОБА_14 з правом на відчуження даного автомобіля.

27.11.2014 року ОСОБА_14 на підставі довіреності від 25.11.2014 року продав автомобіль ОСОБА_6

28.11.2014 року ОСОБА_6 продав автомобіль ОСОБА_5 .

У серпні 2015 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , третя особа – ОСОБА_6 , про визнання добросовісним набувачем автомобіля марки TOYOTA CAMRY,2008 року випуску, колір-сірий, номер шасі ( кузов, рама) – НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .

У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з зустрічним позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просила : визнати недійсним договір купівлі- продажу автомобіля марки TOYOTA CAMRY,2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , укладений між ОСОБА_14 , який діяв на підставі довіреності від 25.11.2014 року ВТВ № 753238, посвідченої приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Черновою О.І. та ОСОБА_15 І ОСОБА_16 ., оформленого довідкою – рахунком № 2929222 від 27.11.2014 року, виданого ТОВ « БМ ГРУПП» та скасувати запис про право власності на даний автомобіль за ОСОБА_6 в відповідній базі даних ; визнати недійсним договір купівлі- продажу автомобіля марки TOYOTA CAMRY,2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , оформленого довідкою – рахунком № 2899938 від 28.11.2014 року, виданого ПП « Шлях 2002» та скасувати запис про право власності на даний автомобіль за ОСОБА_5 у відповідній базі даних.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 15.04.2016 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 06.09.2016 року, в задоволенні заявлених по справі позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 19 вересня 2018 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 15.04.2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 06 вересня 2016 року в частині вирішення позовних вимог про визнання добросовісним набувачем залишено без змін.

Основною підставою для відмови у зустрічному позові ОСОБА_4 було те, що вона не вірно обрала спосіб захисту порушеного права, та в даному конкретному випадку вона, як власник майна, має право звернутися до суду з позовом про витребування майна ( віндикаційним позовом) з чужого незаконного володіння.

Отже, з урахуванням рекомендацій судових інстанцій, на розгляді яких перебувала вищевказана цивільна справа, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Надалі, позивачка зазначила, що враховуючи той факт, що задоволення позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння є підставою внесення змін до Єдиного державного реєстру транспортних засобів про право власності, тому зміни реєстрації є конкретизацією способу відновлення прав власника і входить до позовних вимог стосовно віндикації.

Як на правові підстави заявлених вимог позивач посилається на ч.1 ст.202, ч.3 ст.203, ч.1 ст. 215, ч.1 ст. 216,ч.1 ст.319, ч.1 ст.321,ст.387, ст.ст. 387, 388 ЦК України.

15 січня 2020 року від представника відповідача – адвоката Працевитого Г.О. до суду надійшли пояснення по справі, заява про застосування строків позовної давності ( в порядку ч.3 ст. 267 ЦПК України) ( т.2, а.с.36-39), які обґрунтовані таким.

Відповідач проти позову заперечує з таких підстав .

По-перше, позивачем пропущений строк позовної давності.

По-друге, позивачем не надано доказів визнання недійсною довіреності від 25.11.2014 року, зокрема відповідного судового рішення, тощо. Аналогічно не надано доказів визнання недійсним договору купівлі- продажу автомобіля. Таким чином, подання позову про витребування майна з чужого незаконного володіння, без визнання в судовому порядку довіреності недійсною, є безпідставним.

По-третє, в якості обґрунтування належності своїх позовних вимог, позивач посилається на рішення суду від 15.04.2016 по справі № 755/15989/15-ц, керуючись при цьому ч.4 ст. 82 ЦПК України. В той же час, згідно ч.7 ст.82 ЦПК України, правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду. Виходячи з наведеного, посилання позивача на описову частину рішення суду не звільняє його від обов`язку доказування, зокрема – надання доказів щодо недійсності довіреності.

По-четверте, вимога позивача про зобов`язання внесення запису про право власності, по суті є вимогою про визнання права власності, що регулюється ст. 392 ЦК України. Подання віндикаційного позову в порядку ст. 387 ЦК України та заявлення вимог про визнання права власності в порядку ст. 392 ЦК України є взаємовиключними підставами для подання позову, а тому не можуть бути задоволені судом, оскільки подання віндикаційного позову передбачає наявність у позивача неоспореного права власності, на відміну від змісту ст.392 ЦК України.

23 січня 2020 року від представника позивача до суду надійшли письмові пояснення по справі ( т.2, а.с.82-84) стосовно : - моменту, з якого обраховується строк позовної давності; - посилань позивача на судову практику ; - щодо не визнання довіреності недійсною ; - щодо посилання позивача на преюдиційні факти ; - щодо визнання права власності.

24 січня 2020 року від представника позивача до суду надійшла заява про поновлення строку позовної давності ( т.2, а.с.41-53).

22 серпня 2019 року від третьої особи – Регіонального сервісного центру МВС в Запорізькій області до суду надійшли пояснення на позов ( первісний в редакції від 11.07.2019 року) ( т.1, а.с.108-111).

Пояснення обґрунтовані тим, що сервісні центри МВС не здійснюють реєстрацію права власності на транспортні засоби. Облік транспортних засобів ведеться в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів, держателем якого є МВС України, а не в базі даних Центру безпеки дорожнього руху та Автоматизованих систем, яка на теперішній час не існує.

На підставі викладеного, представник вказаної третьої особи вважає, що позовна вимога щодо зобов`язання внести запис про право власності на спірний автомобіль за ОСОБА_4 в базі даних Центру безпеки дорожнього руху та Автоматизованих систем задоволенню не підлягає ; в іншій частині позовних вимог покладається на розсуд суду.

Інші заяви, клопотання.

27.09.2019 року від ОСОБА_5 до суду надійшло клопотання про відкладення підготовчого судового засідання, призначеного на 27.09.2019 року ( т.1, а.с.101-102).

08.11.2019 року від позивача до суду надійшла заява про уточнення позовних вимог ( т.1, а.с.226-233)

Процесуальні дії судді.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя ( далі – суд) від 09 серпня 2019 року провадження у цій справі відкрито ; прийнято рішення розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження ; справу призначено до розгляду у підготовче судове засідання ( т.1, а.с.90-91).

Ухвалою суду від 27 вересня 2019 року підготовче судове засідання відкладено ; продовжено строк проведення підготовчого провадження у цій справі до 09 листопада 2019 року ( т.1, а.с.118-119).

Ухвалою суду від 8 листопада 2019 року підготовче провадження у цій справі закрито, справу призначено до розгляду по суті ( т.2, а.с.1-2).

В суді представник позивача позов підтримав з підстав, викладених в позовній заяві ; наполягає на поновленні пропущеного строку позовної давності ; просить позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечує з підстав, викладених по текстах письмових пояснень ; наполягає на тому, що позивачем пропущений строк позовної давності; просить у задоволенні позову відмовити.

Представник третьої особи – Регіонального сервісного центру МВС в Запорізькій області в суді позицію, викладену в письмових поясненнях від 19.08.2019 року, підтримує та просить суд прийняти її до уваги при ухваленні рішення по цій справі.

Третя особа – ОСОБА_6 в судове засідання не з`явився, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином. Причина неявки суду не відома. Письмових пояснень по цій справі суду не надано.

Суд, заслухавши вступне слово учасників справи, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши в порядку, визначеному в підготовчому засіданні у справі, докази, якими вони обґрунтовуються, приходить до такого.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до положень частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

В суді встановлено, що у серпні 2015 року ОСОБА_5 звернулась до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , в якому просила суд : визнати її добросовісним набувачем автомобіля марки TOYOTA CAMRY,2008 року випуску, колір-сірий, номер шасі ( кузов, рама) – НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 : визнати її право власності на вказаний автомобіль.

Не погоджуючись із заявленими позовними вимогами , відповідачем ОСОБА_4 10 грудня 2015 року до цього ж суду було подано зустрічну позовну заяву до ОСОБА_5 , ОСОБА_17 , ОСОБА_14 , в якому просила суд : визнати договори купівлі- продажу недійсними.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 15 квітня 2016 року в задоволенні заявлених по справі позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 06 вересня 2016 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 15 квітня 2016 року залишено без змін.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 15.04.2016 року, яке набрало законної сили 06.09.2016 року, встановлені обставини, які не потребують доказуванню в цій справі, оскільки в її розгляді беруть участь ті самі особи, щодо яких встановлені ці обставини, а саме : позивачка ОСОБА_4 та відповідачка ОСОБА_5 .

Так, судовим рішенням від 06.09.2016 року встановлені такі обставини ( т.1, а.с.61-62).

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, автомобіль марки TOYOTA CAMRY,2008 року випуску, колір-сірий, номер шасі ( кузов, рама) – НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , 11 травня 2013 року був зареєстрований за ОСОБА_4

13 травня 2013 року ОСОБА_4 на підставі довіреності уповноважила Іванчу С.А. або ОСОБА_9 або ОСОБА_18 кожного діючи самостійно, незалежно один від одного, бути її представниками в органах Державтоінспекції, міліції, державній та приватних охоронних структурах, страхових компаніях, станціях технічного обслуговування, з питань, пов`язаних з реєстрацією, проходженням технічного огляду, встановленням додаткового охоронного та навігаційного обладнання, моніторингу переміщень та охорони автомобіля, експлуатації та ремонту належного їй на праві власності автомобіля, зареєстрованого 11.05.2013 року в ВРЕР-9 УДАІ в м. Києві, для чого надала їм право , зокрема, керувати цим автомобілем, укладати та підписувати договори прокату та оренду автомобіля.

13 серпня 2014 року між ОСОБА_8 та ФОП ОСОБА_19 було укладено договір № 13/08-2014-2 оренди легкового автомобіля, за яким орендодавець ОСОБА_8 передав, а орендар ФОП ОСОБА_19 прийняв у строкове платне користування легковий автомобіль марки TOYOTA CAMRY,2008 року випуску, колір-сірий, номер шасі ( кузов, рама) – НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .

22 листопада 2014 року між ФОП ОСОБА_19 та ОСОБА_11 було укладено договір № ДБП-288 прокату легкового автомобіля, за яким наймодавець ФОП ОСОБА_19 передав, а наймач ОСОБА_11 прийняв у строкове платне користування легковий автомобіль марки TOYOTA CAMRY АІ НОМЕР_3 ; строк повернення автомобіля встановлено- 27 листопада 2014 року.

В подальшому, на підставі довіреності ВТВ № 753238 ОСОБА_4 від 25 листопада 2014 року, ОСОБА_14 був уповноважений керувати, розпоряджатися ( продати, подарувати, обміняти та інше) належний ОСОБА_4 автомобіль марки TOYOTA CAMRY АІ НОМЕР_3 .

27 листопада 2014 року вказаний автомобіль було відчужено на користь ОСОБА_6 , а 28 листопада 2014 року ОСОБА_6 продав автомобіль ОСОБА_5

28 листопада 2014 року на ім`я ОСОБА_5 було видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу - автомобіля марки TOYOTA CAMRY,2008 року випуску, колір-сірий, номер шасі ( кузов, рама) – НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .

В подальшому, транспортний засіб - автомобіль марки TOYOTA CAMRY,2008 року випуску, колір-сірий, номер шасі ( кузов, рама) – НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 був затриманий співробітниками ДАІ як такий, що оголошений у розшук на підставі рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 08 грудня 2014 року.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 08 грудня 2014 року, на вказаний автомобіль накладено арешт.

Проаналізувавши висновок експерта № 427 від 28 травня 2015 року, складений НДЕКЦ ГУ МВС України в м. Києві в рамках кримінального провадження, в якому зазначено, що підпис та рукописний текст в довіреності ВТВ № 753238 від 25 листопада 2014 року в графі підпис, виконаний не ОСОБА_4 , а іншою особою, як окремо, так у сукупності з іншими доказами по справі, суд дійшов висновку, що спірний автомобіль вибув із права власності власника ОСОБА_4 на підставі довіреності, яка останньою не підписувалася, тобто поза її волею, як власника транспортного засобу. При цьому, як надалі зазначив суд в рішенні, під час придбання автомобіля ОСОБА_5 були здійснені всі дії, направлені на перевірку належного права власності ОСОБА_6 на спірний автомобіль, що свідчить про беззаперечну добросовісність набуття права власності з боку ОСОБА_5 .

Оскільки в суді було встановлено, що спірний автомобіль вибув з володіння власника – ОСОБА_4 не з її волі, у задоволенні позову ОСОБА_5 було відмовлено.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_4 судом було зазначено в рішенні, що нею обрано невірний спосіб захисту порушеного права, оскільки власник майна при вибутті майна з його володіння поза його волею, має витребувати його у добросовісного набувача, при цьому визнання правочинів недійсними не є належно обраним способом захисту порушеного права, у зв`язку з чим у задоволенні позову було відмовлено і ОСОБА_4 .

Як зазначалось вище Апеляційний суд м. Києва в своєму рішенні від 06 вересня 2016 року погодився з висновками суду першої інстанції і залишив рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 15 квітня 2016 року без змін.

В подальшому, вказані рішення суду першої інстанції від 15 квітня 2016 року та апеляційної інстанції від 06 вересня 2016 року були предметом касаційного оскарження.

Постановою Верховного Суду від 19 вересня 2018 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 15 квітня 2016 року та ухвала Апеляційного суду м. Києва від 06 вересня 2016 року залишені без змін ( т.1, а.с.75-79).

За результатами судових розглядів ОСОБА_4 у липні 2019 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про витребування від неї з чужого незаконного володіння автомобіля марки TOYOTA CAMRY,2008 року випуску, колір-сірий, номер шасі ( кузов, рама) – НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Отже, судовими рішення встановлено, що ОСОБА_4 11 травня 2013 року стала законним власником автомобіля марки TOYOTA CAMRY,2008 року випуску, колір-сірий, номер шасі ( кузов, рама) – НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні ( частина перша статті 321 ЦК України).

Правилом частини першої статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Цивільним кодексом України передбачені засади захисту права власності.

Зокрема, відповідно до закріпленого у статті 387 ЦК України правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Такі ж саме права має законний володілець майна.

Цивільним кодексом України передбачено як одні зі способів захисту порушених прав віндикація або реституція.

Реституція застосовується у спорах про визнання правочинів недійсними або нікчемними і полягає у поновленні порушених майнових прав, приведення їх до стану, що існував на момент вчинення дії, якою порушено право особи, тобто повернення або відновлення матеріальних цінностей у натурі – тих же самих, або подібних, або речей такої самої вартості. Якщо їх неможливо повернути у натурі, то відшкодовується їх вартість у грошах.

Віндикація – це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого не власника. Віндикація – це передбачений законом основний речово- правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особам, що має речове право на майно ( титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника ( титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання індикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником ( законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісно набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі.

Отже, особа, яка вважає, що договором купівлі- продажу майна порушуються її права як власника або законного користувача цього майна, має право на витребування цього майна від останнього набувача, що і є належним способом захисту її порушеного права.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду , викладеній у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 ( провадження № 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстровано на праві власності, відповідає речово – правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосовуння приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача ( подібний за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Отже, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.

Вищезазначеними судовими рішеннями було встановлено, що автомобіль марки TOYOTA CAMRY,2008 року випуску, колір-сірий, номер шасі ( кузов, рама) – НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 вибув з володіння власника - позивачки ОСОБА_4 поза її волею, а відповідачка ОСОБА_5 - останній набувач вказаного автомобіля є добросовісним набувачем.

Отже, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права – витребування майна від останнього набувача є належним способом захисту в сенсі положень цивільного законодавства.

З огляду на доведеність такої позовної вимоги, суд вважає її такою, що підлягає задоволенню.

Надалі, в суді встановлено, що в провадженні Голосіївського районного управління ГУ МВС України в м. Києві знаходиться кримінальне провадження № 12014100010011085, дані про яке внесені до ЄРДР 29.11.2014 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 289 КК України, – заволодіння автомобілем марки TOYOTA CAMRY,2008 року випуску, колір-сірий, номер шасі ( кузов, рама) – НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , у шахрайський спосіб ( т.1, а.с.14).

Постановою слідчого СВ Голосіївського РЦ ГУМВС України в м. Києві від 5 грудня 2014 року вищевказаний автомобіль визнаний речовим доказом та у забезпечення його збереження, доставлений та зберігається на території Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві ( т.1. а.с.15).

В суді встановлено,що,починаючи з 05.12.2014 року та по теперішній час вищевказаний автомобіль, володільцем якого є останній його набувач – ОСОБА_5 , фактично у користуванні та розпорядженні відповідача не знаходиться.

А отже єдиним ефективним способом поновлення порушеного права позивача є , запропонований нею шлях внесення запису в Єдиний державний реєстр транспортних засобів про право власності на даний автомобіль за ОСОБА_4 .

Територіальним органом, який вносить зміни до Єдиного державного реєстру транспортних засобів є Регіональний сервісний центр МВС в Запорізькій області, адже останнім місцем перереєстрації автомобіля марки TOYOTA CAMRY,2008 року випуску, колір-сірий, номер шасі ( кузов, рама) – НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , є Запорізька область.

З огляду на викладене, позивачем обґрунтовано залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, саме Регіональний сервісний центр МВС України в Запорізькій області.

Стосовно доводів відповідача щодо пропущення позивачем строку позовної давності слід зазначити таке.

Відповідачем з цього приводу зазначено, що з 10.12.2015 року ОСОБА_4 вже знала про порушення своїх прав щодо спірного автомобіля, і саме з цієї дати слід обраховувати строк позовної давності, згідно ст. 261 ЦК України.

Так, з судового рішення від 15.04.2016 року у справі № 755/15989/15-ц вбачається, що 10.12.2015 року ОСОБА_4 зверталася із зустрічним позовом про визнання договорів купівлі- продажу недійсними, тобто з вказаного моменту вона знала про особу, яка, як на її думку, незаконно заволоділа її майном, та відповідно, була обізнана щодо особи, яка порушує право власності позивача.

Виходячи з вищенаведеного, ОСОБА_4 , як на думку відповідача у цій справі, мала право звернутися з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння в межах загальних строків позовної давності, а саме в строк до 10 грудня 2018 року, проте звернулася до суду з цим позовом 24 липня 2019 року, що свідчить, що передбачений законом строк нею був пропущений.

Представник позивача просив суд визнати причину пропуску строку звернення до суду з цим позовом поважною та поновити пропущений строк позовної давності з тієї підстави, що саме з дати набрання рішенням у справі № 755/15989/15-ц законної сили, остаточно було встановлено коло осіб, до яких подається віндикаційний позов та їх статус. Саме під час розгляду цієї справи було встановлено обставини, які надали можливість звернутися з даним позовом до сторони, адже судом були встановлена нікчемність правочину, на підставі якого ОСОБА_5 вважала себе власником майна. Отже, протягом трьох років ОСОБА_4 здійснювалися дії, спрямовані на відновлення порушеного права на спірний автомобіль.

Відповідно до положень статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови в позові.

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав ; при цьому поняття « позовна» має на увазі форму захисту – шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах – процесуальному ( право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному ( право на задоволення позову, на отримання судового захисту).

Питання про об`єкт дії позовної давності виникає через відмінність в розумінні категорії « право на позов у матеріальному сенсі» ( право на захист) у контексті її співвідношення із суб`єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин.

Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права. Суб`єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права : перше – регулятивне, друге – охоронне.

Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Ураховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, слід дійти висновку, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист ( право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом ( не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення терміну, з якого особі стало ( могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

За змістом указаної норми початок перебігу позовної давності збігається з момент виникнення в заінтересованої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Початок перебігу строку позовної давності для звернення до суду з`ясовується як з об`єктивним моментом – наявністю порушення прав особи, так і з суб`єктивним, коли особа, яка звернулася до суду, дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.

Закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом обізнаності про вчинення порушення закону та порушення у зв`язку з цим прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні факти ( факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів ( статті 15,16,20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Матеріалами справи встановлено, що дійсно ОСОБА_4 в рамках справи № 755/15989/15-ц за захистом свого порушеного права власника об`єкта рухомого майна 10 грудня 2015 року звернулася до суду із зустрічним позовом про визнання правочинів недійсними.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 15 квітня 2016 року у задоволенні, в тому числі позовної заяви ОСОБА_4 було відмовлено з тих підстав, що нею невірно було обрано спосіб захисту порушеного права.

Рішення суду від 15.04.2016 року набрало законної сили з моменту постановлення ухвали Апеляційним судом м. Києва 06 вересня 2016 року, якою вищезазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Саме з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції від 15.04.2016 року ОСОБА_4 дізналась про належний спосіб захисту свого порушеного права та коло осіб, до яких вона має право пред`явити віндикаційний позов, та яких вона має залучити до участі в справі в іншому процесуальному статусі, і саме ця дата, у відповідності до вимог частини першої статті 261 ЦК України, може бути початком перебігу позовної давності у разі, коли особа довідалась про особу, яка порушила її право і яка може виступати в цивільному процесі в якості відповідача.

А отже з віндикаційним позовом ОСОБА_4 мала право звернутися до суду у строк до 15 квітня 2019 року, проте звернулась – 24 липня 2019 року.

Судом приймається до уваги той факт, що як ОСОБА_4 , так і ОСОБА_5 було реалізовано право на оскарження судового рішення шляхом подання апеляційних скарг на рішення суду від 15.04.2016 року, і лише за результатом їх розгляду судом апеляційної інстанції, вказане рішення суду першої інстанції, набрало законної сили 06 вересня 2016 року.

На підставі викладеного, суд констатує, що ОСОБА_4 був порушений передбачений законом строк позовної давності, проте така процесуальна поведінка позивача була обумовлена, як на думку суду, поважною причиною, а саме реалізацією свого права на апеляційне оскарження судового рішення, а тому суд вважає за необхідне і доцільне в даній конкретній ситуації поновити позивачу пропущений нею строк на подання цього позову.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_4 , у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню.

Заперечення сторони відповідача щодо заявлених позовних вимог в частині необхідності позивачем визнання довіреності недійсною ; безпідставності посилань позивача на обставини, встановлені судовими рішеннями по справі № 755/15989/15-ц ; безпідставності визнання права власності на майно у разі подання індикаційного позову, судом до уваги не приймаються, оскільки вони спростовуються встановленими судом фактичними обставинами та змістом спірних правовідносин, оцінка яким надана судом у мотивувальній частині цього рішення.

Судові витрати суд розподіляє між сторонами у відповідності до вимог пункту1 частини другої статті 141 ЦПК України.

Керуючись статтями 12, 13, 259, 263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ :

Позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про витребування майна із чужого незаконного володіння задовольнити.

Витребувати у ОСОБА_5 ( зареєстроване місце проживання : АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_4 ( зареєстроване місце проживання : АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_5 ) автомобіль марки TOYOTA CAMRY,2008 року випуску, колір-сірий, номер шасі ( кузов, рама) – НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , шляхом внесення запису в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів про право власності на даний автомобіль за ОСОБА_4 ( зареєстроване місце проживання : АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_5 ).

Стягнути з ОСОБА_5 ( зареєстроване місце проживання : АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_4 ( зареєстроване місце проживання : АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_5 ) судовий збір у розмірі 2 342, 81 грн. ( дві тисячі триста сорок дві гривні 81 копійка).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду в 30-денний строк з дня складання повного рішення суду.

Повне рішення складено 2 березня 2020 року.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя : Н.Г.Скользнєва

21.02.2020