Рішення № 87973162, 03.03.2020, Селидівський міський суд Донецької області

Справа № 242/158/20

Провадження № 2/242/522/20

РІШЕННЯ

Іменем України

03 березня 2020 року Селидівський міський суд Донецької області у складі: головуючого судді Черкова В.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа Орган опіки та піклування Селидівської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

15.01.2020 р. позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.

Стислий виклад позиції позивача.

Позивач звернулася до суду із позовом в якому зазначила, що їй на праві власності належить квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . В квартирі також зареєстровані, але з 2009 р. не мешкають відповідачі, які в добровільно не знімаються з реєстрації, зо змушує її нести додаткові витрати на оплату комунальних послуг, також не може розпорядитися своєю власністю на власний розсуд.

Просила визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням, квартирою АДРЕСА_2 .

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 04.02.2020 р. відкрито провадження по справі. Розгляд справи проводиться у спрощеному провадженні без виклику сторін за наявними матеріалами.

У строк, визначений судом, відповідачі відзив на позовну заяву не надали.

Відповідач ОСОБА_2 надала заяву, в якій позовні вимоги визнала.

Представник третьої особи - Органу опіки та піклування Селидівської міської ради - Колісник І.О. надала заяву, в якій не заперечувала проти задоволення позовних вимог, оскільки малолітня дитина зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , та має право власності на Ѕ частку квартири за адресою: АДРЕСА_4 .

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

ОСОБА_1 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 07.11.2019 р. належить квартира АДРЕСА_2 .

В даній квартирі зареєстровані, але з 2009 р. не мешкають відповідачі, що підтверджується довідкою про склад сім`ї та Актом про фактичне не проживання.

ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 20.11.2013 р. належить Ѕ частина квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 .

Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 17.10.2012 р. було розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4

ОСОБА_2 31.08.2015 р. уклала шлюб з ОСОБА_5 .

Згідно довідки, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мешкають за адресою: АДРЕСА_3 .

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Згідно з ч.1 ст.5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. При цьому, зі змісту ст.ст.55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод випливає, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, якімаютьзначення для справи і на які вона посилається як на підставусвоїхвимогабозаперечень, крімвипадків, встановленихцим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.. 77 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно д о ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до ст..89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам вцілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст..83 ЦПК України, позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини першої статі 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

За змістом зазначених норм, право користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Разом з цим, згідно з положенням статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятим. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Відповідно до ч.1 ст.29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. (ч.2,3,4 ст.29 ЦК України)

Згідно із ч. 2 ст. 160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що неповнолітня дитина набуває право користування житлом за місцем проживання батьків, або одного з батьків, з ким вона проживає.

Права неповнолітньої дитини є похідними від права батьків (або одного з них). Причини не проживання неповнолітньої дитини за місцем реєстрації не залежать від волі дитини, а тому неможливо встановити їх характер (поважні або неповажні) окремо для неповнолітньої дитини, незалежно від причин відсутності батьків.

Неповнолітня дитина не є самостійним суб`єктом житлових правовідносин, а набуття або втрата права користування житлом дитиною залежить від набуття або втрати такого права її батьками.

Проаналізувавши наведені правові норми, суд приходить до висновку, що інтереси малолітніх дітей даним рішенням не порушуються. Залишення малолітніх дітей зареєстрованими в спірній квартирі без батьків суперечило б ст.9 Конвенції про права дитини та ст.160 СК України.

Відповідно до ст.1 та ст.11 ЗУ «Про охорону дитинства», сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

Згідно ч. 2 ст. 18 цього Закону, діти мають право користуватися займаним приміщенням як члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення.

Таким чином, системний аналіз цивільного та житлового законодавства дає підстави вважати, що неповнолітні діти не можуть бути самостійними відповідачами за позовом про визнання їх такими, що втратили право користування житлом, та зберігає або втрачає таке право автоматично разом з батьками.

У відповідності до ч. 5, 6 ст. 19 СК України, орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Постановою Кабінету Міністрів України №1068 від 30.08.2007 року «Про затвердження типових положень про службу у справах дітей» затверджено типові положення про службу у справах дітей, які не містять повноважень служби про надання дозволу при вирішенні питань про визнання неповнолітньої особи такою, що втратила право користуватися житловим приміщенням.

З огляду на викладене суд приходить висновку про обґрунтованість заявлених вимог. Реєстрація відповідачів в помешканні за вищевказаною адресою фактично перешкоджає позивачу в реалізації її прав власника жилого приміщення, яке підлягає відновленню шляхом визнання відповідачів такими, що втратили право на користування жилим приміщенням, а тому, оцінивши докази у їх сукупності, суд приходить до переконання, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки відповідачі без поважних причин не проживають за адресою: АДРЕСА_1 , і створюють перешкоди позивачу у користуванні та розпорядженні житлом на власний розсуд.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.258, 259, 263, 264, 265, 280, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_5 , до ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , яка дії від свого імені та в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІПН НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , третя особа - Орган опіки та піклування Селидівської міської ради, код ЄДРПОУ 04052962, розташована за адресою: Донецька область, м.Селидове, вул..К.Маркса, 8, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням - задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням, квартирою АДРЕСА_2 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Донецького апеляційного суду з урахуванням п.15.5 Перехідних положень ЦПК України через суд першої інстанції.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складено та підписано 03.03.2020 р.

Суддя