Рішення № 87965965, 02.03.2020, Кремінський районний суд Луганської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2020 року Справа № 414/69/20 Провадження № 2-а/414/6/2020

Кремінський районний суд Луганської області у складі:

головуючого судді Безкровного І.Г.,

за участю секретаря с/з Нагорянської О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кремінна Луганської області за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Головченко Артем Олександрович, до інспектора сектору реагування патрульної поліції Кремінського відділу поліції у Луганській області Петриченка Юрія Сергійовича, Головного управління Національної поліції в Луганській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Головченко А.О., звернувся до Кремінського районного суду Луганської області з позовом до інспектора сектору реагування патрульної поліції Кремінського відділу поліції у Луганській області Петриченка Юрія Сергійовича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі.

В обґрунтування позову зазначається, що постановою відповідача серії БАА № 626077 від 05.01.2020 на позивача було накладене адміністративне стягнення за ч. 2 ст. 122 КУпАП у виді штрафу в розмірі 425 грн, відповідно до якої ОСОБА_1 05.01.2020 о 10:30 год. на автомобільній дорозі Р-66 на 144 км керував автомобілем АЗЛК 21412 з реєстраційним номером НОМЕР_1 поза населеним пунктом без увімкненого ближнього світла фар, а після зупинки транспортного засобу не ввімкнув аварійну світлову сигналізацію, чим порушив п.п. 9.8, 9.9 (б) ПДР України.

Проте така постанова, на думку позивача, не відповідає вимогам закону та підлягає скасуванню з наступних підстав.

Так, під час складення постанови позивач оспорив інкриміноване правопорушення та вимагав надати докази його скоєння, пояснивши, що фари, а також додаткові протитуманні фари були увімкнені за умов недостатньої видимості, оскільки йшов дощ, а після зупинки на вимогу працівника поліції він увімкнув аварійну світлову сигналізацію. Однак будь-яких доказів відповідачем надано не було і вони під час розгляду справи не досліджувалися.

Крім того, позивач наголосив, що відповідальність за не увімкнені фари ближнього світла передбачена ст. 125 КУпАП, санкція якої передбачає попередження. Натомість ч. 2 ст. 122 КУпАП, за якою позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності, передбачає відповідальність за порушення правил користування попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, у той час як за порушення правил користування попереджувальними сигналами під час руху передбачена відповідальність саме ст. 125 КУпАП.

Також, на думку позивача, відповідачем було порушено процедуру розгляду справи про адміністративне правопорушення, оскільки позивач був позбавлений можливості скористатися частиною прав, передбачених ст. 268 КУпАП. Сама постанова відповідача не містить зазначення будь-яких доказів, в тому числі технічного засобу, яким здійснено фото- або відеозапис правопорушення, що свідчить про невідповідність постанови вимогам ст. 284 КУпАП та відсутність доказів у справі.

Таким чином, позивач просив скасувати винесену відповідачем постанову серії БАА № 626077 від 05.01.2020 про накладення на позивача адміністративного стягнення за ч. 2 ст. 122 КУпАП у виді штрафу в розмірі 425 грн, закрити провадження у справі та стягнути на його користь витрати на правову допомогу в розмірі 1000 грн.

Ухвалою суду від 10.02.2020 до участі у розгляді справи було залучено співвідповідачем Головне управління Національної поліції в Луганській області (а.с. 24-25).

Представником ГУНП в Луганській області Матусевичем Р.В. був наданий відзив на позов, в якому останній зазначив, що співвідповідач заперечує проти позову, оскільки винесена ОСОБА_2 постанова про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 повністю відповідає передбаченим законом вимогам, а поліцейський діяв виключно на підставі законодавства та у спосіб, встановлений нормативно-правовими актами. Щодо вимог позивача про стягнення витрат на правову допомогу ОСОБА_3 вказав, що стороною позивача не надано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, а отже такі вимоги позивача є необґрунтованими та недоведеними, що узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 9901/264/19 (а.с. 33-34).

Позивач ОСОБА_1 та його представник Головченко А.О. у судове засідання не з`явилися, останній надав заяву про розгляд справи за їх відсутності, в якій також зазначив, що позовні вимоги підтримують у повному обсязі.

Відповідач Петриченко Ю.С. у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, будь-яких заяв чи клопотань від нього не надійшло.

Представник співвідповідача – Головного управління Національної поліції в Луганській області у судове засідання також не з’явився, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, представник управління Матусевич Р.М. у наданому відзиві на позов просив розглядати справу за відсутності представника ГУНП в Луганській області.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Розглянувши зазначену справу, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням всі надані докази як окремо, так і в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що відповідно до постанови серії БАА № 626077 від 05.01.2020 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, водій ОСОБА_4 Віталій ОСОБА_5 05січня 2020 року о 10:30 год., рухаючись по автодорозі Р-66 на 144 км поза межами населеного пункту, керував автомобілем АЗЛК 21412 з реєстраційним номером НОМЕР_1 без увімкненого ближнього світла фар, а після зупинки транспортного засобу не ввімкнув аварійну світлову сигналізацію, чим порушив п.п. 9.8, 9.9 (б) ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, внаслідок чого інспектором Сектору реагування патрульної поліції Кремінського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Луганській області лейтенантом поліції Петриченком Юрієм Сергійовичембула винесена вказана постанова, за якою на ОСОБА_1 було накладене адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425 грн (а.с. 5).

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до вимог ст. 293 КУпАП і роз`яснень, викладених у п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами скарг на постанови у справах про адміністративні правопорушення» № 6 від 24.06.1988 орган (посадова особа) при розгляді скарги або протесту на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови. Суд повинен перевірити: чи накладено адміністративне стягнення правомочним органом; чи є в діях даної особи ознаки проступку, за який законом передбачена адміністративна відповідальність, і вина у його вчиненні; чи не сплив строк давності для притягнення до адміністративної відповідальності; чи правильні висновки органу (посадової особи), який виніс постанову, про тяжкість вчиненого проступку і обтяжуючі обставини; чи враховані пом`якшуючі обставини, майновий стан винного, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі ст. 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З останньої норми вбачається, що законодавець встановлює презумпцію вини суб`єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржується.

Повідомлені позивачем обставини справи про рішення, дії чи бездіяльність відповідача – суб`єкта владних повноважень відповідають дійсності, доки відповідач не спростує їх.

Як вбачається із позовної заяви, ОСОБА_1 категорично заперечує інкриміновані йому порушення правил дорожнього руху, стверджуючи, що на його автомобілі під час руху та зупинки його відповідачем ОСОБА_2 були увімкнені як фари, так і додаткові протитуманні фари, що, крім іншого, було обумовлено недостатньою видимістю через несприятливі погодні умови (наявність дощу), а після зупинки на вимогу працівника поліції він увімкнув аварійну світлову сигналізацію.

У той же час, відповідач ОСОБА_2 , отримавши судову повістку і матеріали адміністративного позову, ознайомившись із їх змістом, не з`явився до суду і не надав пояснень з приводу своїх дій щодо притягнення до адміністративної відповідальності позивача, правомірність та законність яких останній ставить під сумнів, а також не надав будь-яких доказів чи бодай відзиву на позовну заяву, а тому суд вважає, що відповідач своєю пасивною поведінкою щодо реалізації наданих йому процесуальних прав фактично висловив мовчазну згоду з вимогами позивача. Так само не надано жодних доказів на підтвердження викладених у постанові обставин співвідповідачем – ГУНП в Луганській області, натомість у відзиві представника останнього лише зазначається про те, що постанова та дії працівника поліції ОСОБА_2 відповідали вимогам діючого законодавства.

З урахуванням зазначених обставин суд вважає, що відповідачами не доведено правомірності винесення оскаржуваної постанови, оскільки викладені у ній обставини належними та допустимими доказами в розумінні ст. 251 КУпАП та ст. 72 КАС України не підтверджені.

Крім того, як вбачається із цієї постанови, ОСОБА_1 був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП.

Так, частиною 2 статті 122 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність, зокрема, за порушення правил користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку.

У той же час, стаття 125 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за інші порушення правил дорожнього руху, крім передбачених статтями 121-128, частинами першою і другою статті 129, статтями 139 і 140 цього Кодексу.

Відповідно до п. 9.8 Правил дорожнього руху України під час руху з 1 жовтня по 1 травня на всіх механічних транспортних засобах поза населеними пунктами повинні бути ввімкнені денні ходові вогні, а в разі їх відсутності в конструкції транспортного засобу – ближнє світло фар. В умовах недостатньої видимості на механічних транспортних засобах можна ввімкнути дальнє світло фар або додатково протитуманні фари за умови, що це не буде засліплювати інших водіїв.

Згідно з п. 9.9 (б) ПДР України аварійна світлова сигналізація повинна бути ввімкнена у разі зупинки на вимогу поліцейського або внаслідок засліплення водія світлом фар.

У п. 1.10 ПДР України зазначається, що поняттям маневрування (маневр) охоплюється початок руху, перестроювання транспортного засобу в русі з однієї смуги на іншу, поворот праворуч чи ліворуч, розворот, з`їзд з проїзної частини, рух заднім ходом.

Також суд зазначає, що Правила дорожнього руху України містять окремий розділ «Початок руху та зміна його напрямку» (розділ 10), з якого вбачається, що розділ 10 ПДР України регулює виключно питання маневрування.

Таким чином, із системного аналізу норм ПДР України судом встановлено, що поняття «рух та зупинка транспортного засобу» не охоплюється поняттям «початок руху та зміна його напрямку», а отже суд знаходить аргументованим твердження позивача, що адміністративна відповідальність за порушення правил користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами під час руху та зупинки транспортного засобу передбачена ст. 125 КУпАП, а не ч. 2 ст. 122 КУпАП, за якою на позивача було накладено адміністративне стягнення відповідачем.

Суд також зазначає, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб`єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої він винесений.

Таке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб`єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб`єкта владних повноважень.

У контексті наведеного слід відмітити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об`єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб`єктом владних повноважень (в даному випадку – інспектором патрульної поліції) при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об`єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 337/3389/16-а, який суд першої інстанції враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин у цій адміністративній справі з огляду на приписи ч. 5 ст. 242 КАС України.

У той же час, суд вважає необґрунтованими посилання позивача на те, що він був позбавлений можливості користуватися частиною передбачених законом прав, зокрема визначених ст. 268 КУпАП, оскільки позивач у своєму позові не зазначив, якими саме правами він був позбавлений можливості користуватися, а також яким чином відповідач ОСОБА_2 перешкоджав йому у реалізації цих прав.

Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

З огляду на встановлені судом обставини, оскільки відповідачем не було доведено належними та допустимими доказами факт вчинення позивачем інкримінованого останньому адміністративного правопорушення за ч. 2 ст. 122 КУпАП, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а відповідна справа про адміністративне правопорушення – закриттю, що з огляду на положення ч. 2 ст. 9 та ч. 3 ст. 286 КАС України буде належним та ефективним способом захисту прав позивача.

Також суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог в частині закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю в діях позивача складу адміністративного правопорушення, оскільки судом вже вирішене питання про закриття відповідної справи про адміністративне правопорушення, а відтак порушене право позивача відновлено. Разом із тим, саме по собі закриття провадження у справі має іншу правову природу та стосується розгляду справи про адміністративне правопорушення, а не адміністративної справи щодо оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення.

Крім того, позивач просив суд стягнути на його користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000 грн.

До витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України).

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 134 КАС України витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб’єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов’язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, тому суд враховує його при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин у цій адміністративній справі з огляду на приписи ч. 5 ст. 242 КАС України.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 13.01.2020 уклав із адвокатом Головченком А.О. договір про надання правової допомоги, повноваження останнього підтверджуються свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю № 4592 та ордером серії ДН № 83791 від 13.01.2020 (а.с. 11, 12, 13).

Із наданого представником позивача акту виконаних робіт до договору про надання правової допомоги від 13.01.2020 вбачається, що позивачем були понесені витрати на професійну правничу допомогу адвоката у загальному розмірі 1000 грн, які складаються з наступного: 800 грн – вивчення нормативної бази практики Верховного Суду та складання адміністративного позову; 200 грн – участь у одному судовому засіданні, – сплата яких підтверджується квитанцією ПриватБанку від 13.01.2020 з довідкою про належність рахунку (а.с. 9, 10, 21). Розмір витрат на оплату послуг адвоката суд вважає співмірним з огляду на положення ч. 5 ст. 134 КАС України. У той же час, оскільки судові засідання проводилися за відсутністю учасників, суд вважає обґрунтованими і такими, що підлягають стягненню на користь позивача фактично понесені ним витрати на професійну правничну допомогу в розмірі 800 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, оскільки суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову, понесені та доведені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 800 грн суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Луганській області, яке є співвідповідачем у справі і посадовою особою якого була винесена оспорювана позивачем постанова.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 5, 6, 9, 14, 16, 72-77, 79, 132, 134, 139, 229, 241-246, 286 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до інспектора сектору реагування патрульної поліції Кремінського відділу поліції у Луганській області Петриченка Юрія Сергійовича, Головного управління Національної поліції в Луганській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі– задовольнити частково.

Скасувати постанову інспектора сектору реагування патрульної поліції Кремінського відділу поліції у Луганській області Петриченка Юрія Сергійовича серії БАА № 626077 від 05.01.2020 про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 122 КУпАП у виді штрафу в розмірі 425 гривень, а відповідну справу про адміністративне правопорушення – закрити.

У задоволенні позовних вимог в частині закриття провадження у справі – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 800 (восьмисот) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду безпосередньо або через Кремінський районний суд Луганської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана ним протягом десяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: інспектор сектору реагування патрульної поліції Кремінського відділу поліції у Луганській області Петриченко Юрій Сергійович(місцезнаходження: Луганська область, м. Кремінна, пл. Кооперативна, 12).

Співвідповідач: Головне управління Національної поліції в Луганській області (ідентифікаційний код 40108845; місцезнаходження: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Вілєсова, 1).

Суддя І.Г. Безкровний