Рішення № 87955796, 03.03.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2020 року м. Київ № 640/15072/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний двір»

до Київської міської митниці Державної фіскальної служби

про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії коригування митної вартості

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний двір» (надалі - позивач), адреса: 03146, м. Київ, вул. Якуба Коласа, 2, кв. 24 до Київської міської митниці Державної фіскальної служби (надалі - відповідач), адреса: 03124, м. Київ, бульвар Гавела Вацлава, 8а, в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської митниці Державної фіскальної служби № UA100000/2019/200093/2 від 15.04.2019 р. про коригування митної вартості товарів (надалі - Рішення № UA100000/2019/200093/2) та Картку відмову в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100070/2019/00181 (надалі - Картка відмови № UA100070/2019/00181);

- зобов`язати Київську міську митницю Державної фіскальної служби провести митне оформлення товару за заявленою товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельний двір» митною вартістю згідно з митною декларацією № UA100070/2019/234912;

- визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської митниці Державної фіскальної служби № UA100000/2019/200094/2 від 16.05.2019 р. про коригування митної вартості товарів (надалі - Рішення № UA100000/2019/200094/2) та Картку відмову в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100070/2019/00204 (надалі - Картка відмови № UA100070/2019/00204);

- зобов`язати Київську міську митницю Державної фіскальної служби провести митне оформлення товару за заявленою товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельний двір» митною вартістю згідно з митною декларацією № UA100070/2019/236692.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.09.2019 р. відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

Представником відповідача через канцелярію Окружного адміністративного суду міста Києва подано відзив на позовну заяву, в якому останній у тому числі просить здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.10.2019 р. заяву представника відповідача із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного провадження залишено без задоволення.

В той же час, суд звертає увагу, що в провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва перебувала адміністративна справа № 640/14953/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний двір» до Київської міської митниці Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської митниці Державної фіскальної служби № UA100000/2019/200094/2 від 16.05.2019р. про коригування митної вартості товарів та Картку відмову в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100070/2019/00204;

- зобов`язати Київську міську митницю Державної фіскальної служби провести митне оформлення товару за заявленою товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельний двір» митною вартістю згідно з митною декларацією № UA100070/2019/236692.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.08.2019 р. відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищевикладені обставини, зокрема те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний двір» до Київської міської митниці Державної фіскальної служби у адміністративних справах № 640/15072/19 та № 640/14953/19 пов`язані між собою підставою виникнення та заявлені до одного й того самого відповідача, суд дійшов висновку про доцільність об`єднання адміністративної справи № 640/15072/19 з адміністративною справою 640/14953/19 в одне провадження.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва об`єднано в одне провадження адміністративну справу № 640/15072/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний двір» до Київської міської митниці Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії з адміністративною справою № 640/14953/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний двір» до Київської міської митниці Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії; присвоєно адміністративній справі єдиний унікальний номер № 640/15072/19; продовжено розгляд адміністративної справи № 640/15072/19 за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників сторін.

Підставою позовів вказано порушення прав та інтересів позивача внаслідок прийняття контролюючим органом оскаржуваних Рішень.

У відзивах на позовну заяву відповідач зазначає, що позови є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Крім цього, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 858 від 02.10.2019 р. вирішено здійснити реорганізацію територіальних органів Державної фіскальної служби України шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної митної служби України.

Даною постановою також створено, як юридичні особи публічного права, територіальні органи Державної митної служби України, зокрема Київську митницю Держмитслужби.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України №1217-р від 04.12.2019 р. погоджено пропозицію Міністерства фінансів України розпочати діяльність Державної митної служби України та територіальних органів з метою реалізації державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушенням під час застосування законодавства з питань державної митної справи з 00 год. 00 хв. 08 грудня 2019 року.

Відповідно до ст. 52 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про необхідність та доцільність заміни відповідача Київську міську митницю ДФС її правонаступником Київською митницею Держмитслужби.

Відповідно до ч. 8 ст. 262 КАС України, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Щодо Рішення № UA100000/2019/200093/2 та Картки відмови № UA100070/2019/00181

13.03.2017 р. між Позивачем та DANYANG RUIBU GLASS FIBRE CO., LTD (надалі - Постачальник) укладено Контракт № 6/2017 (надалі - Контракт).

Згідно п.1.1. Контракту Постачальник зобов`язується передати товар - «Скловолоконна сітка» у власність позивача, а позивач зобов`язаний прийняти та оплатити товар на умовах, визначених Контактом.

Пунктом 1.2. Контракту визначено, що найменування, асортимент, ціна та кількість поставленого товару зазначається в додатку до Контракту - Специфікації на товар, яка з моменту підписання уповноваженими представниками сторін являється невід`ємною частиною Контракту.

26.02.2017 р. між позивачем та Постачальником укладено Специфікацію № 24 (надалі - Специфікація) у відповідності до якої Постачальник зобов`язався передати, а позивач зобов`язався прийняти товар на загальну суму 20 200,00 доларів США.

У відповідності до Специфікації поставці підлягають вироби зі скловолокна: -скловолоконна сітка легкого зеленого кольору 5х5 мм. у рулонах 300 шт. (15 000 м2); -сітка жовтого кольору з чорним логотипом «Shtock» розмір квадрата 4х4 мм. у рулонах 1 620 шт. (81 000 м2), ширина рулона 1м.; -сітка білого кольору з чорним логотипом «Shtock» розмір квадрата 5х4 мм. в рулонах 238 шт. (5 950м2). Ширина рулона 1 м.

Виробник: DANYANG RUIBU GLASS FIBRE CO., LTD., торгівельна марка «Shtock», країна виробник - CN (надалі - Товар).

Зазначене вище підтверджується таким: -комерційним інвойсом (comercial invoice) № 19 BUD-001 від 26.02.2019 р.; -прайс-листом від 26.02.2019 р.; -кономасентом (bill of lading) № MRFB19030688 від 07.03.2019 р.; -автотранспортною накладною (road consignment note) № 0546 від 12.04.2019 р.; -Сертифікатом про походження товару (Certificate of origin) № 19С3211С8100/00001 від 04.03.2019 р.; -довідкою про походження товару № 193211ВО/000342 від 18.03.2019 р.

Фактична оплата позивачем за Товар Постачальнику на суму 20 200,40 доларів США підтверджується платіжним дорученням (SWIFT) ПАТ «Приват Банк» від 02.04.2019 р.

Митна вартість Товару у загальному розмірі 20 200,40 доларів США підтверджується також і митною декларацією країни відправника № 223120190002146984 від 04.03.2019 р.

21.12.2017 р. між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «ХІЛЛДОМ ЛОГІСТИК» (надалі - Виконавець) укладено Договір № 1104-1 про надання транспортно-експедиторських послуг з перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів (надалі - Договір), у пункті 3.1. якого визначено, що вартість послуг зазначається в рахунку Виконавця. Згідно п.3.2. Договору його ціна складає сукупність платежів зі сплати належної плати Виконавцю та витрат, понесених Виконавцем в інтересах позивача в цілях виконання цього Договору.

В рамках Договору Виконавцем вставлено рахунок № 1313 від 11.04.2019 р. (надалі - Рахунок) щодо надання послуг з перевезення вантажу позивача у контейнері № CBHU9026944 на загальну суму 21 858,27 грн. (21 947,49 грн. з ПДВ).

Згідно зазначеного Рахунку послуги Виконавця складаються з: морського фрахту за межами митної території України: Шанхай / Китай-Одесса/Україна у розмірі 21 412, 18 грн.; експедиторської винагороди (на території України) в розмірі 446,09 грн.

Фактична оплата позивачем послуг Виконавця згідно рахунку підтверджується платіжним дорученням № 679612 від 15.04.2019 р.

Крім того, у відповідності до змісту Довідки виконавця № 1104-1 від 11.04.2019 р. вартість транспортування вантажу по маршруту Шанхай (Китай) - до митного кордону України - Одеського МТП в контейнері № CBHU9026944 складає 21 412, 18 грн.

11.04.2019 р. позивач подав відповідачу електронну митну декларацію № UA100070/2019/234912 (надалі - ЕМД), у якій для митного оформлення задекларовані зазначені товари.

Заявлена Позивачем ціна Товару відповідно до графи 42 ЕМД становить 20 200,40 доларів США.

Митна вартість товару відповідно до графи 43 ЕМД визначена Позивачем із застосуванням основного методу - за ціною договору (контракту).

Умови поставки у ЕМД визначено FOB, тобто всі витрати, пов`язані з продажем товару, пов`язані з доставкою на борт визначеного судна несе продавець, всі інші витрати, в тому числі щодо подальшого транспортування покладається на покупця.

Митна вартість Товару, яка зазначена у ЕМД складає 561 043,08 грн. і визначена наступним способом: -вартість товару - 20 200,40 доларів США; -офіційний курс української гривні до долару США - 26, 713872 грн.; -обумовлена та фактично сплачена вартість перевезення до митної території України - 21 412,18 грн.; -митна вартість Товару - 561 043,08 грн.

Відповідно до графи 44 ЕМД на підтвердження заявленої митної вартості Товару позивачем Відповідачу були подані:

-комерційний інвойс (comercial invoice) № 19 BUD-001 від 26.02.2019 р.; -кономасент (bill of lading) № MRFB19030688 від 07.03.2019 р.; -автотранспортна накладна (road consignment note) № 0546 від 12.04.2019 р.; -Сертифікат про походження товару (Certificate of origin) № 19С3211С8100/00001 від 04.03.2019 р.; -платіжне доручення (SWIFT) ПАТ «Приват Банк» від 02.04.2019 р. на суму 20 200,40 доларів США; -документ, що підтверджує вартість перевезення товару № 1104-1 від 11.04.2019 р.; -довідка про походження товару № 193211ВО/000342 від 18.03.2019 р. -доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) № 24 від 26.02.2019 р.; -зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу, стороною якого є виробник товарів, що декларуються № 6/2017 від 13.03.2019 р.; -договір про надання послуг митного брокера № 1-2019 від 01.03.2019 р.; -Договір (контракт) про перевезення № 21127-28 від 21.12.2017 р.; -копія митної декларації країни відправлення № 223120190002146984 від 04.03.2019 р.

Саме на підставі зазначених документів митна вартість Товару у ЕМД була визначена в розмірі 20 200,40 доларів США, що складало 561 043,08 грн.

Під час здійснення контролю митної вартості за ЕМД відповідачем було встановлено, що документи, подані для підтвердження митної вартості товару, відповідно до ст. 53 Митного кодексу України містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення митної вартості товарів та відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає оплаті за ці товари, а саме:

1) Відповідно до Наказу Міністерства фінансів України № 599 від 24.05.2012 р. «Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення» для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до ч.2. ст. 53 Кодексу подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. Відповідно до п.3.1. Договору про надання ТЕП № 21127-від 28 21.12.2017 р. вартість послуг зазначається в рахунку виконавця. Декларантом не подано рахунок ТОВ «Хіллдом Логістик», яке є виконавцем по договору про надання ТЕП № 21127 від 28 21.12.2017 р.;

2) У графі 70 платіжного доручення в іноземній валюті від 04.02.2019 р. не зазначено інвойс або проформу-інвойс, відповідно до яких здійснюється оплата за товар. Також, платіжне доручення в іноземній валюті від 04.02.2019 р. не містить відміток банку щодо проведення операції.

Позивачем в рамках поданої ЕМД № UA 100070/2019/234912 було додатково надано на підтвердження заявленої митної вартості товару: податкову накладну № 6537 від 27.07.2018 р. та рахунок на оплату транспортно-експедиційних послуг № 1313 від 11.04.2019 р.

15.04.2019 р. відповідач прийняв рішення № UA1000002019/200093/2 згідно з яким застосував резервний метод визначення митної вартості товарів, заявлену Позивачем митну вартість товару у митній декларації від 11.04.2019 р. № UA100070/2019/234912 (21 001,94 долара США / 561 043,08 грн.) скоригував до рівня 32 158, 15 доларів США.

Таким чином, митна вартість товарів була скоригована в сторону збільшення на 11 957,75 доларів США, тобто більше ніж на 50 % за первісну митну вартість, що була визначена декларантом, тобто Позивачем.

Скоригована відповідачем митна вартість товару у відповідності до графи 33 оскаржуваного Рішення ґрунтується на інформації про вартість товару, що була раніше визнана (визначена) митним органом за митною декларацією № UA100210/2019/088153 від 04.02.2019 р., рішення про коригування митної вартості № UA100000/2019/200018/2 від 07.02.2019 р. із розрахунку 1 906,00 доларів США / кг.

На підставі прийнятого Рішення № UA100000/2019/200093/2 відповідач видав позивачу Картку відмови № UA100070/2019/00181.

Вважаючи Рішення № UA100000/2019/200093/2 та Картку відмови № UA100070/2019/00181 протиправними, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Щодо Рішення № UA100000/2019/200094/2 та Картки відмови № UA100070/2019/00204

13.03.2017 р. між Позивачем та DANYANG RUIBU GLASS FIBRE CO., LTD (надалі - Постачальник) укладено Контракт № 6/2017 (надалі - Контракт).

Згідно п.1.1. Контракту Постачальник зобов`язується передати товар - «Скловолоконна сітка» у власність позивача, а позивач зобов`язаний прийняти та оплатити товар на умовах, визначених Контактом.

Пунктом 1.2. Контракту визначено, що найменування, асортимент, ціна та кількість поставленого товару зазначається в додатку до Контракту - Специфікації на товар, яка з моменту підписання уповноваженими представниками сторін являється невід`ємною частиною Контракту.

21.03.2017 р. між позивачем та Постачальником укладено Специфікацію № 24 (надалі - Специфікація) у відповідності до якої Постачальник зобов`язався передати, а позивач зобов`язався прийняти товар на загальну суму 20 100,40 доларів США.

У відповідності до Специфікації поставці підлягають вироби зі скловолокна:

-скловолоконна сітка легкого зеленого кольору, розмір квадрата 5х5 мм. у рулонах 400 шт. (20 000 м2); - скловолоконна сітка жовтого кольору з чорним логотипом «Shtock» розмір квадрата 4х4 мм. у рулонах 1 620 шт. (81 000 м2), ширина рулона 1м.; - скловолоконна сітка білого кольору з чорним логотипом «Shtock» розмір квадрата 5х4 мм. в рулонах 138 шт. (3 450м2). Ширина рулона 1 м.

Зазначене вище підтверджується таким: - комерційним інвойсом (comercial invoice) № 19 BUD-002 від 21.03.2019 р.; -прайс-листом від 21.03.2019 р.; -кономасентом (bill of lading) № MRFB19040745 від 05.04.2019 р.; -автотранспортною накладною (road consignment note) № 0744 від 14.05.2019 р.; -Сертифікатом про походження товару (Certificate of origin) № 19С3211С8100/00002 від 01.04.2019 р.; -довідкою про походження товару № 193211ВО/000342 від 18.03.2019 р.

Фактична оплата позивачем за Товар Постачальнику на суму 20 100,40 доларів США підтверджується платіжним дорученням (SWIFT) ПАТ «Приват Банк» від 26.04.2019 р.

Митна вартість Товару у загальному розмірі 20 100,40 доларів США підтверджується також і митною декларацією країни відправника.

21.12.2017 р. між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «ХІЛЛДОМ ЛОГІСТИК» (надалі - Виконавець) укладено Договір № 21127-28 про надання транспортно-експедиторських послуг з перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів (надалі - Договір), у пункті 3.1. якого визначено, що вартість послуг зазначається в рахунку Виконавця. Згідно п.3.2. Договору його ціна складає сукупність платежів зі сплати належної плати Виконавцю та витрат, понесених Виконавцем в інтересах позивача в цілях виконання цього Договору.

В рамках Договору Виконавцем вставлено рахунок № 1704 від 15.05.2019 р. (надалі - Рахунок) щодо надання послуг з перевезення вантажу позивача у контейнері № CSLU6255700 на загальну суму 21 366,34 грн. (21 453,55 грн. з ПДВ).

Згідно зазначеного Рахунку послуги Виконавця складаються з:

-морського фрахту за межами митної території України: Шанхай / Китай-Одесса/Україна у розмірі 20 930,30 грн.;

-експедиторської винагороди (на території України) в розмірі 436,04 грн.

Фактична оплата позивачем послуг Виконавця згідно рахунку підтверджується платіжним дорученням № 681620 від 16.04.2019 р.

Крім того, у відповідності до змісту Довідки виконавця № 1505 від 15.05.2019 р. вартість транспортування вантажу по маршруту Шанхай (Китай) - до митного кордону України - Одеського МТП в контейнері № CSLU6255700 складає 20 930,30 грн.

15.05.2019 р. позивач подав відповідачу електронну митну декларацію № UA100070/2019/236692 (надалі - ЕМД), у якій для митного оформлення задекларовані зазначені товари.

Заявлена Позивачем ціна Товару відповідно до графи 42 ЕМД становить 20 100,40 доларів США.

Митна вартість товару відповідно до графи 43 ЕМД визначена Позивачем із застосуванням основного методу - за ціною договору (контракту).

Умови поставки у ЕМД визначено FOB, тобто всі витрати, пов`язані з продажем товару, пов`язані з доставкою на борт визначеного судна несе продавець, всі інші витрати, в тому числі щодо подальшого транспортування покладається на покупця.

Митна вартість Товару, яка зазначена у ЕМД складає 546 814,55 грн. і визначена наступним способом: -вартість товару - 20 100,40 доларів США; -офіційний курс української гривні до долару США - 26,162875 грн.; -обумовлена та фактично сплачена вартість перевезення до митної території України - 20 930,30 грн.; -митна вартість Товару - 546 814,55 грн.

Відповідно до графи 44 ЕМД на підтвердження заявленої митної вартості Товару позивачем Відповідачу були подані: -комерційний інвойс № 19 BUD-002 від 21.03.2019 р.; -кономасент № MRFB19040745 від 05.04.2019 р.; -автотранспортна накладна (road consignment note) № 0744 від 14.05.2019 р.; -Сертифікат про походження товару (Certificate of origin) № 19С3211С8100/00002 від 01.04.2019 р.; -платіжне доручення (SWIFT) ПАТ «Приват Банк» від 26.04.2019 р. на суму 20 100,40 доларів США; -документ, що підтверджує вартість перевезення товару № 1505-1 від 15.05.2019 р.; -прейскурант (прайс-лист) виробника товару від 21.03.2019 р.; -доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) № 25 від 21.03.2019 р.; -зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу, стороною якого є виробник товарів, що декларуються № 6/2017 від 13.03.2019 р.; -договір про надання послуг митного брокера № 1-2019 від 13.03.2019 р.; -Договір (контракт) про перевезення № 21127-28 від 21.12.2017 р.; -копія митної декларації країни відправлення № 223120190004146384 від 01.04.2019 р.

Саме на підставі зазначених документів митна вартість Товару у ЕМД була визначена в розмірі 20 100,40 доларів США, що складало 546 814,55 грн.

За наслідками обробки ЕМД № UA 100070/2019/236692 від 15.05.2020р. позивач отримав від відповідача електронне повідомлення про Рішення № UA100000/2019/200094/2 в якому позивачу було запропоновано надати основні та додаткові документи протягом 10 календарних днів, а саме:

1) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів:

-документи (рахунки, накладні, тощо), що є підтвердженням витрат експедитора на видані суб`єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади;

-рахунок фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суми та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; калькуляція транспортних витрат, що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення та митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту;

2) виписку з бухгалтерської документації;

3) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

4)ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;

5) страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування - міжнародний торговий термін (умова) FOB (назва порту відвантаження) означає, що продавець зобов`язаний нести всі ризики втрати чи пошкодження товару до моменту переходу товару через поручні судна в названому порту відвантаження, покупець зобов`язаний нести всі ризики втрати чи пошкодження товару з моменту переходу товару через поручні судна в названому порту відвантаження;

6)висновки про якісні та вартісні характери тиски товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини;

7)зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності.

Позивачем в рамках поданої ЕМД № UA 100070/2019/236692 було додатково надано на підтвердження заявленої митної вартості товару: податкову накладну № 6537 від 27.07.2018 р. та рахунок на оплату транспортно-експедиційних послуг № 1704 від 15.05.2019 р.; договір про надання транспортно-експедиторських послуг з перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів № 21127-28 від 21.12.2017 р.; рахунок на оплату по замовленню № БД 000224423 від 27.07.2018 р.

16.05.2019 р. відповідач прийняв рішення № UA100000/2019/200094/2 згідно з яким застосував резервний метод визначення митної вартості товарів, заявлену Позивачем митну вартість товару у митній декларації від 15.05.2019 р. № UA100070/2019/236692 (20 100, 40 доларов США / 546 814,55 грн.) скоригував до рівня 32 110,64 долари США.

Таким чином, митна вартість товарів була скоригована в сторону збільшення на 11 210,24 долари США, тобто більше ніж на 50 % за первісну митну вартість, що була визначена декларантом, тобто Позивачем.

Скоригована відповідачем митна вартість товару у відповідності до графи 33 оскаржуваного Рішення ґрунтується на інформації про вартість товару, що була раніше визнана (визначена) митним органом за митними деклараціями № UA100210/2019/088153 від 04.02.2019 р. та № UA 100210/2019/3847 від 20.02.2019 р. із розрахунку 1 906,00 доларів США / кг.

На підставі прийнятого Рішення № UA100000/2019/200094/2 відповідач видав позивачу Картку відмови № UA100070/2019/00204.

Вважаючи Рішення № UA100000/2019/200094/2 та Картку відмови № UA100070/2019/00204 протиправними, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відповідач прийняв Рішення №UA100000/2019/200093/2, №UA100000/2019/200094/2 та Картки відмови №UA100070/2019/00181, №UA100070/2019/00204 які позивач вважає протиправними, у зв`язку із чим оскаржив їх до суду.

В позовних заявах заяві та двох поясненнях від 31.10.2019р. (щодо Рішення № UA 100000/2019/200093/2 та Картки відмови №UA100070/2019/000181) поданих через канцелярію суду позивач як на підставу неправомірності Рішень № UA100000/2019/200093/2, № UA100000/2019/200094/2 та Карток відмов № UA100070/2019/00181, № UA100070/2019/00204 посилається на наступні факти та обставини, обґрунтовуючи їх наступним.

Щодо зауваження Відповідача про те, що позивачем не подано рахунок, інвойс, проформа-інвойс, відповідно до яких здійснено сплату за товар

Позивач вважає, що таке зауваження не ґрунтується на нормах чинного законодавства України. На його думку, відсутність в платіжному документі вказівки на інвойс сама собою не може бути підставою для висновку про неможливість ідентифікації платежу з поставкою товару, якщо така ідентифікація може бути проведена на основі інших документів, доданих на підтвердження митної вартості товару.

При цьому позивач зазначає, що до митних декларацій ним було також долучено банківські платіжні документи, що стосується товару, а саме платіжні доручення (SWIFT) ПАТ «Приват Банк» на суми 20 100,00 доларів США та 20 200,40 доларів США відповідно від 02.04.2020 р. та 22.04.2020 р.

Так, у зазначених платіжних документах серед іншого було зазначено :

-33B Currency/instructed Amount (Валюта / інструкція Сума) Currency (Валюта): USD (US DOLLAR) Amount (сума): 20 200,40 / 20 100,40;

-Beneficiary Customer - Number / Name & Addr (Клієнт - бенефіціар-номер / імя та адреса) DANYANG RUIBU GLASS FIBRE CO., LTD;

-Remittance Information (Інформація про переказ коштів) PRPMNT FOR FIBERGLASS MESH ACC CNTR №6/2017 DD 13-03-2017.

В обґрунтування зазначеного, позивач посилається на пункт 2.2 Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів і змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України, затверджене постановою Правління Національного банку України № 216 від 28.08.2008р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.10.2008 р. № 910/15601 відповідно до якого платник заповнює реквізит «Призначення платежу» в іноземній валюті або банківських металах таким чином, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування бенефіціару в іноземній валюті або банківських металів.

Отже, позивач робить висновок, що чинним законодавством України не встановлено обов`язку здійснювати посилання на інвойс чи проформу в банківському платіжному документі.

Позивач переконаний, що сама по собі відсутність у банківських документах посилання на інвойс чи проформу, за умови наявності вказівки на контракт та товари, які оплачуються не є підставою для висновку щодо недостовірності наданої позивачем інформації про митну вартість товару ,а у сукупності з іншими документами, що стосуються поставки оцінюваного товару, і були подані ним для митного контролю, дозволяють ідентифікувати платіж з оцінюваним товаром.

Щодо зауваження відповідача про те, що позивачем не підтверджено витрати на транспортування

Зазначене зауваження відповідача позивач спростовує наступним.

У процедурі контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. У свою чергу умови оплати безпосередньо ціни товару не стосуються.

Обставини здійснення платежу в свою чергу можуть свідчити про виконання (неналежне виконання) покупцем умов зовнішньоекономічного договору. Разом з цим вони не повинні сприйматись як безумовне свідчення про наявність розбіжностей чи неповноти документів, доданих до митної декларації.

У зв`язку із цим відомості про умови оплати товару не повинні братися органом доходів і зборів до уваги при контролі за митною вартістю, а відтак суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару.

Позивач переконаний, що умови і обставини оплати оцінюваного товару у взаємозв`язку з тими доказами, що подавались позивачем до митного контролю, не давали обґрунтованих підстав відповідачу вважати, що позивачем заявлені неповні чи недостовірні відомості про фактурну вартість оцінюваного товару.

Виходячи з викладеного, на думку позивача, надані ним разом з митними деклараціями документи спростовують доводи відповідача про не підтвердження позивачем транспортних витрат.

Пунктом 6 ст. 53 Митного кодексу України (надалі - МК України) передбачено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.

Отже, позивач робить висновок про те, що МК України не містить перелік документів, які зобов`язаний подати декларант для підтвердження числових значень витрат на транспортування з чого слідує, що такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами, які містять відомості, що дозволяють визначити розмір транспортних витрат та ідентифікувати їх з конкретним вантажем.

В підтвердження такої правової позиції позивач наводить судову практику, у якій суд зазначає про помилковість доводів митного органу про необхідність підтвердження транспортних витрат виключно фінансовим та/або бухгалтерськими документами та про те, що довідка про транспортні витрати в даних правовідносинах є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.

При цьому, позивач зазначає, що інформація про маршрут рух вантажу, транспорт, яким здійснювалось перевезення оцінюваного товару, зазначена у довідці про транспортні витрати, узгоджується з інформацією, що зазначена у міжнародних товарно-транспортних накладних (CMR) № 0546, № 0744. Маршрут руху, умови перевезення відповідають умовам поставки, що були передбачені контрактом.

З урахуванням викладеного позивач переконаний, що розмір транспортних витрат, понесених позивачем під час перевезення оцінюваного товару підтверджується документально, в повному обсязі та належним чином.

Крім цього, позивач зазначає, що неподання декларантом документів, зазначених в ч.2. ст. 53 МК України, у тому числі тих, про які стверджує відповідач, само собою не тягне для нього негативних правових наслідків. Неподання таких документів може тягнути за собою відмову у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю та, відповідно, коригування митної вартості товарів лише у тому випадку, коли у органу доходів і зборів будуть обґрунтовані підстави вважати, що таке неподання зумовило неповноту та/або недостовірність відомостей про митну вартість.

Позивач переконаний, що в Рішеннях № UA100000/2019/200093/2, № UA100000/2019/200093/2 та Картках відмови № UA100070/2019/00181, № UA100070/2019/00204, що оскаржуються, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, належних і достатніх доказів, які б свідчили, що подані позивачем документи щодо транспортних витрат містять розбіжності або містять недостовірні відомості про вартість транспортних послуг не навів.

З урахуванням викладеного позивач вважає, що відповідач не мав обґрунтованих підстав вважати не підтвердженими значення складових митної вартості товару.

Зі змісту Рішень № UA100000/2019/200093/2, № UA100000/2019/200094/2 та Карток відмови № UA100070/2019/00181, № UA100070/2019/00204, що оскаржуються, позивач переконаний, що відповідач не надав належної оцінки поданим документам та не встановив конкретних обставин та фактів, які перешкоджають митному оформленню товарів за ціною договору.

Водночас документи, що визначені, зокрема, відповідачем в Картках відмови № UA100070/2019/00181, № UA100070/2019/00181, що оскаржуються, підтверджують, що визначена позивачем у відповідних митних деклараціях митна вартість товару базується на об`єктивних, документально підтверджених даних і піддається обчисленню.

На підставі наведених доводів, позивач робить висновок про те, що висновки відповідача щодо документального не підтвердження позивачем митної вартості товару є необґрунтованими, а подальше коригування його вартості на підставі відомостей про ціну товару, що імпортувався за відповідними митними деклараціями є протиправним.

Щодо зауваження відповідача про те, що документи, подані для підтвердження митної вартості товару, відповідно до ст. 53 МК України містять розбіжності

Позивач вважає, що відповідачем не було обґрунтовано, яким чином розбіжності в документах позбавляють його можливості перевірити заявлену позивачем митну вартість товару та не надано інформації чому саме документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми для застосування основного методу визначення митної вартості чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації.

До того ж, на думку позивача коригування митної вартості товару на підставі інформації, наявної в базі даних про те, що товар, який задекларовано та ввезено в Україну за іншою вартістю, ніж встановлено позивачем, за відсутності інших, визначених законом підстав, не може бути підставою для коригування митної вартості товару, ввезеного позивачем, оскільки з бази даних не вбачаються умови договору, між ким він укладався, при цьому безліч обставин, можуть впливати на ціну товару (його характеристика, виробник, умови і обсяги поставки, наявність знижок), адже торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономної волі і свободи договору.

Крім цього, позивач звертає увагу суду на те, що прийняті відповідачем Рішення № UA100000/2019/200093/2, №UA100000/2019/200094/2 не містить обґрунтування того, що розбіжності (недоліки) в інвойсі будь-яким чином впливають на митну вартість товару. А також відповідачем не зазначено, які саме обставини мали б підтвердити документи, які відповідач запропонував позивачу надати додатково.

Щодо зауваження відповідача на недотримання декларантом положень ст. 254 МК України щодо надання перекладу українською мовою копій митної декларації країни відправника

В обґрунтування своїх заперечень позивач наводить зміст ст. 54 МК України. З аналізу цієї норми позивач робить висновок про те, що чинне законодавство України дозволяє подачу документів також офіційною мовою митних органів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування. Вказані вимоги можуть бути пред`явлені органом доходів і зборів у разі наявності обґрунтованих підстав для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації.

Китайська мова має широке поширення у світі, зокрема у світовій торгівлі. Китайська Народна Республіка є найбільшим зовнішнім торгівельним партером України (Дані Державної служби управління статистики, розділ «Географічна структура зовнішньої торгівлі товарами у січні-серпні 2019 року»). Крім того, китайська мова є однією з шести офіційних мов Організації Об`єднаних Націй.

На думку позивача, зазначені чинники дозволяють віднести китайську мову до мов міжнародного спілкування та міжнародної торгівлі.

Також позивач звертає увагу на те, що відповідачем не обґрунтовано які саме дані декларації країни відправника підлягають перевірці або можуть підтвердити митну вартість товарів, що декларуються.

Крім цього позивач зазначає, що сама по собі форма засвідчення (оформлення) перекладу на змінює числових (вартісних та кількісних) показників перекладеного з китайської на українську мову документу і, як наслідок, не може вплинути на митну вартість імпортованого товару.

За таких обставин позивач приходить до висновку, що Рішення № UA100000/2019/200093/2, № UA100000/2019/200094/2, що оскаржуються, суперечать принципу мінімізації митних формальностей органами доходів і зборів, необхідних для забезпечення додержання чинного законодавства України з питань державної митної справи ст. 318 МК України.

У своїх відзивах на адміністративні позови, поданий через канцелярію суду 10.09.2019 р. та 11.09.2019 та р. відповідач наводить наступні заперечення, обґрунтовуючи їх наступним.

15.04.2019 р. та 15.05.2019 р. митним постом «Східний» Київської міської митниці ДФС зареєстровано та прийнято до митного оформлення електронні митні декларації № UA100070/2019/234912, № UA100070/2019/236692.

Відповідач звертає увагу на те, що автоматизованою системою аналізу та управління ризиками за вищезазначеною митною декларацією сформовано митні формальності, зокрема:

105-2: контроль правильності визначення митної вартості товарів;

106-2: витребування документів, які підтверджують митну вартість товарів;

117-2 «Здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів із залученням спеціального підрозділу митниці ДФС для перевірки числового значення заявленої митної вартості».

Інструктивне повідомлення: «По наступних товарах можливе заниження митної вартості товарів. Здійснити перевірку правильності визначення митної вартості відповідно до Кодексу з урахуванням вимог наказу Державної фіскальної служби України від 11.09.2015 р. № 689 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб органів доходів із борів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України».

Вказане стало підставою для більш ретельного та поглибленого вивчення поданих декларантом документів.

Під час проведення контролю за правильністю визначення митної вартості товару, заявленого до митного оформлення за митною декларацією № UA100070/2019/234912, № UA100070/2019/236692 встановлено, що документи, які подані для підтвердження заявленої митної вартості товару відповідно до ч.2 ст. 53 МК України, місять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а саме:

Щодо митної декларації № UA100070/2019/234912

довідка про транспортні витрати № 1104-1 від 11.04.2019 р. надана ТОВ «Хіллдом Логістікс», проте, виконавцем транспортних послуг відповідно до наданої міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) № 0546 від 12.04.2019 р. є ТОВ «Інтертранс Сервіс ЛТД»;

Відповідно до п.3.1. договору про надання ТЕП № 21127 від 21.12.2017 р. вартість послуг зазначається в рахунку виконавця.

Декларантом не надано рахунок від ТОВ «Хіллдом Логістікс», яке є виконавцем по договору ТЕП № 21127 від 21.12.2017 р.

У графі 70 платіжного доручення в іноземній валюті від 04.02.2019 р. не зазначено інвойс або проформу-інвойс відповідно до яких здійснюється оплата за товар.

Також, платіжне доручення в іноземній валюті від 04.02.2019 р. не містить відміток банку про проведення операції.

Декларантом не подано всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару (витрати на транспортування оцінюваних товарів до порту ввезення на митну територію України), та відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Також відповідач звертає увагу на те, що відповідно до вимог ст. 54 МК України позивачу необхідно було надати переклад українською мовою копії митної декларації країни відправлення.

Щодо митної декларації № UA UA100070/2019/236692

1) довідка про транспортні витрати № 1505 від 15.05.2019 р. видана ТОВ «Хіллдом Логістікс», проте, відповідно до наданих товаросупровідних документів, а саме, міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) та коносаменту дана компанія не зазначена як безпосередній виконавець транспортних послуг та містять відомості про інших осіб;

2) в поданій митній декларації в графі 44 перед кодом документа « 4104» (зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу, стороною якого є виробник товарів, що декларуються) проставлений символ «m», тобто, відповідно до Порядку заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 651 від 30.05.2012 р., документ надавався митному органу в попередніх випадках митного оформлення товарів і застосуванням МДП, проте, відсутній в поданих документах та при попередніх митних оформленнях;

3) наданий прайс-лист містить посилання на інвойс (№ 19BUD-002 від 21.03.2019 р.) виданий позивачу, що свідчить про суб`єктивну спрямованість, тобто суперечить суті прайс-листа як комерційної пропозиції продавця необмеженій кількості потенційних покупців та суперечить поняттю «дійсної вартості» товару у розумінні статті VII Генеральної угоди з тарифів та торгівлі (ГААТ 1947);

4) пунктом 2.2. «Порядку оформлення платіжного доручення в іноземній валюті або банківських металах», що затверджений Постановою Правління Національного банку України № 216 від 28.07.2008 р. зазначено, що «платник заповнює реквізит «Призначення платежу» таким чином, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування бенефіціару коштів в іноземній валюті або банківських металів».

У наданому платіжному дорученні від 26.04.2019 р. зазначено лише реквізити контракту, що не дає можливості перевірити здійснення платежів та ідентифікувати їх саме з даною поставкою.

Положеннями частини 6 ст. 54 МК України встановлено, що орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю у разі неподання декларантом документів згідно із переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах 2-4 статті 53 Кодексу, наявності розбіжностей у поданих документах або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів.

Таким чином, керуючись наведеними нормами МК України та за результатами аналізу наданих декларантом документів, застосування заявленого декларантом основного методу визначення митної вартості за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, неможливо.

Керуючись положеннями ч.4. ст. 57 та у відповідності до ч.5. ст. 55 МК України, з декларантом проведено процедуру консультації з метою визначення основи вартості згідно з положеннями ст. ст. 59 і 60 МК України. За результатом проведеної консультації декларанту запропоновано застосувати резервний метод визначення митної вартості відповідно до ст. 64 МК України.

Відповідач зазначає, що митна вартість визначена із застосуванням резервного методу відповідно до ст. 64 МК України із використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі, яка щонайбільшою мірою ґрунтується на раніше визнаних (визначених) органами ДФС митних вартостях.

Відповідач також вважає, що метод визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів не застосований у зв`язку з відсутністю вартості операції з ідентичними товарами, прийнятої органом доходів і зборів, з дотриманням умов, зазначених у ст. 59 МК України.

Метод визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів не застосований у зв`язку з відсутністю даних щодо вартості операцій з подібними (аналогічними) товарами, які продано на експорт в Україну і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього, та прийнятої органом доходів і зборів, з дотриманням умов, зазначених у ст. 60 МК України.

Метод визначення митної вартості на основі віднімання вартості не застосований у зв`язку з відсутністю ціни, за якої ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україну не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до положень ст. 62 МК України.

Метод визначення митної вартості на основі додавання вартості (обчислена вартість) не застосований у зв`язку з відсутністю наданої виробником товарів, що оцінюються, або від його імені інформації про їх вартість з дотриманням умов, зазначених у статті 63 МК України.

Виходячи з наведеного, відповідно до положень ст. 55 МК України здійснено коригування митної вартості товарів. Сума наданих гарантій складає 95 736,82 грн.

У зв`язку із наведеними доводами, відповідач робить висновок, що позивачем документально не було підтверджено митну вартість товару - ціну товару та складові митної вартості.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

НОРМИ ПРАВА ТА ПОЗИЦІЯ СУДУ

Правовідносини, пов`язані зі справлянням митних платежів регулюються Митним кодексом України, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування (частина друга статті 1 Митного кодексу України).

Згідно із ч.1. ст.7 МК України встановлені порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення, застосування механізмів тарифного і нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, справляння митних платежів, ведення митної статистики, обмін митною інформацією, ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, здійснення відповідно до закону державного контролю нехарчової продукції при її ввезенні на митну територію України, запобігання та протидія контрабанді, боротьба з порушеннями митних правил, організація і забезпечення діяльності митних органів та інші заходи, спрямовані на реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, становлять державну митну справу.

Митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку (п.24 ч.1. ст. 4МК України).

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 38 МК України митному контролю підлягають усі товари, транспортні засоби комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України.

Митний контроль здійснюється виключно органами доходів і зборів відповідно до цього Кодексу та інших законів України.

Митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Відповідно до ч.1, 2, 4 п. 1 ч.6. ст. 321 МК України товари, транспортні засоби комерційного призначення перебувають під митним контролем з моменту його початку і до закінчення згідно із заявленим митним режимом.

У разі ввезення на митну територію України товарів, транспортних засобів комерційного призначення митний контроль розпочинається з моменту перетинання ними митного кордону України.

Граничний строк перебування товарів, транспортних засобів комерційного призначення під митним контролем не може перевищувати 180 календарних днів, крім митних режимів, які передбачають перебування під митним контролем протягом усього часу дії митного режиму.

Митний контроль закінчується у разі ввезення на митну територію України - після закінчення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, за винятком митних режимів, які передбачають перебування під митним контролем протягом усього часу дії митного режиму.

Документи та відомості, необхідні для здійснення митного контролю, порядок подання документів та відомостей, необхідних для митного контролю та форми митного контролю регулюються ст.ст. 334, 335, 336 МК України .

Митне оформлення - це виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення (п. 23 ч. 1 ст. 4 МК України).

Згідно зі ст.ст. 246, 248 МК України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Порядок виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Стаття 49 МК України встановлює, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Стаття 51 МК України регулює питання визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, згідно ч. 1 митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Частиною другою статті 51 МК України встановлено, що митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Стаття 57 глави 9 МК України встановлює основний та другорядні методи визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, частиною другою якої визначено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Статтею 58 МК України встановлено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів (пункт 2 частини першої).

Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні (частина друга).

Відповідно до ч.1 ст. 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Згідно з ч.2. ст. 52 даного Кодексу декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Статтею 53 МК України закріплено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення (частина 1).

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (частина друга).

Згідно зі ст. 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу (частина друга).

Відповідно до частини першої ст. 55 цього Кодексу рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Як вбачається з матеріалів справи позивач надав відповідачу для підтвердження заявленої митної вартості товару при здійсненні його митного оформлення:

щодо митної декларації № UA UA100070/2019/234912

-комерційний інвойс (comercial invoice) № 19 BUD-001 від 26.02.2019 р.; -кономасент (bill of lading) № MRFB19030688 від 07.03.2019 р.; -автотранспортна накладна (road consignment note) № 0546 від 12.04.2019 р.; -Сертифікат про походження товару (Certificate of origin) № 19С3211С8100/00001 від 04.03.2019 р.; -платіжне доручення (SWIFT) ПАТ «Приват Банк» від 02.04.2019 р. на суму 20 200,40 доларів США; -документ, що підтверджує вартість перевезення товару № 1104-1 від 11.04.2019 р.; -довідка про походження товару № 193211ВО/000342 від 18.03.2019 р.; -доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) № 24 від 26.02.2019 р.; -зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу № 6/2017від13.03.2019 р.; -договір про надання послуг митного брокера № 1-2019 від 01.03.2019 р.; -Договір (контракт) про перевезення № 21127-28 від 21.12.2017 р.; -копія митної декларації країни відправлення № 223120190002146984 від 04.03.2019 р.

щодо митної декларації № UA UA100070/2019/236692

-комерційний інвойс № 19 BUD-002 від 21.03.2019 р.; -кономасент № MRFB19040745 від 05.04.2019 р.; -автотранспортна накладна (road consignment note) № 0744 від 14.05.2019 р.; -Сертифікат про походження товару (Certificate of origin) № 19С3211С8100/00002 від 01.04.2019 р.; -платіжне доручення (SWIFT) ПАТ «Приват Банк» від 26.04.2019 р. на суму 20 100,40 доларів США; -документ, що підтверджує вартість перевезення товару № 1505-1 від 15.05.2019 р.; -прейскурант (прайс-лист) виробника товару від 21.03.2019 р.; -доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) № 25 від 21.03.2019 р.; -зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу, стороною якого є виробник товарів, що декларуються № 6/2017 від 13.03.2019 р.; -договір про надання послуг митного брокера № 1-2019 від 13.03.2019 р.; -Договір (контракт) про перевезення № 21127-28 від 21.12.2017 р.; -копія митної декларації країни відправлення № 223120190004146384 від 01.04.2019 р.

Відтак, судом встановлено, що подані позивачем до митного оформлення товару вищевказані документи, а саме зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу № 6/2017 від 13.03.2019 р. та комерційні інвойси (comercial invoice) № 19 BUD-001 від 26.02.2019 р. та № 19 BUD-002 від 21.03.2019 р. за назвою і змістом відповідали вимогам п.п. 2-3 ч.2. ст. 53 МК України.

В свою чергу, відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростував зміст зовнішньоекономічного договору (контракту) купівлі-продажу № 6/2017 від 13.03.2019 р. та комерційних інвойсів (comercial invoice) № 19 BUD-001 від 26.02.2019 р. та № 19 BUD-002 від 21.03.2019 р.

Стосовно документів, визначених п.п. 4-6 та 8 ч. 2. ст. 53 МК України (банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару, інші платіжні документи про його оплату, транспортні документи) необхідність подання яких вимагав відповідач та відносно яких мав відповідні зауваження суд вважає їх витребування та зауваження до них безпідставним та необґрунтованим з наступних підстав.

Щодо зауваження Відповідача про те, що позивачем не надано рахунок, інвойс, проформа-інвойс відповідно до яких здійснено оплату за товар

Суд вважає, що таке зауваження не ґрунтується на нормах чинного законодавства України. На його думку, відсутність в платіжному документі вказівки на інвойс сама собою не може бути підставою для висновку про неможливість ідентифікації платежу з поставкою товару, якщо така ідентифікація може бути проведена на основі інших документів, доданих на підтвердження митної вартості товару.

З матеріалів справи вбачається, що до митних декларацій позивачем було також долучено банківські платіжні документи, що стосується товару, а саме платіжні доручення (SWIFT) ПАТ «Приват Банк» на суми 20 100,00 доларів США та 20 200,40 доларів США відповідно від 02.04.2020 р. та 22.04.2020 р., про що зазначено як в самій декларації, так і у Картках відмови № UA100070/2019/00181, № UA100070/2019/00204, що оскаржуються:

Так, у зазначених платіжних документах серед іншого було зазначено :

-33B Currency/instructed Amount (Валюта / інструкція Сума) Currency (Валюта): USD (US DOLLAR) Amount (сума): 20 200,40 / 20 100,40;

-Beneficiary Customer - Number / Name & Addr (Клієнт - бенефіціар-номер / імя та адреса) DANYANG RUIBU GLASS FIBRE CO., LTD;

-Remittance Information (Інформація про переказ коштів) PRPMNT FOR FIBERGLASS MESH ACC CNTR №6/2017 DD 13-03-2017.

Відповідно до пункту 2.2 Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів і змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України, затверджене постановою Правління Національного банку України № 216 від 28.08.2008р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.10.2008 р. № 910/15601 відповідно до якого платник заповнює реквізит «Призначення платежу» в іноземній валюті або банківських металах таким чином, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування бенефіціару в іноземній валюті або банківських металів.

Отже, суд робить висновок про те, що чинним законодавством України не встановлено обов`язку здійснювати посилання на інвойс чи проформу в банківському платіжному документі.

Суд вважає, що сама по собі відсутність у банківських документах посилання на інвойс чи проформу, за умови наявності вказівки на контракт та товари, які оплачуються не є підставою для висновку щодо недостовірності наданої позивачем інформації про митну вартість товару, а у сукупності з іншими документами, що стосуються поставки оцінюваного товару, і були подані ним для митного контролю, дозволяють ідентифікувати платіж з оцінюваним товаром.

Щодо зауваження відповідача про те, що позивачем не підтверджено витрати на транспортування

Щодо зазначеного зауваження відповідача суд, проаналізувавши матеріали справи, робить наступний висновок:

У процедурі контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. У свою чергу умови оплати безпосередньо ціни товару не стосуються.

Обставини здійснення платежу в свою чергу можуть свідчити про виконання (неналежне виконання) покупцем умов зовнішньоекономічного договору. Разом з цим вони не повинні сприйматись як безумовне свідчення про наявність розбіжностей чи неповноти документів, доданих до митної декларації.

У зв`язку із цим відомості про умови оплати товару не повинні братися органом доходів і зборів до уваги при контролі за митною вартістю, а відтак суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару.

Суд вважає, що умови і обставини оплати оцінюваного товару у взаємозв`язку з тими доказами, що подавались позивачем до митного контролю, не давали обґрунтованих підстав відповідачу вважати, що позивачем заявлені неповні чи недостовірні відомості про фактурну вартість оцінюваного товару.

Виходячи з викладеного, на думку суду, надані ним разом з митними деклараціями № UA 100070/2019/234912, № UA 100070/2019/236692, документи спростовують доводи відповідача про не підтвердження позивачем транспортних витрат.

Пунктом 6 ст. 53 Митного кодексу України передбачено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.

Отже, суд приходить до висновку, що МК України не містить перелік документів, які зобов`язаний подати декларант для підтвердження числових значень витрат на транспортування з чого слідує, що такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами, які містять відомості, що дозволяють визначити розмір транспортних витрат та ідентифікувати їх з конкретним вантажем.

При цьому, позивач зазначає, що інформація про маршрут рух вантажу, транспорт, яким здійснювалось перевезення оцінюваного товару, зазначена у довідках про транспортні витрати, узгоджується з інформацією, що зазначена у міжнародній товарно-транспортній накладній (CMR) № 0546, № 0744. Маршрут руху, умови перевезення відповідають умовам поставки, що були передбачені контрактом.

Оцінюючи такі доводи позивача в цій частині суд звертає увагу на те, що розмір транспортних витрат, понесених позивачем під час перевезення оцінюваного товару підтверджується документально, в повному обсязі та належним чином.

Крім цього, неподання декларантом документів, зазначених в ч.2. ст. 53 МК України, у тому числі тих, про які стверджує відповідач, само собою не тягне для нього негативних правових наслідків. Неподання таких документів може тягнути за собою відмову у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю та, відповідно, коригування митної вартості товарів лише у тому випадку, коли у органу доходів і зборів будуть обґрунтовані підстави вважати, що таке неподання зумовило неповноту та/або недостовірність відомостей про митну вартість.

Також суд звертає увагу на те, що у Рішеннях № UA100000/2019/200093/2, № UA100000/2019/200094/2 та Картках відмови № UA100070/2019/00181, № UA100070/2019/00204, що оскаржуються, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, належних і достатніх доказів, які б свідчили, що подані позивачем документи щодо транспортних витрат містять розбіжності або містять недостовірні відомості про вартість транспортних послуг не надав.

З урахуванням викладеного суд робить висновок, що відповідач не мав обґрунтованих підстав вважати не підтвердженими значення складових митної вартості товару.

Зі змісту Рішень № UA100000/2019/200093/2, № UA100000/2019/200094/2 та Карток відмови № UA100070/2019/00181, № UA100070/2019/00204, що оскаржуються, судом встановлено, що відповідач не надав належної оцінки поданим документам та не встановив конкретних обставин та фактів, які перешкоджають митному оформленню товарів за ціною договору.

Водночас документи, що визначені зокрема відповідачем у Картках відмови № UA100070/2019/00181, № UA100070/2019/00204, що оскаржуються, підтверджують, що визначена позивачем у відповідних митних деклараціях митна вартість товару базується на об`єктивних, документально підтверджених даних і піддається обчисленню.

На підставі наведених доводів, суд робить висновок про те, що висновки відповідача щодо документального не підтвердження позивачем митної вартості товару є необґрунтованими, а подальше коригування його вартості на підставі відомостей про ціну товару, що імпортувався за митними деклараціями № UA 100070/2019/234912, № UA 100070/2019/236692, є протиправними.

Щодо зауваження відповідача про те, що документи, подані для підтвердження митної вартості товару, відповідно до ст. 53 МК України містять розбіжності

Що стосується зазначеного зауваження відповідача, то суд погоджується з доводами позивача про те, що відповідачем не було обґрунтовано, яким чином розбіжності в документах позбавляють його можливості перевірити заявлену позивачем митну вартість товару та не надано інформації чому саме документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми для застосування основного методу визначення митної вартості чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації.

Суд також погоджується із доводами позивача про те, що коригування митної вартості товару на підставі інформації, наявної в базі даних про те, що товар, який задекларовано та ввезено в Україну за іншою вартістю, ніж встановлено позивачем, за відсутності інших, визначених законом підстав, не може бути підставою для коригування митної вартості товару, ввезеного позивачем, оскільки з бази даних не вбачаються умови договору, між ким він укладався, при цьому безліч обставин, можуть впливати на ціну товару (його характеристика, виробник, умови і обсяги поставки, наявність знижок), адже торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономної волі і свободи договору.

Крім цього, суд зазначає, що прийняті відповідачем Рішення № UA100000/2019/200093/2, № UA100000/2019/200094/2 не містять обґрунтування того, що розбіжності (недоліки) в інвойсі будь-яким чином впливають на митну вартість товару. А також відповідачем не зазначено, які саме обставини мали б підтвердити документи, які відповідач запропонував позивачу надати додатково.

Отже, оцінюючи доводи позивача в цій частині суд вказує, що Рішення № UA100000/2019/200093/2, № UA100000/2019/200094/2, що оскаржуються, суперечить принципу мінімізації митних формальностей органами доходів і зборів, необхідних для забезпечення додержання чинного законодавства України з питань державної митної справи ст. 318 МК України.

Щодо зауваження відповідача на недотримання декларантом положень ст. 254 МК України щодо надання перекладу українською мовою копій митної декларації країни відправника.

Відповідно до ст. 254 МК України документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, подаються органу доходів і зборів українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування. Органи доходів і зборів вимагають переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації. У такому разі декларант забезпечує переклад зазначених документів за власний рахунок.

З наведеної правової норми слідує, що доводи відповідача про те, що надані декларантом позивача документи всупереч вимогам ст. 254 МК України не були перекладені українською мовою також не заслуговують на увагу суду, оскільки вказана обставина також не була підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного Рішення № UA100000/2019/200093/2. Окрім того, відповідачем не надано суду доказів пред`явлення позивачу вимоги відповідно до вимог ст. 254 МК України про надання документів, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення придбаного ним товару, перекладених українською мовою.

Відтак, за висновком суду, сумніви відповідача щодо неможливості встановлення митної вартості товару, на підставі поданих позивачем документів, ґрунтуються виключно на його припущеннях, а не на достовірних відомостях.

Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 54 МК України орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно з ч. 6. ст. 54 МК України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично (ч.7. ст. 54 МК України).

Відповідно до ч.1. ст. 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених ч.6. ст. 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості у митному органі вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду (частина друга статті 54 Митного кодексу України).

Суд звертає увагу на те, що аналіз вищенаведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст. 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції в подібних правовідносинах, викладеній в постанові Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 809/1884/16.

Неможливість відповідача з поданих позивачем документів підтвердити заявлений метод визначення митної вартості товару не є достатньою підставою для застосування ним іншого методу визначення митної вартості товару.

Згідно з ч.1. ст. 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Відповідно до ч.2. ст. 57 МК України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у п.2. ч.1. ст. 57 МК України. За правилами ч.ч. 3, 8, згаданої статті кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених ст. 64 цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями ст.ст. 59, 60 МК України. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (ч.4. ст. 57 МК України).

На підставі аналізу вказаних законодавчих положень суд дійшов висновку, що, виходячи з принципу послідовності, передбаченого ст. 57 МК України, відповідач при виборі методу визначення митної вартості повинен проводити консультації з декларантом, обмінюючись наявною у кожного з них інформацією. При цьому застосування резервного методу відповідно до вимог, встановлених ст. 64 МК України можливе лише за наявності обґрунтованих підстав незастосування попередніх п`яти.

Як встановлено судом, митну вартість придбаного позивачем товару, що була зазначена декларантом у митній декларації, визначено за основним методом, а до самої митної декларації декларантом подано необхідні документи для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товару за ціною договору.

Згідно із оскаржуваним Рішенням митну вартість товару визначено відповідачем за резервним методом (ст. 64 Митного кодексу України).

Однак, безпідставно не застосувавши основний метод визначення митної вартості товару та застосувавши резервний метод, відповідач не надав суду доказів проведення необхідної консультації з декларантом позивача у належний спосіб. Саме лише посилання в оскаржуваному Рішенні відповідача на проведення з декларантом позивача консультації відповідно до ч.4. статті 57 МК України не можна вважати таким, що відповідає нормам закону.

Суд звертає увагу на позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 20.02.2018 у справі №809/1884/16, відповідно до якої доводи відповідача про те, що подані декларантом позивача документи не містять відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар, є необґрунтованими, оскільки положення статті 53 Митного кодексу України не містять вимог щодо додаткового підтвердження ціни, вказаної у документах, які підтверджують митну вартість товару.

Наведене не дає підстав вважати таке рішення обґрунтованим та мотивованим у контексті норм п.п. 2, 4 ч.2 ст.55 МК України.

В адміністративних процедурах із митного контролю та митного оформлення орган доходів і зборів повинен обґрунтувати (довести) законність свого рішення; відповідно рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.

При цьому відповідно до ч.2. статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Отже, відповідачем не доведено наявність підстав для застосування резервного методу визначення ціни товару, а відповідно для прийняття Рішень № UA100000/2019/200093/2, № UA100000/2019/200094/2, що оскаржуються. Тому Рішення № UA100000/2019/200093/2, № UA100000/2019/200094/2 є протиправними та підлягають скасуванню судом.

Відтак, у матеріалах справи відсутні, а відповідачем не надано належних доказів, які стали підставою для прийняття Рішень № UA100000/2019/200093/2, № UA100000/2019/200094/2 та Карток відмови № UA100070/2019/00181, № UA100070/2019/00204.

Ураховуючи викладене, є протиправними та підлягають скасуванню судом також і Картки відмови № UA100070/2019/00181, № UA100070/2019/00181, що оскаржуються, прийняті на підставі вищезазначених Рішень.

Внаслідок викладеного, суд дійшов висновку, що оскаржувані Рішення та Картки відмови є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача провести митне оформлення товару за заявленою позивачем митною вартістю згідно з митними деклараціями № UA100070/2019/234912, № UA100070/2019/236692 суд вважає передчасними, адже на час звернення позивача до суду із зазначеними вимогами Рішення № UA100000/2019/200093/2, № UA100000/2019/200094/2 та Картки відмови № UA100070/2019/00181, № UA100070/2019/00181 були чинними, а відтак у відповідача були відсутні підстави для здійснення митного оформлення товарів внаслідок чого в цій частині позовних вимог слід відмовити.

Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності свого рішення, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню в цій частині.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими в частині, та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанцій, позивачем під час звернення з даними позовами до суду сплачено судовий збір у розмірі 3 842,00 грн. за кожний позов. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 7 842,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, виходячи із розміру задоволених позовних вимог та враховуючи відмову у позовних вимогах, які є похідними.

Стосовно вимоги позивача про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн. Щодо кожної позовної заяви суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

За змістом ч. 3 ст. 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч.ч. 6, 7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог ч.5. статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу положень ст. 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч.5 ст. 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 р. № 5076-VI (надалі - Закон № 5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 Закону № 5076 визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Тобто, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9. ч.1. № 5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6. ч.1. ст.1 Закону № 5076).

Відповідно до ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як вбачається з наданої суду копій договорів № 25/06/2019-05 та № 25/06/2019-02 про надання правової допомоги від 25.06.2019 р., (надалі - Договори), укладені між позивачем та Адвокатським об`єднанням «Чудовський та партнери», останнє зобов`язано забезпечувати реалізацію прав та обов`язків клієнта щодо підготовки та подання до Окружного адміністративного суду міста Києва позовної заяви про визнання протиправним та скасування Рішень № UA100000/2019/200093/2, № UA100000/2019/200094/2 та Карток відмови № UA100070/2019/00181, № UA100070/2019/00204), в тому числі, в разі необхідності, представництво інтересів у відповідних судових засіданнях.

Підпунктом 4.1. пункту 4 Договорів передбачено, що за надання правової допомоги за цими Договорами позивач сплачує адвокатському об`єднанню суму в розмірі 20 000,00 грн. за кожним Договором.

Згідно з підпунктом 6.1. пункту 6 Договорів останні вступають в дію з моменту підписання сторонами та дію до повного виконання зобов`язань сторонами (підпункт 6.2. пункту 6 Договорів).

Як вбачається з наданих суду копій Актів прийому - передачі надання правової допомоги № 1 до Договорів, адвокатське об`єднання надало, а позивач прийняв правову допомогу, а саме:

- адвокатським об`єднанням проведено консультації з позивачем питань порядку звернення до адміністративного суду з позовною заявою, переліку необхідних документів (7 годин);

- адвокатським об`єднанням підготовлено, систематизовано та засвідчено вірність копій додатків до позовних заяв до адміністративного суду, в т.ч. виготовлено їх необхідну кількість, засвідчено вірність копій, тощо (2 години);

- всього час, витрачений адвокатським об`єднанням на надання правової допомоги складає 11 годин.

З матеріалів справ вбачається, що розмір витрат позивача складає 20 000,00 грню за 11 годин роботи, пов`язаної з наданням правничої допомоги.

В матеріалах справ наявні ордери серія КС 637974 та серія КС 637971, рахунки-фактури від 25.06.2019 р. та платіжні доручення № 684760 від 25.06.2019 р. та № 685094 від 01.07.2019 р.

Згідно з позицією, сформульованою Верховним Судом у постанові від 15.05.2018 р. у справі № 821/1594/17, з огляду на запровадження нових правил відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, для підтвердження та обґрунтування розміру витрат на правничу допомогу необхідне доведення відображення фахівцем у галузі права та адвокатом доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності, як самозайнятої особи, шляхом надання доказів ведення Книги обліку доходів та витрат, затвердженої наказом Міндоходів від 16.09.2013 р. № 481 «Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення», зареєстрованим у в Міністерстві юстиції України 01.10.2013 р. № 1686/24218.

Проте, таких доказів позивачем та його представником суду надано не було. Також суд звертає увагу на наступне.

Згідно ухвал Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.01.2019 р. справа № 640/15072/19 розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, отже відповідно до вимог ст. 257 КАС України дана справа незначної складності і як наслідок адвокат не буде представляти інтереси позивача безпосередньо в суді.

Крім цього, результат вирішення цієї справи не вливає на репутацію позивача та не має публічного інтересу.

Також Верховний Суд в постанові від 05.06.2018 р. по справі № 904/8308/17 дійшов висновку про те, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати Були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Також Верховний Суд в додатковій постанові від 08.05.2018 р. по справ № 810/2823/17 зробив висновок, що надані позивачем первинні документи на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу повинні:

- відповідати вимогам первинного документа встановленим вимогам ч.2. ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема, містити посаду особи, відповідальної за здійснення господарської операції і правильність її оформлення та інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції;

- зміст послуг (зазначених в договорі про надання правової допомоги та актах) повинен мати посилання на конкретні дії та/або документи, вчинені/складені адвокатом;

- платіжний документ має утримувати в собі належне, повне призначення платежу та відмітки банку його проведення відповідно до п.п. 1.22, 2.3, 2.24 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України № 22 від 21.01.2004 р.

Також Європейський суд з прав людини прийшов до висновків про те, що у випадку, якщо підприємство-заявник уклало договір з юридичною фірмою щодо її гонорару, який можна порівняти з угодою про умовний адвокатський гонорар. Така угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (рішення у справі «Ятрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), № 31107/96).

При цьому, суд наголошує, що рішення суду у адміністративній справі є результатом вирішення спору, що виник між учасниками правовідносин, актом органу судової влади, що приймається, складається і підписується виключно суддями відповідно до чітко визначених процедур судочинства іменем України на засадах верховенства права, а свобода договору не є абсолютною, вона обмежується законом і суттю договірних правовідносин, якою за договором про надання юридичних послуг є забезпечення балансу приватних і публічних інтересів - права особи на кваліфіковану юридичну допомогу при розгляді її справи у суді (приватний інтерес) і незалежність та безсторонність судової влади при розгляді цивільних справ (публічний інтерес). Реалізуючи принцип свободи договору, сторони не вправі змінювати імперативну вимогу закону щодо предмета договору про надання юридичних послуг шляхом визначення в безпосередній чи завуальованій формі результат розгляду справи судом як складову предмета договору про надання юридичних послуг.

З вказаного слідує, що позивачем не доведено, а суд позбавлений можливості встановити з наданих документів, обґрунтованість та фактичний обсяг витрат на правничу допомогу, понесений позивачем саме в цій адміністративній справі, у зв`язку з чим судом приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн. за кожним Договором та позовом.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 6, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративні позови Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний двір» задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської митниці Державної фіскальної служби № UA100000/2019/200093/2 від 15.04.2019 р. про коригування митної вартості товарів

3. Визнати протиправною та скасувати Картку відмову в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100070/2019/00181.

4. Визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської митниці Державної фіскальної служби № UA100000/2019/200094/2 від 16.05.2019 р. про коригування митної вартості товарів

5. Визнати протиправною та скасувати Картку відмову в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100070/2019/00204.

6. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

7. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю (адреса: 03146, м. Київ, вул. Якуба Коласа, 2, кв. 24, ідентифікаційний код 32773973) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 7 684,00 (сім тисяч шістсот вісімдесят чотири гривні 00 копійок) грн. за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці Держмитслужби (адреса: 03124, м. Київ, бульвар Гавела Вацлава, 8а, ідентифікаційний код 39422888).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова