Рішення № 87953643, 24.02.2020, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" лютого 2020 р. справа № 300/2156/19

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Матуляка Я.П.,

при секретарі Мула Х.О.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - Кобиліва В.Я.,

представника відповідача - Хімченка В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до відповідача: управління Держпраці в Івано-Франківській області

про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами та припису про усунення виявлених порушень, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до управління Держпраці в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій, визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами за № ІФ1490/1667/АВ/П/ТД-ФС від 21.10.2019 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що інспекційне відвідування призначене та проведене з порушеннями чинного законодавства, що в свою чергу призвело до винесення оскаржуваної постанови. Також, позивач вказує на безпідставність висновків інспектора щодо не укладення з найманими працівниками трудових договорів, оскільки особи, які зазначені в акті інспекційного відвідування працювали на підставі цивільно-правових угод, які не взяті до уваги під час проведення інспекційного відвідування та при прийнятті оскаржуваної постанови. В зв`язку з чим вважає дії відповідача під час проведення перевірки, протиправними, та як наслідок, протиправною та такою, що підлягає до скасування постанову про накладення штрафу.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.11.2019 року дану позовну заяву залишено без руху у зв`язку з її невідповідністю вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України та надано десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліків.

20.11.2019 року позивачем зазначений в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недолік усунутий.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.11.2019 провадження у даній справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження та призначено розгляд справи на 10:00 год. 17.12.2019.

03.12.2019 на адресу суду надійшла заява позивача про збільшення позовних вимог, в якій позивач з мотивів зазначених в позовній заяві просить також скасувати припис про усунення виявлених порушень від 04.10.2019.

Вказана заява прийнята судом до розгляду відповідно до протокольної ухвали проголошеної в судовому засіданні, яке відбулось 17.12.2019.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов скористався, який надійшов на адресу суду 09.12.2019 (а.с.68-80). У відзиві вказує на те, що перевірка проведена з дотриманням вимог чинного законодавства, виявлені порушення підтверджені зібраними під час перевірки матеріалами, а тому просить відмовити в задоволенні позову.

17.12.2019 представником позивача подано відповідь на відзив в якій позов підтримує в повному обсязі з мотивів викладених в позовній заяві (а.с.128, 129).

Відповідач скористався своїм правом на подання заперечення, яке надійшло на адресу суду 20.12.2019 (а.с. 131, 132).

Позивач та її представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позовній заяві та запереченні на відзив. Просили суд позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві на адміністративний позов та запереченні, просив суд у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши позовну заяву, заслухавши пояснення позивача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець, що підтверджується копією Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 12-14).

Судом встановлено, що 23.09.2019 року на адресу управління Держпраці в Івано-Франківській області від Головного управління ДПС в Івано-Франківської області надійшов для затвердження перелік суб`єктів господарювання для проведення спільно з територіальними підрозділами Держпраці перевірок щодо оформлення роботодавцями трудових відносин з найманими особами (а.с.81,82).

На підставі вказаного листа пп. 6 п. 5 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 року № 823, управлінням Держпраці в Івано-Франківській області видано наказ від 24.09.2019 року №1154-Д «Про проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 » та направлення на проведення інспекційного відвідування від 24.09.2019 року №5981 (а.с.83, 84).

Інспектором праці – головним державним інспектором відділу з питань трудових відносин та зайнятості управління Держпраці в Івано-Франківській області Остафійчуком І.А. проведено інспекційне відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на предмет додержання законодавства про працю, за результатами чого складено акт інспекційного відвідування за №ІФ1490/1667/АВ від 27.09.2019 року, яким зафіксовано порушення суб`єктом господарювання вимог трудового законодавства, а саме ч.3 ст. 24 Кодексу законів про працю України (а.с. 102-105).

У відповідності до наявної в матеріалах справи та дослідженої в якості письмового доказу копії вищевказаного акту, інспекційним відвідуванням встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 здійснила фактичний допуск працівників ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до роботи без належного оформлення трудових відносин.

На підставі акта інспекційного відвідування відповідачем винесено припис про усунення виявлених порушень за № ІФ1490/1667/АВ/П від 04.10.2019 з вимогою усунути порушення частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України (а.с. 64,65).

Також, 21.10.2019 року заступником начальника управління Держпраці в Івано-Франківській області, винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами за №ІФ1490/1667/АВ/П/ТД-ФС за порушення вимог ч. 3 ст. 24 КЗпП України, відповідальність за які передбачено абз. 2 ч. 2 ст.265 КЗпП України (а.с.116).

За наслідками розгляду справи суд не погоджується з правомірністю дій відповідача та оскаржених припису та постанови суб`єкта владних повноважень з огляду на нижчевикладене.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".

Згідно статті 1 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища; заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" державний нагляд (контроль) здійснюється за місцем провадження господарської діяльності суб`єкта господарювання або його відокремлених підрозділів, або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених законом.

Державна служба України з питань праці (Держпраці) згідно Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96, є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

У відповідності до пп.6 п.4 Положення Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.

Згідно з пп.5 п.6 Положення Держпраці для виконання покладених на неї завдань має право безперешкодно проводити відповідно до вимог закону без попереднього повідомлення в будь-яку робочу годину доби перевірки виробничих, службових, адміністративних приміщень та об`єктів виробництва фізичних та юридичних осіб, які використовують найману працю та працю фізичних осіб, експлуатують машини, механізми, устаткування підвищеної небезпеки, та у разі виявлення фіксувати факти порушення законодавства, здійснення нагляду та контролю за додержанням якого віднесено до повноважень Держпраці.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, з урахуванням особливостей, визначених Конвенцією Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованої Законом України від 8 вересня 2004 року № 1985-IV, Конвенцією Міжнародної організації праці № 129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві, ратифікованої Законом України від 8 вересня 2004 року № 1986-IV, та Законом України “Про основі засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” визначає Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №823 (в редакції від 21.08.2019).

Згідно із пунктом 2 Порядку №823 ( в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.

Пунктом 2 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю встановлено, що заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.

Інспекторами праці є посадові особи Держпраці та її територіальних органів, посадовими обов`язками яких передбачено повноваження щодо здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю.

Контрольні повноваження інспектора праці підтверджується службовим посвідченням встановленої Мінсоцполітики форми, що видається Держпраці, яке інспектор праці повинен пред`явити об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі.

Пунктом 8 Порядку №823 передбачено, під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред`явити об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення, перед підписанням акта інспекційного відвідування надати копію відповідного направлення на проведення інспекційного відвідування та внести запис про його проведення до відповідного журналу реєстрації заходів державного нагляду (контролю) об`єкта відвідування (за його наявності).

Згідно пунктів 10, 11 Порядку №823, інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно мають право:

1) під час проведення інспекційних відвідувань за наявності підстав, визначених пунктом 5 цього Порядку, без попереднього повідомлення о будь-якій годині доби з урахуванням вимог законодавства про охорону праці проходити до будь-яких виробничих, службових, адміністративних приміщень об`єкта відвідування, в яких використовується наймана праця;

2) ознайомлюватися з будь-якими книгами, реєстрами та документами, ведення яких передбачено законодавством про працю, що містять інформацію/відомості з питань, які є предметом інспекційного відвідування, з метою перевірки їх відповідності нормам законодавства та отримувати завірені об`єктом відвідування їх копії або витяги;

3) наодинці або у присутності свідків ставити керівнику та/або працівникам об`єкта відвідування, іншим особам, що володіють необхідною інформацією, запитання, що стосуються законодавства про працю, отримувати із зазначених питань усні та/або письмові пояснення;

4) за наявності ознак кримінального правопорушення та/або створення загрози безпеці інспектора праці залучати працівників правоохоронних органів;

5) на надання робочого місця з можливістю ведення конфіденційної розмови з працівниками щодо предмета інспекційного відвідування;

6) фіксувати проведення інспекційного відвідування засобами аудіо-, фото- та відеотехніки;

7) отримувати від органів державної влади, об`єктів відвідування інформацію та/або документи, необхідні для проведення інспекційного відвідування.

Вимога інспектора праці про надання об`єктом відвідування для ознайомлення документів та/або їх копій або витягів з документів, пояснень, доступу до всіх видів приміщень, організації робочого місця, внесена в межах повноважень, є обов`язковою для виконання.

В контексті вищевикладених норм, суд доходить висновку, що обов`язковою умовою дотримання порядку проведення інспекційного відвідування є наявність наказу керівника територіального органу Держпраці в якому зазначається, в тому числі, й особа, яка буде проводити таких захід, а також видання направлення на проведення інспекційного відвідування суб`єкта господарювання із зазначенням прізвища, ініціалів та посади особи, якою такий захід буде проводитись.

Відповідно до наявних в матеріалах справи копій наказу про проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 №1154-Д від 24.09.2019 та направлення №5981 від 24.09.2019, позаплановий захід контролю доручено провести інспектору праці – головному державному інспектору відділу з питань трудових відносин та зайнятості – ОСОБА_8 (а.с. 83,84).

В той же час, судом встановлено, що фактично інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 проведено особою у якої відсутні повноваження на проведення позапланового заходу.

Так, в судовому засіданні свідки ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 вказали на те, що окрім інспектора ОСОБА_8 під час перевірки була присутня жінка, яка фактично і проводила перевірку – відбирала у них пояснення, займалась збирання документації.

Свідок ОСОБА_8 зазначив, що не пам`ятає чи був ще хтось присутній при проведенні інспекційного відвідування, окрім працівників ДПС.

В судовому засіданні судом досліджено відеозапис інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 , долучений до матеріалів справи на оптичному диску (а.с. 117).

З вказаного відеозапису встановлено, що інспектор ОСОБА_8 , який знаходився в приміщенні, участі в проведенні позапланового заходу не приймав, а вів бесіду з працівниками ДПС. В той же час, фактично інспекційне відвідування проводилось іншою особою, яка спілкувалась з особами присутніми в приміщенні, відбирала пояснення та займалась збором документації.

З пояснень представника відповідача судом встановлено, що вказана особа – ОСОБА_10 , до 25.10.2019 працювала на посаді головного державного інспектора відділу з питань трудових відносин та зайнятості управління Держпраці в Івано-Франківській області.

На запитання суду щодо підстав присутності цієї особи під час проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 а також фактичного проведення нею позапланового заходу, ні свідок ОСОБА_8 , ні представник відповідача жодних пояснень не надали.

Відтак судом встановлено, що фактично позаплановий захід проведено посадовою особою відповідача у якої відсутні повноваження на проведення такого інспекційного відвідування, а складений за результатами інспекційного відвідування Акт підписаний особою, яка фактично не проводила такого заходу – ОСОБА_8 .

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).

Як наслідок, суд зазначає, що інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 проведено без дотримання вимог чинного законодавства, а дії відповідача під час проведення такого позапланового заходу є протиправними.

Відтак слід визнати протиправними дії управління Держпраці в Івано-Франківській області щодо проведення інспекційного відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в період з 26.09.2019 по 27.09.2019.

Що стосується позовних вимог про визнання протиправними та скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами за № ІФ1490/1667/АВ/П/ТД-ФС від 21.10.2019 та припису про усунення виявлених порушень за № ІФ1490/1667/АВ/П від 04.10.2019, то слід зазначити наступне.

Відповідно до ч.1 ст.74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Крім того ЄСПЛ в п. 73 рішення по справі “Гефген проти Німеччини” від 01.06.2010р. (заява № 22978/05) застосовує концепцію “плодів отруєного дерева”, тобто оцінку допустимості всього ланцюжка доказів, що базуються один за іншим, а не кожного окремого доказу автономно.

Відтак, акт інспекційного відвідування та матеріали зібрані під час позапланового заходу, в тому числі й відібрані пояснення, не є допустимими доказами, як такі, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом, тому при вирішенні даної справи, судом до уваги не беруться.

З огляду на зазначене, оскільки оскаржувані постанова та припис суб`єкта владних повноважень прийняті на підставі доказів, які не є допустимими, то, враховуючи наявність прямого причинно-наслідкового зв`язку, суд дійшов висновку про неправомірність накладення штрафу уповноваженими посадовими особами за № ІФ1490/1667/АВ/П/ТД-ФС від 21.10.2019 та припису про усунення виявлених порушень за № ІФ1490/1667/АВ/П від 04.10.2019.

Окрім того, у відповідності до частини 1 статті 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно з частиною 1 статтею 24 Кодексу законів про працю України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина 3 статті 24 Кодексу законів про працю України).

В матеріалах справи наявні копії цивільно-правових договорів укладених між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (а.с.89, 91, 93, 95, 97, 99).

Згідно вказаних договорів зазначені особи (виконавці) беруть на себе зобов`язання виконати конкретний вид роботи в чітко визначений термін, а ФОП ОСОБА_1 (замовник) зобов`язується надати необхідні засоби, інвентар та провести розрахунок.

Відповідно наявних в матеріалах справи копій Актів прийому наданих послуг до цивільно-правових договорів, вказані роботи виконано, прийнято та проведено розрахунок з виконавцями (а.с.41, 44, 47, 50, 53, 56).

Факт виконання чітко визначеного об`єму і виду робіт, з встановленням конкретного часового проміжку, а також зобов`язань замовника та факт оплати підтвердили в судовому засіданні допитані в якості свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .

Вищезазначені цивільно-правові угоди були надані позивачем під час інспекційного відвідування.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначає Кодекс законів про працю України.

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (стаття 1 Кодексу законів про працю України).

Частиною 1 статті 1 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Статтею 29 КЗпП України визначено обов`язок власника або уповноваженого ним органу проінструктувати працівника і визначити йому робоче місце, зокрема до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний: 1) роз`яснити працівникові його права і обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору. 2) ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором;3) визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами; 4) проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної

Відповідно до ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.

Норми Цивільного кодексу України регламентують принципи свободи договору.

Загальне визначення цивільно-правового договору міститься у статті 626 Цивільного кодексу України, згідно частини першої якої договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до частин 1, 2 статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Отже, юридична особа та фізична особа як сторони відповідних договорів вільні у своєму виборі щодо форми оформлення відносин, і на свій розсуд вправі визначати вид такого договору.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відтак, цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг, виконання робіт тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

За цивільно-правовим договором, укладеним між власником і громадянином, останній зобов`язується за винагороду виконувати для підприємства індивідуально визначену роботу.

Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 18.01.2018 у справі №350/403/16-ц.

За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.

При цьому, за цивільно-правовим договором оплачується не процес праці, а її результати, котрі визначають після закінчення роботи і оформляють актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата.

Договором також може бути передбачено попередню або поетапну оплату. У трудовій книжці запис про виконання роботи за цивільно-правовими договорами не робиться.

Водночас відповідно до пункту "а" частини третьої статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків зараховується до стажу роботи, що дає право на трудову пенсію.

Отже, основною ознакою, яка відрізняє трудові відносини від цивільно-правових є те, що трудове законодавство регулює процес трудової діяльності, її організації, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

З аналізу наведених норм слідує, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. Підрядник, який працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Якщо фізичні особи не надавали замовнику трудових книжок, вони не входять до штату підприємства, не підлягають правилам внутрішнього трудового розпорядку, облік їхнього робочого часу замовником не здійснюється, то вказані відносини відповідають ознакам цивільного договору.

Суд зазначає, що відповідач такими повноваженнями як тлумачення на власний розсуд характеру правовідносин між сторонами цивільно-правового договору, не наділений.

Також, слід зазначити, що зобов`язати підприємство та фізичну особу укласти трудовий договір, коли між ними фактично існують відносини іншого характеру, або ж визнати існуючий між ними договір недійсним не входить до компетенції органів Держпраці.

Суд зауважує, що чинним законодавством України не передбачено конкретних випадків, в яких сторони зобов`язані укладати трудові договори, а в яких цивільно-правові договори (угоди) на виконання певних робіт.

Як вбачається з досліджених судом цивільно-правових договорів, укладених між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , їх предметом є кінцевий результат праці, оскільки вищевказані особи виконували конкретний вид і обсяг робіт (надавали разові послуги) протягом чітко визначеного періоду, які виконавці передали замовнику.

Також, відповідачем не доведено, що на вказаних осіб поширювались правила внутрішнього трудового розпорядку. Жодні накази, розпорядження про прийняття їх на роботу, допуск до роботи за цими договорами не видавалися, пільги, компенсації, заохочення за успіхи в роботі та стягнення за порушення трудової дисципліни до них не застосовувалися. Оплата праці за роботу (надані послуги) не мала систематичного характеру, як це передбачено трудовим договором, були разовими, проводилися згідно актів і тільки після виконання.

У статті 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Однак таких доказів відповідачем не надано.

З огляду на предмет укладених договорів та поняття трудового договору, не встановлення факту щодо організації процесу трудової діяльності (внутрішнього розпорядку, нарахування та виплати заробітної плати, забезпечення умов праці) аргументи відповідача, що характер відносин між позивачем та вказаними особами є трудовими не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду даної справи.

Відтак, відповідачем не доведено допущення порушення позивачем вимог ч. 3 ст. 24 КЗпПУ.

Підсумовуючи все вищевикладене суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог, тому слід визнати протиправними дії управління Держпраці в Івано-Франківській області щодо проведення інспекційного відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в період з 26.09.2019 по 27.09.2019; визнати протиправними та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами за № ІФ1490/1667/АВ/П/ТД-ФС від 21.10.2019 та припис про усунення виявлених порушень за № ІФ1490/1667/АВ/П від 04.10.2019.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За визначенням частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. В свою чергу, у відповідності до пункту 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина 1 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України). При цьому, у відповідності частини 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження понесених витрат позивачем надано суду договір про надання правової допомоги від 31.10.2019 (а.с.121, 122), ордер серії ІФ №070122 (а.с.120), додаткову угоду до договору від 31.10.2019, яка містить перелік наданих та оплачених послуг (а.с.158), акти виконаних робіт (а.с.163, 190, 235, 242), платіжні доручення (а.с.164, 165), квитанції про оплату послуг (а.с. 166, 191, 234, 245) квитанції про сплату судового збору за подання позовної заяви до суду від 19.11.2019 та 04.12.2019 (а.с. 3,4, 67).

Таким чином, у відповідності до наявних в матеріалах справи доказів, позивачем документально доведено факт понесення витрат на професійну правову (правничу) допомогу у розмірі 9 200,00 грн. та 11 353, 40 грн. сплаченого судового збору.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до управління Держпраці в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 39784625, вул. Незалежності, 67, м. Івано-Франківськ, 76018) про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами за № ІФ1490/1667/АВ/П/ТД-ФС від 21.10.2019 та припису про усунення виявлених порушень за № ІФ1490/1667/АВ/П від 04.10.2019 - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії управління Держпраці в Івано-Франківській області щодо проведення інспекційного відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в період з 26.09.2019 по 27.09.2019.

Визнати протиправними та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами за № ІФ1490/1667/АВ/П/ТД-ФС від 21.10.2019 та припис про усунення виявлених порушень за № ІФ1490/1667/АВ/П від 04.10.2019.

Стягнути з управління Держпраці в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 39784625, вул. Незалежності, 67, м. Івано-Франківськ, 76018) за рахунок бюджетних асигнувань на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 11 353 (одинадцять тисяч триста п`ятдесят три) гривні 40 копійок та понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9 200 (дев`ять тисяч двісті) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя /підпис/ Матуляк Я.П.

Рішення складене в повному обсязі 02 березня 2020 р.