Рішення № 87951328, 19.02.2020, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 19.02.2020

Справа № 334/8573/19

Провадження № 2/334/1792/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2020 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя

в складі: головуючого - судді Ісакова Д.О.,

при секретарі Бараш Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Запоріжжя в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Ідея Банк» про захист прав споживачів та визнання недійсним умов кредитного договору, -

ВСТАНОВИВ:

17 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Ленінського районного суду м. Запоріжжя з позовом до АТ «Ідея Банк» про захист прав споживачів та визнання недійсним умов кредитного договору.

В обґрунтування позову позивач вказав, що 18.12.2017 року між ним та ПАТ «Ідея Банк» був укладений кредитний договір № Р36.13013.003478583, за умовами якого банк надав позичальнику кредит на поточні потреби в сумі 100000,00 грн. строком на 60 місяців.

Пунктом 1.10 кредитного договору передбачено обов`язок позичальника щомісячної плати за обслуговування кредитної заборгованості в терміни та в розмірах, визначених пунктом 6.1 договору «Графік щомісячних платежів за кредитним договором». Відповідач порушив вимоги ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», умова договору щодо нарахування позивачу комісії за послуги з обслуговування кредитної заборгованості без зазначення конкретного переліку таких послуг та фактичного їх ненадання, є несправедливою умовою в розумінні цього Закону. Пункт 5.4 Договору містить положення про те, що всі вимоги, які виникають при виконання даного Договору або у зв`язку з ним, або випливають з нього та становлять предмет спору, підлягають розгляду у постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків, що суперечить п. 14 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди».

Посилаючись на те, що такі умови кредитного договору є несправедливими, суперечать вимогам закону та порушують його права, позивач просив визнати недійсним з моменту укладення договору умову цього договору, вказану у пунктах 1.10, 6.1 щодо обов`язку позичальника сплачувати щомісячну плату за обслуговування кредитної заборгованості (комісію), графік сплати якої вказано у п. 6.1 цього договору; зобов`язати АТ «Ідея Банк» здійснити перерахунок платежів, що були сплачені позивачем як плата за обслуговування кредитної заборгованості згідно з п. 6.1 кредитного договору № Р36.13013.003478583 від 18.12.2017 року за період з 18.12.2017 року по 01.12.2019 року у розмірі 70267,30 грн. шляхом їх зарахування в рахунок погашення інших обов`язкових платежів за кредитним договором (тіла кредиту та відсотків) та визнати недійсним з моменту укладення кредитного договору № Р36.13013.003478583 від 18.12.2017 року між АТ «Ідея Банк» та позивачем умову цього договору, вказану в п. 5.4 Договору.

У судове засідання позивач не з`явився, про дату, час та місце слухання повідомлявся належним чином. У заяві від 19.02.2020 року просив розгляд справи проводити без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання повідомлявся належним чином.

10.02.2019 року представником відповідача надіслано до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що чинним законодавством надано право відповідачу отримувати плату (комісію) за обслуговування кредитної заборгованості, оскільки таке прямо передбачено Законом України «Про споживче кредитування», а тому немає підстав для визнання кредитного договору в цій частині недійсним. Розгляд справи проводити без участі представника банку.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, суд дійшов наступного висновку.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані та здобуті докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню за наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що 18.12.2017 року між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № Р36.13013.003478583, за умовами якого банк надав позичальнику кредит на поточні потреби в сумі 100000,00 грн. строком на 60 місяців, а позичальник зобов`язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами цього Договору (а.с. 7-10).

Відповідно до п. 1.3 кредитного договору за користування кредитом позичальник сплачує річну змінювану процентну ставку в розмірі, що визначається як змінна частина ставки, збільшена на 9 % (маржу банку).

Згідно умов п. 1.4 кредитного договору змінна частина, визначена Рішенням Правління Банку, становить 9,5 %, що разом з Маржею Банку складає змінювану процентну ставку в розмірі 18,5 %.

Згідно п. 2.1 кредитного договору позичальник повертає кредит разом з процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості в 60 щомісячних внесках включно до 18 числа кожного місяця, згідно графіку щомісячних платежів.

Відповідно до умов п. 6.1 договору передбачений графік щомісячних платежів за кредитним договором та визначено графу «комісія».

Відповідно до довідки-розрахунку заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № Р36.13013.003478583 від 18.12.2017 року становить: основний борг - 84,594,10 грн., строкові проценти - 1329,17 грн., нарахована плата за обслуговування кредиту - 2670,10 грн., а всього заборгованість по кредиту становить 88593,37 грн. (а.с. 17).

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215 ЦК України).

Згідно з частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору.

За змістом ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Як визначено в Рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року в справі № 15-рп/2011, держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило, об`єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина перша статті 634 Цивільного Кодексу України). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів.

У рішенні від 11.07.2013 року № 7-рп/2013 Конституційний суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

За змістом Директиви 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року (далі Директива) про кредитні угоди для споживачів важливим для забезпечення довіри споживачів є пропонування ринком достатнього ступеня їх захисту. При цьому в зазначеній Директиві відповідні права споживачів регламентуються на до контрактній стадії, а також на стадії виконання кредитної угоди.

Зокрема, в п. 22 Директиви визначено, що Держави-члени ЄС повинні мати право приймати або вводити в дію національні положення, які забороняють кредитору вимагати від споживача відповідно до кредитного договору відкривати рахунок у банку, або укладати договір у відношенні іншої додаткової послуги, або виконувати платежі або сплачувати комісію для таких банківських рахунків або інших додаткових послуг. У Державах-членах ЄС, в яких подібні комбіновані пропозиції дозволені, споживачі повинні бути проінформовані до закінчення строку дії кредитного договору про будь-які додаткові послуги, які є обов`язковими для кредиту, який може бути отриманий одночасно або відповідно до умов ринку. Платежі, які підлягають оплаті у зв`язку з цими додатковими послугами, повинні бути включені в загальний розмір кредиту, або, якщо розмір цих платежів не може бути визначений раніше, споживачі повинні отримати достатню інформацію про наявні платежі на попередній стадії укладення договору. Кредитор має бути обізнаний про платежі на додаткові послуги, коли він сам пропонує їх споживачу або діє від імені третьої особи, якщо ціна цього залежить від конкретних особливостей або матеріального становища споживача.

Згідно пункту 6 частини першої статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг (яким відповідно до статті 4 цього Закону є договір про надання споживчого кредиту) повинен містити розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків.

Суд дійшов висновку про те, що встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, відповідач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу.

Крім того, матеріали справи не свідчать про згоду позивача отримувати від банку послугу у вигляді інформації по рахунку позичальника, опрацювання запитів позичальника з оплатою за цю послугу щомісячно грошових коштів в розмірі, визначеному в п. 6.1 Договору, та відомостей щодо фактичного надання цих послуг. Враховуючи наведене суд приходить до висновку, що послуги, визначені в п. 1.10 Договору, не є послугами у визначенні Закону України «Про захист прав споживачів», доводи позивача про недійсність умови договору щодо обов`язку позичальника сплачувати щомісячно комісію за обслуговування кредиту є обґрунтованими, а вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню.

Пункт 5.4 кредитного договору містить положення про те, що всі вимоги, які виникають при виконання даного Договору або у зв`язку з ним, або випливають з нього та становлять предмет спору, підлягають розгляду у постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків.

Законом України «Про внесення змін до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам» частину першу статті 6 Закону України «Про третейські суди» доповнено пунктом 14, згідно якого третейські суди не можуть розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). Зазначений Закон набрав чинності 12 березня 2011 року.

На час укладання кредитного договору (18 грудня 2017 року) Закон України «Про третейські суди» містив заборону на розгляд третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України № 6-64цс15 від 20.05.2015 року.

З огляду на наведене суд дійшов висновку про те, що третейське застереження в кредитному договорі від 18 грудня 2017 року між фізичною особою (споживачем) і банком було укладено в порушення вимог пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», і в цій частині кредитний договір слід визнати недійсним.

Також підлягають задоволенню вимоги позивача щодо зарахування отриманих банком від позивача коштів у сумі 70267,30 грн., які були сплачені як комісія, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, шляхом зобов`язання банку здійснити зарахування отриманих коштів від комісії, в рахунок погашення заборгованості у порядку визначеному умовами кредитного договору.

Такий спосіб захисту порушеного права споживача, поряд із наслідками недійсності правочину, узгоджується з способом встановленим у п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України, а саме відновлення становища, яке існувало до порушення.

Як роз`яснено Верховним Судом України у Листі від 01.04.2014р. "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України", відновлення становища, яке існувало до порушення, як спосіб захисту цивільного права та інтересу, застосовується у тому разі, якщо покладення обов`язку на особу, яка його порушила, припинити дії не відновлює повністю суб`єктивне право, а цього можна досягти вчиненням інших, передбачених законом, заходів.

У статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд приймає до уваги те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ст. 22 Закону України «Про судовий збір», його позовні вимоги підлягають задоволенню, тому з відповідача в дохід держави слід стягнути судовий збір у розмірі 840,80 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 15-16, 203, 215, 1054 ЦК України, ст. ст. 11, 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. ст. 4, 12-13, 77-82, 141, ч. 2 ст. 247, ст. ст. 258-259, 263-266, 354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Ідея Банк» про захист прав споживачів та визнання недійсними умов кредитного договору - задовольнити.

Визнати недійсним з моменту укладення кредитного договору № Р36.13013.003478583 від 18.12.2017 року між Акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 умову цього договору, вказану у пунктах 1.10, 6.1 щодо обов`язку позичальника сплачувати щомісячну плату за обслуговування кредитної заборгованості (комісію), графік сплати якої вказано у п. 6.1 цього договору.

Визнати недійсним з моменту укладення кредитного договору № Р36.13013.003478583 від 18.12.2017 року між Акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 умову цього договору, вказану в п. 5.4 Договору щодо третейського застереження.

Зобов`язати Акціонерне товариство «Ідея Банк» зарахувати кошти в сумі 70267,30 грн. отримані станом на 01.12.2019 року в рахунок сплати комісії, на виконання умов договору № Р36.13013.003478583 від 18.12.2017 року від позивача, в рахунок інших обов`язкових платежів за кредитним договором: тіло кредиту та відсотки.

Стягнути з Акціонерного товариства «Ідея Банк» судовий збір в дохід держави в розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після завершення апеляційного перегляду.

Суддя: Ісаков Д.О.