Рішення № 87930851, 28.02.2020, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа №201/7577/18

Провадження №2/0203/67/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.02.2020 року Кіровський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Католікяна М.О.,

при секретарі Дзьомі Ю.О.,

з участю:

-представниць позивача ОСОБА_1 Л. ОСОБА_2 ., ОСОБА_3 .;

-представника відповідача Маслова С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом обслуговуючого кооперативу «Мандриківська 127» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги,

у с т а н о в и в:

1. 11 липня 2018 року позивач звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги. Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що він є юридичною особою, створеною власниками квартир з метою ефективного утримання та використання неподільного та загального майна житлового комплексу по АДРЕСА_1 відповідно до Закону України від 10.07.2003 №1087-ІV «Про кооперацію» (далі – Закон №1087-ІV). Кооператив забезпечує утримання будинку та прибудинкової території, обслуговування ліфтів, вивезення твердих побутових відходів, освітлення місць загального користування, теплопостачання в жилі та допоміжні приміщення споживачів за допомогою дахової котельні та несе експлуатаційні витрати на вищезазначені цілі. Відповідач є власником квартири АДРЕСА_2 вказаного будинку, свої обов`язки виконує неналежно, внаслідок чого за період від квітня 2017 року по грудень 2018 року за ним утворилася заборгованість у сумі 23 878,35 грн. У добровільному порядку відповідач борг погасити не бажає, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з позовом (з урахуванням уточнень) про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 25 954,36 грн. (основна заборгованість, 3% річних та інфляційні втрати) (т. 1 а.с.а.с. 3 – 8, 87, 88, т. 4 а.с.а.с. 111, 112).

2. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25.09.2018 справу за підсудністю було передано до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська (т. 1 а.с. 71).

3. 19 лютого 2019 року відповідач подав до суду відзив на позов, у якому зазначив, що позивач не є власником будинку і не є особою, яка надає відповідні комунальні послуги. При цьому з наданих позивачем доказів не вбачається, що він прийняв будинок на баланс. Крім того, позивачем не доведено час, від якого він надає задекларовані у позовній заяві послуги, у тому числі й відповідачеві, а також сам факт такого надання (т. 1 а.с.а.с. 190 – 200).

4. 05 березня 2019 року позивач подав до суду відповідь на відзив, у якій зазначив, що відповідач тривалий час погоджувався з фактом надання йому послуг та їх якістю, оплачуючи їх, із скаргами не звертався. Незважаючи на той факт, що відповідач не є членом кооперативу, він як співвласник будинку зобов`язаний нести тягар з його утримання та утримання прибудинкової території (т. 2 а.с.а.с. 7 – 13, 182).

5. У судових засіданнях представниці позивача підтримали заявлений позов, пояснивши, що позивач є юридичною особою, створеною власниками квартир з метою ефективного утримання та використання неподільного та загального майна житлового комплексу по АДРЕСА_1 відповідно до Закону №1087-ІV. Кооператив забезпечує утримання будинку та прибудинкової території, обслуговування ліфтів, вивезення твердих побутових відходів, освітлення місць загального користування, теплопостачання в жилі та допоміжні приміщення споживачів за допомогою дахової котельні та несе експлуатаційні витрати на вищезазначені цілі. Відповідач є власником квартири АДРЕСА_2 вказаного будинку, свої обов`язки виконує неналежно, внаслідок чого за період від квітня 2017 року по грудень 2018 року за ним утворилася заборгованість у сумі 23 878,35 грн. Відповідач тривалий час погоджувався з фактом надання йому послуг та їх якістю, оплачуючи їх, із скаргами не звертався. Незважаючи на той факт, що відповідач не є членом кооперативу, він як співвласник будинку зобов`язаний нести тягар з його утримання та утримання прибудинкової території.

6. Відповідач, його представник у судових засіданнях заперечували проти позову, пояснивши, що позивач не є власником будинку і не є особою, яка надає відповідні комунальні послуги. З наданих позивачем доказів не вбачається, що він прийняв будинок на баланс. Крім того, позивачем не доведено час, від якого він надає задекларовані у позовній заяві послуги, у тому числі й відповідачеві, а також сам факт такого надання. Сума заборгованості за нібито спожиті відповідачем житлово-комунальні послуги та відповідний розрахунок не відповідають дійсності, є необґрунтованими та розраховані всупереч вимогам закону щодо встановлення розміру тарифів на житлово-комунальні послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

7. Суд, заслухавши пояснення представників сторін, відповідача, вивчивши матеріали справи, дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

8. Судом було встановлено, що відповідач на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 14.04.2014 є власником квартири АДРЕСА_3 (т. 1 а.с.а.с. 10, 11).

9. Позивач є юридичною особою, не має на меті одержання прибутку, створеною власниками квартир з метою ефективного утримання та використання неподільного та загального майна житлового комплексу по АДРЕСА_1 відповідно до Закону №1087-ІV (т. 1 а.с.а.с. 50 – 61).

10. Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються від 24.06.2004 №1875-ІV «Про житлово-комунальні послуги» (далі – Закон №1875-ІV).

11. Відповідно до Закону №1875-ІV:

11.1. Житлово-комунальні послуги – це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

11.2. Балансоутримувачем будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд є власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.

11.3. Власник приміщення, будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд – це фізична або юридична особа, якій належить право володіння, користування та розпоряджання приміщенням, будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, зареєстроване у встановленому законом порядку.

11.4. Комунальними послугами є результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

11.5. Споживач – це фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

11.6. Утриманням будинків і прибудинкових територій є господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством.

12. Згідно з частиною 1 статті 13 Закону №1875-ІV залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:

- комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);

- послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);

- послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);

- послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

13. За правилами, встановленими статтею 20 Закону №1875-ІV, споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом, а у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги сплачувати пеню у встановлених законом чи договором розмірах.

14. Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) визначено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

15. За змістом частини 1 статті 32 Закону Закон №1875-ІV плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

16. Щомісячна оплата житлово-комунальних послуг також передбачена Законом України від 02.06.2005 №2633-ІV «Про теплопостачання», Законом України від 10.01.2002 №2918-ІІІ «Про питну воду та питне водопостачання», Законом України від 13.04.2017 №2019-VIII «Про ринок електричної енергії» та чинним на час виникнення спірних правовідносин Законом України від 16.10.1997 №575/97-ВР «Про електроенергетику».

17. Відповідно до статті 151 Житлового кодексу України громадяни, які мають у приватній власності жилий будинок (квартиру), зобов`язані забезпечувати його схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку придомову територію.

18. Згідно зі статтями 319, 322 ЦК власність зобов`язує. Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

19. Відтак зміст приведених вище норм свідчить про те, що споживачі зобов`язані оплачувати житлово-комунальні послуги, що їм надаються у процесі експлуатації (користування) належними їм житловими приміщеннями.

20. При цьому сам факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

21. З огляду на це відповідач як власник квартири зобов`язаний був оплачувати житлово-комунальні послуги, перелік яких визначений частиною 1 статті 13 Закону №1875-ІV.

22. Ураховуючи викладене, суд вважає безпідставними доводи відповідача про відсутність між сторонами договірних відносин, оскільки це не звільняє його від обов`язків з оплати фактично наданих житлово-комунальних послуг.

23. Крім того, оскільки будинок, в якому знаходиться квартира відповідача, перебуває в управлінні та обслуговуванні позивача, відповідач як споживач наданих послуг зобов`язаний сплачувати кошти на утримання будинку і прибудинкової території та має право на зменшення плати або ж несплату лише за умов та в порядку, визначеному договором чи законодавством. Надання послуг з утримання будинку не в повному розмірі або непроведення виконавцем якихось робіт є підставою для покладення обов`язку з їх виконання або зменшення плати і не тягне за собою повне звільнення від їх оплати.

24. За правилами, встановленими статтею 14 Закону №1875-ІV залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи:

- перша група – це житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують уповноважені центральні органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, –національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг;

- друга група – житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують органи місцевого самоврядування для надання на відповідній території;

- третя група – житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які визначаються виключно за договором (домовленістю сторін).

25. Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються центральними органами виконавчої влади, національними комісіями, що здійснюють державне регулювання у відповідних сферах, та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

26. Порядок формування та затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги визначений статтею 31 Закону №1875-ІV.

27. Частиною 2 статті 32 Закону №1875-ІV визначено, що розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. У разі наявності засобів обліку оплата комунальних послуг здійснюється виключно на підставі їх показників на кінець розрахункового періоду згідно з умовами договору, крім випадків, передбачених законодавством.

28. Позивач не є особою, яка формує та затверджує ціни/тарифи стосовно житлово-комунальних послуг щодо вивозу сміття, газопостачання, водопостачання та водовідведення, постачання електроенергії. Останні розраховуються на підставі відповідних договорів з постачальниками/виконавцями послуг на підставі засобів обліку, договірних цін та фактично понесених витрат, які щомісяця розподіляються між власниками квартир у будинку пропорційно загальної площі квартир.

29. Щомісяця споживачам виставляються рахунки на оплату, які містять найменування наданих послуг, застосованих тарифів, показань лічильників, пільг, сум до сплати.

30. На підтвердження вказаних обставин позивачем надано копії відповідних договорів, рахунків по квартирі відповідача, а також розрахунок наявної заборгованості останнього, з якого вбачається, що заборгованість відповідача за отримані житлово-комунальні послуги за період від квітня 2017 року по грудень 2018 року становить 23 878,35 грн. (т. 1 а.с.а.с. 16 – 46, т. 3 а.с.а.с. 114 – 119).

31. З огляду на викладене суд вважає за необхідне позов у частині стягнення з відповідача заборгованості за вказаний період задовольнити.

32. Розв`язуючи позов у частині стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат, суд виходить з такого.

33. За змістом частини 2 статті 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора має сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлено договором або законом.

34. Матеріали справи не містять відомостей про встановлений між сторонами інший розмір відсотків за несвоєчасне виконання зобов`язання, отже, вимога позивача про стягнення з відповідача трьох відсотків річних та інфляційних втрат обґрунтована й підлягає задоволенню.

35. Три відсотки річних за несвоєчасне виконання зобов`язань за вказаний період становить 653,27 грн., а інфляційні втрати – 1 425,74 грн.

36. Правильність зазначених показників підтверджується докладним розрахунком і перевірено судом (т. 3 а.с. 120).

37. З огляду на викладене, суд вважає за необхідне заявлений позов у частині стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат також задовольнити.

38. Задовольняючи заявлений у справі позов, суд також вважає за необхідне звернути увагу відповідача на недотримання ним принципу добросовісності, закріпленого у пункті 6 частини 1 статті 3 ЦК.

39. Відповідно до вимог Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

40. Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, №15123/03, §45, 06.12.2007).

41. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004).

42. Добросовісність – це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

43. У подібній правовій ситуації Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.06.2018, ухваленій у справі №338/180/17, було застосовано доктрину «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі – «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

44. В основі доктрини «venire contra factum proprium» знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

45. Очевидно, що дії відповідача, який до квітня 2017 року визнавав діючи тарифи та систематично оплачував за ними послуги, а згодом самостійно припинив виконання своїх зобов`язань, суперечать його попередній поведінці і містять ознаки недобросовісності.

46. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10.04.2019 №81263995 (справа №390/34/17).

47. Що стосується вимоги позивача про відшкодування йому витрат на професійну правничу допомогу, то суд при цьому виходить з такого.

48. Відповідно до частини 1 статті 133 ЦПК судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

49. Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 133 ЦПК до витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

50. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

51. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

52. Суд бере до уваги надані позивачем на підтвердження вказаних витрат докази (платіжні доручення, акти прийому-передачі виконаних робіт, договір про надання професійної правничої допомоги) і вважає їх достатніми для задоволення його вимог про стягнення відповідної компенсації в сумі 6 100,00 грн. (т. 3 а.с.а.с. 121 – 143).

53. У порядку статті 141 ЦПК з відповідача на користь позивача також підлягає стягненню компенсація понесених витрат зі сплати судового збору у сумі 1 762,00 грн. (т. 1 а.с. 2).

54. Керуючись статтями 5, 7, 10 – 13, 19, 23, 76 – 81, 89, 133, 141, 209, 210, 213, 228, 229, 258, 259, 263 – 265, 274, 275, 279 Цивільного процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

Позов обслуговуючого кооперативу «Мандриківська 127» (ідентифікаційний код – 35542792; 49094, Україна, місто Дніпро, вулиця Мандриківська, 90) до ОСОБА_4 (РНОКПП – НОМЕР_1 ; АДРЕСА_4 ) про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь обслуговуючого кооперативу «Мандриківська 127» заборгованість за надані житлово-комунальні послуги в сумі 25 954,36 грн. (основна заборгованість – 23 878,35 грн., три відсотки річних – 653,27 грн., інфляційні втрати – 1 425,74 грн.), компенсацію судових витрат у сумі 7 862,00 грн., разом – 33 816,36 грн.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Кіровський районний суд м. Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється від дня складення повного судового рішення. Рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне рішення складено 02 березня 2020 року.

Суддя М.О. Католікян