Рішення № 87920618, 28.02.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2020 року № 320/5348/19

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у м. Києві у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бишівської сільської ради Макарівського району Київської області про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Бишівської сільської ради Макарівського району Київської області, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Бишівської сільської ради Макарівського району Київської області від 27.06.2019 №204-39-VІІ;

- зобов`язати Бишівську сільську раду Макарівського району Київської області надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки з кадастровим номером 3222780600:06:015:0022, цільове призначення земельної діліянки для ведення особистого селянського господарства, площа земельної ділянки 1,5 га, місцезнаходження земельної ділянки: Київська область, Макарівський район, Бишівська сільська рада.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилалась на те, що звернувшись до Бишівської сільської ради із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,5 га у власність для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах відповідача, однак отримала протиправну відмову у наданні такого дозволу, яка вмотивована тим, що бажана земельна ділянка належить Бишівській сільській раді Макарівського району Київської області.

Позивач вважає, що рішення відповідача є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки порядок надання земельних ділянок у власність із земель державної власності встановлений статтею 118 Земельного кодексу України, який не передбачає вказаної відповідачем підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою земельної ділянки.

Відповідач адміністративний позов не визнав, свої заперечення висловив у письмовому відзиві, в якому зазначив, що 23.04.2019 Бишівською сільською радою прийнято рішення №192-38VІІ, яким земельну ділянку за кадастровим номером 3222780600:015:0022 було поділено на чотири окремі земельні ділянки без зміни цільового призначення. Тому, на думку відповідача, відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Ухвалою суду від 07.10.2019 відкрито загальне позовне провадження в даній адміністративній справі.

Протокольною ухвалою суду від 09.01.2020 закрито підготовче провадження в даній адміністративній справі та призначено її до розгляду по суті.

У судове засідання, призначене на 25.02.2020, сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не з`явились. Разом з цим, матеріали справи містять клопотання учасників справи про розгляд справи без їх участі, тому суд, керуючись приписами статті 205 КАС України перейшов у письмове провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 на праві власності належить складська будівля №1 загальною площею 1542,1 кв.м., а також будівля корівника загальною площею 1053,8 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно., Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 20.06.2019 № 171027509 (а.с. 10-12)

Зазначені об`єкти нерухомого майна розташовані на земельній ділянці площею 1,5000 га, призначеної для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер земельної ділянки - 3222780600:06:015:0022.

Судом встановлено, що відповідно до положень статтей 116, 118, 120 Земельного кодексу України позивач в особі законного представника - ОСОБА_2 - звернулась до відповідача із заявою від 13.06.2019 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки з кадастровим номером 3222780600:06:015:0022, до якої додавались у тому числі і графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (а.с. 14)

У відповідь, позивач отримала оскаржуване рішення Бишівської сільської ради 27.06.2019 №204-39-VІІ, яким їй було відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з посиланням на те, що зазначена у зверненні земельна ділянка належить Бишівській сільській раді Макарівського району Київської області на підставі Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.13).

Позивач, вважаючи вказане рішення Бишівської сільської ради протиправним, звернулась до суду за захистом своїх прав з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, які виникли між строками спору, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з положеннями статті 5 Земельного кодексу України земельне законодавство базується на таких принципах: а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; г) забезпечення раціонального використання та охорони земель; ґ) забезпечення гарантій прав на землю; д) пріоритету вимог екологічної безпеки.

Статтею 12 Земельного кодексу України встановлено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належать: 1) надання відомостей з Державного земельного кадастру відповідно до закону; 2) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до статті 116 Земельного Кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина 2 вказаної статті).

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (частина 3 вказаної статті).

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання (частина 4 вказаної статті).

Згідно із частиною 6 статті 118 Земельного Кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні (частина 7 статті 118).

Відповідно до положень частини сьомої статті 118 Земельного Кодексу України підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Як убачається з рішення (відмови) відповідача, підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою є посилання на те, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222780600:06:015:0022 належить Бишівській сільській раді на підставі Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

З даного приводу суд зазначає, що сприймає такі твердження відповідача критично, адже громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина 1, 2 статті 116 Земельного Кодексу України).

Тобто, безоплатне набуття права власності громадянами земельних ділянок у порядку статті 118 Земельного Кодексу України, здійснюється виключно за рахунок земель, які перебувають у комунальній власності органів місцевого самоврядування.

Крім того, суд звертає увагу, що у спірному рішенні відповідача зазначена мотивація щодо підстав для відмови у наданні дозволу позивачу - знаходження бажаної земельної ділянки у власності сільської ради. Водночас, у відзиві на позов відповідач вже вказує на іншу підставу, - прийняття рішення від 23.04.2019 №192-38-VІІ "Про розгляд звернень громадян та про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, що перебуває у комунальній власності Бишівської сільської ради Макарівського району Київської області".

З огляду на наведені обставини та норми діючого законодавства, суд дійшов висновку, що відповідач, приймаючи рішення від 27.06.2019 №204-39-VІІ, не дотримався вимог Земельного Кодексу України та безпідставно відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою посилаючись на перебування обраної позивачем земельної ділянки у власності сільської ради, у зв`язку з чим спірне рішення у частині ненадання дозволу ОСОБА_1 на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, не відповідає вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства та є немотивованим.

Враховуючи наведені обставини, суд вважає, що позовна вимога позивача про визнання протиправним та скасування рішення Бишівської сільської ради Макарівського району Київської області від 27.06.2019 №204-39-VІІ, підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки з кадастровим номером 3222780600:06:015:0022, слід керуватись наступним.

Суд зазначає, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами:

1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо;

2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав;

3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів;

4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Зобов`язання прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

Частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним.

Зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом.

У постанові від 05.09.2018 року по справі №826/9727/16 Верховний Суд аналізував застосування пункту четвертого частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України і дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Аналогічний правовий висновок висвітлено й у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №2340/2921/18.

У цій справі з метою захисту порушеного права позивача ефективним та належним, за встановлених обставин, є такий спосіб захисту порушених прав, як зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки рішення, що оскаржується, не містить інформації в якому аспекті бажане місце розташування земельної ділянки не відповідає Генеральному плану.

Дана обставина позбавляє суд можливості з`ясувати і ретельно перевірити наявність усіх обставин та умов, за яких суб`єкт владних повноважень-відповідач може прийняти те рішення, до якого суд його зобов`язує, оскільки встановити лише на підставі документу під назвою викопіювання з генерального плану с. Пухівка, де власноручно фломастером обведено певну площу земельної ділянки і зроблено примітку, що ця земельна ділянка призначена для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови без зазначення координат місця розташування такої земельної ділянки, без відображення інформації, яка дає можливість ідентифікувати бажану земельну ділянку на місцевості та містить прив`язку земельної ділянки до відповідного населеного пункту, тощо не вбачається за можливе.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 05 листопада 2019 року у справі № 812/1646/17, від 09 січня 2020 року у справі №812/1264/17.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 24 грудня 2019 року по справі №810/5072/18, при оскарженні рішення суб`єкта владних повноважень щодо відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою за наслідками розгляду клопотання є дослідження судами відповідності зазначених в рішенні підстав для відмови дійсним обставинам справи.

Тобто, необхідність перевірки має суттєве значення для правильного вирішення спору, встановлення фактичних обставин справи та належної оцінки доказів.

Не встановивши цих обставин, суд не має підстав для реалізації повноважень, визначених пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України. Ефективність судового захисту не може досягатися шляхом спонукання суб`єктів владних повноважень до дій, які виходять за межі їх законних повноважень.

Аналогічний правовий висновок висвітлено й у постановах Верховного Суду від 26.12.2019 у справі №520/8576/18, від 06.03.2019 у справі №2340/2921/18, від 29.08.2019 у справі №540/2441/18.

Крім цього суд зазначає, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність або користування.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №826/5737/16, постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17, від 11.06.2019 у справі № 826/841/17.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, заявленого позивачем у резолютивній частині позову, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Суд звертає увагу, що встановлення судового контролю є правом суду, а не його обов`язком, тому таке процесуальне питання приймається з урахуванням обставин справи.

Відтак, суд зазначає, що наразі відсутні підстави вважати, що відповідач ухилиться від обов`язку виконання вимог даного рішення, у зв`язку із чим, суд відмовляє у такому клопотанні позивача.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов є частково обґрунтованим та підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин, судовий збір у розмірі 1536,80 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок його бюджетних асигнувань.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Бишівської сільської ради Макарівського району Київської області від 27.06.2019 №204-39-VІІ.

Зобов`язати Бишівську сільську раду Макарівського району Київської області повторно розглянути заяву про надання дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки з кадастровим номером 3222780600:06:015:0022, цільове призначення земельної діліянки для ведення особистого селянського господарства, площа земельної ділянки 1,5 га, місцезнаходження земельної ділянки: Київська область, Макарівський район, Бишівська сільська рада.

У задоволенні іншої частини позовних вимог, - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок Бишівської сільської ради Макарівського району Київської області (код ЄДРПОУ 04362214) судовий збір у розмірі 1536 (одна тисяча п`ятсот тридцять шість) грн 80 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лисенко В.І.