Рішення № 87920613, 28.02.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2020 року № 320/7107/19

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом гр. ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся гр. ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить:

- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 31.08.2019 № 48 про відмову в призначені йому пенсії;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити йому пенсію за віком, відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як потерпілому від Чорнобильської катастрофи із зниженням пенсійного віку, починаючи з 21.08.2019.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він проживав та працював на території радіоактивного забруднення з 16.09.1986 по 01.01.1993 та, маючи необхідний страховий стаж, звернувся до відповідача із заявою про призначення йому пенсії зі зниженням пенсійного віку. Однак, відповідачем йому було відмовлено.

Позивач вважає таке рішення протиправним, оскільки факт його роботи та проживання на території радіоактивного забруднення з вересня 1986 року підтверджується документами.

Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити у задоволенні позову, зазначивши, що згідно наданих позивачем документів не можливо встановити факт постійного проживання або постійної роботи у зоні посиленого радіоекологічного контролю станом на 01.01.1993, що давало б йому право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.12.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Позивачем надано суду заяву, в якій він просив суд розглядати справу за відсутності позивача.

На підставі ст. 194, ст. 205 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Судом встановлено, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_1 від 29.05.1998.

Відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 від 25.08.1981 позивач з 16.09.1986 по теперішній час працює у філії «Рефрижераторна вагонна компанія АТ «Укрзалізниця»

Позивач 21.08.2019 звернувся із заявою до ГУ ПФУ у Київській області з приводу призначення йому пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, згідно ст. 55 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Рішенням ГУ ПФУ у Київській області від 31.08.2019 № 48 відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, оскільки не встановлено факт постійного проживання або постійної роботи у зоні посиленого радіоекологічного контролю станом на 01.01.1993.

Як встановлено судом, позивач 29.05.1998 отримав посвідчення громадянина, який постійно проживає на території посиленого радіоекологічного контролю, категорія 4, серії НОМЕР_1 .

Згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 25.08.1981 та довідки філії «Рефрижераторна вагонна компанія АТ «Укрзалізниця`від 06.12.2019 № 197 позивач з 16.09.1986 по теперішній час працює у філії «Рефрижераторна вагонна компанія АТ «Укрзалізниця».

Відповідно до довідки ЛКК № 26 від 20.02.2020 позивач спостерігався на базі Вузлової лікарні ст. Фастів -1 з 1986 року.

Відповідно до ст. 26 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування » особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Згідно ч. 2 ст. 55 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.

Відповідно до ч.3, ч. 4 ст 15 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.

Пунктом 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 9 березня 1988 року №122, або довідка військової частини, в складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об`єкт, де особою проводились роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на цих територіях, видана органами місцевого самоврядування (при призначенні пенсії із застосуванням норм статті 55 Закону № 796-ХП.)

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.

Згідно ч.3 ст. 65 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.

Відповідно до п. 6 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку видачі посвідчень» особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4.

Крім того, Верховний Суд України у постановах від 21 листопада 2006 року № 21-1048во06 та від 4 вересня 2015 року № 690/23/15-а вказав, що єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи та надають право користування пільгами, встановленими Законом № 796-ХІІ, у тому числі призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи». Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Зазначено правового висновку дотримується і Верховний Суд у своїй постанові від 27 лютого 2018 року у справі № 344/9789/17.

Враховуючи, що судом на підставі наданих документів встановлено факт того, що позивач працював та проживав у зоні радіоактивного забруднення з 16.09.1986 по 01.01.1993, а також наданими позивачем до відповідача документами (посвідченням, трудовою книжкою НОМЕР_3 , поданими разом із заявою про призначення пенсії) в їх сукупності підтверджено, що він проживав та працював на території радіоактивного забруднення більше 4 років, він має право на користування пільгами, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", зокрема, правом на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, та свідчить про безпідставність відмови відповідача у її призначенні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

За таких обставин та беручи до уваги встановлене судом право позивача на призначення пенсії із зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", враховуючи, що із заявою позивач звернувся до відповідача 21.08.2019 року, то така пенсія повинна бути призначена позивачу з 29.08.2019 року, тобто з дня настання пенсійного віку.

Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства ("STRETCH v. THE UNITED KINGDOM " № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY " № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

У пункті 52 рішення у справі "Щокін проти України" (№ 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд однак зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі "Скордіно проти Італії" ("Scordino v. Italy"№ 36813/97).

Відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.

У вказаному рішенні Європейський суд з прав людини, з посиланням на закріплений в законодавстві України принцип in dubio pro tributario, зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.

Крім того, практикою Європейського суду з прав людини сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у пункті 61 Рішення "Брумареску проти Румунії" Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права ("Brumarescu v. Romania" № 28342/95). Крім цього, у пункті 109 справи "Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови" Суд зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку ("Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. Moldova" № 45701/99).

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту шляхом зобов`язання відповідача вчинити дії, варто зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства"(Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Виходячи з наведеного, суд доходить висновку, що позовна вимога про зобов`язання ГУ ПФУ у Київській області призначити позивачу пенсію за віком відповідно до ст. 55 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як особі, яка постійно проживала та працювала на території радіоактивного забруднення з 1986 по 01.01.1993 є обґрунтованою.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведеним вимогам відповідач не надав суду достатніх беззаперечних доказів щодо правомірності своїх дій, а тому заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 205, 241, 245, 246, 257, 259-262, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 31.08.2019 № 48 про відмову в призначені гр. ОСОБА_1 пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити гр. ОСОБА_1 пенсію за віком, відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як потерпілому від Чорнобильської катастрофи із зниженням пенсійного віку, починаючи з 29.08.2019.

У решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лапій С.М.