Рішення № 87908794, 28.02.2020, Айдарський районний суд Луганської області (до 25.04.2025 - Новопсковський районний суд Луганської області)

Дата документу 28.02.2020

ЄУ № 420/862/18

Провадження №2/942/92/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2020 року Новопсковський районний суд Луганської області

в складі: головуючого судді Проньки В.В.,

за участю секретаря судового засідання Колесник Г.О.,

представника позивача ОСОБА_1 .І., представника відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду смт.Новопсков в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

В червні 2018 року позивач звернувся до Новопсковського районного суду Луганської області з позовом до відповідача, в якому просить стягнути з ОСОБА_3 на свою користь заборгованість за кредитним договором б/н від 03.10.2011 у розмірі 116727,01 грн та судові витрати.

Свої вимоги мотивує тим, що 03.10.2011 між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір, за умовами якого позивач надав позичальнику кредит у розмірі 5000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, що може бути змінений банком, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% річних. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір, який є договором приєднання, що підтверджується підписом у заяві. Позичальник взяті на себе кредитні зобов`язання належним чином не виконав, внаслідок чого станом на 31.03.2018 виникла заборгованість у сумі 116727,01 грн, яка складається з: 4845,78 грн. – заборгованість за кредитом, 101413,31 грн. – заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 4433,30 грн. – заборгованість за пенею та комісією, 500 грн. – штраф (фіксована частина), 5534,62 грн. – штраф (процентна складова). Відповідач ухиляється від виконання взятих на себе зобов`язань, що і стало підставою звернення до суду.

03 вересня 2018 року Новопсковським районним судом Луганської області ухвалено заочне рішення у цивільній справі ЄУ № 420/862/18 за позовом АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, яким позовні вимоги задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_3 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 03.10.2011 у розмірі 106259,09 грн., з яких: 4845,78 грн. – заборгованість за кредитом, 101413,31 грн. – заборгованість по відсоткам за користування кредитом. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Новопсковського районного суду від 17.09.2019 скасовано заочне рішення Новопсковського районного суду Луганської області від 03.09.2018 у цивільній справі ЄУ №420/862/18 за позовом АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та призначено підготовче судове засідання.

27.11.2019 судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Представник позивача в судовому засіданні підтримала позовні вимоги з підстав, викладених у позові.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позову, просив відмовити в задоволенні позову повністю, посилаючись на пропуск позивачем строку позовної давності.

В письмових поясненнях представник відповідача посилався на те, що позивач не повідомив відповідача належним чином про зміну відсоткової ставки за користування кредитними коштами в односторонньому порядку. Також посилався на те, що банк звернувся до суду з позовом після спливу строку позовної давності, що є підставою для відмови в його задоволенні. Зазначив, що відповідач перестав виконувати своє зобов`язання за кредитним договором в червні 2014 року. З цього часу банк фактично знав про своє порушене право, однак звернувся до суду тільки 07 червня 2018 року. У зв`язку з чим просив застосувати позовну давність.

Представник позивача надала відповідь на пояснення, в якій зазначила, що укладений між банком та відповідачем договір є договором приєднання, зміст якого зафіксовано в декількох документах: в заяві позичальника, Умовах та Правилах надання банківських послуг та Тарифах, з якими відповідач ознайомлений, про що свідчить його підпис у заяві. На підставі поданої заяви відповідачу було відкрито картковий рахунок № НОМЕР_1 , надано пластикову картку, яка є ключем до рахунку разом з мобільним телефоном, який вказала відповідач. Протягом восьми років позичальник не звертався за фактом неправильного нарахування відсотків, користувався кредитними коштами, що свідчить про те, що він знав про розмір процентних ставок та інші умови обслуговування та повністю з ними погодився. Крім того, з довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», яка підписана особисто відповідачем, чітко вбачається, що відповідачу встановлено поточну проценту ставку у розмірі 3% (36% на рік), вказано розміри комісій та штрафів тощо. Тобто, сторонами при укладенні договору були обговорені усі істотні умови. З виписки з карткового рахунку чітко прослідковується, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт, він отримав кредитну карту, користувався кредитними коштами, отримував кошти через банкомат, здійснював розрахунки через термінали в касах магазинів. Стосовно зміни відсоткової ставки представник позивача посилалася на те, що така зміна відбулася правомірно у відповідності до Умов та правил надання банківських послуг, при цьому позичальник у разі незгоди з новою процентною ставкою мав право надати письмову заяву про розірвання договору та погасити заборгованість по раніше встановленій процентній ставці. З приводу строків позовної давності представник позивача зазначила, що відповідно до Умов договору строк позовної давності за кредитним договором щодо вимог про повернення кредиту, відсотків, винагороди, неустойки (пені та штрафів) був збільшений до 50 років. При цьому, посилалася на те, що даний кредитний продукт має певні особливості та відмінності від інших кредитних договорів. Відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки, а не закінченням строку дії договору. Строк перевипущеної на ім`я відповідача кредитної картки до останнього дня 05.2015, позивач звернувся до суду з позовом 07.06.2018, тобто до спливу строку позовної давності. Таким чином, представник позивача стверджувала, що позивачем дотриманий строк позовної давності. Посилаючись на вказані обставини, представник позивача просила суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом установлено, що 03.10.2011 відповідачем ОСОБА_3 підписано анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у Приватбанку, наслідком чого стало отримання ним платіжної кредитної карти «Універсальна» із встановленням кредитного ліміту у розмірі 5000,00 грн.

Відповідно до довідки АТ КБ «Приватбанк» за вих. № 30.1.0/2-20180611/296 від 02.09.2019 відповідач ОСОБА_3 згідно кредитного договору б/н від 03.10.2011 отримав кредитну картку № НОМЕР_1 зі строком дії до останнього дня 05.2015.

Згідно довідки АТ КБ «Приватбанк» (без дати) за виданою відповідачу кредитною карткою 16.11.2011 було встановлено кредитний ліміт у сумі 300,00 грн. з подальшим його збільшенням: 16.11.2011 –1000,00 грн., 19.11.2011 – 2000,00 грн., 27.10.2012 – 4000,00 грн., 26.12.2012 - 5000,00 грн.

На підтвердження позовних вимог банком було надано довідку про умови кредитування з використанням платіжної картки «Кредитка універсальна 30 днів пільгового періоду» від 24.10.2011, яка містить особистий підпис відповідача.

Вказаною довідкою, з умовами якої погодився відповідач, передбачена базова процентна ставка в місяць (нараховується на залишок заборгованості виходячи з розрахунку 360 днів у році) – 3,0%. Розмір щомісячних платежів (включаючи плату за користування кредитними коштами в звітному періоді) складає 7% від заборгованості, але не менше 50 грн. та не більше залишку заборгованості, строк внесення платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним.

З довідки про умови кредитування з використанням платіжної картки «Кредитка універсальна 30 днів пільгового періоду» також вбачається, що за несвоєчасне погашення заборгованості передбачена пеня, яка нараховується 1 раз на місяць у разі прострочки по кредиту чи відсоткам 5 чи більше днів при виникненні прострочки на суму від 50 грн. і більше.

Крім того, при порушенні строків платежів по будь-якому грошовому зобов`язанню, передбаченому договором, більш ніж на 30 днів, передбачено стягнення штрафу у розмірі 500 грн. + 5% від суми заборгованості за кредитним лімітом, з урахуванням нарахованих та прострочених процентів та комісій.

Таким чином, судом встановлено та не заперечувалося представниками сторін, що між сторонами у справі 03.10.2011 було укладено кредитний договір в належній формі шляхом підписання відповідачем ОСОБА_3 анкети-заяви та довідки про умови кредитування, у яких сторонами було погоджено, зокрема, розмір відсоткової ставки за користування кредитними коштами 3,0% на місяць (або 36% на рік), умови застосування неустойки (пеня, штрафи) за порушення грошового зобов`язання та їх розміри, тобто сторони обумовили в письмовому вигляді умови користування кредитними коштами.

Банк свої зобов`язання виконав, надавши кредитні кошти шляхом відкриття карткового рахунку, що підтверджується інформацією щодо видачі та строку дії кредитної картки за вказаним договором.

На підтвердження користування відповідачем кредитними коштами АТ КБ «Приватбанк» надав виписку по картковому рахунку, відкритому на ім`я відповідача у зв`язку з отриманням кредитного ліміту на платіжну картку, з якого вбачається, що відповідач користувався наданими грошовими коштами.

Факт користування кредитними коштами відповідачем та його представником не заперечувався.

Відповідач ОСОБА_3 умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів належним чином не виконував, внаслідок чого відповідно до наданого банком розрахунку станом на 31.03.2018 утворилася заборгованість у розмірі 116727,01 грн., з яких: 4845,78 грн. – заборгованість за тілом кредиту, 101413,31 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом; 4433,30 грн. – заборгованість за пенею та комісією; 500,00 грн. – штраф (фіксована частина), 5534,62 грн. – штраф (відсоткова складова).

Згідно ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 1055 ЦПК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно зі ст.526, ч.1 ст. 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Визначаючи розмір заборгованості за спірним кредитним договором, суд враховує наступне.

З розрахунку заборгованості, наданого позивачем, вбачається, що заборгованість за тілом кредиту становить 4845,78 грн. При цьому, жодних заперечень зі сторони відповідача з приводу розміру заборгованості за тілом кредиту не надходило.

Як свідчить зміст заяви позичальника 03.10.2011 процентна ставка в ній не зазначена, але на підтвердження своїх вимог в цій частині позивач надав довідку про умови кредитування, яка підписана відповідачем, та з якої вбачається, що відповідач погодився з умовами про оплату процентів за користування кредитними коштами в розмірі 3,0% на місяць (базова % ставка в місяць (нараховується на залишок непростроченої заборгованості виходячи з розрахунку 360 днів на рік) або 36,0 % на рік.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, розрахунок заборгованості за кредитом проведено банком з урахуванням підвищеної процентної ставки з 01.09.2014 – 34,8% на рік, з 01.04.2015 - 43,2%.

Між тим, для застосування підвищеної процентної стави банк повинен письмово повідомити боржника та отримати його згоду на такі умови договору.

У разі підвищення банком процентної ставки з`ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.

З огляду на вищенаведене, боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.

Встановлено, що Умови та правила надання банківських послуг відповідач не підписував, а отже не давав згоди на підвищення процентної ставки. Крім того, позивач не надав належних, достатніх та достовірних доказів того, що про підвищення процентної ставки боржник був повідомлений, що між сторонами було досягнуто узгодження щодо підвищення процентних ставок.

Отже, банк неправомірно збільшив відсоткову ставку по кредиту 34,8% річних, починаючи з 01 вересня 2014 року, та 43,2% річних, починаючи з 01 квітня 2015 року, в односторонньому порядку.

При цьому, наведені висновки суду ґрунтуються на позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 25 вересня 2019 року у справі № 275/610/16-ц, провадження №61-18822 св 18. Відповідна правова позиція була викладена у постанові Верховного Суду України від 11 жовтня 2017 року у справі за № 6-1374цс17.

Крім того, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).

Відповідно до наданої банком довідки відповідачу ОСОБА_3 було видано банківську картку № НОМЕР_1 зі строком дії до останнього дня травня 2015 року. Тому проценти за користування кредитом, а також обумовлена в договорі неустойка (пеня) поза межами строку дії договору, за період з 01 червня 2015 року до 31 березня 2018 року (дата, по яку банк просить стягнути відсотки), не підлягають нарахуванню.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 має перед банком обов`язок щодо погашення заборгованості за тілом кредиту, за відсотками за користування кредитними коштами, виходячи з відсоткової ставки 36 % річних за період з 03.10.2011 по 31.05.2015, за пенею станом на 31.05.2015.

Проте, під час розгляду справи в суді представником відповідача було заявлено про застосування строку позовної давності з посиланням на те, що останній платіж з погашення заборгованості відповідачем було здійснено у червні 2014 року, в той час як із позовними вимогами про стягнення заборгованості банк звернувся до суду лише 07 червня 2018 року.

Щодо зазначеної заяви суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - тривалістю в один рік (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Однак, посилання банку на те, що п. 1.1.7.31 умов договору визначено збільшену позовну давність у 50 років не заслуговують на увагу, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, якими визначена збільшена позовна давність, не містять підпису позичальника, а тому їх не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15.

Тому, в даному випадку підлягає застосуванню строк позовної давності, встановлений чинним ЦК України.

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.1, 5 ст.261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст.ст. 252-255 ЦПК України.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (ст. 253 ЦК України).

З урахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов висновку, що умовами договору передбачено погашення процентів за користування кредитом періодичними щомісячними платежами та кредитного ліміту в повному обсязі не пізніше закінчення строку дії картки.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14, відповідно до якого за договором про надання банківських послуг (позичальник отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку), яким встановлено щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту, тобто зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України).

На виконання умов кредитного договору від 03.10.2011 відповідачу ОСОБА_3 банком була видана кредитна картка № НОМЕР_1 зі строком дії до останнього дня травня 2015 року. Доказів видачі ОСОБА_3 інших кредитних карток за вказаним кредитним договором матеріали справи не містять.

Судом встановлено (згідно виписки по картковому рахунку), що відповідач ОСОБА_3 припинив виконувати свої зобов`язання за кредитним договором №б/н від 03.10.2011 23 червня 2014 року.

Позовна заява подана позивачем 07 червня 2018 року, тобто з порушенням строку позовної давності навіть щодо останнього щомісячного платежу за кредитним договором, який повинен був бути внесений відповідачем до 31.05.2015.

Встановлені з урахуванням заяви представника відповідача про застосування строку позовної давності, відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України, є підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором, нарахованої банком до 31 травня 2015 року.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (рішення Європейського суду з прав людини від 20 вересня 2011 року у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» («Yukos shareholders v. Russia»), п. 570).

Разом з тим, позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист прав або інтересів.

Враховуючи, що право позивача нараховувати проценти за користування кредитом, комісію за обслуговування кредиту, пеню та штрафи припинилося зі спливом строку кредитування 31 травня 2015 року, що відповідає строку дії кредитної картки, а тому починаючи з 01 червня 2015 року позивач не мав права здійснювати зазначені нарахування, а отже до зазначених позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» позовна давність не може бути застосована, оскільки такі вимоги банку є безпідставними.

Таким чином, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача про стягнення заборгованості за кредитом, нарахованої станом на 31.05.2015 у зв`язку із пропуском строку позовної давності, а заборгованості, нарахованої з 01.06.2015 по 31.03.2018 – за їх безпідставністю.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України у зв`язку з відмовою в задоволенні позовних вимог судовий збір, понесений позивачем при зверненні до суду, відшкодуванню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 10, 12, 13, 77-81, 89, 141, 229, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити повністю.

Позивач: акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», код ЄДРПОУ - 14360570, місцезнаходження; вул. Грушевського, 1д, м. Київ.

Представник позивача: Турянська Лариса Іванівна, яка діє на підставі довіреності №6616-К-О від 18.05.2017, місце знаходження: вул. Центральна, 32-а, м. Старобільськ Луганської області.

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 , виданий Новопсковським РВ УМВС України в Луганській області 14.12.2006.

Представник відповідача: ОСОБА_2 , ордер на надання правничої (правової) допомоги серії ВВ №1002073 від 27.11.2019, який здійснює свою діяльність за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через Новопсковський районний суд Луганської області до Луганського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня його проголошення апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження відповідно та в порядку і строки, визначені ст. 354 ЦПК України.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Вступна та резолютивна частини рішення прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 18 лютого 2020 року.

Повний текст рішення складено в нарадчій кімнаті 28 лютого 2020 року.

Суддя: В.В. Пронька