Рішення № 87902964, 28.02.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2020 року справа №320/6442/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІСТ ГРУП" до Київської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІСТ ГРУП" з позовом до Київської митниці Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування рішення Київської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів від 21.10.2019 №125000/2019/110020/2.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що при митному оформленні товару за митною декларацією №UA125200/2019/629302 від 21.10.2019, який ввозився на митну територію України, ним було визначено його митну вартість за основним методом – за ціною договору (контракту) та на підтвердження заявленої митної вартості оцінюваного товару надано митному органу документи, які відповідають переліку, визначеному у частині другій статті 53 Митного кодексу України (далі – МК України), підтверджують митну вартість товару та містять об`єктивні відомості про складові митної вартості товару, подані документи не містять розбіжностей.

Позивач стверджує, що митний орган зазначених документів не врахував, у зв`язку з чим дійшов необґрунтованих висновків про наявність підстав для коригування митної вартості із застосуванням резервного методу.

Позивач не погодився з рішенням митного органу, але з метою випуску задекларованого товару у вільний обіг подав до митного органу нову митну декларацію, в якій скоригував митну вартість товару з урахуванням рішення митного органу, сплатив митні платежі і перерахував на депозитний рахунок державного казначейства різницю між сумою митних платежів (гарантійне зобов`язання), обчисленою згідно з митною вартістю товару, визначеною декларантом і сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товару, визначеною митним органом.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.11.2019 відкрито провадження в адміністративній справі; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справи матеріалами.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.12.2019 замінено Київську митницю ДФС, на правонаступника - Київську митницю Держмитслужби. Відповідач правом на надання відзиву не скористався, однак ухвала про відкриття провадження у цій справі, а також позовна заява з додатками була отримана ним 02.12.2019, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

На підставі наведеного справа розглядається за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю “ВІСТ ГРУП” (ідентифікаційний код 33326775, місцезнаходження: 41100, Сумська обл., м. Шостка, вул. Привокзальна, 1-А) зареєстровано в якості юридичної особи 17.03.2005, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

08.01.2019 між Компанією Shanghai Aegis Safety Products Co. Ltd (Китай) (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІСТ ГРУП" (Покупець) було укладено контракт №479-UК, за умовами якого продавець зобов`язався поставити, а покупець прийняти та оплатити товар за кількістю, асортиментом і вартістю, узгодженими сторонами в інвойсі щодо кожної поставки.

Відповідно до пункту 2.1 контракту ціни на кожну партію товару визначені в інвойсі, встановлені в USD.

Загальна вартість контракту складається з сумарної вартості всіх партій поставки товару, поставлених продавцем покупцю протягом терміну дії даного контракту, і становить 495 000,00 дол. США. Загальна вартість контракту може мінятися, що вказується в додаткових угодах (пункт 2.2 контракту).

Пунктом 3.1 контракту визначено, що оплата кожної партії товару здійснюється у валюті договору шляхом перерахування грошових коштів у безготівковій формі на банківський рахунок продавця через 30 календарних днів, починаючи з дня, що йде за датою, вказаною в транспортному (морському) документі, також можлива попередня оплата.

Згідно з пунктом 3.2 контракту оплата може здійснюватись на інших умовах, про які окремо зазначається в специфікаціях (інвойсах) до кожної партії товару.

Відповідно до пункту 4.1 контакту продавець зобов`язується поставляти з кожною партією товару наступні належним чином оформлені документи: комерційний рахунок-фактура; експортна вантажна митна декларація; транспортні накладні.

Якщо разом з товаром зазначені документи не передані, продавець зобов`язується надати їх покупцю не пізніше 5-денного терміну з дати відвантаження товару (п.4.2 контракту).

За умовами пункту 4.3 контакту умови поставки за цим контрактом вказуються в інвойсі відповідно до Інкотермс 2010.

Пунктом 12.1 контракту передбачено, що цей контракт набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2020 включно, але втрачає свою силу не раніше повного виконання сторонами зобов`язань по контракту (а.с.19-20).

21.10.2019 позивачем, з метою митного оформлення імпортованого товару, було подано до Київської митниці ДФС (ВМО №3 м/п "Західний") митну декларацію №UA125200/2019/629602, до якої, нга підтвердження заявлення митної вартості, були додані такі документи:

– (3007) довідка про вартість перевезення №644 від 16.10.2019;

– (3014) прайс-лист від 02.08.2019;

– (4104) контракт №479-UК від 08.01.2019;

– (4301) договір про перевезення №06/02-2014 від 10.06.2014;

– (0271) пакувальний лист б/н від 02.09.2019;

– (0380) інвойс №29380 від 02.09.2019;

– (0750) коносамент №G0119090476A від 10.09.2019;

– (0862) декларація про походження товару №19380 від 02.09.2019;

– (0730) автотранспортна накладна №014/1 від 19.10.2019;

– (9610) копія митної декларації країни відправлення №223120190003094547 від 06.09.2019.

Під час виконання митних формальностей у відповідача виникла необхідність витребування додаткових документів, у зв`язку з чим позивачем на запит відповідача була подана заява від 21.10.2019 вих.№21/10, до якої були надані додаткові документи: заявка-договір на перевезення №06/02-2014 від 10.06.2014; рахунок-фактура №29380 від 02.09.2019; довідка про транспорті витрати №644 від 16.10.2019; прайс-лист виробника б/н від 02.08.2019; копія мтної декларації країни відправлення та її переклад №223120190003094547 від 06.09.2019.

У вказаній заяві вказано про неможливість надання висновку про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлений спеціалізованою експертною організацією (а.с.18).

21.10.2019 Київською митницею ДФС було прийнято рішення про коригування митної вартості №UA125200/2019/110020/2, згідно з яким відповідач, застосувавши резервний метод визначення митної вартості товарів (метод 2ґ), заявлену позивачем митну вартість товарів в митній декларації №UA125200/2019/629602 від 21.10.2019 скоригував з 4171,03 дол.США до 10992,83 дол.США

Обґрунтовуючи підстави неприйняття заявленої позивачем митної вартості товару, митний орган у графі 33 спірного рішення зазначив, що подані позивачем до митного оформлення документи, не містять достовірних і об`єктивних відомостей, які б підтверджували числові значення складових митної вартості, а також містяться розбіжності.

Так, у наданій копії декларації країни відправлення від 06.09.2019 №223120190003094547 та її перекладі вказані ціни за одиниці товарів та вартість товарів зовсім інші, ніж у наданому інвойсі від 02.09.2019 №23980, також надана довідка про транспортні витрати не дає можливості перевірити правильність заявлених числових значень транспортних витрат, понесених на транспортування товару.

У рішенні вказано, що поставка товару за митною декларацією №UA125200/2019/ 629602 від 21.10.2019 здійснюється на умовах FOB CN SHANGHAI CN, при цьому для підтвердження вартості транспортних витрат як складової митної вартості, надано лише договір на транспортно-експедиторське обслуговування від 10.06.2014 №06/02-2014 та довідка про транспортні витрати від 16.10.2019 №644. Договором №06/02-2014 передбачена заявка на здійснення послуг по доставці товарів, яка не надана до митного оформлення. Разом з тим, при заявлені декларантом митної вартості товарів на умовах поставки згідно з Інкотермс "FOB CN SHANGHAI" як це зазначено у вказаній митній декларації, відповідно до частини 2 статті 53 МК України, декларантом для підтвердження витрат по доставці товару до кордону України надаються перевізні (транспортні) документи, визначені наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №599.

Крім того, пунктом 3.1 зовнішньоекономічного контракту та інвойсом передбачено оплату через 30 календарних днів, починаючи з дня, що йде за датою, вказаною в транспортному (морському) документі (коносамент №G0119080960B від 20.08.2019), отже оплата за товар вже мала відбутися.

Також відповідач зазначив, що позивачем не було надано висновок про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлений спеціальними експертними організаціями, та/або інформацію біржових організацій про вартість товари або сировини та виписку з бухгалтерської документації.

З метою підтвердження числових складових митної вартості від декларанта було витребувано відповідно до вимог ч.2-3 ст.53,57 Митного кодексу України додаткові документи згідно з переліком, викладеним в електронному повідомленні. Проте, у встановлені строки декларант не надав витребувані документи.

Відповідач зазначив, що митна вартість товару визначена із застосуванням резервного методу визначення митної вартості товарів.

У спірному рішенні відповідач зазначив джерело інформації, яким користувався митний орган при здійснені контролю за правильністю визначення митної вартості товару №1: митна декларація від 31.08.2019 №UA305200/2019/42629, товару №2: від 02.09.2019 № UA500090/2019/14563 (а.с.14).

З метою випуску товару у вільний обіг у порядку, передбаченому частиною сьомою статті 55 та частиною другою статті 263 МК України, позивач, з урахуванням коригувань, подав нову митну декларацію №UA125200/2019/629684 від 22.10.2019 (а.с.16-17).

Не погоджуючись з правомірністю здійснення відповідачем коригування митної вартості, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі, з приводу чого суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частинами першою та другою статті 51 Митного кодексу України передбачено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

За умовами частин першої та другої статті 52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

Відповідно до частини першої статті 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Згідно з частиною другою статті 57 Митного кодексу України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу (частина третя статті 57 Митного кодексу України).

Згідно з частиною другою статті 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 58 Митного кодексу України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Згідно з частиною другою статті 58 Митного кодексу України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу (частина третя статті 58 Митного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Згідно з частиною другою статті 53 Митного кодексу України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Частиною третьою статті 53 Митного кодексу України визначено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті (частина п`ята статті 53 Митного кодексу України).

З вищенаведених положень вбачається, що орган доходів і зборів у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості товару.

При цьому, такою імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів.

У розумінні наведених статей МК України, сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи, зазначені у частині другій статті 53 МК України, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Тобто, наведені приписи зобов`язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

У свою чергу, ненаведення митницею в рішенні про коригування митної вартості товарів належних та допустимих доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 09.04.2019 у справі №826/10733/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР – 81047461) та від 19.02.2019 у справі №826/2312/16 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР – 80168941).

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною шостою статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Таким чином, митний орган має право самостійно розраховувати (коригувати) митну вартість заявлених декларантом товарів лише у випадку наявності документально підтверджених обставин, що свідчать про заявлення декларантом неповних та/або недостовірних відомостей про товар та ціну, яку за нього сплачено.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем під час проведення контролю правильності визначення позивачем митної вартості товарів, встановлено, що документи, зазначені у статті 53 Митного кодексу України, містять розбіжності, а тому відповідач дійшов висновку, про те, що позивачем заявлено неповні відомості про числові значення складових митної вартості.

Так, у спірному рішенні відповідач зазначив, що у наданій копії декларації країни відправлення від 06.09.2019 №223120190003094547 та її перекладі вказані ціни за одиниці товарів та вартість товарів зовсім інші, ніж у наданому інвойсі від 02.09.2019 №23980.

У позовній заяві позивач пояснив, що розбіжність інформації щодо вартості товару, яка вказана у деклараціях країни відправлення та інвойсі, зумовлена наданням контрагентом позивача додаткових послуг по кріпленню бирок на товар (рукавички), про що свідчить наданий митному органу інвойс №S-26А-1905 від 05.08.2019.

В декларації країни відправлення від 06.09.2019 №223120190003094547 вказано, що вартість товару становить: товар 1 (рукавички плетені з вкрапленням 3/2 плетені/з ПВХ/65% бавовна, 35% поліестр/ Віст/ без номера артикула (12900 пар) - 2368,57 дол. США; товар 2 (рукавички плетені з вкрапленням 3/2 плетені/з ПВХ покриттям/35% бавовна, 35% поліестр/Віст/ без номера артикула (2040 пар) - 1802,46 дол.США (а.с.26-28).

Отже, загальна вартість товару за вказаною декларацією становить 4171,03 дол. США.

В інвойсі №29380 від 02.09.2019 вказано, що вартість товару становить 4171,03 дол. США, з яких: рукавички плетені сірі з вкрапленням, L (12900 пар) - 2414,88 дол. США; рукавички гумові олієстійкі, 27 см (60 пар) -744,19 дол.США; рукавички гумові олієстійкі, 35 см (1080 пар) - 1011,96 дол.США (а.с.24,71).

Згідно з інвойсом №S-26А-1905 від 05.08.2019 вартість товару становить 4171,03 дол. США, з яких: рукавички з бавовняної суміші, звичайної ваги, природного кольору, вкраплення з чорного ПВХ з одного бок, довжина 23,5 см, ширина 8 см, 57 г/пара (12900 пар) - 2076,90 дол. США; червоні робочі рукавички з ПВХ покриттям, з манжетою і підкладкою, 27 см. (960 пар) - 640,32 дол. США; червоні робочі рукавички з ПВХ покриттям, з манжетою і підкладкою, 35 см. (1080 пар) - 87,48 дол. США; латексі рукавички з новим дизайном - 583,33 дол. США (а.с.23, 70).

Отже, з інвойсу №S-26А-1905 від 05.08.2019, який був наданий відповідачу, вбачається, що контрагентом позивача були надані послуги з дизайну рукавичок, вартість яких становить 583,33 дол. США.

В свою чергу, інвойс №29380 від 02.09.2019 містить інформацію щодо вартості товарів з урахуванням наданих послуг з дизайну рукавичок, яка загалом становить 4171,03 дол. США та відповідає вартості, що вказана в копії декларації країни відправлення від 06.09.2019 №223120190003094547.

У зв`язку з цим, суд вважає, що розбіжність інформації щодо вартості товару у вказаних інвойсі та декларації країни відправлення не ставить під сумнів правомірність визначення позивачем митної вартості товарів.

Також, у спірному рішенні відповідач вказав, що поставка товару за митною декларацією №UA125200/2019/ 629602 від 21.10.2019 здійснюється на умовах FOB CN SHANGHAI CN, при цьому для підтвердження вартості транспортних витрат як складової митної вартості, надано лише договір на транспортно-експедиторське обслуговування від 10.06.2014 №06/02-2014 та довідка про транспортні витрати від 16.10.2019 №644. Договором №06/02-2014 передбачена заявка на здійснення послуг по доставці товарів, яка не надана до митного оформлення. Разом з тим, при заявлені декларантом митної вартості товарів на умовах поставки згідно з Інкотермс "FOB CN SHANGHAI" як це зазначено у вказаній митній декларації, відповідно до частини 2 статті 53 МК України, декларантом для підтвердження витрат по доставці товару до кордону України надаються перевізні (транспортні) документи, визначені наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №599.

Згідно з наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №599 "Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення" для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до частини другої статті 53 Кодексу подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів можуть належати: рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.

Судом встановлено, що 10.06.2014 між ПП "Транскарго" (Виконавець) та ТОВ "Вістр Груп" (Замовник) було укладено договір на транспортно-експедиційне обслуговування №06/02-2014, за умовами якого виконавець зобов`язався здійснювати організацію перевезень експортно-імпортних та транзитних вантажів різними видами транспорту по території України та за її межами у відповідності із заявками або за дорученням замовника.

Згідно з пунктом 3.1 договору послуги виконавця, морський фрахт та інші платежі, пов`язані з виконанням договору, оплачує замовник виконавцю на умовах відстрочки в 21 календарний день після доставки вантажу замовнику (а.с.29-30).

Відповідно до автотранспортної накладної (CMR) №0135/1 від 19.10.2019 перевезення товару, поставленого позивачу, здійснювалось ПП "Транскарго" (а.с.35).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем до митного оформлення було подано довідку ПП "Транскарго" про транспортні витрати вих.№644 від 16.10.2019, відповідно до якої вартість послуг з транспортування товару становить 48615,60 грн. (а.с.34).

Суд наголошує на тому, що ненадання позивачем до митного оформлення заявки на здійснення послуг по доставці товарів, складання якої передбачено договором на транспортно-експедиційне обслуговування №06/02-2014 від 10.06.2014, не є підставою, яка ставить під сумнів вартість транспортних витрат та митної вартості товару загалом, оскільки сторони договору вправі самостійно відступати від його положень, у тому числі в частині оформлення господарських правовідносин між собою.

Крім того, суд зазначає про те, що оплата за надані транспортно-експедиційні послуги в силу вимог пункту 3.1 договору №06/02-2014 від 10.06.2014 здійснюється протягом 21 дня після отримання позивачем товару.

Таким чином, до моменту розвантаження товару в кінцевій точці у позивача відсутній обов`язок по оплаті вартості наданих послуг, та, як наслідок, відсутня можливість надання митному органу як документів, що підтверджують сплату вартості перевезення, так і документів, що підтверджують фактичне та повне виконання сторонами своїх обов`язків за договором (акт приймання-передачі).

Натомість, суд зазначає, що якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким(-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.

Така правова позиція викладена, зокрема, в пункті 2.11 Довідки щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13 березня 2012 року, затвердженої Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 березня 2017 року N 2.

Крім того, такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06.09.2019 у справі №815/2501/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР – 84077178), від 22.08.2019 у справі №810/2784/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР – 83835773), який підлягає врахуванню у спірних правовідносинах.

У зв`язку з цим, суд вважає, що довідка про транспортні витрати від 16.10.2014 №644 є належним документом, який підтверджує понесені позивачем транспортні витрати.

Щодо висновку про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціальними експертними організаціями, інформації біржових організацій про вартість товару або сировини та виписки з бухгалтерської документації, то ненадання позивачем вказаних документів не ставить під сумнів митну вартість товару, оскільки вказані документи не впливають на вартість товару.

Суд зазначає, що за основу для коригування митної вартості товару за резервним методом митним органом взято визнану митну вартість товару, оформленого за митними деклараціями від 31.08.2019 №UA305200/2019/42629 та від 02.09.2019 №UA500090/2019/ 14563, з приводу чого суд зазначає таке.

З аналізу статті 57 Митного кодексу України вбачається, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості. Однак дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До таких, зокрема, належать процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов`язок послідовного вибору методів визначення митної вартості товарів.

Крім того, законодавцем обмежено право відповідача на визначення митної вартості товару шляхом застосування другорядних методів, зокрема, відповідач має право застосувати послідовно другорядні методи тільки у випадку, якщо неможливо визначити митну вартість попереднім методом.

Відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Згідно з пунктом 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №598 у випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 Кодексу) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні

Таким чином, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 26.02.2019 у справі №808/454/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР – 80129164) та від 19.06.2018 у справі №826/6346/16 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР – 74819670).

Між тим, як вбачається з графи 33 оскаржуваного рішення, у ньому зазначено лише дату та номер вказаної митної декларацій, на підставі якої здійснено коригування митної вартості, що не дає підстав вважати таке рішення обґрунтованим та вмотивованим у контексті положень пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України.

Відповідно до п.3 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, оскаржуване рішення відповідача оцінюється судом, виходячи з доведеності тих обставин (фактичних підстав) і норм права (юридичних підстав), які наведені митним органом у спірному рішенні та вимог, які висувалися позивачу у зв`язку з митним оформленням, що забезпечує дотримання принципу правової визначеності при вирішенні спірних взаємовідносин.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Митного кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Судом встановлено, що позивачем подано до митниці повний пакет документів на підтвердження повноти і достовірності заявленої митної вартості товару за основним методом, а відповідачем не доведено, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, та не надано доказів, які б підтверджували відсутність підстав для визначення митної вартості за першим методом. Відтак, наявність належних підстав для коригування митної вартості відповідачем не доведена, внаслідок чого спірне рішення про коригування митної вартості підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Таким чином позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо клопотання позивача про стягнення на його користь витрат на правничу допомогу, суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положенням частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу наведених положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі №810/4749/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР – 76397938).

При цьому, з імперативних положень частини шостої статті 134 КАС України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі “Баришевський проти України”, від 10 грудня 2009 року у справі “Гімайдуліна і інших проти України”, від 12 жовтня 2006 року у справі “Двойних проти України”, від 30 березня 2004 року у справі “Меріт проти України”, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у справі “East/West Alliance Limited” проти України” Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “Ботацці проти Італії”, заява №34884/97, п.30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Водночас, надання такої оцінки можливо, виходячи з аналізу частини шостої статті 134 КАС України, виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.12.2019 у справі №520/1849/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР – 86504176).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” від 05.07.2012 №5076-VI (далі – Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону №5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076).

Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

25.10.2019 між ТОВ "ВІСТ ГРУП" (Клієнт) та Адвокатським бюро "Віктор Васильцов і партнери" (Адвокатське бюро) був укладений договір про надання правничої допомоги, за умовами якого виконавець зобов`язався забезпечити захист прав, свобод і законних інтересів клієнта у статусі позивача адміністративних судах всіх інстанцій за позовом ТОВ "ВІСТ ГРУП" до Київської митниці ДФС про визнання протиправним та скасування рішення від 21.10.2019 №125000/2019/110020/2.

Згідно з пунктом 2.1.12 адвокатське бюро має право покласти частину своїх обов`язків на іншу особу адвоката, з якою адвокатське бюро укладає окремий договір.

Відповідно до пункту 4.2 договору гонорар складається з суми вартості послуг, тарифи яких узгоджені сторонами та зазначені в Додатку 1 до даного договору.

Факт надання послуг підтверджується актом наданих послуг, зразок якого є Додатком до договору.

Пунктом 5.1 договору визначено, що договір набуває чинності з дати його підписання і діє протягом 12 наступних календарних місяців (а.с.51-53).

25.10.2019 між Адвокатським бюро "Віктор Васильцов і партнери" (Адвокатське бюро) та ОСОБА_1 (Адвокат) було укладено договір про надання правничої допомоги №05-10/1/19, предметом якого є надання правничої допомоги адвокатським об`єднанням щодо забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів клієнта адвокатського бюро ТОВ "ВІСТ ГРУП", які визначені в розділі І договору про надання правничої допомоги від 25.10.2019 №05-10/19, а саме: надання клієнту правової інформації, консультації і роз`яснення з правових питань, правового супроводу його діяльності в будь-якому статусі. Складання заяв, скарг, заперечень, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво інтересів клієнта у судах будь-якої інстанції під час здійснення адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами з усіма правами, які надані стороні процесуальним законодавством, без будь-якого обмеження таких прав.

Пунктом 5.1 договору визначено, що договір набуває чинності з дати його підписання і діє протягом 12 наступних календарних місяців (а.с.54-57).

Позивачем на підтвердження наданих Адвокатським бюро "Віктор Васильцов і партнери" послуг надано акт наданих послуг на суму 15000,00 грн. (а.с.62).

Позивачем на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу додано до матеріалів справи платіжне доручення №8635 від 13.11.2019 на суму 15000,00 грн. (а.с.60).

Водночас, відповідачем під час розгляду справи не було заявлено клопотання про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката та, відповідно, ніяким чином не спростовано правомірність заявленого позивачем до стягнення розміру витрат на правничу допомогу, у зв`язку з чим, згідно положень частини шостої статті 134 КАС України, суд позбавлений можливості оцінити співмірність витрат на правничу допомогу, а лише перевіряє, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, та з приводу чого зазначає таке.

Відповідно до акта наданих послуг (а.с.62) вартість витрат на професійну правничу допомогу складає 15000,00 грн., з яких 6000,00 грн. сплачено за такі послуги:

- представництво та захист інтересів клієнта в суді першої інстанції, складання письмових пояснень, відповідей на відзиви за позовом та заперечення.

Натомість, суд звертає увагу на те, що ця справа була розглянута судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, тобто без проведення судового засідання, що унеможливлює понесення позивачем витрат на представництво інтересів клієнта у суді. Крім того, відповідачем у цій справі не складався відзив на позовну заяву, що, відповідно, унеможливлює понесення позивачем витрат на правничу допомогу, пов`язану зі складанням відповіді на відзив.

Отже, правнича допомога у зазначеній справі обмежується дослідженням обставин справи та складанням позовної заяви, вартість якої, згідно з актом наданих послуг, дорівнює 9000,00 грн. та підлягає стягненню з відповідача. У той же час, заявлені позивачем до відшкодування витрати на правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн. суд визнає такими, що не пов`язані з розглядом справи, а тому залишає їх за позивачем.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судом встановлено, що під час звернення до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1921,00 грн. згідно платіжного доручення №8634 від 13.11.2019, оригінал якого міститься у матеріалах справи (а.с.3).

Сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці Держмитслужби.

Отже, загальна сума судових витрат, яка підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Київської митниці Держмитслужби, становить 10921,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів від 21.10.2019 №UA125200/2019/110020/2.

3. Стягнути на користь Товариство з обмеженою відповідальністю “ВІСТ ГРУП” (ідентифікаційний код 33326775, місцезнаходження: 41100, Сумська обл., м. Шостка, вул. Привокзальна, 1-А) судові витрати у сумі 10921,00 грн. (десять тисяч дев`ятсот двадцять одна грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень – Київської митниці Держмитслужби (ідентифікаційний код 43337359, місцезнаходження: 03124, м. Київ, бульвар Гавела Вацлава, 8-А).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Дудін С.О.