Рішення № 87897786, 25.02.2020, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/1396/20

Провадження № 2-а/522/211/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2020 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси

у складі: судді – Бондар В.Я.,

за участі секретаря судового засідання – Грищук В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції, інспектора патрульної служби 1-го батальйону 4-ї роти Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Павлюка Олександра Анатолійовича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач 27.01.2020 року звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції, інспектора патрульної служби 1-го батальйону 4-ї роти Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Павлюка Олександра Анатолійовича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення.

В обґрунт уванні позову вказано, що постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 19 січня 2020 року серія ЕАК №1995453, складеною Інспектором патрульної служби 1-го батальйону 4-ї роти Управління патрульної поліції Житомирської області Департаменту патрульної поліції лейтенантом поліції Павлюком Олександром Анатолійовичем, ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425,00 грн. (чотириста двадцять п`ять гривень 00 копійок).

Згідно з вищезазначеною постановою, 19 січня 2020 року водій транспортного засобу марки Volkswagen Multivan державний номер НОМЕР_1 рухався у крайній лівій смузі для руху при наявності двох або більше смуг для руху та під час зупинки авто працівниками поліції не увімкнув світловий показник повороту при перестроюванні з лівої смуги для руху у праву, чим порушив п. 11.5 «Правил дорожнього руху» затверджених постановою КМУ від 10 жовтня 2001 року № 1306 - порушення виїзду на крайню ліву смугу при наявності двох або більше смуг для руху в одному напрямку.

Позивач заперечує факт вчинення ним вищезазначеного правопорушення, посилаючись на те, що він здійснив виїзд на крайню ліву смугу руху здійснюючи об`їзд перешкоди - пошкодження дорожнього покриття на правій смузі руху, а при завершенні вказаного маневру був зупинений інспектором патрульної поліції.

Ухвалою судді Приморського районного суду м. Одеси Свяченої Ю.Б. від 30.01.2020 року задоволено самовідвід судді та передано справу для здійснення повторного автоматизованого розподілу судової справи.

На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.01.2020 року, справа надійшла в провадження судді Бондаря В.Я. та ухвалою від 31.01.2020 року прийнята до провадження з встановленням порядку спрощеного провадження з викликом сторін та призначенням судового засідання на 07.02.2020 року.

У судовому засіданні 07.02.2020 року за клопотанням представника позивача розгляд справи відкладено до 25.02.2020 року.

У судове засіданні 25.02.2020 року учасники справи не з`явилися, про час, дату та місце судового розгляду були повідомлені належним чином. Від представника позивача надійшла заява про проведення судового засідання за його відсутності. Позовні вимоги підтримані. Відповідачі Будь-яких клопотань чи заяв, стосовно розгляду справи не надали.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України, неявка в судове засідання будь-якого учасник справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, дійшов наступного висновку.

За частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський може зупиняти транспортні засоби, зокрема, у разі, якщо водій порушив Правила дорожнього руху.

У положеннях КУпАП визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності.

Відповідно до положень ст. 283 КпАП України, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Судом встановлено, що постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 19 січня 2020 року серія ЕАК №1995453, складеною Інспектором патрульної служби 1-го батальйону 4-ї роти Управління патрульної поліції Житомирської області Департаменту патрульної поліції лейтенантом поліції Павлюком Олександром Анатолійовичем, ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425,00 грн. (чотириста двадцять п`ять гривень 00 копійок).

Згідно з вищезазначеною постановою, 19 січня 2020 року водій транспортного засобу марки Volkswagen Multivan державний номер НОМЕР_1 рухався у крайній лівій смузі для руху при наявності двох або більше смуг для руху та під час зупинки авто працівниками поліції не увімкнув світловий показник повороту при перестроюванні з лівої смуги для руху у праву, чим порушив п. 11.5 «Правил дорожнього руху» затверджених постановою КМУ від 10 жовтня 2001 року № 1306 - порушення виїзду на крайню ліву смугу при наявності двох або більше смуг для руху в одному напрямку.

Позивач заперечує факт вчинення ним вищезазначеного правопорушення, посилаючись на те, що він здійснив виїзд на крайню ліву смугу руху здійснюючи об`їзд перешкоди - пошкодження дорожнього покриття на правій смузі руху, а при завершенні вказаного маневру був зупинений інспектором патрульної поліції.

Диспозицією ч. 2 ст. 122 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами звязку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди.

Відповідно до вимог пункту 1.10 ПДР перешкода для руху - нерухомий об`єкт у межах смуги руху транспортного засобу або об`єкт, що рухається попутно в межах цієї смуги (за винятком транспортного засобу, що рухається назустріч загальному потоку транспортних засобів) і змушує водія маневрувати або зменшувати швидкість аж до зупинки транспортного засобу.

Відповідно до п. 11.5. ПДР, на дорогах, які мають дві і більше смуги для руху в одному напрямку, виїзд на крайню ліву смугу для руху в цьому ж напрямку дозволяється, якщо праві зайняті, а також для повороту ліворуч, розвороту або для зупинки чи стоянки на лівому боці дороги з одностороннім рухом у населених пунктах, коли це не суперечить правилам зупинки (стоянки).

Тобто, даний пункт ПДР дозволяє виїзд на ліву смугу, а не забороняє рух по ній. Крім того, в даному пункті сказано лише про розташування транспортних засобів, і жодного посилання щодо заборони руху по крайній лівій смузі. Таким чином, в пункті 11.5 ПДР відсутня пряма заборона на вчинення будь-яких дій.

Пунктом 10.4 ПДР визначено, що перед поворотом праворуч та ліворуч, у тому числі в напрямку головної дороги, або розворотом водій повинен завчасно зайняти відповідне крайнє положення на проїзній частині, призначеній для руху в цьому напрямку, крім випадків, коли здійснюється поворот у разі в`їзду на перехрестя, де організовано круговий рух, напрямок руху визначено дорожніми знаками чи дорожньою розміткою або рух можливий лише в одному напрямку, установленому конфігурацією проїзної частини, дорожніми знаками чи розміткою.

Окрім того. Правила дорожнього руху України не містять визначення на якій відстані водій має завчасно зайняти відповідне крайнє положення на проїзній частині перед здійсненням повороту.

Чинне законодавство не конкретизує термін «завчасно», що застосовується до спірних відносин і оцінка завчасності маневру різними учасниками дорожнього руху може бути протилежною з огляду на різні чинники, наприклад, навички та досвід керування транспортним засобом.

Положеннями ст. 245 КУпАП передбачено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову ні коду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами скарг у справах про адміністративні правопорушення» від 24.06.1988 р. № 6, розглядаючи скаргу на постанову у справі про адміністративне правопорушення, суд повинен перевірити: чи накладено адміністративне стягнення правомочним органом; чи є в діях даної особи ознаки проступку, за який законом передбачена адміністративна відповідальність, і вина у його вчиненні; чи не сплив строк давності для притягнення до адміністративної відповідальності; чи правильні висновки органу (посадової особи), який виніс постанову, про тяжкість вчиненого проступку і обтяжуючі обставини; чи враховані пом`якшуючі обставини, майновий стан винного.

На переконання суду, при винесенні оскаржуваної постанови достовірно не встановлено обставини, що підлягають з`ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення.

Як вбачається з оскаржуваної постанови вона не містить додатків до себе (у тому числі не було здійснено фото, відео фіксацію вчинення правопорушення, не зазначено про наявність свідків та їх допит).

Підставою для накладення інспектором поліції штрафу може бути фото- та відеофіксація, а також показання свідків, саме лише візуальне спостереження працівником поліції за порушенням не може бути доказом порушення.

У відповідності із ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожиього руху.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 КУпАП.

Із врахуванням положень і тлумачень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавлявшись статусу незалежного органу правосуддя.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року №23-рп/2010, адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї грунтується на конституційних принципах, в чому числі, і закріпленої в ст. 62 Конституції України презумпції невинності.

Згідно із ст. 62 Конституції України обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Така позиція Конституційного Суду України відповідає і правовим позиціям Європейського Суду з прав людини, практика якого при розгляді справ судами в обов`язковому порядку використовується як джерело права відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Так. ЄСПЛ в своєму рішенні від 10.02.1995 року по справі «Аллене де Рібермон проти Франції» вказав, що сфера застосування принципу невинуватості значно ширше, чим це представляється: презумпція невинуватості обов`язкова не тільки для кримінального суду, який вирішує питання про обгрунтованість обвинувачення, але і для всіх інших суспільних відносин.

У пункті 21 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» від 15.05.2008 року зазначено, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення. ЄСПЛ підкреслив, що обов`язок адміністративного органу нести тягар доведення є складовою презумпції невинності і звільняє особу від обов`язку доводити свою непричетність до скоєння порушення.

При цьому ЄСПЛ притримується у своїх рішення позиції того, що суд вправі обгрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series А заява №25). У справі «Барбера, Мессеге і Жабардо проти Іспанії» Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 06.12.1988 року зазначив, що докази, покладені в основу висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати, як вимогам достатності, так і переконливості.

Таким чином, обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення. Однак, достовірність доказів, які є сумнівними, та відсутність доказів зібраних особою, що склала протокол про адміністративне правопорушення, є неприпустимою, оскільки суперечить позиції ЄСПЛ, а також Конституційного Суду України та порушує презумпцію невинуватості особи.

Стандарт доведення вини поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що правопорушення було вчинено і особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, є винною у вчиненні адміністративного правопорушення.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для тою. щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія, викладена у протоколі про адміністративне правопорушення, має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії, викладеній у протоколі про адміністративне правопорушення. Наявність таких обставин, які свідчать про можливість іншої версії події, аніж викладена у протоколі про адміністративне правопорушення, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку вказано у протоколі про адміністративне правопорушення, має бути спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною згідно з протоколом про адміністративне правопорушення.

Отже, відсутність належних та допустимих доказів вчинення адміністративного правопорушення у матеріалах судової справи дає підстави суду дійти висновку про незаконність прийнятої постанови про накладення адміністративного стягнення.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний суд у постанові від 23 жовтня 2019 року по справі №357/10134/17.

Тобто, притягнення до адміністративної відповідальності Позивача за вчинене адміністративне правопорушення, на підставі постанови, неправомірність якої встановлена, не може вважатись достатнім та належним доказом вчинення ОСОБА_1 правопорушення.

Вказане вище свідчить про те, що працівник поліції розглянув справу та притягнув Позивача до відповідальності за відсутністю доказів вчинення Позивачем правопорушення, за відсутності доказів вини Позивача, упереджено, оскільки не взяв до уваги пояснення, не дослідив обставини справи в сукупності, а керувався лише домислами, припущеннями та неіснуючими даними.

За таких обставин, відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не могло бути розпочато, а розпочате підлягало закриттю у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Керуючись ст.ст. 2-14, 19-20, 22, 72-77, 118, 192, ч. 3 ст. 194, ч. 9 ст. 205, 227-228, ч.4 ст.229, 241-246, 250, 286, 293, 295 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції (код ЄДРПОУ 40108646, адреса: 10031, м. Житомир, вул. Покровска, 96), інспектора патрульної служби 1-го батальйону 4-ї роти Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Павлюка Олександра Анатолійовича (адреса: 10031, м. Житомир, вул. Покровска, 96) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення – задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії інспектора патрульної служби 1-го батальйону 4-ї роти Управління патрульної поліції Житомирської області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Павлюка Олександра Анатолійовича щодо складання постанови серії ЕАК №1995453 від 19.01.2020 року.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 19 січня 2020 року серії ЕАК №1995453 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП та накладення стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425,00 грн. (чотириста двадцять п`ять гривень 00 копійок).

Закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення у відношенні ОСОБА_1 за правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП.

Рішення суду може бути оскаржена до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Приморський районний суд м. Одеси, шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складено 27.02.2020 року.

Суддя: В.Я.Бондар