Рішення № 87897783, 24.02.2020, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/3428/18

Провадження № 2/522/3364/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2020 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого – судді Шенцевої О.П.,

при секретарі Соболевій О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, треті особи які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Одеська міська рада, ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , про визнання права користування житловим приміщенням та зобов`язання укласти договір найму, за зустрічним позовом Приморської районної адміністрації Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_3 про виселення, -

ВСТАНОВИВ:

26.02.2018 року, ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, в якому просила суд визнати за нею право користування житловим приміщенням – квартирою АДРЕСА_1 , а також зобов`язати Приморську районну адміністрацію Одеської міської ради укласти з позивачкою договір найму на житлову квартиру АДРЕСА_1 .

При цьому позивачка посилається на те, що вона з 1995 року проживає в квартирі АДРЕСА_1 , за домовленістю з її попереднім мешканцем ОСОБА_4 , в якій позивачка сплатила гроші, а остання в свою чергу передала ключі від квартири та книжки по сплаті комунальних послуг. Спірна квартира перебуває у комунальній власності, і як наслідок позивачка позбавлена виконувати обов`язки щодо утримання.

Позивачка вважає, що правомірно набула право користування спірною квартирою та як наслідок, набула всі права та обов`язки, що випливають з договору найму житлових приміщень.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 19 березня 2018 року було відкрито провадження по даний справі.

03 квітня 2019 року Приморська районна адміністрація Одеської міської подала зустрічний позову до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_3 про виселення.

23 травня 2019 року до участі у справі, у якості третіх осіб які не заявляють самостійних вимог щодо предмета були залучені - Одеська міська рада, та ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , 2016 року народження.

09 липня 2019 року було об`єднано в одне провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, треті особи які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Одеська міська рада, ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , про визнання права користування житловим приміщенням та зобов`язання укласти договір найм, зі зустрічним позовом Приморської районної адміністрації Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_3 про виселення.

У судове засідання ОСОБА_1 не з`явилась, але подала заяву про розгляд справи у її відсутність.

Представник Приморської районної адміністрації Одеської міської ради у судове засідання також не з`явився, надав заяву про розгляд справи у його відсутність, у задоволенні первісного позову просить відмовити, зустрічний позов просить задовольнити.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про те, що позов ОСОБА_1 не доведений та задоволенню не підлягає, позов Приморської районної адміністрації Одеської міської ради обґрунтований та підлягає задоволенню.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею ч.1 ст.5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 , яка має загальну площу 48,2 кв.м., житлову 26,6 кв.м. належить територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради.

Згідно довідки (виписки із домової книги про склад сім`ї та реєстрації) № 628 від 23.04.2018 року в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 61 Житлового кодексу УРСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Відповідно ст. 58 Житлового кодексу Української РСР, на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення. Форма ордера встановлюється Радою Міністрів Української РСР.

Судом з`ясовано, що позивачці ордер на вселення у квартиру АДРЕСА_1 дійсно не надавався.

Згідно зі ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, суд враховує відсутність ордера як необхідної передумови для укладання договору найму житла між Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради та позивачкою у справі.

Разом з тим, підстави для визнання громадян такими, що потребують поліпшення житлових умов, визначені ст.34 ЖК УРСР. Зокрема, п. 1 ч. 1 цієї статті встановлено, що потребуючими поліпшення житлових умов визнаються громадяни забезпечені жилою площею нижче за рівень, що визначається в порядку, встановлюваному Радою Міністрів Української РСР і Українською республіканською радою професійних спілок.

Матеріалами справи встановлено відсутність письмових звернень з боку позивачів стосовно закріплення за ними спірного приміщення, а також відсутні будь-які докази звернень позивачів стосовно укладення договорів найму.

Посилання позивачки на те, що вона з 1995 року проживає в квартирі АДРЕСА_1 , за домовленістю з її попереднім мешканцем ОСОБА_4 , якій позивачка сплатила гроші, а остання в свою чергу передала ключі від квартири та книжки по сплаті комунальних послуг, не можуть вважатися належними доказами для укладання договору найму житлового приміщення.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

На підставі наведеного, суд вважає, що надані позивачем докази не можуть вважатися належними, а тому суд дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог.

Щодо вимог за зустрічним позовом Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, то суд вважає, що ці вимоги слід задовольнити на підставі нижченаведеного.

Так, заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12.04.2012 року (справа № 1522/5976/12) за ОСОБА_1 було визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

07.10.2013 року за заявою заступника прокурора Приморського району м. Одеси, який діяв в інтересах держави в особі Одеської міської ради, було скасоване заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12.04.2012 року (справа № 1522/5976/12).

У подальшому, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 29.03.2016 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 10.10.2016 року, було відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Одеської міської ради про визнання права власності в порядку набувальної давністю на квартиру АДРЕСА_1 .

Як вже було вказано, квартира АДРЕСА_1 , яка має загальну площу 48,2 кв.м., житлову 26,6 кв.м. належить територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради.

Приморська районна адміністрація Одеської міської ради є виконавчим органом Одеської міської ради та створена нею з метою реалізації функцій місцевого самоврядування на території Приморського району м. Одеси у відповідності до Закону України «Про місцево самоврядування».

Відповідно до ст.41 Конституції України та ст.321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст.317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

В силу ст.391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч.3 ст.116 Житлового кодексу УРСР, осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Таким чином, достовірно знаючи про належність до комунальної власності територіальної громади м.Одеси спірного нерухомого майна, яким позивачка користувалася без законних підстав, повинна була усвідомлювати неправомірність свого володіння ним, що свідчить про недобросовісність такого володіння, а тому правової підстави для укладання договору найму не має, у зв`язку з чим суд задовольняє позов Приморської районної адміністрації Одеської міської ради та вважає за можливим виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_3 з квартири за адресою: АДРЕСА_2 , без надання іншого житла.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. З, 4, 10, 12, 13, 17, 18, 76-81, 258-259, 263-268, 273, 352, 354-355 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, треті особи які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Одеська міська рада, ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , про визнання права користування житловим приміщенням та зобов`язання укласти договір найму – відмовити.

Зустрічний позовом Приморської районної адміністрації Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_3 про виселення – задовольнити.

Виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_3 з квартири за адресою: АДРЕСА_2 , без надання іншого житла.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1921 гривень.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя:

24.02.2020