Рішення № 87895552, 28.02.2020, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Справа № 263/9116/17

Провадження № 2/263/28/2020

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2020 року місто Маріуполь

Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Кияна Д.В.,

за участю секретаря судового засідання Рябова С.М.,

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Цехмістера А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю проектно-будівельного підприємства «Азовінтекс» (далі ТОВ «ПБП «Азовінтекс») про стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ТОВ «ПБП «Азовінтекс» про стягнення нарахованої, але не сплаченої заробітної плати за період з 07.05.2014р. по 04.05.2017р. в сумі 700 000 грн., середнього заробітку за час затримки розрахунку, а також витрат на бензин на службовий автомобіль в сумі 24 087,58 грн., який під час розгляду справи позивачем був уточнений та в кінцевій редакції позивач просив стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі за період з 07.05.2014р. по 04.05.2017р. в сумі 41 319 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 96 909 грн., витрати понесені під час виконання службових обов`язків на відрядження – 20232,17 грн., витрати на паливо (бензин) – 133014,39 грн., моральну шкоду в розмірі 20 000 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 1800 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що з 07.05.2014 року працював в ТОВ «Азовінтекс» на посаді директора служби безпеки та режиму по 04.05.2017 року. Звільнений за згодою сторін, проте роботодавець при звільненні не провів з ним повний розрахунок. Через затримку у виплаті заробітної плати протягом 2 років позивач був вимушений звільнитися та внаслідок цього йому було завдано моральну шкоду. Крім того, за час виконання службових обов`язків позивач витрачав особисті кошти на заправку службового автомобіля та на відрядження, які відповідачем не повернуті.

Від представника відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що відповідач позовні вимоги не визнає за їх недоведеності та безпідставності. Так у відзиві зазначено, що відповідач ОСОБА_2 отримував заробітну платню з травня 2014 року по серпень 2017 року. Затверджений штатним розписом базовий оклад позивача за період роботи складав 10 000 гривень 00 коп. На підтвердження цього надано виписки зі штатного розпису підприємства, довідку розрахунку середньої заробітної плати, відповідний розрахунок та засвідчені копії розрахункових листів позивача, а також виписки та довідки з банківських установ. На думку представника відповідача, надані документи повністю спростовують вимоги ОСОБА_2 про стягнення 559 188 гривень 00 коп. заборгованості з заробітної плати, оскільки така заборгованість перед ним відсутня. Також відповідач не погоджується з наданим позивачем розрахунком середнього заробітку за час затримки розрахунку, оскільки він не вірний. З привожу вимог позивача про відшкодування витрат за придбання палива під час перебування у службових відрядженнях, відповідач повідомляє, що за автотранспортним засобом Toyota Camry (державний номер НОМЕР_1 ), який використовував ОСОБА_2 під час виконання службових завдань, пов`язаних з відрядженнями, був закріплений водій транспортної дільниці ТОВ «ПБП «Азовінтекс», який і отримував від підприємства паливо та подорожні листи, що підтверджується його особистим підписом у відповідних журналах і подорожніх листах службового легкового автомобіля. Зазначені обставини повністю виключають необхідність позивача придбати паливо для заправляння службового автомобіля за рахунок власних коштів, тож понесені ним витрати не породжують обов`язку ТОВ «ПБП «Азовінтекс» щодо їх відшкодування. ТОВ «ПБП «Азовінтекс» не заперечує факт затримки виплати заробітної плати та остаточного розрахунку, який мав бути проведений з ОСОБА_2 у день його звільнення, проте повідомляє стосовно того, що така затримка мала місце не з його вини, а стала наслідком тяжкого матеріального становища підприємства, про що свідчать наступні обставини. Як відомо, ТОВ «ПБП «Азовінтекс» здійснювало будівельну діяльність виключно на території Донецької та Луганської областей, а також Автономної республіки Крим. Після окупації значної частини цих територій, відповідач був змушений припинити там будь-яку господарську діяльність та втратив значну кількість будівельної техніки та виробничих потужностей. ТОВ «ПБП «Азовінтекс» звернулось до Торгівельно-Промислової палати України із заявою про видачу відповідного сертифікату, який засвідчив настання для підприємства обставин непереборної сили, безпосередньо пов`язаних із проведенням антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей. Відповідач вважає, що існуюча на сьогоднішній день судова практика передбачає можливість звільнення підприємства від відповідальності за несвоєчасне проведення розрахунків із колишніми працівниками за умови, якщо такі порушення виникли не з його вини, а були обумовлені нестабільною економічною ситуацією в державі. Із заявленими Позивачем вимогами про стягнення моральної шкоди відповідач також не погоджується, оскільки жодного доказів спричинення моральної шкоди позивачем не надано, а вимога ґрунтується на неправдивому ствердженні про тривалу невиплату заробітної плати з боку відповідача, що прямо виключає можливість стягнення моральної шкоди на його користь. Відповідач також заперечує проти стягнення з нього витрат на правову допомогу в розмірі 1800 гривень 00 коп.

Відповідно до пункту 9 розділу ХІІІ Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України, в редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України, в редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, провадження в цивільних справах здійснюються відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У зв`язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року, в редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у позові.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позову та додатково пояснив, що вимоги позивача щодо стягнення витрат, які понесені під час виконання службових обов`язків у відрядженні, не підлягають задоволенню, оскільки всі витрати позивача, які понесені під час відрядження компенсовані підприємством, проте решта заявлених витрат не були здійсненні під час виконання позивачем службових обов`язків, оскільки відсутні розпорядження про такі відрядження.

Свідок ОСОБА_4 у судовому засіданні пояснив, що працював ТОВ «ПБП «Азовінтекс» на посаді заступника начальника охорони до жовтня 2015 року та підтвердив, що часто чув від ОСОБА_2 , з яким разом працювали у ТОВ «ПБП «Азовінтекс», про те, що ОСОБА_2 часто перебував у відрядженні, в результаті чого у останнього виникали витрати з переїздами, які підприємство періодично відшкодовувало.

Заслухавши пояснення сторін, покази свідків, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи, давши їм оцінку у сукупності з оголошеними та дослідженими матеріалами справи, суд вважає, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею ч.1 ст.5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Зі змісту статті 12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що позивач перебував у трудових відносинах з ТОВ «ПБП «Азовінтекс» та з 07.05.2014 року працював на посаді директора служби безпеки та режиму по 04.05.2017 року, з якої звільнився за згодою сторін на підставі ст.36 КЗпП України (наказ №35-к від 04.05.2017р. (т.1 а.с.4, 58, 59).

Судом також встановлено, що ОСОБА_2 отримував заробітну платню з травня 2014 року по серпень 2017 року. На підтвердження цього суду надано відповідний розрахунок та засвідчені копії розрахункових листів позивача (т.1 а.с.64-78). Затверджений штатним розписом базовий оклад позивача за період роботи складав 10 000 гривень 00 коп. (т.1 а.с.113-115). Надані документи повністю спростовують вимоги ОСОБА_2 про стягнення заборгованості з заробітної плати, оскільки така заборгованість перед ним відсутня. Доводи позивача про невиплату заробітної плати також спростовуються виданою ПАТ КБ «ПриватБанк» випискою з карткового рахунку Позивача № НОМЕР_2 за період з 01.01.2014р. по 11.05.2017р. та довідкою ПАТ «Перший український міжнародний банк» за період з 12.05.2014р. по 17.05.2017р., виданою 26.09.2017р., які надані суду безпосередньо ОСОБА_2 . З вказаних доказів вбачається, що на картки позивача ТОВ «ПБП «Азовінтекс» регулярно перераховувалась заробітна плата.

Сторони не заперечують того факту, що у день звільнення повний розрахунок з позивачем не був проведений, що підтверджується розрахунковими листами за травень-серпень 2017 року (т.1 а.с.76-78), згідно з якими заборгованість ТОВ «ПБП» Азовінтекс» по заробітній платі перед позивачем на час звільнення склала суму в розмірі 46324 грн., однак, частинами до серпня 2017р. заборгованість була сплачена (т.2 а.с.142-144).

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Відповідно до часини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, за положеннями статті 117 КЗпП України обов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини у невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Згідно статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Відповідно, частина перша статті 9 ЦК України кореспондується з вищевказаною статтею КЗпП України щодо застосування ЦК України до врегулювання відносин, зокрема, до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. З огляду на неврегульованість трудовим законодавством відносин з приводу відшкодування майнової та моральної шкоди, положення цивільного законодавства можуть поширюватися на ці відносини.

Враховуючи позовні вимоги у справі, зокрема, вимоги щодо виплати компенсації у зв`язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, тобто свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, а також відшкодування моральної шкоди, що регулюються главою 82 ЦК України, застосуванню підлягають положення цивільного законодавства.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.

Вказана позиція з приводу звільнення відповідальності роботодавця за несвоєчасне проведення розрахунків з колишніми працівниками, за наявності підтверджених сертифікатом Торгово-промислової палати України форс-мажорних обставин, була висловлена Верховним Судом України у постановах по справах №№6-364цс16, 6-365цс16, 6-948цс16, 6-2159цс15.

Відповідно до висновку Торгово - промислової палати України від 31 грудня 2014 року за № 6859/05-4 (т.1 а.с.117) встановлено, що терористичні акти, диверсії, захоплення будівель і споруд, захоплення заручників, блокування і пошкодження об`єктів транспортної системи, відсутність ефективного контролю органів державної влади України в м. Алчевську Луганської області, що підтверджується листами СБУ від 13 червня 2014 року за № 33/2117, 04 липня 2014 року №16/3105 та Міністерства внутрішніх справ України від 26 червня 2014 року № 12/3-2428, станом на 20 червня 2014 року унеможливлюють проведення господарської діяльності на території м.Алчевська та виконання зобов`язань, зокрема, справляння та сплати податків та обов`язкових платежів, а тому, Торгово-промислова палата України дійшла висновку про те, що дійсно настали обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини) з 20 червня 2014 року для ТОВ «ПБП «Азовінтекс» при здійсненні господарської діяльності на території м.Алчевська Луганської області, які свідчать про наявність загрози виникнення/накопичення податкового боргу та є підставою для відстрочення грошових зобов`язань/податкового боргу. На момент видачі сертифікату (висновку) Торгово-промисловою палатою України форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) тривають та дату закінчення їх терміну встановити неможливо.

Згідно з довідкою від 10 серпня 2015 року, виданої військовою частиною № 3057 Окремого загону спеціального призначення «Азов», з 08 червня 2014 року належні ТОВ «ПБП «Азовінтекс» транспортна дільниця (Приморський район м.Маріуполь) та промислові бази (Орджонікідзевський район м. Маріуполь) є територією тимчасового розміщення особового складу та техніки Полку «Азов» у рамках проведення АТО у Донецькій та Луганській областях. Об`єкти є територією з обмеженим доступом. Строк розміщення на час проведення АТО у м.Маріуполі Донецької області. Полк «Азов» також підтверджує факт мобілізації 20 одиниць транспортних засобів належних ТОВ «ПБП «Азовінтекс».

Таким чином судом встановлений факт того, що у зв`язку з окупацією Автономної Республіки Крим, захопленням частини територій Донецької та Луганської областей, а також проведенням на них антитерористичної операції, для ТОВ «ПБП «Азовінтекс» настали форс-мажорні обставини, які тривають і по теперішній час, а дату закінчення їх терміну визначити неможливо. Тому ТОВ «ПБП «Азовінтекс» не може нести будь-яку відповідальність за несвоєчасно проведений розрахунок із позивачем, оскільки така затримка сталася не з його провини, а є об`єктивним наслідком проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей та пов`язаних з цим економічних обмежень, що призвели до кризи розвитку промислового виробництва у вказаному регіоні.

Тому позовні вимоги про стягнення компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати та середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати задоволенню не підлягають.

Що стосується вимог позивача про відшкодування витрат за придбання палива під час перебування у службових відрядженнях у розмірі 133014,39 грн., то з матеріалів справи вбачається, що за автотранспортним засобом Toyota Camry (державний номер НОМЕР_1 ), який використовував ОСОБА_2 під час виконання службових завдань, пов`язаних з відрядженнями, був закріплений водій транспортної дільниці ТОВ «ПБП «Азовінтекс», який і отримував від підприємства паливо та подорожні листи, що підтверджується його особистим підписом у відповідних журналах і подорожніх листах службового легкового автомобіля. Зазначені обставини виключають необхідність позивача придбавати паливо для заправляння службового автомобіля за рахунок власних коштів, тож понесені ним витрати не породжують обов`язку ТОВ «ПБП «Азовінтекс» щодо їх відшкодування. Тому в задоволенні таких позовних вимог слід відмовити.

Відносно вимог позивача про відшкодування витрат, які понесені ним під час виконання службових обов`язків у відрядженні у розмірі 20 232,17грн. за період з 31.01.2015р. до 04.09.2015р., то позивачем та його представником не надані суду докази, які підтверджують перебування позивача у відрядженні та не виплату підприємством компенсації понесених витрат позивачем під час перебування у відрядженні у зазначений період.

В задоволенні позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди також слід відмовити, оскільки вони є похідними від вимог щодо затримки у виплаті заробітної плати, в задоволенні яких судом відмовлено.

Покази свідка суд не приймає до уваги, оскільки останні достовірно не підтверджують обставини існування заборгованості у ТОВ «ПБП «Азовінтекс» перед ОСОБА_2 щодо компенсації витрат, пов`язаних з відрядженням, оскільки покази свідка ґрунтуються на відомостях, які йому стали відомі від позивача, з яким він перебуває у дружніх відносинах.

За положеннями статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що в задоволенні позовних вимог позивача відмовлено, судові витрати покладаються на позивача та відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.76-81, 141, 263-265, 268 ЦПК України, ст.ст. 9, 263, 617 ЦК України, 4, 116, 117 КЗпП України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю проектно-будівельного підприємства «Азовінтекс» про стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки, витрат, понесених під час виконання службових обов`язків, відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Донецького апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Із повним текстом рішення суду можна ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень за адресою:http://www.reyestr.court.gov.ua.

Суддя Д.В.Киян