Рішення № 87893742, 27.02.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2020 року м. Київ № 640/15183/19

Окружний адміністративний суд м. Києва, у складі судді Вєкуа Н.Г, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ПАТ «Діамантбанк» в особі уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Діамантбанк» до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції в м. Києві, третя особа ОСОБА_1 про визнання дій протиправними, скасування постанови, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось ПАТ "Діамантбанк", в особі Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Діамантбанк" (04070, м. Київ, Контрактова площа, 10-а, код ЄДРПОУ 23362711) з позовом до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 10, код ЄДРПОУ 34967593), третя особа - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), в якому просить суд:

- визнати дії державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Полісмака Олександра Олександровича протиправними щодо винесення постанови про накладення штрафу від 19.07.2019 року (ВП №58700918);

- скасувати постанову Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві про накладення штрафу від 19.07.2019 року (ВП № 58700918).

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ДІАМАНТБАНК" Тімонін О.О. не був відповідачем у справі №826/1315/18, у межах виконання якого виконавчою службою накладено штраф, тому він не може бути боржником у виконавчому провадженні №58700918. Крім того, зазначив, що з 24 червня 2017 року розпочато процедуру ліквідації ПАТ "ДІАМАНТБАНК", при цьому відповідно до вимог частини третьої статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

Ухвалою суду від 15 серпня 2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач і третя особа своїм правом на подання відзиву та пояснень відносно предмету спору, не скористались.

Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

На підставі виконавчого листа №826/1315/18 від 05 березня 2019 року, виданого Окружим адміністративним судом міста Києва, старшим державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Полісмаком О.О. відкрито виконавче провадження ВП №58700918, про що винесено постанову від 29 березня 2019 року та встановлено боржнику строк для виконання рішення суду у 10 робочих днів.

Згідно рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 вересня 2018 року зобов`язано Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ДІАМАНТБАНК" Тімоніна Олександра Олексійовича надати запитувану інформацію стосовно діяльності ПАТ "ДІАМАНТБАНК", що сформульована в запитах представника ОСОБА_1 від 29 листопада 2017 року та від 14 грудня 2017 року.

У зв`язку з невиконання рішенням суду у встановлений строк 10 травня 2019 року старшим державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Полісмаком О.О. винесено постанову ВП №58700918 про накладення штрафу на Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ПАТ "ДІАМАНТБАНК" за невиконання рішення суду у розмірі 5 100,00 грн.

Вказана постанова була оскаржена позивачем до суду.

В зв`язку із повторним невиконанням рішення боржником, відповідачем 19.07.2019 року була винесена постанова про накладення штрафу у розмірі 10 200 грн.

Не погоджуючись з прийнятим виконавчою службою рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Пунктом 1 частиною першою статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Відповідно до частини першої, пункту 1, 3 частини другої, пункту 22 частини третьої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до абзацу першого частини шостої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

Відповідно до частин першої, другої статті 63 Закону України "Про виконавче провадження" за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Відповідно статті 1291 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими для виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, законодавцем передбачено негативні наслідки (штрафні санкції) за невиконання в обумовлений строк відповідного рішення.

З матеріалів справи вбачається, що згідно виконавчого листа Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 березня 2019 року боржником є Уповноважена особа Фронду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ДІАМАНТБАНК", яку зобов`язано на підставі рішення суду надати запитувану інформацію стосовно діяльності ПАТ "ДІАМАНТБАНК", що сформульована в запитах представника ОСОБА_1 від 29 листопада 2017 року та від 14 грудня 2017 року.

Вказане спростовує доводи позивача відносно того, що зазначена особа не може бути стороною виконавчого провадження №58700918.

Вимоги до виконавчого документу визначені статтею 4 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до статті 15 зазначеного Закону сторонами виконавчого провадження є стягувач та боржник.

Частина перша статті 75 Закону України "Про виконавче провадження" передбачає, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Системний аналіз викладених правових норм свідчить про те, що правовою підставою для накладення державним виконавцем на боржника штрафу у межах виконавчого провадження є невиконання ним судового рішення у встановлений строк без поважних причин. Поважними причинами невиконання боржником рішення можуть бути визнані лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення боржника, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для виконання рішення у встановлений виконавцем строк та повинні бути підтверджені належними доказами.

При цьому, застосування такого заходу реагування як винесення постанови про накладення штрафу є обов`язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження.

Крім того, суд враховує, що відповідно до рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.12.2019 року по справі № 10007/19 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю, постанову про накладення первинного штрафу у розмірі 5100 грн залишено в силі.

Суд звертає увагу, що на час винесення рішення, в матеріалах справи відсутні докази виконання позивачем рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 березня 2019 року.

Враховуючи, що позивач повторно у строк, установлений для добровільного виконання, вимог виконавчого документу не виконав, відповідач мав усі правові підстави для накладення штрафу, а тому діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №826/9599/16 (провадження № К/9901/29814/18).

При цьому, суд вважає помилковими доводи позивача про те, що Уповноважена особа фонду гарантування вкладів фізичних осіб є посадовою особою, розмір штрафних санкцій до якого застосовується в іншому розмірі ніж застосовано державним виконавцем, оскільки Уповноважена особа, у відповідності до вимог Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", є суб`єктом владних повноважень.

Виходячи з положень частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Частиною першою статті 6 Конвенції гарантовано право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У справі "Горнсбі проти Греції" Європейським судом з прав людини в пункті 40 рішення зазначено, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов`язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (пункт 68 рішення у справі "Піалопулос та інші проти Греції").

Європейський суд з прав людини в пункті 26 рішення у справі "Глоба проти України" відзначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення у справі "Бурдов проти Росії" (Burdov v. Russia), заява № 59498/00, пункт 34, ECHR 2002-III, та рішення від 6 березня 2003 року у справі "Ясюнієне проти Литви", заява № 41510/98, пункт 27). Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 7 червня 2005 року у справі "Фуклев проти України" (Fuklev v. Ukraine), заява № 71186/01, пункт 84).

У пункті 27 рішення у справі "Глоба проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.

Конституційний Суд України також неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

З огляду на викладене, відповідачем обґрунтовано застосовано до позивача штраф за повторне невиконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 березня 2019 року.

У відповідності до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи сторін, суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

В зв`язку із відмовою у задоволенні позову, судові витрати розподілу не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні адміністративного ПАТ "Діамантбанк", в особі Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Діамантбанк" (04070, м. Київ, Контрактова площа, 10-а, код ЄДРПОУ 23362711) відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому частиною першою статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини шостої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення та оскаржені у порядку, передбаченому статтями 292, 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону №2147-VIII).

Суддя Н.Г. Вєкуа