Рішення № 87891770, 28.02.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2020 року Справа № 160/1249/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді при секретарі судового засідання за участю представників сторін: від позивача: від третьої особи:Конєвої С.О. Зіненко А.О. Пазін В.В., ОСОБА_1 Борисенко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, третя особа: Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови ВП №55458829 від 17.05.2018р., -

ВСТАНОВИВ:

30.01.2020р. ОСОБА_2 звернувся з адміністративним позовом до Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, третя особа: Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області та, з урахуванням виправленого адміністративного позову від 13.02.2020р., просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Дніпропетровській області Данилевської Тетяни Миколаївни від 17.05.2018р. про закінчення виконавчого провадження ВП №55458829 з виконання виконавчого листа №804/4226/17 від 26.12.2017р., виданого Дніпропетровським окружним адміністративним судом;

- стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача сплачений судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу шляхом безспірного списання у загальному розмірі 5840 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова про закінчення виконавчого провадження ВП №55458829 є протиправною та підлягає скасуванню з огляду на те, що вона є не вмотивованою та не містить жодного посилання на будь-які обставини, що свідчать про фактичне виконання постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.08.2017р. у справі №804/4226/17; 30.03.2018р. позивач звернувся до суду із заявою про встановлення способу виконання наведеної постанови суду від 10.08.2017р., так як державний виконавець ОСОБА_3 повідомила його про надходження від ГУ НП в Дніпропетровській області листа №691/Бх від 02.02.2018р. на підтвердження виконання наведеної постанови суду, у якому вказано про те, що заяву пpo прийом на службу до поліції позивачем подано 27.04.2017р., тобто поза межами строку визначеного п.9 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» у зв`язку з чим у керівництва ГУНП відсутні правові підстави для прийняття позивача на службу до поліції та призначення на посаду начальника сектору кримінальної поліції Кам`янського відділу поліції ГУ НП в Дніпропетровській області, проте, вказані обставини були визнані такими, що суперечать приписам законодавства постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.08.2017р. у справі №804/4226/17, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2017р.; про звернення до суду із заявою про встановлення способу виконання постанови суду від 10.08.2017р. у справі №804/4226/17 позивач повідомив державного виконавця Данилевську Т.М., яка вказала на те, що виконавче провадження буде нею продовжено лише після встановлення судом способу виконання зазначеного судового рішення; оспорювана постанова винесена передчасно, є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки судове рішення фактично не було виконане, а державний виконавець не перевірила його фактичного виконання у повному обсязі, зокрема, і виконання його в частині вжиття заходів індивідуального характеру щодо винесення відповідачем наказу про прийняття позивача на службу до поліції на запропоновану посаду. В обґрунтування правової позиції позивач посилається на численні постанови Верховного Суду, які просить врахувати при прийнятті рішення у цій справі. Також і, позивач зазначає, що попередній розмір судових витрат, які позивач поніс у зв`язку з розглядом даної справи становлять 5840,00 грн. і включають в себе 840 грн. – судовий збір та 5000 грн. – витрати на професійну правничу допомогу, які позивач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Ухвалою суду від 18.02.2020р. було поновлено позивачеві строк звернення до суду з даним позовом та відкрито провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін на 28.02.2020р. о 10:30 год. відповідно до вимог ч.2 ст.12, ч.4 ст.287 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується змістом наведеної ухвали суду (а.с.75).

Позивач та представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Відповідач свого представника в судове засідання не направив без поважних причин, як і не надав відзиву на позов у встановлений судом строк (до 25.02.2020р.) без поважних причин, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином 19.02.2020р., що підтверджується змістом електронного повідомлення, наявним у справі та шляхом оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду, що є належним повідомленням відповідача про дату, час та місце розгляду справи у відповідності до вимог ст.268 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.81,82).

При цьому, при прийнятті рішення у даній справі, судом не приймається відзив відповідача поданий до канцелярії суду 28.02.2020р., тобто у день розгляду справи з пропуском строку для його надання, та не надається оцінка доводам відповідача, викладеним у ньому, виходячи з наступного.

Ухвалою суду від 18.02.2020р. було, зокрема, зобов`язано відповідача у строк до 25.02.2020р. надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України та з урахуванням строків розгляду справи, встановлених ст.287 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази направлення та вручення позивачеві оспорюваної постанови виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.

За приписами ч.4 ст.287 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.

Частиною 1 ст.269 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах, визначених статтями 273-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, заявами по суті справи є позовна заява та відзив на позовну заяву (відзив).

Згідно до ч.4, ч.5, ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до відзиву додаються: 1) докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем; 2) документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.

Відзив подається в строк, встановлений судом. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Так, зі змісту відзиву та доданих до нього документів судом встановлено, що подаючи відзив 28.02.2020р. (у день проведення судового засідання у цій справі) відповідачем не наведено у ньому причин поважності не подання такого відзиву у строк, встановлений судом, тобто до 25.02.2020р., при цьому, до відзиву не додано доказів його надіслання іншим учасникам справи, з урахуванням того, що у позовній заяві зазначені електронні адреси всіх учасників справи, що є порушенням вищенаведених вимог ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене та те, що ухвалу про відкриття провадження у цій справі та адміністративний позов з додатками були отримані відповідачем 19.02.2020р. засобами електронного зв`язку (а.с.81); судом, фактично, було надано відповідачеві шість днів для підготування та подання відзиву на позов (з 19.02.2020р. по 25.02.2020р.) із десяти днів, відведених для розгляду даної справи згідно ч.4 ст.287 Кодексу адміністративного судочинства України; відповідачем у відзиві не наведено причин поважності не подання відзиву у строк, встановлений судом, тобто до 25.02.2020р.; відповідач подав відзив 28.02.2020р. (у день проведення судового засідання) без дотримання вимог ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: не наведено причин поважності пропуску строку для подання відзиву, встановленого судом, не додано до відзиву доказів його надсилання іншим учасникам справи засобами електронного зв`язку з урахуванням скорочених строків розгляду даної категорії справ, суд визнає відзив наданий до канцелярії суду 28.02.2020р. не поданим, а тому суд вирішує справу за наявними матеріалами виходячи з вимог ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України.

Представник третьої особи у судовому засіданні проти позову заперечував, у письмових поясненнях по справі просив у задоволенні позову позивача відмовити посилаючись, зокрема, на те, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.05.2018р. по справі №804/1770/18 за позовом Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області було визнано протиправною та скасовано постанову виконавчої служби від 22.02.2018р. за виконавчим провадженням ВП №55458829 про накладення на ГУНП штрафу в розмірі 5100,00 грн. Також і ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.01.2020р. було відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 по справі №804/4226/17 про встановлення способу виконання постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.08.2017р. За викладеного, представник третьої особи вказує на те, що наведеними судовими рішеннями підтверджується факт добровільного виконання у повному обсязі, до відкриття виконавчого провадження, резолютивної частини постанови суду від 10.08.2017р. у справі №804/4226/17 у спосіб, встановлений судом, а тому вважає, що оскаржувана постанова винесена у межах повноважень та у спосіб передбачений Законом. Окрім того, представник третьої особи просить суд критично віднестися до доводів позивача щодо не видання ГУНП наказу про призначення його на відповідну посаду, оскільки такі доводи є безпідставними, не відповідають приписам чинного законодавства та резолютивній частині Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.08.2017р. у справі №804/4226/17, адже виконанню підлягає саме резолютивна частина судового рішення, яка, в даному випадку, встановлювала лише обов`язок ГУНП розглянути відповідну заяву ОСОБА_2 , не встановлюючи, при цьому, певних імперативних зобов`язань стосовно наслідків такого розгляду (а.с.83-91).

У відповідності до вимог ч.3 ст. 268 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не є перешкодою розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанції.

Враховуючи наведене, належне повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду даної справи, строки розгляду справи, встановлені ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності представника відповідача відповідно до ч.3 ст. 268 Кодексу адміністративного судочинства України.

У ході судового розгляду справи судом встановлені наступні обставини у даній справі.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.08.2017р. у справі №804/4226/17, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2017р. було частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області та зобов`язано ГУ НП в Дніпропетровській області розглянути кандидатуру ОСОБА_2 на підставі його заяви від 27.04.2017р. для зайняття посади начальника сектору кримінальної поліції Кам`янського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області відповідно до п.9 розділу XI Закону України "Про Національну поліцію", що підтверджується змістом копій наведених судових рішень (а.с.16-21).

Дніпропетровським окружним адміністративним судом 26.12.2017р. видано виконавчий лист по справі №804/4226/17 на виконання наведеної постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.08.2017р., що не оспорюється сторонами.

Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області від 04.01.2018р. було відкрито виконавче провадження ВП №55458829 за виконавчим листом Дніпропетровського окружного адміністративного суду №804/4226/17 від 26.12.2017р., що підтверджується змістом копії наведеної постанови, наявної у справі (а.с.23).

Листом №1/П-2776/Бр від 18.12.2017р. Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області повідомило позивача про те, що його заява про прийом на службу до поліції на посаду начальника сектору кримінальної поліції Кам`янського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області подана 27.04.2017р., тобто поза межами строку визначеного п.9 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України "Про Національну поліцію" та на теперішній час наведена посада не є вакантною, а тому у керівництва ГУНП відсутні правові підстави для розгляду кандидатури позивача відповідно до п.9 розділу XI Закону України "Про Національну поліцію" для зайняття зазначеної посади, що підтверджується змістом його копії, наявної у справі (а.с.95).

Також, листом №691/Бх від 02.02.2018р. Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області повідомило позивача про те, що його заява про прийом на службу до поліції на посаду начальника сектору кримінальної поліції Кам`янського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області подана 27.04.2017р., тобто поза межами строку визначеного п.9 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України "Про Національну поліцію", а тому у керівництва ГУНП відсутні правові підстави для прийняття позивача на службу до поліції та призначення на зазначену посаду відповідно до п.9 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України "Про Національну поліцію", а тому заява позивача від 27.04.2017р. задоволенню не підлягає, що підтверджується змістом копії відповідного листа (а.с.22,96).

30.03.2018р. ОСОБА_2 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із заявою про встановлення способу виконання постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.08.2017р. у справі №804/4226/17 (а.с.24-25).

ОСОБА_2 подав до відповідача заяву, у якій повідомив державного виконавця, що лист ГУНП в Дніпропетровській області №691/Бх від 02.02.2018р. не є рішенням про виконання судового рішення, а є фактично повідомленням боржника про умисне невиконання ним такого судового рішення, а тому позивач звернувся до суду із заявою про встановлення способу виконання постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.08.2017р. у справі №804/4226/17, яка була отримана відповідачем 04.04.2018р., що підтверджується її змістом та вхідною відміткою відповідача (а.с.47-48).

17.05.2018р. головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №55458829 відповідно до п.9 ч.1 ст.39, ст.40 Закону України «Про виконавче провадження» (фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом), що підтверджується змістом копії відповідної постанови (а.с.27).

При цьому, підставою для винесення вищенаведеної постанови про закриття виконавчого провадження від 17.05.2018р. відповідачем були обрані обставини з приводу того, що вимоги виконавчого документу виконані в повному обсязі, постанова державного виконавця від 22.02.2018р. про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн. скасована Дніпропетровським окружним адміністративним судом 03.05.2018р. по справі №804/1770/18, що підтверджується змістом копії оспорюваної постанови від 17.05.2018р. (а.с.27).

Вказаний спір виник у зв`язку із незгодою позивача з постановою відповідача від 17.05.2018р. про закінчення виконавчого провадження ВП №55458829 з виконання виконавчого листа №804/4226/17 від 26.12.2017р., виданого Дніпропетровським окружним адміністративним судом, у зв`язку з чим позивач просить захистити його порушене право шляхом визнання вищенаведеної постанови протиправною та її скасування посилаючись на те, що оскаржувана постанова є не вмотивованою та не містить жодного посилання на будь-які обставини, що свідчать про фактичне виконання постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.08.2017р. у справі №804/4226/17; оспорювана постанова винесена передчасно, є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки судове рішення фактично не було виконане, а державний виконавець не перевірив його фактичного виконання у повному обсязі, зокрема, і виконання його в частині вжиття заходів індивідуального характеру щодо винесення відповідачем наказу про прийняття позивача на службу до поліції на запропоновану посаду.

Заслухавши учасників справи, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.1 Закону України “Про виконавче провадження” (далі – Закон №1404) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 ст.13 Закону №1404 передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 9 ч.1 ст.39 Закону №1404 встановлено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема, фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню визначає Інструкція з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012р. №512/5 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 р. за № 489/20802 (далі - Інструкція).

Так, пунктами 6, 7 розділу І Інструкції визначено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Постанова як окремий документ містить такі обов`язкові реквізити:

- номер виконавчого провадження;

- вступну частину із зазначенням:

- назви постанови, дати видачі постанови та місця її винесення;

- найменування органу державної виконавчої служби, прізвища, імені та по батькові державного виконавця, який виніс постанову або прізвища, імені та по батькові приватного виконавця, який виніс постанову, найменування виконавчого округу, в якому він здійснює діяльність;

- назви виконавчого документа, коли та ким виданий, резолютивної частини документа (далі - реквізити виконавчого документа);

- за зведеним виконавчим провадженням - прізвища, імені та по батькові боржника - фізичної особи, повного найменування боржника - юридичної особи та дати об`єднання виконавчих проваджень у зведене;

- мотивувальну частину із зазначенням мотивів, з яких виконавець прийняв відповідне рішення (дійшов певних висновків), і посилання на норму закону, на підставі якого винесено постанову;

- резолютивну частину із зазначенням:

- прийнятого виконавцем рішення;

- строку і порядку оскарження постанови.

До постанов можуть вноситись також інші відомості, визначені Законом, цією Інструкцією та іншими нормативно-правовими актами.

Постанова підписується виконавцем та скріплюється печаткою. Постанова складається у необхідній кількості примірників, один з яких залишається у виконавчому провадженні, а інші надсилаються за належністю.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, виконавче провадження підлягає закінченню, при цьому, під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, обов`язкові реквізити яких визначені п.7 розділу І Інструкції, зокрема, передбачено, що у постанові про закінчення виконавчого провадження викладається мотивувальна частина із зазначенням мотивів, з яких виконавець прийняв відповідне рішення (дійшов певних висновків).

Так, як вбачається з матеріалів справи, 17.05.2018р. державним виконавцем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №55458829 з підстав виконання в повному обсязі вимог виконавчого документа, скасування постанови державного виконавця від 22.02.2018р. про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн. рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду 03.05.2018р. по справі №804/1770/18 відповідно до п.9 ч.1 ст.39, ст.40 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с.27).

Разом з тим, зміст наведеної оспорюваної постанови не містить жодних посилань на мотиви, з яких державний виконавець дійшов висновку про фактичне виконання боржником судового рішення за виконавчим провадженням, що не відповідає та прямо суперечить вимогам п.7 розділу І наведеної Інструкції.

При цьому, державним виконавцем, підставою для визнання виконаними вимог виконавчого листа №804/4226/17 від 26.12.2017р., безпідставно обрано ті обставини, що постанова державного виконавця від 22.02.2018р. про накладення на ГУНП штрафу у розмірі 5100,00 грн. за повторне невиконання судового рішення скасована рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.05.2018р. у справі №804/1770/18, оскільки, по-перше, наведені обставини ще не можуть слугувати безумовними підставами для висновку про фактичне виконання ГУНП виконавчого документа; по-друге, станом на момент прийняття оспорюваної постанови від 17.05.2018р. наведене судове рішення від 03.05.2018р. у справі №804/1770/18 ще не набрало законної сили, що підтверджується копією відповідного судового рішення, яке міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень та містить відмітку про набрання ним законної сили тільки 04.06.2018р. (а.с.129-132).

Тобто, на момент прийняття оспорюваної постанови про закінчення виконавчого провадження від 17.05.2018р. державний виконавець, посилаючись на обставини виконання виконавчого документу, не вжив всіх необхідних заходів та не пересвідчився у набранні вказаним рішенням суду законної сили в порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження» та вищенаведеної Інструкції.

Слід також зазначити, що згідно ст.129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання.

Частиною 1 ст.370 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

З аналізу вищенаведених норм, можна дійти висновку, що обов`язковим до виконання є те судове рішення, яке набрало законної сили.

Таким чином, аналізуючи вищенаведені обставини справи та норми вищедослідженого законодавства у їх сукупності, суд приходить до висновку, що за умови того, що рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.05.2018р. у справі №804/1770/18 станом на момент прийняття оспорюваної постанови про закінчення виконавчого провадження від 17.05.2018р. не набрало законної сили, то зазначення наведеного судового рішення у оскаржуваній постанові в якості доказу на підтвердження виконання божником (ГУНП в Дніпропетровській області) в повному обсязі вимог виконавчого листа №804/4226/17 від 26.12.2017р. саме станом на 17.05.2018р. є безпідставним та не відповідає вимогам вищезгаданого законодавства, оскільки судове рішення від 03.05.2018р. у справі №804/1770/18, яким скасовано постанову про накладення на боржника штрафу за невиконання судового рішення ще не є доказами фактичного виконання судового рішення, та станом на 17.05.2018р. (день прийняття оспорюваної постанови) наведене судове рішення не набрало законної сили, що підтверджується його змістом (а.с.129-132).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що в оскаржуваній постанові державного виконавця про закінчення виконавчого провадження ВП №55458829 від 17.05.2018р. не зазначено мотивів, з яких виконавець прийняв відповідну постанову та дійшов певних висновків про виконання боржником в повному обсязі виконавчого листа Дніпропетровського окружного адміністративного суду №804/4226/17 від 26.12.2017р. в порушення вимог п.7 розділу І Інструкції та Закону України «Про виконавче провадження», а тому вона є протиправною та підлягає скасуванню.

Окрім того, судом враховується і те, що 04.04.2018р. позивач, як стягувач у виконавчому провадженні ВП №55458829 на користь якого було прийнято судове рішення від 10.08.2017р. у справі №804/4226/17, повідомив державного виконавця про те, що лист ГУНП в Дніпропетровській області №691/Бх від 02.02.2018р. не є рішенням про виконання судового рішення, а тому позивач звернувся до суду із заявою про встановлення способу виконання постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.08.2017р. у справі №804/4226/17 (а.с.47-48).

Таким чином, позивач як стягувач виявив свою незгоду із тим як боржником (Головним управлінням Національної поліції в Дніпропетровській області) виконано судове рішення, у зв`язку з чим позивач 30.03.2018р. звернувся до суду із заявою про встановлення способу виконання постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.08.2017р. у справі №804/4226/17 (а.с.24-25) у порядку, встановленому ч.3 ст.33 Закону №1404, згідно якої за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

Разом з тим, наведені обставини щодо звернення позивача як стягувача до суду із заявою про встановлення способу виконання постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.08.2017р. у справі №804/4226/17, при прийнятті оспорюваної постанови державним виконавцем враховані не були, таких доказів суду не надано.

У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач в судове засідання свого представника не направив, відзиву на позов не надав у встановлений судом строк (до 25.02.2020р.) без поважної причини, як і не надав доказів, які б свідчили про правомірність прийняття державним виконавцем оспорюваної постанови про закінчення виконавчого провадження від 17.05.2018р. з урахуванням аналізу наведених вище норм чинного законодавства та встановлених судом обставин у даній справі.

Є безпідставними та відхиляються судом посилання представника третьої особи, як на підтвердження правомірності прийняття оспорюваної постанови від 17.05.2018р., на те, що факт добровільного виконання у повному обсязі, до відкриття виконавчого провадження, резолютивної частини постанови суду від 10.08.2017р. у справі №804/4226/17 встановлений, зокрема, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.05.2018р. по справі №804/1770/18 (набрала законної сили 04.06.2018р.), оскільки на момент прийняття оспорюваної постанови про закінчення виконавчого провадження 17.05.2018р., вказане судове рішення не набрало законної сили (а.с.129-132), що не спростовано представником третьої особи жодними доказами, а згідно відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень судом було встановлено, що наведене судове рішення набрало законної сили лише 04.06.2018р., тому, виходячи з вимог ст.370 Кодексу адміністративного судочинства України, висновки, викладені в ньому не могли бути застосовані державним виконавцем 17.05.2018р. при прийнятті оспорюваної постанови.

Також слід зазначити, що судом критично надається оцінка доводам представника третьої особи з приводу того, що ГУНП виконано було добровільно судове рішення №804/4226/17 шляхом розгляду заяви позивача від 27.04.2017р. та відсутності підстав для розгляду кандидатури ОСОБА_4 В ОСОБА_5 на посаду начальника сектору кримінальної поліції Кам`янського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, про що його було повідомлено листами №1/П-2776/Бр від 18.12.2017р. та №691/Бх від 02.02.2018р., які також були надані і державному виконавцю, та з якими не погоджується ОСОБА_2 як стягувач у даному виконавчому провадженні (щодо фактичного виконання за ними судового рішення), оскільки зі змісту оспорюваної постанови про закінчення виконавчого провадження від 17.05.2018р. вбачається, що останні не були обрані державним виконавцем в якості мотивів та доказів щодо висновку про фактичне виконання виконавчого документа №804/4226/17 від 26.12.2017р., а тому суд приходить до висновку, що надання оцінки цим листам судом є передчасним, так як державний виконавець не закінчував виконавче провадження на підставі цих листів.

При цьому, слід зазначити, що закінчуючи виконавче провадження з підстав фактичного виконання судового рішення боржником, державний виконавець зобов`язаний пересвідчитися, що відповідне зобов`язання виконано у чіткій відповідності з резолютивною частиною рішення суду.

Джерелом відомостей про фактичне виконання в повному обсязі рішення суду згідно з виконавчим документом можуть слугувати будь-які докази, що містять відповідну інформацію, вид і форма яких залежить від суті та змісту покладеного на боржника зобов`язання та участь у виконавчому провадженні державного органу чи установи, не звільняє державного виконавця від обов`язку пересвідчитись у фактичному виконанні зобов`язання, що покладено на такий орган чи установу рішенням суду.

Будь-які листи таких осіб не мають для державного виконавця наперед встановленої сили і не звільняють його або відповідний орган чи установу від обов`язку доказування обставин, що мають значення для прийняття окремого процесуального рішення у межах виконавчого провадження.

Відповідна правова позиція узгоджується і з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 25.11.2019р. у справі №810/3430/16, яка підлягає застосуванню судом у даних правовідносинах згідно до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність прийняття відповідачем оспорюваної постанови про закінчення виконавчого провадження, суд приходить до висновку, що приймаючи оспорювану постанову від 17.05.2018р. про закінчення виконавчого провадження ВП №55458829 з виконання виконавчого листа №804/4226/17 від 26.12.2017р., виданого Дніпропетровським окружним адміністративним судом, відповідач діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано, без врахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

За таких обставин, слід дійти висновку, що, прийнявши вищенаведену оспорювану постанову відповідач допустив порушення прав та інтересів позивача, а тому такі порушені права позивача підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправною та скасування оспорюваної постанови.

Окрім того, при прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).

Разом з тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн., виходячи з наступного.

Так, відповідно до ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.7 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

З аналізу вищенаведених процесуальних норм вбачається, що розподіл витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката адміністративним судом можливо здійснити лише за наявності сукупності доказів, якими такі витрати підтверджуються, а саме: договору про надання правничої допомоги; детального опису, часу, використаного на виконання робіт, їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною; доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Так, матеріали справи не містять жодного документа на підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн.

За викладеного, суд не находить правових підстав для розподілу та стягнення з бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн., так як, по-перше, розрахунку понесених витрат із зазначенням детального опису виконаних робіт (наданих послуг), часу, витраченого на виконання послуг адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, що необхідно для визначення розміру витрат на правничу допомогу та розподілу судових витрат позивачем суду надано не було; по-друге, доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (платіжні документи) позивачем суду не надано.

Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Тобто, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Вказана правова позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у його постанові від 27.11.2019р. у справі №160/3114/19, яка підлягає застосуванню адміністративним судом відповідно до положень ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

За викладених обставин, у адміністративного суду відсутні підстави для задоволення позову у наведеній частині.

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат по сплаті судового збору, суд виходить із того, що відповідно до ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 420 грн. 40 коп. (840,80 грн./2) понесені позивачем згідно квитанції №0.0.16000733661.1 від 30.01.2020р. (а.с.8).

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262, 268-287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, третя особа: Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови ВП №55458829 від 17.05.2018р. – задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Дніпропетровській області Данилевської Тетяни Миколаївни від 17.05.2018р. про закінчення виконавчого провадження ВП №55458829 з виконання виконавчого листа №804/4226/17 від 26.12.2017р., виданого Дніпропетровським окружним адміністративним судом.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (49027, м. Дніпро, пр-т Дмитра Яворницького, буд. 21А, код ЄДРПОУ 34984907) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) – судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 420 грн. 40 коп. (чотириста двадцять грн. 40 коп.).

У частині задоволення позовних вимог позивача про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом десяти днів з дня проголошення рішення відповідно до вимог статті 295, 287 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п.15.1 п.15 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва