Рішення № 87889070, 07.02.2020, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/21394/19-ц

Категорія 82

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2020 року Печерський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Бусик О.Л.

при секретарі судових засідань - Диба І.Б.

учасники справи:

позивач: АТ «Альфа-Банк»

відповідач: ОСОБА_1

третя особа: Печерський районний відділ державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , третя особа Печерський районний відділ державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві про звільнення майна з-під арешту,-

В С Т А Н О В И В:

У травні 2019 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просив суд, зняти арешт з майна, що належить АТ «Укрсоцбанк» та який був накладений в межах виконавчого провадження, а саме: двокімнатної квартиру АДРЕСА_1 .

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що 27.05.2005 р. між ОСОБА_1 та АТ «Укрсоцбанк» укладено кредитний договір № 42.05-07/136 за умовами якого, ОСОБА_1 отримав кошти в сумі 105600,00 дол. США. В якості забезпечення виконання умов кредитного договору, між Позивачем та ОСОБА_1 було укладено Іпотечний договір, відповідно до якого ОСОБА_1 передав в іпотеку належне йому на праві власності майно, а саме: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Через систематичне невиконання відповідачем умов кредитного договору Банк був змушений розпочати процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку ст. 37, 38 ЗУ «Про іпотеку» шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, було відповідне застереження в іпотечному договорі, яке відображено в п. 4.5 Іпотечного договору. Однак АТ «Укрсоцбанк» стало відомо, що реалізувати власне майно на даний час неможливо оскільки: 12.10.2012 ВДВС Печерського районного управління юстиції, правонаступником якого є Печерський районний ВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві постановою №2169/9 накладено арешт на нерухоме майно ОСОБА_1 , яке знаходиться за адресою АДРЕСА_2 . Оскільки накладений арешт на квартиру порушує його права як власника, перешкоджає у реалізації прав позивача, останній звернувся до суду за захистом свого права.

Ухвалою судді від 28 травня 2019 року у справі відкрито провадження та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Ухвалою судді від 23 грудня 2019 року у справі замінено позивача АТ «Укрсоцбанк» його правонаступником - Акціонерним товариством «Альфа-Банк».

Представник позивача через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позов підтримує та просить задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечує.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про місце і час розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Згідно ч. 1 ст. 174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи.

Як встановлено, частиною 8 статті 178 ЦПК України, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У встановлений судом строк відповідач відзив на позовну заяву не подав.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність учасників справи за правилами спрощеного позовного провадження та ухвалити заочне рішення відповідно до ст. 280 ЦПК України, оскільки, відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з`явилися в судове засідання без повідомлення причин, відзив не подав. При цьому, позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до наступних висновків.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб .

Судовим розглядом встановлено, 27.05.2005 року між ОСОБА_1 та АКБ «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк») було укладено кредитний договір № 42.05-07/136, за умовами якого Відповідач отримав кошти в сумі 105 600,00 дол. США.

Також 27.05.2005 між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено Іпотечний договір, відповідно до якого на забезпечення виконання основного зобов`язання, Іпотекодавець передав в іпотеку належне йому на праві власності майно, а саме: двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 .

Через систематичне невиконання ОСОБА_1 умов кредитного договору Банк в порядку ст.ст.37, 38 ЗУ «Про іпотеку» набув право власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є відповідне застереження в іпотечному договорі, передбачене в п. 4.5 Іпотечного договору.

Однак АТ «Альфа-Банк» стало відомо, що реалізувати власне майно на даний час неможливо оскільки: 12.10.2012 ВДВС Печерського районного управління юстиції, правонаступником якого є Печерський районний ВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві постановою №2169/9 накладено арешт на нерухоме майно ОСОБА_1 , яке знаходиться за адресою АДРЕСА_2 на підставі ухвали Апеляційного суду м. Києва у справі № 22-6663.

Даний арешт було накладено в рамках виконавчого провадження № 34685647 щодо стягнення з боржника суми заборгованості на користь ПАТ «Укрсоцбанк» за виконавчим провадженням стягувачем за яким виступав ПАТ «Укрсоцбанк». Дане виконавче провадження № 34685647 наразі завершено.

Таким чином, прав та обов`язків інших осіб розгляд даної справи не зачіпає.

Однак АТ «Альфа-Банк» позбавлений можливості самостійно зняти даний арешт, оскільки виконавче провадження завершено.

У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 41 Конституції України проголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. ст. 317, 319 Цивільного кодексу України, власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власного волею.

Згідно з частиною першою ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Правовідносини у сфері примусового виконання судових рішень регулюються Законом України «Про виконавче провадження», в даному випадку підлягає застосуванню Закон України «Про виконавче провадження» № 606-XIV від 21 квітня 1999 року, який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 2 частини першої ст. 47 Закону № 606-XIV, виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Частиною першою ст. 50 Закону № 606-XІV встановлено, що, у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

У разі, якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Відповідно до частини четвертої, п`ятої ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIIІ від 02 червня 2016 року, арешт може бути знятий за рішенням суду, окрім як у випадках, передбачених частиною четвертою вказаної статті Закону.

Згідно ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Виходячи з вищевикладеного, на час звернення з позовом до суду за наявності арешту (обтяження) накладеного на майно порушується право приватної власності заявника, внаслідок чого, він позбавлений змоги у повному об`ємі користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд.

У відповідності до норм частини першої, третьої статті 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Цивільним процесуальним кодексом України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, які мають відповідати вимогам належності, допустимості, достовірності та достатності.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга ст. 78 ЦПК України). За положеннями статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша ст. 81 ЦПК України).

У відповідності до частини шостої статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Законодавець виключає збирання доказів судом, що стосується предмета спору, з власної ініціативи, за винятком витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом, як передбачено частиною сьомою статті 81 ЦПК України.

За приписами частини першої статті 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

З огляду на зазначене, суд оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що обґрунтування позивача знайшло своє підтвердження у судовому засіданні, є такими, що ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 3, 8, 21, 41, 55, 129, 129-1 Конституції України, ст.ст. 1-16, 317, 319, 321, 328, 334, 391, 392 Цивільного кодексу України, ст.ст. 8, 9, 59 Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 137, 141, 258-259, 263-265, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , третя особа Печерський районний відділ державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, про звільнення майна з-під арешту - задовольнити.

Зняти арешти з нерухомого майна, яке належить Акціонерному товариству «Альфа-Банк», а саме: квартири АДРЕСА_1 , який накладений 27.05.2010 ухвалою Апеляційного суду м. Києва у справі № 22-6663 (реєстраційний номер обтяження 10739489 від 21.01.2011) та ВДВС Печерського районного управління юстиції у м. Києві постановою № 2169/9 від 12.10.2012 (реєстраційний номер обтяження 13121279 від 16.10.2012).

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Печерський районний суд м. Києва до Київського апеляційного суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 17 лютого 2020 року.

Суддя О. Л. Бусик