Рішення № 87880051, 25.02.2020, Запорізький районний суд Запорізької області

Провадження № 2/317/254/2020

Справа № 317/3225/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.02.2020 року м. Запоріжжя

Запорізький районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Громової І.Б.,

при секретарі Коваль В.В.,

за участю представників позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

АТ КБ «ПриватБанк» в жовтні 2017 року звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до укладеного договору б/н від 25.08.2011 року відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту в розмірі 4500,00 грн. Банк, на підставі п.п.2.1.1.2.3 та 2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг, може змінювати кредитний ліміт. АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу кредит у розмірі встановленому договором. Відповідач, у порушення норм закону та умов договору, свої зобов`язання належним чином не виконав. В зв`язку з чим станом на 30.06.2017 року утворилась заборгованість у розмірі 55647,52 грн., яка складається з наступного: 4523,80 грн. – заборгованість кредитом, 44462,65 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом; 3535,00 – заборгованість з пені. А також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: - 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 2626,07 грн., - штраф (процентна складова), які позивач і просив стягнути з відповідача, а також судові витрати в розмірі 1600,00 грн.

31 січня 2018 року по справі було винесено заочне рішення, та позовні вимоги були частково задоволені. В жовтні 2019 року відповідач звернувся до суду з заявою про ознайомлення з матеріалами справи та 31.10.2019 року подав заяву про перегляд заочного рішення. 13.11.2019 року заочне рішення було скасовано та призначено розгляд справи в загальному порядку.

Від представника відповідача адвоката Щасливого О.Р. було надано відзив на позовну заяву відповідно якого він зазначає, що:

По перше, банком не надано до матеріалів справи належного та допустимого доказу наявності у відповідача заборгованості - виписки з його особового рахунку. До матеріалів справи надано розрахунок заборгованості, який не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є лише одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який не відображає фактичних і правових підстав для стягнення відповідних сум та відповідно не підтверджує наявність у відповідача заборгованості перед банком.

По-друге, згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного суду, висловленої в постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17, за відсутності в анкеті-заяві домовленості про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за не погашення кредиту, надані банком витяги з тарифів і умов не можуть розцінюватись як (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, достовірно не підтверджують вказаних обставин.

За умовами анкети-заяви, відповідачу було встановлено ліміт у розмірі 2 000 грн. В подальшому, ним будь-яких заяв щодо збільшення цього кредитного ліміту не подавалось.

Матеріали справи, в свою чергу, не містять відомостей про підписання відповідачем Правил АТ КБ «ПриватБанк», які б давали змогу банку самостійно змінювати кредитний ліміт, нараховувати відсотки, пеню та штрафи.

По-третє, відповідач не погоджується із наявністю законодавчих підстав для нарахування відповідно стягнення з неї відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % річних, адже при підписанні анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських ПриватБанку (25.08.2011) розмір відсоткової ставки було встановлено на іншому рівні.

Разом з тим, як слідує з розрахунку заборгованості, доданого до позову, банк із самого початку нараховував відсотки у розмірі 30% річних.

Відповідач не отримував від банку жодних повідомлень про зміну відсоткової ставки на його банківській картці. Пояснення представника позивача, про те, що такі повідомлення здійснювалися смс повідомленнями на телефон відповідача не підтверджено жодним доказом, окрім того, таких умов а ні анкета заява, а ні умови які позивач вважає укладеним договором не мають.

Матеріали даної справи не містять доказів, що банк відправив на адресу боржника листа про зміну умов кредитного договору, не довів факт його вручення адресатові під розписку.

В четверте, відповідач вважає, що банком пропущено встановлену законом трирічну позовну давність.

Доданий до позову розрахунок заборгованості відповідача, свідчить про те, що останній черговий платіж в рахунок погашення заборгованості за даною банківською карткою було здійснено відповідачем в січні 2014 року, тобто саме з моменту настання строку погашення платежу, який в даному випадку припадає на лютий 2014 року, у банку виникло право на звернення до суду із даним позовом. Звідси, позовна давність, на думку відповідача, у даному випадку відраховується з лютого 2014 року та відповідно спливає у лютому 2017 року, проте, банк звернувся до суду з позовом лише в жовтні 2017 року, тобто після спливу трирічної позовної давності.

В п`яте, відповідач вважає, що банком пропущено спеціальну позовну давність. До позовної заяви надано розрахунок пені за період з 25.08.2011 по дату звернення до суду, але позивач звернувся до суду із даним позовом в жовтні 2017, тобто наведений розрахунок виходить за межі спеціальної позовної давності.

По-шосте, відповідач вважає, що в даному випадку відсутні підстави для стягнення одночасно неустойки у вигляді і пені і штрафів з огляду на те що відповідно ст. 549 ЦК України пеня і штраф є один видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме не можливе. Що свідчить про недотримання положень, закріплених у ст.61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільної - відповідальності за одне й те саме порушення.

Від представника позивача ОСОБА_1 до суду надійшла відповідь на відзив, відповідно якого він вважає що позов є обґрунтованим, та таким що підлягає задоволенню.

Щодо ознайомлення з умовами кредитування зазначив, що до суду надана копія анкети-заяви на двох сторінках від 25.08.2011 року, з якої вбачається наступна інформація: персональні дані, адреса проживання, та інша зава інформація необхідна для отримання кредитної картки. Відповідачем вказана інформація про себе заповнена особисто, також з копії анкети-заяви чітко вбачається, що ОСОБА_3 висловив згоду про укладення договору шляхом отримання кредитної картки «Універсальна» та особистим підписом. Вважає, що з відповідачем було узгоджено всі істотні умови договору.

Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту посилається на п. 2.1.1.2.3 умов договору, відповідно до якого банк в будь-який момент збільшити, зменшити або анулювати кредитний ліміт.

Щодо наданого розрахунку заборгованості зазначив, що він є інформаційним документом по факту обробки фактичного операційного руху грошових коштів по рахунку кредитної угоди, а також відображує стан нарахувань в певні періоди часу.

Оскільки разом з відзивом до позову надано виписку з руху кредитних коштів, вона на думку представника позивача і є підтвердженням використання кредитного карткового рахунку.

Щодо зміни процентної ставки зазначив, що підвищення відбулось лише за витратами та з певної дати, та у разі незгоди з підвищенням клієнт мав право погасити наявну заборгованість за кредитом раніше.

Щодо правомірності стягнення неустойки, окремо штрафу окремо пені, висловив думку що штраф і пеня не окремими видами відповідальності, а є різновидами штрафних санкцій.

Щодо строків позовної давності зазначив, що на його думку тут немає порушень, оскільки строк дії картки вказано на лицевій стороні картки, та картка діє до останнього календарного дня вказаного місяця. Позов було подано 12.10.2017, до строку спливу позовної давності. Прсив позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилась, про день, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, відповідно до ст. 128-130 ЦПК України.

В судовому засіданні був присутній представник відповідача ОСОБА_2 , який позов не визнав в повному обсязі з причин викладених у відзиві на позовну заяву.

Суд вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та докази у їх сукупності, встановив наступне:

25.08.2011 року між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір б/н, відповідно до якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі, визначеними тарифами банку.

Банк свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором, видав платіжну карту та відкрив картрахунок.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 ЦК України).

Згідно ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання, або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору. Таким чином, у порушення умов кредитного договору, відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконав.

Згідно з наданим банком розрахунком, у зв`язку з порушенням зобов`язань за кредитним договором заборгованість ОСОБА_3 станом на 30.06.2017 становить 55647,52 грн., яка складається з наступного: 4523,80 грн. – заборгованість кредитом, 44462,65 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом; 3535,00 – заборгованість з пені. А також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: - 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 2626,07 грн., - штраф (процентна складова).

Однак суд не може погодитись з наданим розрахунком заборгованості, у зв`язку з наступним:

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 25.08.2011 року процентна ставка не зазначена.

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 25.08.2011 року, посилався на виписку з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід`ємні частини спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено позицією висловленою у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Відповідно до приписів постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (справа № 342/180/17 провадження № 14-131цс19), Велика Палата Верховного Суду наголошує про неможливість застосування до вказаних правовідносин правил ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період: з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку – в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана відповідачем і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Оскільки Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 25.08.2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив.

В судовому засіданні представником позивача зазначено, що з часу підписання відповідачем анкети-заяви відбулося якнайменше 2 зміни в Умовах та правилах, з якими відповідача не ознайомлювали.

Згідно довідки, що надана стороною позивача строк дії картки з 25.08.2011 по 04.2015 року. Списання по картці банком продовжували відбуватися і після дії картки, про що повідомив в судовому засіданні представник.

Крім того, за положеннями ст. 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Умовами спірного договору, передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань по даному договору, внаслідок чого нарахування пені відбувається за кожний день прострочення.

У той самий час, згідно з п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських передбачена сплата штрафів як виду цивільно-правової відповідальності за невиконання або неналежне виконання грошових зобов`язань по кредитному договору, процентів за користування кредитом, комісії за обслуговування.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до ст. 549 ЦК України, штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Відповідач дійсно у добровільному порядку не погасив вищезазначену суму заборгованості за кредитним договором. При таких обставинах позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме суд вважає, що стягненню з відповідача підлягає 4523,80 грн. заборгованість за тілом кредиту.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати пов`язані з розглядом справи у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 509, 512-519, 526, 530, 536, 549, 551, 610-612, 629, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 4, 10, 12, 27, 76-80, 83, 95, 128-130, 141, 263-265, 280-283 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , на користь акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», адреса: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299 на р/р № НОМЕР_2 , загальну суму боргу за кредитним договором б/н від 25.08.2011 року в розмірі 4523,80 грн. (чотири тисячі п`ятсот двадцять три грн. 80 коп.) та понесені судові витрати у загальному розмірі 1600 (одна тисяча шістсот грн.).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Запорізького апеляційного суду Запорізької області.

Згідно зч. 1 ст. 355 ЦПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

У відповідності до п.п.п. 15.5 п.п.15 п. 1 Розділу XIII Перехідних Положень ЦПК України (в редакції від 03.10.2017), до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Повний текст буде виготовлено 25.02.2020 року.

Суддя І.Б. Громова