Рішення № 87875911, 18.02.2020, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 206/5343/19

Провадження № 2/206/92/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2020 року Самарський районний суд м. Дніпропетровська

у складі:

головуючий суддя Маштак К.С.

за участю:

секретаря судового засідання Гергіль Ю.І.

позивача ОСОБА_1

представника третьої особи Воднєвої Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Управління-служба у справах дітей Самарської районної у місті Дніпрі ради, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,-

І. Стислий виклад позиції позивача, відповідачів та представника третьої особи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є уповноваженим власником будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідачі зареєстровані за вищевказаною адресою, проте там фактично не проживають з 15 травня 2017 року, тобто більше 2 років, та за цей час жодного разу там не з`являлися. У позивача виникають проблеми зі сплати надмірних комунальних послуг, які не надаються, але плата нараховується за них, що порушує права позивача. Позивач не може укладати правочини щодо цього нерухомого майна без відповідної на те згоди органу опіки та піклування. Зняття з реєстрації не порушує права неповнолітньої дитини, так як фактично вона проживає за іншою адресою. В зв`язку із чим, позивач просила визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме будинком, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 2-4).

Позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила позов задовольнити, зазначила, що у зв`язку із тим, що у будинку прописані працездатні особи їй відмовлено у субсидії, відповідачі знаходяться та проживають за кордоном де мають власне майно, ніколи не проживали у будинку з позивачем, прописалися для того щоб продати квартиру, її чоловік дуже хворий, тому вона хоче продати будинок аби були гроші на лікування.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився, направив на електрону пошту суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги визнав, зазначив, що вони з неповнолітньою донькою відповідачем ОСОБА_5 зареєстровані та постійно проживають за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 86).

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилась, направила на електрону пошту суду заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги визнала, зазначила, що вони з неповнолітньою донькою, відповідачем ОСОБА_5 зареєстровані та постійно проживають за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 87).

Відповідач ОСОБА_6 у судове засідання не з`явилась, направила на електрону пошту суду заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги визнала, зазначила, що постійно проживає у Чеській Республіці (а.с. 88).

Представник третьої особи, у судовому засіданні позов підтримала частково, просила відмовити в частині визнання неповнолітньої дитини ОСОБА_5 такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Окрім цього до канцелярії суду надійшли письмові пояснення третьої особи, згідно яких Управління-служба у справах дітей Самарської районної у місті Дніпрі ради просило відмовити в частині визнання неповнолітньої дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням (а.с. 74-75).

ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.

23.09.2019 позивачем подано дану позовну заяву (а.с. 2-4).

09.10.2019 відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання на 08.11.2019 (а.с. 21).

08.11.2019 у зв`язку із наданням часу позивачу для вирішення питання щодо участі відповідачів у судовому засіданні, підготовче судове засідання було відкладено на 13.11.2019.

13.11.2019 у зв`язку із відсутністю підтверджень, щодо отримання відповідачами судових викликів, копій позовної заяви та ухвал про відкриття провадження підготовче судове засідання було відкладено на 16.12.2019.

13.12.2019 від позивача до канцелярії суду надійшло клопотання про розгляд справи без її участі (а.с. 60).

16.12.2019 у зв`язку із неявкою усіх сторін по справі, підготовче судове засідання було відкладено на 10.01.2020, від третьої особи на електрону пошту суду надійшло клопотання про розгляд справи без їх участі.

10.01.2020 явку позивача було визнано обов`язковою, продовжено строки підготовчого засідання та відкладено підготовче судове засідання на 22.01.2020.

Того ж дня до суду надійшли письмові пояснення третьої особи (а.с. 74-75).

22.01.2020 судове засідання було відкладено на 18.02.2020.

14.02.2020 на електрону пошту суду від відповідачів надійшли заяви та клопотання про розгляд справи без їх участі, а також підтвердження отримання відповідачами судових повісток, ухвал суду та позовних заяв з додатками (а.с. 84-89).

Під час розгляду справи судом заслухано позивача та представника третьої особи, досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

19.02.2020 проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Згідно копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 15.04.2011 та копії витягу про державну реєстрацію прав № 30086832 від 25.05.2011, позивач ОСОБА_1 є власником будинку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 5-6, 36-37).

Як вбачається з копії довідки № 4949 про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 22.08.2019, за адресою: АДРЕСА_1 до складу сім`ї/зареєстрованих входять: позивач ОСОБА_1 , її чоловік ОСОБА_7 та відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 (а.с. 7, 38).

Згідно копії акту обстеження домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 від 11.09.2019 складеного головою квартального комітету ОСОБА_8 та свідками ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , за вищезазначеною адресою зареєстровано 6 осіб, а саме: позивач ОСОБА_1 , її чоловік ОСОБА_7 та відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , фактично проживають 2 особи, а саме: позивач ОСОБА_1 та її чоловік ОСОБА_7 , інші особи за цією адресою не проживають з 15.05.2017 (а.с. 8, 39).

Відповідно до копій дозволів на проживання та копій перекладу даних дозволів з іспанської на українську мову вбачається, що відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 зареєстровані та постійно проживають за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 42-50).

Право власності на вищезазначену квартиру за адресою: АДРЕСА_3 зареєстроване за відповідачами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (а.с. 50).

Відповідач ОСОБА_6 постійно проживає у Чеській Республіці, що підтверджується копією дозволу на проживання (а.с. 90).

Таким чином, судом встановлено, що за адресою реєстрації місця проживання не мешкають більше 2 років, неповнолітня відповідач ОСОБА_5 зареєстрована та постійно проживає з батьками ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за адресою:

АДРЕСА_3 . Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Дані правовідносини регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України та Житловим кодексом України.

Стаття 33 Конституції України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки само по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно ч. ч. 1, 2, 3 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Статтею 405 ЦК України передбачено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Згідно ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Відповідно до ст. 156 ЖК України, члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно. Члени сім`ї власника будинку (квартири) зобов`язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім`ї власника зобов`язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім`ї про розмір участі в витратах вирішуються в судовому порядку. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу.

Відтак за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК України слід дійти до висновку, що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на житлове приміщення, будинку, квартиру тощо, від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім`ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім`ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім`ї власника без поважних причин понад один рік.

Так, власник має право вимагати від осіб, які є членами його сім`ї, проте відсутні без поважних причин понад один рік, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у своїй постанові від 16.11.2016 по справі № 6-709цс16.

Згідно п.34 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням, відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71. 72, 116, 156 ЖК України; стаття 405 ЦК України), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення: про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.

Разом з тим, суд також виходить із того, що ураховуючи положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ч. 7 ст. 7 СК України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з як найкращого забезпечення інтересів дітей.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989, яка ратифікована постановою Верховної Ради України №789-ХІІ від 27.02.1991 та набула чинності для України 27.09.1991, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю Організації Об`єднаних Націй від 20.11.1959, яка підлягає застосуванню відповідно до ст. 9 Конституції України проголошено, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

У відповідності до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.

Статтею 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що реєстрація - це внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Таким чином, фактично реєстрація являє собою лише фіксацію фактичного місця проживання особи.

В той же час, судом встановлено, що неповнолітній відповідач ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , фактично зареєстрована та постійно проживає з батьками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_3 у їх власній квартирі, куди вони виїхали на постійне місце проживання.

Відтак, з огляду на вищевикладене, виходячи з як найкращого забезпечення інтересів відповідача ОСОБА_5 , яка є неповнолітньою дитиною, суд вважає, що вимога позивача з приводу визнання відповідача ОСОБА_5 такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 підлягає задоволенню та це жодним чином не порушить права та інтереси дитини.

Частиною 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Так, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Так, згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно положень ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Також, відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Абзацом 6 п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» у разі визнання відповідачем позову, яке не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд у мотивувальній частині рішення може вказати лише про визнання позову та прийняття його судом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачі дійсно не проживають в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , тобто за місцем реєстрації більше 2 років, відсутня домовленість між позивачем (власником) вищезазначеної квартири та відповідачами щодо строків відсутності, відповідачі не приймають участі у витратах по утриманню будинку і придомової території та проведенню ремонту, з заявами про усунення перешкод в користуванні житловою площею відповідачі не зверталися, тому їх слід визнати такими, що втратили право користування даним житловим приміщенням, що є підставою для зняття його з реєстрації за даною адресою.

Враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства, вислухавши позивача, з огляду на заяви відповідачів, які фактично визнали позов, врахувавши інтереси неповнолітнього відповідача ОСОБА_5 , дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 150, 156 ЖК України, ст.ст. 15, 16, 317, 319, 391, 405 ЦК України, ст.ст. 1-4, 10, 12, 13, 76-89, 95, 141, 258, 259, 264, 265, п. 15, п.п. 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_3 ), ОСОБА_4 (місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_4 ), ОСОБА_5 (місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_5 ), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Управління-служба у справах дітей Самарської районної у місті Дніпрі ради (місцезнаходження: м. Дніпро, вул. 20-річчя Перемоги, буд. 51, ЄДРПОУ 25514504), Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (місцезнаходження: вул. Старокозацька, 58, каб. 213, ЄДРПОУ 40392181) про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - задовольнити повністю.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі по 256,14 грн. з кожного.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції, що відповідає приписам пункту 15, підпункту 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 27.02.2020.

Головуючий суддя: К.С. Маштак