Рішення № 87875879, 19.02.2020, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 206/7080/19

Провадження № 2/206/342/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2020 року Самарський районний суд м. Дніпропетровська

у складі:

головуючий суддя Маштак К.С.

за участю:

секретаря судового засідання Гергіль Ю.І.

представника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про усунення перешкоди в користуванні та розпорядженні квартирою, шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

І. Стислий виклад позиції позивача, представника позивача та відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є співвласником квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . 21.08.2004 між позивачем та відповідачем було укладено шлюб. 27.09.2004 в належній позивачу квартирі було зареєстровано місце проживання відповідача, як її чоловіка. 29.05.2015 шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано. Після розірвання шлюбу відповідач виїхав з квартири позивача та по теперішній час, вже більше 4 років не проживає в квартирі, але залишається в ній зареєстрованим. У зв`язку із тим, що відповідач зареєстрований в квартирі позивача, їй нараховуються комунальні платежі. Вона, як власник заперечує проти реєстрації в її квартирі сторонньої особи, оскільки це надає право відповідачу користуватися квартирою та порушує право позивача та інших співвласників вільно розпоряджатися та користуватися майном. В зв`язку із чим, позивач просила усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні квартирою за адресою: АДРЕСА_1 з боку ОСОБА_2 , шляхом визнання - ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування житловим приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 1-4, 24-27).

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити, зазначив, що у добровільному порядку відповідач не бажає знятися з реєстрації.

Відповідач у судовому засіданні позов визнав, зазначив, що його батьки померли, він ще не прийняв спадщину та не оформив її, відтак не має де зареєструватись, крім того він не знявся з реєстрації за власним бажанням оскільки буде мати клопоти з воєнкоматом.

ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.

26.12.2019 позивачем подано дану позовну заяву (а.с. 1-4, 24-27).

Ухвалою судді від 27.12.2019 позовну заяву було залишено без руху, як таку що не відповідала вимогам передбаченим ст. 175 ЦПК України (а.с. 19-20).

21.01.2020 відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання на 19.02.2020 (а.с. 35).

Під час розгляду справи судом заслухано представника позивача та відповідача, досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

19.02.2020 проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Згідно копії свідоцтва про право власності на житло від 19.01.2000, позивач ОСОБА_3 є співвласником квартири за адресою: АДРЕСА_1 на праві спільної сумісної власності (а.с. 6-7).

Відповідно до копії свідоцтва про одруження від 21.08.2004 серії НОМЕР_1 виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Самарського районного управління юстиції м. Дніпропетровська, 21.08.2004 між позивачем та відповідачем було зареєстровано шлюб (а.с. 8).

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29.05.2015 по справі № 206/182/15-ц шлюб між сторонами було розірвано (а.с. 9).

Як вбачається з копії довідки № 7104 про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 03.12.2019, за адресою: АДРЕСА_1 до складу сім`ї/зареєстрованих входять: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , позивач ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_2 (а.с. 10).

Відповідно до копії паспорта відповідача ОСОБА_2 виданого Крюківським РВ УМВС України в Полтавській області серії КН № 523017, зареєстрованим місцем проживання останнього зазначено адресу АДРЕСА_1 (а.с. 14).

Згідно акта від 22.11.2019 складеного співвласниками квартири ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 та ОСОБА_3 зазначено, що колишній чоловік позивача ОСОБА_3 відповідач ОСОБА_2 фактично не проживає за адресою: АДРЕСА_1 з травня місяця 2015 року (а.с. 28).

Відповідно до акта про фактичне не проживання особи за місцем реєстрації від 28.01.2020 складеного ОСОБА_9 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_10 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_3 та позивачем ОСОБА_3 зазначено, що відповідач ОСОБА_2 не проживає за адресою: АДРЕСА_1 з травня місяця 2015 року (а.с. 40).

Таким чином, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 за адресою реєстрації місця проживання не мешкає з травня 2015 року, тобто більше ніж 4 роки та не є членом сім`ї позивача (співвласника майна).

ІV. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Дані правовідносини регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України та Житловим кодексом України.

Стаття 33 Конституції України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки само по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно ч. ч. 1, 2, 3 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Статтею 405 ЦК України передбачено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Згідно ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Відповідно до ст. 156 ЖК України, члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно. Члени сім`ї власника будинку (квартири) зобов`язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім`ї власника зобов`язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім`ї про розмір участі в витратах вирішуються в судовому порядку. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Відтак за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК України слід дійти до висновку, що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на житлове приміщення, будинку, квартиру тощо, від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім`ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім`ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім`ї власника без поважних причин понад один рік.

Так, власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у своїй постанові від 16.11.2016 по справі № 6-709цс16.

Згідно п.34 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням, відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71. 72, 116. 156 ЖК України; стаття 405 ЦК України), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення: про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.

Частиною 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Так, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Так, згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно положень ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Також, відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Абзацом 6 п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» уразі визнання відповідачем позову, яке не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд у мотивувальній частині рішення може вказати лише про визнання позову та прийняття його судом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 не є членом сім`ї позивача (співвласника), дійсно не проживає в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , тобто за місцем реєстрації, відсутня домовленість між співвласниками вищезазначеної квартири та ОСОБА_2 , щодо строків відсутності, також відсутня будь-яка угода між співвласниками квартири та ОСОБА_2 про безоплатне користування жилим приміщенням, з заявами про усунення перешкод в користуванні житловою площею ОСОБА_2 не звертався, тому відповідача ОСОБА_2 слід визнати таким, що втратив право користування даним житловим приміщенням, що є підставою для зняття його з реєстрації за даною адресою.

Враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства, вислухавши позивача, представника позивача та відповідача, який фактично визнав позов, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 150, 156 ЖК України, ст.ст. 15, 16, 317, 319, 391, 405 ЦК України, ст.ст. 1-4, 10, 12, 13, 76-89, 95, 141, 258, 259, 264, 265, п. 15, п.п. 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ), третя особа: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Старокозацька, 58, ЄДРПОУ 40392181) про усунення перешкоди в користуванні та розпорядженні квартирою, шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити повністю.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 768,40 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції, що відповідає приписам пункту 15, підпункту 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 27.02.2020.

Головуючий суддя: К.С. Маштак