Ухвала суду № 87873161, 30.01.2020, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/23570/19

Провадження № 2/761/1455/2020

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2020 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Рибака М.А.

за участю секретаря Борисенко Д.О.

позивача ОСОБА_1

представника позивача Баган Т.Г.,

представника третьої особи Дворніченко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Південкомбанк» Костенка Ігоря Івановича, третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Шевченківського районного суду міста Києва із позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Південкомбанк» Костенка Ігоря Івановича, третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 19.08.2013 року між позивчем та ПАТ КБ "ПІВДЕНКОМБАНК" було укладено договір банківського вкладу № 2947Д-58Ф "Стандарт", згідно з яким позивач передала, а банк прийняв на депозитний вклад грошові кошти в сумі 240 000,00 грн. Дата повернення вкладу 24.08.2014 року. Умовами договору не передбачалось часткове повернення суми вкладу, що було встановлено п. 2.3.3 Договору. 22.08.2013 року між позивачем та ПАТ КБ "ПІВДЕНКОМБАНК" було укладено договір застави майнових прав на депозитний вклад № 463-58 С. Вартість предмета застави склала 240 000,00 грн. 25.09.2013 року відповідно до Додаткової угоди № 1 до Договору застави майнових прав на депозитний вклад № 463-58С від 22.08.2013 року, розмір ліміту кредитування було збільшено до 418 000, 00 грн. На підтвердження внесення грошових коштів позивачем була отримана виписка по особовому рахуну та відповідні квитанції. Рішенням Виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 26.05.2014 року № 37 на підставі постанови Правління Національного банку України від 23.05.2014 року № 305 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Південкомбанк" до категорії неплатоспроможних, розпочато процедуру виведення Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Південкомбанк" з ринку та введено тимчасову адміністрацію. В подальшому відповідно до постанови Правління Національного банку України від 24.09.2014 року № 598 розпочато процедуру ліквідації.

Позивач зазначав, що листом від 04.10.2018 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб повідомив її, що належна їй сума відшкодована та була виплачена 30.07.2014 року у відділенні "ФІДОБАНК", однак вказана інформація є недостовірно та сума за вкладом залишилась невиплаченою.

Ухвалою суду від 14.06.2019 року було відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження з призначенням підготовчого судового засідання на 02.08.2019 року о 09.30 год.

04.07.2019 року представник третьої особи подав клопотання про закриття провадження у справі, в якому просив суд закрити провадження у даній справі, оскільки спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства. При цьому посилався на непоодиноку практику Верховного Суду з даного питання.

Ухвалою суду від 27.09.2019 року закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті на 25.11.2019 року о 10.00 год.

25.11.2019 року розгляд справи було відкладено на 30.01.2020 року у зв`язку з перебуванням судді на лікарняному.

Позивач та її представник в судовому засіданні 30.01.2020 року проти закриття провадження у справі заперечували.

Представник третьої особи в судовому засіданні вважав за необхідне закрити провадження у справі, оскільки позов підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Суд, заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Згідно із вимогами частини першої статті 18 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 19 ЦПК України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Разом з тим відповідно до частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 цього Кодексу).

З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Помилковим є застосування статті 19 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень), натомість визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом № 4452-VI. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.

На підставі частин першої та другої статті 6 цього Закону в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.

Відповідно до частин першої та другої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. гривень. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.

У разі прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність», Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку (частина шоста статті 26 Закону № 4452-VI).

Нормами статті 27 цього Закону установлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, зокрема: уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку; уповноважена особа Фонду формує перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду; Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду та оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті «Урядовий кур`єр» або «Голос України».

Відповідно до частини першої статті 28 цього Закону Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.

За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону НБУ, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом № 4452-VI. Для виконання Фондом відповідних зобов`язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб`єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження щодо виведення з ринку неплатоспроможних банків.

Правовідносини між Фондом і вкладником, який претендує на отримання гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної суми, складаються без участі банку-боржника та мають управлінський характер.

У цих правовідносинах Фонд виконує управлінські функції щодо гарантованої державою виплати відшкодування за банківським вкладом у межах граничного розміру за рахунок коштів Фонду незалежно від перебігу процедури ліквідації банку (продажу його майна). А тому у вказаних відносинах у фізичних осіб виникають майнові вимоги не до банку-боржника, що ліквідується, а до держави в особі Фонду.

Згідно із висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постановах від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16, від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16, від 6 червня 2018 року у справі № 727/8505/15-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 285/489/18-ц, встановлено, що: «спір щодо права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду у сумі, що не перевищує 200 000 грн. (якщо адміністративна рада Фонду згідно з пунктом 17 частини першої статті 9 Закону № 4452-VI не прийняла рішення про збільшення граничної суми такого відшкодування), є публічно-правовим і пов`язаний з виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування. А тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

У даній справі позивачка просила зобов`язати уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Південкомбанк» Костенка Ігоря Івановича включити її до загального реєстру вкладників для здійснення виплати коштів за вкладом в сумі 418 000,00 грн.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що спір фактично обумовлений наявністю у позивача кредиторських вимог (майнових вимог до банку, що ліквідується), які задовольняються у порядку черговості, визначеної статтею 52 Закону №4452-VI, за рахунок коштів, одержаних в результаті ліквідації та продажу майна банку.

Повноваження уповноваженої особи Фонду щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів та внесення змін до цього реєстру визначені у пункті 4 частини першої статті 48 Закону №4452-VI.

В свою чергу, повноваження Фонду як ліквідатора, що закріплені у частині першій статті 48 Закону №4452-VI, збігаються за змістом із повноваженнями розпорядника майна у справі про банкрутство, які закріплені у частинах третій, п`ятій статті 22 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Відповідно до частини першої статті 52 Закону №4452-VI кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а спірні правовідносини випливають з укладених між банком і фізичною особою договорів, уповноважена особа Фонду та Фонд діють як представники сторони договірних відносин.

Зазначене дає підстави стверджувати, що спір в цій справі не є публічно-правовим і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а належить до цивільної юрисдикції.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/7532/16, 23.05.2018 у справі №811/568/16, 13.06.2018 у справі №826/21368/15.

З огляду на викладене підстави для закриття провадження на даній справі відсутні, а тому клопотання представника третьої особи задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 255, 259, 260 ЦПК України , суд, -

У Х В А Л И В:

В задоволенні клопотання представника третьої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про закриття провадження у справі - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

СУДДЯ М.А. РИБАК

Повний текст ухвали суду складено 04.02.2020 року.